Злочини проти встановленого режиму державної таємниці і конфіденційної інформації, яка є власністю держави

Суспільні відносини, пов’язані із віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України регулюються Законом України ”Про державну таємницю“.

Зберігання державної таємниці — одна із гарантій неза­лежності України, її недоторканності та національної безпеки, адже при посяганні на цей об’єкт може заподіюватися значна шкода військовому, економічному, науковому потенціалу держави. Згідно із ст. 1 Закону України ”Про державну таємницю“ від , під поняттям ”державна таємниця“ або ”секретна інформація“ слід розуміти вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері науки і техніки, оборони, економіки, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може заподіяти шкоду національній безпеці України, і які визнані в порядку, вста­новленому в цьому Законі, державною таємницею, що підлягає охороні дер­жавою. Даний Закон містить вичерпний перелік даних відомостей.

Предметомзлочинів проти встановленого режиму державної таємниці і конфіденційної інформації, яка є власністю держави, є відомості, що становлять державну таємницю (ст. 328), документи, інші матеріальні носії секретної інформації, що містять державну таємницю, предмети, відомості про які становлять державну таємницю (ст. 329) та відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330).

У статті 27 Закону України «Про інформацію» говориться, що ”документ“ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шля­хом фіксації її на папері, фотоплівці, магнітному чи іншому носієві. Це можуть бути книги, рукописи, аркуші паперу (у якості нотаток, наприклад), карти, файли аудіо та відео тощо.

До інших матеріальних носіїв секретної інформації можуть бути віднесені не передбачені законом форми зберігання таємної інформації (незареєстровані блокноти тощо, у яких зроблено виписки із секретних документів).

Предмети, відомості про які становлять державну таємницю, — її окремі агрегати, прилади, матеріали, апаратура та інші матеріальні носії інформації, що становить державну таємницю, які не є документами (зразки зброї, військової техніки тощо).

Конфіденційною інформацією, що є власністю держави, визнається інформація, для якої є характерною сукупність таких ознак. Вона:

а) закріплена, як правило, на матеріальному носієві;

б) не є інформацією, яка становить державну, комерційну або іншу таємницю, що охороняється КК України(таємницю усиновлення тощо);

в) не є відкритою інформацією, загальнодоступність якої охороняється законодавством України;

г) є інформацією, порядок обігу та захисту якої визначено відповідними державними органами, в яких вона утворюється або у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебуває відповідно до Закону України ”Про інформацію“.

Режим конфіденційної інформації, що є власністю держави, її ознаки встановлено законодавством України. Зовнішньою ознакою того, що документ містить вказану інформацію, є наявність грифа ”Для службового користування“ і номера примірника.

Схожими у розглядуваних трьох злочинах є їх спеціальний суб’єкт, а також те, що всі вони передбачають тяжкі наслідки як обов’язкову ознаку кваліфікованих складів.

Так, суб’єктом злочинів, передбачених статтями 328 і 330, є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю (конфіденційну інформацію, яка є власністю держави), були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, а суб’єктом злочину, передбаченого ст. 329, - особа, якій були довірені відповідні документи, предмети тощо.

Особою, якій довірені відомості, що становлять державну таємницю, визнається особа, яка має відповідний допуск (першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, наданий відповідно до законодавства України, і отримує відповідні відомості за реєстром, іншим обліковим документом, а особою, якій відомості, що станов­лять державну таємницю, стали відомі у зв’язку з виконанням служ­бових обов’язків, - особа, якій вони стали відомі за інших обставин, обумовлених специфікою служби (наприклад, під час наради).

Що стосується осіб, яким довірені відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, то, згідно з чинним законодавством, категорії працівників, які допускаються до роботи з документами з грифом ”Для службового користування“, визначаються керівниками організацій.

