Охарактеризуйте соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Німеччини часів Веймарської республіки(1919-1939)

Після подій Листопадової революції у січні 1919 р. таки відбулися вибори до Законодавчих зборів, після яких було сформовано коаліційний уряд. Наступного місяця парламент зібрався у Веймарі (звідси назва - Веймарська республіка) на своє перше засідання й розпочав роботу над конституцією.
Більшість населення раділа , що владу було передано мирно , а ще більше з того, що їхце не зачіпало.
Внутрішня нестабільність молодої республіки доповнювалася загрозливим зовнішнім становищем: Британія й Франція продовжували поглядати на відтепер «демократичну» Німеччину як на «небезпечних німців». Зима 1918 - весна 1919 рр. - найтяжчий період у житті приниженої країни, де вирувала боротьба за владу різних угруповань.Перед новою владою постали дві найважливіші проблеми: забезпечити мирний перехід від монархічного авторитаризму до демократичної республіки; уникнути комуністичної диктатури російського ґатунку.Досягти цього можна було лише забезпечивши порядок і законність, відновивши економіку. У серпні 1919 р. у м. Веймарі було прийнято конституцію республіки, названу Веймарською, яка закладала підґрунтя демократичного розвитку федеративної країни, що складалася з 18 федеральних земель.Зміст: Гарантувалася особиста свобода, ніхто, не міг бути заарештований інакше, як за вироком суду,Усі німці мали право на мирні зібрання та мітинги,Усі німці мали право об'єднуватися у спілки і товариства,Кожний німець мав свободу слова, читати та поширювати інформацію,Гарантувалося право на власність та недоторканність власності
Помешкання кожного німця оголошувалося місцем його особистої безпеки. Влада не могла без судового рішення вторгатися в нього. Республіка з самого початку стикнулася з серйозними політичними проблемами. Армія, поліція, державна служба, суди, університети і школи - скрізь на посадах залишилися люди, які люто ненавиділи демократію. До політичних проблем у період кризи 1918-1923 рр. долучилися економічні проблеми: людські втрати внаслідок війни; 1921 р. уряд надрукував велику кількість грошей для виплати репарацій; падіння довіри до німецької марки і держави в цілому внаслідок убивства у 1922 р. націоналістом «єврейського» міністра закордонних справ В. Ратенау; у 1923 р. Франція й Бельгія окупували Рурську область; відмовившись від підвищення податків, уряд поповнював скарбницю новими знеціненими паперовими грошима.
Крім економічних проблем, демократію постійно атакували противники Ваймарської республіки. Зокрема, ситуація в країні загострювалася через сепаратизм у німецьких землях, відтак була загроза того, що Німеччину може спіткати доля Австро-Угорщини. У столиці Баварії Мюнхені незалежні соціалісти на чолі з К. Ейснером підняли повстання робітників та солдатів і проголосили Баварську республіку. Проте вже в лютому 1919 р. партія програла вибори, а самого К. Ейснера було вбито на вулиці, коли він прямував до баварського парламенту складати повноваження. У Баварії розпочалося протистояння комуністів і соціалістів, яке після того, як соціалісти викликали «Вільні корпуси», сформовані з монархістів, відставних офіцерів та пересічних погромників, закінчилося вбивствами комуністів і безневинними жертвами серед населення. У березні 1920 р. праві спільно з командувачем «Вільних корпусів» Вольфґангом Каппом (звідси - «каппівський заколот») здійснили переворот. Генерал Лютвіц увів до Берліна війська і призначив В. Каппа канцлером. Головнокомандувач райхсверу генерал Ганс фон Сект відмовився захищати уряд Ф. Еберта і президент змушений був тікати на південь країни. Але армія, профспілки, державні службовці й банкіри виступили проти перевороту, змусивши В. Каппа «подати у відставку» і вивести війська зі столиці. Не останню роль у зриві заколоту відіграло армійське командування, яке віддавало звіт у тому, що Англія й Франція вдадуться до інтервенції для захисту демократії в Німеччині. Заколот назвали «безглуздою авантюрою», В. Каппа заарештували, хоч зрадників республіки так і не покарали.
У листопаді 1923 р. республіку спіткало нове випробування: лідер нацистів А. Гітлер за підтримки впливових осіб з армії, зокрема генерала Людендорфа, підняв заколот у Мюнхені, названий «пивним путчем». Поліція й армія швидко взяли ситуацію під контроль. Лідери заколоту були заарештовані й ув'язнені.
У період відновлення (1924-1929), коли реалізовувалися плани Дауеса та Юнга, німці остаточно повірили в добрі часи й на виборах підтримували поміркованих політиків, а не лівих і правих екстремістів, які хотіли радикальних змін негайно. Обраний на виборах 1925 р. президентом Ваймарської республіки ветеран Першої світової війни Пауль фон Гінденбурґ мав значний авторитет серед німців, насамперед в армії, а відтак до певного часу символізував стабільність та непорушність порядку в державі.Економічна криз в світі стала і крахом Веймарської Республіки-безробіття,збіднення населення.В роки кризи почали набирати авторитету партії, які обіцяли тверду владу і вихід з кризи.Нацисти стали найбільшою партією Німеччини, їх підтримувала більшість населення.Гідденбург вручив мандатна формування уряду Гітлеру. 20 січня 1933 р. він став рейхсканцлером –головою уряду.Він у 1933р. домігся підписання указу «Про охорону народу та держави», що ліквідував основні права громадян та надавав необмежені повноваження каральним органам, принцип поділу влади було відкинуто,який лежав в основі В.Р.Законодавчі функції було надано уряду,а Гітлер став президентом у 1934 р.