Типологія і функції політичних лідерів

Багатство поняття лідера відбивається в його типології. Існують різноманітні класифікації лідерства. Насамперед щодо ставлення керівника до підлеглих воно поділяється на авторитарне і демократичне. Авторитарне лідерство припускає одноособовий направляючий вплив, заснований на погрозі санкціями, застосуванні сили. Демократичне лідерство виражається в урахуванні керівником інтересів і думок усіх членів або групи, організації в участі в керуванні.

Одна з найбільш розповсюджених типологій лідерства виходить із учення М.Вебера про способи легітимації влади. Відповідно до цих способів лідерів підрозділяють на традиційних (вожді племен, монархи тощо) – їхній авторитет заснований на звичаї, традиції; раціонально-легальних або рутинних – це лідери, обрані демократичним шляхом; і харизматичних, наділених, на думку мас, особливою благодаттю, що видаються якостями, здібностями до керівництва. Харизма складається з реальних здібностей лідера і тих якостей, якими його наділяють послідовники. При цьому індивідуальні якості нерідко відіграють другорядну роль у формуванні його харизми. Харизматичними лідерами були, наприклад, Ленін, Сталін, Кім Ір Сен, Ф.Кастро та ін.

Дана класифікація лідерства досить проста і зручна, хоча, як і будь-яка інша класифікація, обмежена за своїм застосуванням. В основі першого типу лідерства лежить звичка, другого – розум, третього – віра й емоції. Основоположник цієї класифікації Вебер особливу увагу приділяв аналізу харизматичного лідерства. Він оцінював лідера цього типу як найважливіший двигун, генератор революційного відновлення суспільства в кризові періоди, оскільки харизматичний вождь і його авторитет не пов'язані з минулим, здатні мобілізувати маси на розв'язування задач соціального відновлення. У відносно спокійні періоди розвитку для суспільства важливіше раціонально-легальне лідерство, що оберігає історичні традиції і здійснює необхідні реформи. У цілому ж в історії багатьох держав спостерігається визначена послідовність у зміні типів політичного лідерства. Вождь-засновник (харизматик) змінюється традиційним лідером-захисником, що, у свою чергу, поступається місцем реформатору-законодавцю.

У сучасній політології нерідко використовують чотири збірні образи лідера: прапороносця, або великої людини, служителя, торговця і пожежника. Лідера-прапороносця вирізняє власне бачення дійсності, привабливий ідеал, "мрія", здатна притягнути маси. Яскравими представниками такого типу лідерства були Ленін, Мартін Лютер Кінг, Хомейні й ін. Лідер-служитель завжди прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців у цілому, орієнтується на їхню думку і діє від їхнього імені. Для лідера-торговця характерна здатність привабливо піднести свої ідеї і плани, переконати громадян у їхній перевазі, змусити "купити" ці ідеї, а також залучити маси до їх здійснення. І, нарешті, лідер-пожежник орієнтується на найактуальніші суспільні проблеми, насущні вимоги моменту. Його дії визначаються конкретною ситуацією. У реальному житті ці чотири образи лідерства звичайно не зустрічаються в чистому вигляді, а сполучаються в політичних діячах у різних пропорціях.

Існують й інші класифікації лідерства. Так, політичні діячі поділяються на правлячих і опозиційних; великих і дрібних; кризових і рутинних; пролетарських, буржуазних, дрібнобуржуазних тощо (марксизм).

Розмаїття типів лідерів багато в чому визначається багатством напрямків їхньої діяльності, широким колом розв'язуваних задач. Ці задачі прямо залежать від конкретної ситуації, у якій здійснюється лідерство. Вони виникають на базі певних потреб і експектацій суспільства, соціальних груп і організацій. Усвідомлення таких потреб виявляється у формі задачі. У цьому аспекті функції лідера звичайно зводяться до своєчасного врахування загальних потреб, чіткого формулювання цілей, узяття на себе відповідальності за їхню реалізацію, організації мас на її здійснення. Це досить формальні функції, що характеризують основні етапи (стадії) здійснення соціальної ролі лідера. Що ж стосується характеристики функцій лідера з погляду їхнього змісту, то до них можна віднести такі:

1. Інтеграція суспільства, об'єднання мас. Лідер покликаний втілювати в собі і представляти у взаєминах з іншими державами національну єдність, поєднувати громадян навколо загальних цілей і цінностей, подавати приклад служіння народу, державі, батьківщині.

2. Перебування і прийняття оптимальних політичних рішень. І хоча лідери не застраховані від помилок, часто діють не найкраще, усе-таки саме здатністю знайти найбільш прийнятні шляхи вирішення суспільних задач звичайно виправдовується їхнє перебування на керівних посадах.

3. Соціальний арбітраж і патронаж, захист мас від беззаконня, самоправства бюрократії, дворянства тощо, підтримка порядку і законності за допомогою контролю, заохочення і покарання. Ця функція досить детально обґрунтована в концепції плебісцитарної вождистської демократії М.Вебера. Хоча соціальний патронаж насправді реалізується далеко не завжди, віра в "доброго царя", "батька народів", заступника слабких тощо дотепер широко поширена не тільки в масовій свідомості держав з патерналістською, патріархальною політичною культурою, але й у країнах з віковими демократичними традиціями.