Чи є тяжкими ті або інші наслідки - питання факту, яке вирішується залежно від сукупності обставин, що характеризують ступінь секретності інформації, її якість і кількість, до кого вона потрапила, чи була фактично використана на шкоду інтересам України тощо. До тяжких наслідків слід відносити випадки, коли в результаті розголошення певних відомостей відповідні державні органи змушені були істотно змінювати зміст стратегічних, оперативних, мобілізаційних та інших важливих планів, організацію охорони певних об’єктів, напрями науково-дослідних робіт, особ­ливо якщо це було пов’язано із заподіянням державі великої майнової шкоди. Тяжкими наслідками розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, про осіб, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, мають визнаватися, зокрема, відповідні посягання на їхнє життя, здоров’я чи волю.

Психічне ставлення до тяжких наслідків у статтях 328-330 ха­рактеризується тільки необережністю.

Злочини, передбачені статтями 328-330, сформульовані як злочини з бланкетними диспозиціями: для вирішення питань про те, чи становлять державну таємницю (конфіденційну інформацію, яка є власністю держави) ті чи інші відомості, чи є особа такою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, тощо, необхідно звертатися до відповідних нормативно-правових актів.

Розголошеннядержавної таємниці(ст. 328).

Об'єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці що забезпечує безпеку держави

Предмет злочину - певним чином матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю. У разі розголошення учасниками кримінального судочинства, попередженими про заборону такого розголошення, даних досудового слідства чи дізнання, які містять відомості, що становлять державну таємницю, відповідальність має наставати за ст. 387. Розголошення таких, що становлять державну таємницю, відомостей про заходи безпеки щодо осіб, взятих під захист, вчинене службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, або особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем, кваліфікується за ст. 381.

В основному за предметом розглядуваний злочин відрізняється від злочинів, передбачених ст. ст. 132 (розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження невиліковної інфекційної хвороби), 145 (незаконне розголошення лікарської таємниці), 168 (розголошення таємниці усиновлення), 232 (розголошення комерційної таємниці)

У зв'язку з тим, що відповідно до законодавства України не можуть вважатися державною таємницею деякі види інформації (інформація про стан правопорядку, про незаконні дії органів державної влади та їх посадових осіб тощо), розголошення в засобах масової інформації, скажімо, фактів незаконного експорту озброєння, військової техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції є суспільне корисною (чи суспільне нейтральною) діяльністю і не може тягнути кримінальної відповідальності

3 об'єктивної сторони злочин передбачає розголошення певних відомостей, яке полягає у діях (усна чи письмова розповідь стороннім особам, по радіо тощо про зміст таємних документів, про таємні вироби чи інші матеріали, аналогічні публікації у відкритій пресі, демонстрування таємних документів, виробів чи інших матеріалів на зібранні або по телебаченню та інше віддання гласності, обнародування певних відомостей), а в окремих випадках і в бездіяльності (якщо, скажімо, недбале зберігання відповідних документів, виробів чи інших матеріалів створило умови для ознайомлення з ними сторонніх осіб)

Диспозиція ст. 328 є бланкетною для вирішення питань про те, чи становлять державну таємницю ті чи інші відомості, чи є особа такою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків тощо, необхідно звертатися до інших нормативно-правових актів.

Злочин є закінченим з моменту, коли хоча б одна стороння особа була ознайомлена зі змістом документа, виробу чи іншого матеріалу, що становлять державну таємницю.

У зв'язку з тим, що існують різні ступені секретності і відповідні форми допуску до інформації ("особливої важливості", "цілком таємної" і "таємної"), розповідь про інформацію більш високого ступеня секретності особі, яка, хоча й має допуск, але не допущена до інформації такого ступеня, також має розцінюватися як розголошення державної таємниці. При цьому наявність допуску в адресата розголошення державної таємниці може бути врахована як обставина, що пом'якшує відповідальність.

Викрадення на підприємствах, в установах чи організаціях офіційних документів, які містять відомості що становлять державну таємницю, з наступним їх розголошенням кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 328 і 357

Суб'єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Такою визнається особа, що має відповідний допуск (першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, наданий відповідно до законодавства України Для кваліфікації злочину не має значення, були такі відомості довірені вказаній особі (надані за реєстром, іншим обліковим документом) чи стали відомі за інших обставин (за специфікою служби певні відомості, що становлять державну таємницю, можуть стати відомі такій особі і випадково).

