Косигінські реформи і економіка України періоду (1964-1984)

У 1965р. нове радянське керівництво здійснило спробу економічних реформ з метою прискорення НТП,інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР. Розробка якої належала Голові Ради Міністрів СРСР О.Косигіну.

Реформа в с/г передбачала:

А)підвищення закупівельних цін на с/г;

Б)встановлення твердих планів закупівлі с/г продукції. За здану продукцію понад план встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;

В)перерозподіл національного доходу на користь с/г;

Г)заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.

Проте,істотних змін в аграрній політиці не відбулося-реформа лише дещо «обновила» колгоспну систему,безгосподарсько використовувала землі.

Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління:

А)переведення підприємств на госпрозрахунок ;

Б)оцінку діяльності підприємств не по валові,а по реалізовані продукції;

В) створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання.

Відновилася система управління через союзні та союзно-республіканські міністерства. На першому етапі забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. 8 п’ятирічку (1966-1970)називали «золотою». Проте на по.70-х рр. реформа зазнала краху. Причини провалу економічної реформи:

А)реформа не торкнулася основ адміністративно-командної системи,мала не комплексний характер, не змінювала інвестиційної політики;

Б)партійно-державний апарат не міг і не хотів відмовитися від звичних методів управління економікою. З’являється культ «сірості» в управлінні державою.

Посилилися безгосподарність і безвідповідальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і «тіньова економіка».

Протягом 60-80-х рр. спостерігалося певне зростання добробуту народу,підвищення заробітної плати. Проте це було відносним: за рівнем життя України на поч.80-х рр. займала 50-60-ті місця у світі. Існував гострий дефіцит промислових і продовольчих товарів,черги стали ганебною прикметою життя народу. Відносний добробут народу забезпечувався за рахунок розпродажу національних природних багацтв - нафти,газу,вугілля,лісу.

Дисидентський рух в Україні

Шишко Наталія ІІ АЛ (11) курсу 2010року

Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки. Слід підкреслити, що більшість диси­дентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Ук­раїнські дисиденти були реформістами, а не революціонерами.

Ядро українського дисидентства склали вже відомі Вам "шістдесятники" - Ліна Костенко, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Іван Дзюба, Іван Світличний. Євген Сверстюк, Василь Стус, генерал Петро Григоренко та інші.

Етапи дисидентського руху

Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його ідеологічне та орга­нізаційне оформлення.

Дисиденти писали протести, звернення на ад­ресу керівників країни, які стосувалися національної проблеми, репресій проти іна­кодумців, проблем демократизації. Поши­рилася безцензурна література - "самвидав" і "тамвидав". У "самвидаві" цирку­лювали такі визначні твори, як "Інтернаціо­налізм чи русифікація " І.Дзюби, «Репор­таж із заповідника ім. Берім" В Мороза. Самвидавча література була головним джерелом інформації дисидентського руху пробуджувала патріотичні почуття, національну самосвідомість.

З метою переходу ло організованих форм боротьби утворюються легальні групи дисидентів.

У1959 р. на Львівщині виникла Українська робітничо-селянська спілка на чолі з Левком Лук'яненком, яка вимагала виходу Укра­їни із складу СРСР згідно з Конституцією.