Банкрутство як підстава припинення господарської діяльності

Банкрутство як правова підстава припинення підприємницької діяльності суб’єктів господарювання визначається Главою 23 Господарського кодексу України, а також Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції від 30 червня 1999 року.

Під банкрутством розуміється визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб’єктами правовідносин банкрутства є:

1) господарський суд;

2) кредитор (кредитори);

3) боржник.

Господарський суд – це єдиний державний орган, який уповноважений розглядати та вирішувати справи про банкрутство суб’єктів господарювання.

Кредитором вважається юридична, або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).

У разі наявності двох і більше кредиторів, вони утворюють комітет кредиторів.

Під грошовим зобов’язанням розуміється зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Залежно від моменту виникнення права вимоги до боржника, кредитори у правовідносинах банкрутства, поділяються на два види:

1) конкурсних;

2) поточних.

Конкурсними є кредитори, у яких право вимоги до боржника виникло до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

Поточними вважаються кредитори, право вимоги яких виникло після порушення провадження у справі про банкрутство.

Боржник – це юридична або фізична особа-суб’єкт підприємницької діяльності, яка неспроможна виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Суб’єкт господарювання може бути визнаний банкрутом за наявності певних матеріально-праових підстав. Таким підставами є:

1) наявність безспірних вимог кредиторів щодо грошових зобов’язаньдо боржника (безспірними вважаються вимоги, які визнані самим боржником, або підтверджені виконавчими чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника);

2) сукупний розмір цих вимог складає суму не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати;

3) вони не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

З дня визнання суб’єкта господарювання банкрутом його господарська діяльність припиняється, і розпочинається ліквідаційна процедура.

Ліквідаційна процедура суб’єкта господарювання, визнаного банкрутом, має певні особливості.

Функції щодо ліквідації банкрута покладаються на ліквідатора, тобто, фізичну особу, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів, у встановленому законом порядку. З дня призначення ліквідатора, до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи-банкрута.

Ліквідатором суб’єкта господарювання, визнаного банкрутом, може бути лише така фізична особа, яка:

1) зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності;

2) отримала ліцензію арбітражного керуючого в установленому законом порядку;

3) допущена до ліквідаційної процедури ухвалою господарського суду.

Усі види майнових активів, які належать банкруту на дату відкриття ліквідаційної процедури, та виявлені в її ході, включаються ліквідатором до складу ліквідаційної маси.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі оцінюється ліквідатором в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Для цього він може залучати на підставі договору суб’єктів оціночної діяльності.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута, ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута, як правило, на відкритих торгах, якщо інший порядок продажу не встановлено комітетом кредиторів. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута, ліквідатор проводить конкурс або аукціон.

Законом „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлено особливу черговість задоволення вимог кредиторів.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються
на задоволення вимог кредиторів, у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються: а) вимоги, забезпечені заставою; б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та проведенням ліквідаційної процедури, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

2)у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із \зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань зі сплати страхових внесків на