Якщо зазначені відомості випадково стали відомі іншій особі (прибиральниця знайшла втрачений таємний документ, охоронець несподівано підслухав розмову тощо), вона не може нести відповідальність за їх розголошення.

Розголошення державної таємниці в сфері оборони (відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю), вчинене військовослужбовцем або військовозобов'язаним під час проходження останнім зборів, кваліфікується за ч. 1 ст. 422. За ст. 328 вказані особи несуть відповідальність лише у випадку розголошення ними інформації у сфері економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, яка становить державну таємницю. Робітники і службовці ЗС та інших військових формувань України за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, несуть відповідальність за ст. 328.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути суб'єктом злочину, передбаченого ст. 328, у випадку, коли відповідний доступ до державної таємниці їм було надано як виняток на підставі міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження Президента України відповідно до законодавства України.

Допуск до державної таємниці надається тільки осудним особам віком, як правило, від 18 років (як виняток такий допуск можуть отримати й особи у віці від 16 до 18 років - скажімо, студенти деяких вищих навчальних закладів). Якщо особа, яка не досягла 18-річного віку, фактично отримала відповідний допуск і розголосила відомості, що становлять державну таємницю, вона, відповідно до ст. 21, є суб'єктом цього злочину. Недосягнення нею 18-річного віку саме по собі не виключає особу із сфери суспільних відносин, пов'язаних з охороною державної таємниці, і не припиняє ці відносини. Якщо відомості, що становлять державну таємницю, були розголошені психічно хворою особою, питання про притягнення її до кримінальної відповідальності вирішується на підставі даних про осудність чи неосудність особи, незалежно від того, чи правомірно їй було надано відповідний допуск. Останнє ж може бути враховане судом лише при вирішенні питання про призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання.

З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений як умисно (прямий і непрямий умисел), так і з необережності (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість).

Непрямий умисел є характерним для випадків, коли фактичні наслідки як сприйняття сторонніми особами відомостей, що становлять державну таємницю, особа, якій такі відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, передбачає не як бажаний, а як можливий результат, і ставиться до цього байдуже (наприклад, не прибравши зі столу в сейф секретні папери, виходить на певний час із кабінету і залишає там наодинці сторонню особу). Для прямого ж умислу характерним є бажання ознайомити сторонніх осіб із вказаними відомостями (із похвальби, із корисливих мотивів, з метою помсти начальнику тощо).

Ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватися як умислом (наприклад, якщо особа, якій були довірені відомості, що становлять державну таємницю, розголосила їх по телебаченню за мотивом неправильно зрозумілих нею суспільних інтересів), так і необережністю (у більшості випадків).

З необережності цей злочин може бути вчинений, наприклад, коди відповідні відомості повідомляються особою надто голосно без врахування того, що їх можуть почути сторонні особи (злочинна самовпевненість), або в присутності інших осіб, яких вона помилково вважає такими, що мають допуск до цих відомостей (злочинна недбалість).

Розголошення державної таємниці кваліфікується за ст. 328 тільки за відсутності ознак державної зради або шпигунства. Відмежування злочинів, передбачених ст. 328 і ст. ст. 111 і 114, здійснюється в першу чергу за змістом умислу винного: державна зрада або шпигунство передбачають, що суб'єкт злочину бажає передати відомості, що становлять державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, а при розголошенні державної таємниці суб'єкт злочину, який діє навіть і з прямим умислом, бажає передати зазначені відомості сторонній особі, яка не є одним із вказаних адресатів. Крім того, злочин, передбачений ст. 328, відрізняється від державної зради і шпигунства змістом безпосереднього об'єкта та об'єктивної сторони і спеціальним суб'єктом,

Недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації, по

рушення встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці, недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства, за відсутністю ознак шпигунства тягне адміністративну відповідальність, передбачену ст. 212-2 КАП.

Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної таємниці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Чи є ті або інші наслідки тяжкими - питання факту, яке має вирішуватися залежно від сукупності обставин, що характеризують ступінь секретності інформації, її якість і кількість, до кого вона потрапила, чи була фактично використана на шкоду інтересам України, правам та законним інтересам громадян тощо.

До тяжких наслідків можна віднести випадки, коли внаслідок розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, відповідні державні органи вимушені були істотно змінювати зміст стратегічних, оперативних, мобілізаційних та інших важливих планів, організацію охорони певних об'єктів, систему зв'язку, напрями науково-дослідних чи конструкторських робіт, що було пов'язано із заподіянням державі значної матеріальної шкоди. Тяжкими наслідками розголошення відповідних відомостей про осіб, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, їхніх близьких родичів, осіб, які на конфіденційній основі залучаються, плануються до залучення чи залучалися раніше до співпраці з метою виконання завдань оперативно-розшукової чи розвідувальної діяльності (ці відомості відповідно до законодавства є такими, що становлять державну таємницю) мають визнаватися посягання на їх життя, здоров я чи свободу або створення серйозної небезпеки для їхнього життя чи здоров'я.

Втрата документів, що містять державну таємницю(ст. 329).

Об'єкт цього злочину аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 328

Предметом злочину є 1) документи, що містять державну таємницю, 2) інші матеріальні носи секретної інформації, що містять державну таємницю, 3) предмети, відомості про які становлять державну таємницю.

Документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно, відео, фотоплівці або на іншому носієві. Це можуть бути книги, брошури, рукописи (наприклад, дисертації та автореферати дисертацій, дипломні роботи), окремі листи паперу (скажімо, видані для нотаток під час проведення нарад чи іспитів), карти, схеми, плани, фотонегативи та фотознімки кіно та відео стрічки, магнітні диски тощо.

До інших матеріальних носіїв секретної інформації можуть бути віднесені не передбачені законом форми зберігання таємної інформації (незареєстровані у встановленому порядку блокноти "чернетки" тощо, в яких зроблено виписки із відповідних документів)

Предмети, відомості про які становлять державну таємницю, - це комплекси, системи, засоби окремі агрегати блоки, вузли, прилади, матеріали, хімічні продукти, апаратура, устаткування, макети, зразки та інші матеріальні носи інформації, що становить державну таємницю, які не є документами (зразки зброї, військової та спеціальної техніки, обладнання, палива, сировини тощо).

3 об'єктивної сторони цей злочин сформульований як злочин з матеріальним складом і полягає у двох взаємопов'язаних фактах, перший із яких є причиною, а другий - наслідком:

1) порушення особою, якій було довірено матеріальні носи секретної інформації, що містить державну таємницю, або предмети, відомості про які становлять державну таємницю, встановленого законом порядку поводження із ними

2) втрата зазначених матеріальних носіїв інформації або предметів. Між цими фактами обов'язково має бути безпосередній причинний зв’язок.

Порушення порядку поводження із вказаними матеріальними носіями інформації або предметами містить склад злочину, передбаченого ст. 329, лише у випадку якщо воно стосувалось порядку, встановленого законом, а не будь-яким іншим нормативне правовим актом, і може полягати в недотриманні а) режиму секретності при роботі з відповідними документами чи предметами неправильна організація обліку таємних предметів (скажімо передавання їх іншим працівникам без оформлення у відповідних облікових документах), відсутність належної охорони приміщень де зосереджені таємні документи, недотримання належних умов транспортування таких документів (предметів) (наприклад, пересилання звичайними засобами поштового зв'язку замість фельд'єгерського чи інших спеціальних засобів зв'язку), робота з таємними документами в умовах, що не гарантують їх збереження (скажімо у місцях, які не обмежують вільний доступ до них сторонніх осіб), б) правил таємного діловодства передавання таємних документів на доповідь, ознайомлення чи виконання без належного оформлення, несанкціоноване виготовлення копій таємних документів і т. ін.