4. Комунікація влади і мас, зміцнення каналів політичного й емоційного зв'язку і тим самим запобігання відчуженню громадян від політичного керівництва. В умовах складної, багатоступінчастої ієрархії влади, її бюрократизації ця функція особливо значуща. За допомогою ЗМІ, насамперед телебачення, а також у ході зустрічей з виборцями й інших заходів президенти й інші політичні керівники мають досить широкі можливості безпосереднього спілкування з народом.

5. Ініціювання відновлення, генерування оптимізму і соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей. Точно кажучи, у цій групі об'єднані трохи близькі за своєю спрямованістю функції. Лідер покликаний захищати народні традиції, вчасно зауважувати паростки нового, забезпечувати прогрес суспільства, втілювати в маси віру в суспільні ідеали і цінності. Більшою мірою виконання цих функцій притаманне харизматичним лідерам, однак не тільки ім. Так, наприклад, досить успішно впорався з завданням подолання в'єтнамського синдрому, національного песимізму й апатії американський президент Р.Рейган.

6. Легітимація влади. Ця функція притаманна головним чином лідерам у тоталітарних суспільствах. Коли політичний режим не може знайти свого виправдання в історичних традиціях і демократичних процедурах, то він змушений шукати його в особливих якостях харизматичних лідерів, що наділяються незвичайними, пророчими здібностями й у більшій чи меншій мірі обожнюються. Так було й у нашій країні, коли більшовицька влада, безжалісно руйнуючи багатовікові традиції, узаконювала свої дії гіпертрофованим авторитетом Маркса, Леніна і Сталіна, наділяючи їх рисами земних божеств.

Культ особистості – крайня, максимально завищена оцінка функцій і ролі політичного лідера в історії. Він виступає закономірним наслідком і однією з передумов тоталітарного ладу, хоча зустрічається й в авторитарних, а частково й у демократичних державах. У наші дня яскравими проявами тоталітарного культу особистості є культ Кім Ір Сена і Кім Ір Чена в Кореї і Фіделя Кастро на Кубі.

Культ політичних керівників закономірно випливає з тоталітарної сакралізації влади. По своїй суті він – відродження язичеського ідолопоклонства і, зокрема, таких його атрибутів, як пам'ятники, мавзолеї, меморіальні комплекси, складні релігійно-політичні ритуали тощо. Ідейні джерела культу лежать у тоталітарній ідеології, її претензії на монопольне володіння істиною, універсальну, загальну значущість. "Батьки" такої єдино вірної ідеології наділяються якостями пророків і ясновидців.

Соціальна значущість політичного лідера прямо залежить від рівня політичної культури й активності мас. Перевага активістської політичної культури, існування стійких демократичних традицій, наявність неконтрольованого державою цивільного суспільства і політичної опозиції звужують можливості для некомпетентного лідерства, різного роду волюнтаризму, зловживань владою і разом з тим створюють сприятливий ґрунт для прояву в політику індивідуальних здібностей і дарувань. Тому вдосконалювання системи добору лідерів і підвищення демократичної політичної за ангажованості мас – це дві найважливіші умови ефективного політичного керівництва суспільством.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте тлумачення поняттям «світ політики», «політична сфера суспільного життя».

2. Яка структура політики? Охарактеризуйте її основні елементи

3. Які функції виконує політика в суспільстві?

4. Яка головна ціль політики?

5. Обґрунтувати владні функції органів державної влади.

Теми рефератів:

1. „Кратологія” як наука про владу.

2.Типи легитимної влади.

3. Маси і влада.

4.Тоталітаризм і демократія.

5.Плутократія як соціальний феномен.

6.Проблема влади в зарубіжній політології.

7.Основні концепції походження і сутності політичної влади.

8.Джерела, ресурси та засоби політичної влади.

9. Поняття “легітимність влади”.

10. Критерій типології політичної влади.

11. Феномен бюрократії в органах державної влади.

12. Феномен корупції в органах державної влади.

Література

1. Алмонд Г., Пауля Дж., Стром К., Дантон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учебное пособие / Сокр. пер. с англ. А.С. Богдановского, Л.А.Галкиной; Под ред. М.П. Ильина, А.Ю.Мельвиля. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 537 с.

2. Бабкіна О. В., Горбатенко В. П. Політологія. Навчальний посібник / К.: ВЦ, 2006.- 568 c.

3. Бебик В.М. Політологія для політика і громадянина:[Монографія]. - К.:МАУП, 2003. - 424 с.

4. Горлач М. І., Кремень В. Г. Політологія: наука про політику К. : Центр учбової літератури, 2009. – 840 с.

5. Політологія. Навчальний посібник для студентів ЗДІА всіх спеціальностей / Укл.: В.Г.Воронкова, О.М.Кіндратець, В.О.Зуєва, О.Є.Постол та ін. – Запоріжжя, 2008. – 231 с.

6. Турона С.Г. Политический анализ. Курс лекций: учебное пособие. – М.: Дело, 2005. – 360 с.