Ключовим поняттям в цьому складі злочину є поняття "втрата". Втрата передбачає вихід хоча б одного носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю, поза волею особи, якій вони були довірені, із її правомірного володіння - назавжди або на певний час. Злочин слід вважати закінченим з моменту втрати носія інформації (предмета), незалежно від того, чи ознайомились з ним сторонні особи. Проте, якщо в результаті втрати такого носія інформації (предмета) з ним реально не мали можливості ознайомитися сторонні особи (наприклад, якщо втрата предмета була поєднана з його негайним знищенням), склад цього злочину відсутній, адже шкода об'єкту у такому випадку не заподіюється.

У випадках, коли в результаті втрати вказаного носія інформації (предмета) на території режимного об'єкта з ним ознайомились тільки особи, які мали відповідний допуск, це діяння може розглядатися з урахуванням правил ч. 2 ст. 11 як таке, що через малозначність не становить суспільної небезпеки.

Якщо порушення порядку поводження з зазначеними носіями інформації (предметами) не потягло їх втрати, або якщо їх втрата не була результатом порушення вказаного порядку (наприклад, документ викрадено у працівника фельд'єгерського зв'язку під час грабежу чи розбійного нападу), кримінальна відповідальність за ст. 329 виключається.

За відсутності ознак шпигунства передавання сторонній особі вказаного документа (матеріалу, предмета) для ознайомлення з ним кваліфікується за ст. 328 як розголошення державної таємниці.

Суб'єктом злочину є особа, яка мала відповідний допуск до документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також до предметів, відомості про які становлять державну таємницю. Про поняття такої особи див. коментар до ст. 328.

Військовослужбовці та військовозобов'язані під час проходження ними зборів за втрату документів, матеріалів, що містять державну таємницю у сфері оборони, або предметів, відомості про які становлять державну таємницю у будь-якій сфері, несуть відповідальність за ч. 2 ст. 422, а за втрату документів і матеріалів, що містять державну таємницю в інших сферах, - за ст. 329.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає тільки необережну вину - злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. При цьому ставлення до порушення правил поводження з вказаними документами (предметами) може бути й умисним,

Умисне знищення чи приховування документів, що містять державну таємницю, вчинене з метою помсти особі, якій вони були довірені, має кваліфікуватися за ст. 357,

Для кваліфікації цього злочину має істотне значення, чи сталася втрата вказаних матеріальних носіїв секретної інформації (предметів) внаслідок дій або бездіяльності особи, яка здійснювала володіння ними, чи внаслідок умисних дій інших осіб (скажімо, крадіжки документа підлеглим) або їхньої необережності (необережного викидання прибиральницею документа до сміття тощо). Оскільки кримінальна відповідальність базується на принципі суб'єктивного

ставлення у вину, відсутність вини особи виключає притягнення її до кримінальної відповідальності. При цьому вина, як і в інших складах злочинів, розглядається окремо стосовно дій і стосовно наслідків. Так, якщо особа не прибрала таємний документ у сейф у час, коли вона не працює з ним, вона умисно або з необережності порушила порядок поводження з цим документом. Вини ж особи у тому, що документ вкрадено або знищено третьою особою, немає. Адже діяння інших осіб, якщо суб'єкт не перебуває з ними у змові, взагалі знаходяться за межами його психічного ставлення. Наявність вини тільки стосовно порушення зазначеного порядку може потягнути лише дисциплінарну відповідальність особи.

Від розголошення державної таємниці злочин, передбачений ст. 329, відрізняється переважно змістом суб'єктивної та об'єктивної сторони. Крім того, на відміну від розголошення державної таємниці, відповідальність за втрату матеріальних носіїв інформації, що містять державну таємницю, або предметів, відомості про які становлять державну таємницю, несуть тільки особи, яким ці документи (предмети) було довірено.

У багатьох випадках, коли відповідний носій (предмет) втрачено, буває неможливим встановити, де саме і за яких обставин він вийшов із володіння особи, котрій був довірений. Якщо всебічно й об'єктивно перевірено різні версії (документ викрадено колегою, який працює в цьому ж кабінеті, документ знищено замість іншого, документ знищено, але його забули зняти з обліку тощо), але жодна з них не знайшла підтвердження, особа, якій документ було довірено, відповідно до ст. 62 Конституції України не може нести відповідальність за ст. 329. У такому випадку може йтися лише про дисциплінарну відповідальність.

Як службова недбалість за ст. ст. 367 (425) втрата матеріального носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю (що є істотною шкодою), може бути кваліфікована, якщо така втрата допущена службовою особою внаслідок невиконання або неналежного виконання нею службових обов'язків через несумлінне ставлення до них.

Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є втрата матеріального носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю, яка спричинила тяжкі наслідки. Злочин з об’єктивної сторонисформульований як злочин з матеріальним складом і полягає у двох взаємопов’язаних фактах, один з яких є причиною, а другий - наслідком: 1) порушення встановленого законом порядку поводження з відповідними носіями інформації або предметами; 2) втрата зазначених носіїв або предметів. Між ними фактами обов’язково має бути безпосередній причинний зв’язок.

Порушення порядку поводження із вказаними матеріальними носіями інформації або предметами може полягати в недотриманні: а) режиму секретності при роботі з відповідними документами чи предметами (неправильна організація обліку таких предметів, недотримання належних умов транспортування документів тощо); б) правил таємного діловодства (наприклад, передавання таємних документів на ознайомлення без належного оформлення).

Втрата передбачає вихід хоча б одного носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю, поза волею особи, - якій вони були довірені, із її правомірного володіння, - назавжди або на певний час. Злочин слід вважати закінченим з моменту втрати носія інформації (предмета), незалежно від того, чи ознайомились з ним сторонні особи.

Суб’єктивна стороназлочину характеризується необе­режною або складною формою вини: ставлення до порушення правил поводження із вказаними документами (предметами) мо­же бути умисним чи необережним, а ставлення до їх втрати - тільки необережним. Умисне знищення чи приховування документів, що містять державну таємницю, вчинене з метою, наприклад, помети особі, якій вони були довірені, має кваліфікуватися за ст. 357.

Інколи, коли відповідний носій (предмет) втрачено, буває неможливим встановити, де саме і за яких обставин він вийшов із володіння особи, котрій був довірений. Якщо всебічною й об’єктивною перевіркою різних версій було доведено, що з втраченим носієм таємної інформації ніхто із сторонніх осіб не міг ознайомитися, оскільки його могли знищити замість іншого або могли не зробити відмітку про його повернення, а потім знищити, але забути зняти з обліку тощо, кримінальна відповідальність за ст. 329 не настає.

Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, якає власністю держави (ст.330).

Об'єкт злочину - встановлений режим конфіденційної інформації, що е власністю держави, який забезпечує державну безпеку.

Предмет злочину - економічні, науково-технічні та інші відомості (до останніх можна віднести інформацію в сфері державного управління, громадської безпеки, про кадрову політику, технологічну інформацію тощо), які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, та матеріалізовані в певному документі.

Конфіденційною інформацією, що є власністю держави, має визнаватися інформація, для якої характерна сукупність таких ознак. Так, вона: а) не є інформацією, яка становить державну, комерційну або іншу таємницю, що охороняється КК (таємницю усиновлення, голосування тощо); б) не є відкритою інформацією, загальнодоступність якої охороняється законодавством України (скажімо, інформацією, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей); в) є такою, що являє певну цінність та її передавання іноземним організаціям або їх представникам може завдати шкоди державі; г) є інформацією, порядок обігу та захисту якої визначено відповідними державними органами (міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної. Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями), в яких вона утворюється або у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебуває відповідно до Закону України "Про інформацію"; д) закріплена на матеріальному носієві інформації .

Наприклад, до вказаної інформації законодавством України прямо віднесені такі відомості, як опис дій, які необхідно виконати для переробки ядерного матеріалу і створення ядерного вибухового пристрою, відомості про графік і маршрут запланованого перевезення (у т.ч. транзитного) ядерного матеріалу другої і третьої категорій тощо.

Режим конфіденційної інформації, що є власністю держави, її ознаки встановлено нормативно-правовими актами України. Відповідно до них, зокрема, зовнішньою ознакою того, що документ містить вказану інформацію, є наявність грифа "Для службового користування" і номера примірника у правому верхньому кутку першої сторінки, для видань - на обкладинці та на титулі, а якщо документ міститься на магнітному носієві інформації - безпосередньо на ньому або у супровідному документі. Гриф проставляється виконавцем та особою, яка підписує документ, а на виданні - автором (укладачем) і керівником, який підписав видання до друку. Крім того, до конфіденційної інформації, що знаходиться у власності держави, належать відомості, які містяться в усіх документах органу законодавчої влади, вищого органу виконавчої влади та вищих судових органів без грифів обмеження доступу, не опублікованих в офіційних виданнях, з яких знято гриф секретності, а також в тиражованих документах: що вийшли у світ у 1991 р. та пізніше з грифом "Для службового користування" або з нумерацією кожного примірника тиражу; виданих з грифом "Для службового користування" до 199Ї р.; випущених у світ у різний час з іншими обмежувальними грифами (крім грифів "Службова таємниця", "Таємно", "Цілком таємно", "Особливої важливості"), якщо немає письмової згоди організацій, що їх підготували, або їх правонаступників, розглядати їх як відкриті.

З об'єктивної сторони злочин полягає у діях та може виразитися у таких двох формах: 1) передача іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам відомостей, що містять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави; 2) збирання таких відомостей.

За своїм змістом ці дії аналогічні тим, що вчинюються при шпигунстві (див. коментар до ст. 114). Зміст понять "іноземна організація" та "представники іноземних організацій" у ст. ст. 111, 114 і 330 також майже однаковий (за тим винятком, що у ст. 330 поняття "іноземна організація" не охоплює собою поняття "іноземне підприємство" та "іноземна установа").

Отримання, використання, розголошення конфіденційної інформації, яка є власністю держави, з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця тягне адміністративну відповідальність за ч. З ст. 164-3 КАП.

Суб'єкт злочину поряд із загальними має спеціальні ознаки. Категорії працівників, які допускаються до роботи з виданнями з грифом "Для службового користування", визначаються керівниками організацій. Інші особи (наприклад, журналісти) можуть бути допущені до конфіденційної інформації з грифом "Для службового користування", що є власністю держави, у відповідному порядку (зокрема за письмовим клопотанням керівників відповідних організацій. в яких вони працюють), і факт надання допуску означає, Що вказані відомості довірені їм у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

3 суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом: особа усвідомлює, що передає відповідні відомості іноземній організації чи її представникові, або що збирає ці ж відомості для передачі їм, і бажає це зробити. Обов'язковою ознакою такої форми злочину, як збирання відомостей, що містять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, є мета їх передачі іноземним організаціям або їхнім представникам.

Від шпигунства (ст. 114) злочин, передбачений ст. 330, відрізняється за своїм безпосереднім об'єктом (а саме за певними елементами суспільних відносин, які його складають), предметом і суб'єктом (у ст. 330 суб'єкт спеціальний).

Злочин, передбачений ст. 330, відрізняється від комерційного шпигунства (ст. 231) за предметом (поняття комерційної таємниці визначено в законодавстві досить чітко), об'єктивною стороною (комерційне шпигунство передбачає поняття "використання відомостей", яке є більш широким, ніж поняття "передача відомостей", а також настання великої матеріальної шкоди; крім того, адресатом отримання відомостей у злочині, передбаченому ст. 231, може бути будь-яка зацікавлена юридична чи фізична особа, а не тільки іноземні організації чи їхні представники) і за суб'єктом (у ст. 231 він загальний).

Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст. 330, є вчинення його: 1) з корисливих мотивів; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб, а так само, 4) спричинення в результаті його вчинення тяжких наслідків для інтересів держави.