Право — особливий вид соціальних норм

Соціальні норми утворюють єдину систему, а норми права — особливу підсистему в ній. Будучи різновидом со­ціальних норм, норми права мають із ними багато спільно­го і в той же час відрізняються від них специфічними влас­тивостями. Загальне у правових і соціальних нормах ви­являється в такому:

1) нерідко соціальні норми містять однакові приписи.
Наприклад, крадіжка розцінюється правом як злочин,
релігією — як гріх, мораллю — як поганий вчинок. Спри­
чинення шкоди в результаті самооборони виправдовується
і правом, і мораллю;

2) норми моралі, релігійні та корпоративні норми можуть
набути правового оформлення. Наприклад, образливі чі­
пляння до перехожих, нецензурна лайка в громадському
місці (порушення норм моралі) розцінюються як адміністра­
тивне правопорушення (дрібне хуліганство) і як таке кара-

ються. Деякі релігійні свята (наприклад, Різдво Христове, Великдень) в Україні закріплені трудовим законодавством;

3) подібно до корпоративних норм і норм релігії, норми
права зафіксовані документально. Наприклад, корпора­
тивні норми містяться в статуті комерційної організації,
норми релігії — у священних книгах (Біблія, Коран, Веди),
норми права — в законі або підзаконному акті;

4) соціальні норми мають єдину мету. Вони спрямовані
на врегулювання суспільних відносин. Норми релігії, мо­
ралі, права мають також величезний виховний потенціал,
вони впливають на формування людської особистості.

Місце норм права серед соціальних норм не вичерпуєть­ся схожістю — єй відмінності, які визначають специфіку права в системі соціального регулювання:

1) норми права пов'язані з державою. Держава встанов­
лює, змінює, скасовує або санкціонує правові норми;

2) порушення норми права тягне за собою негативну
реакцію держави у вигляді юридичної відповідальності.
Порушення ж норм моралі спричиняє лише громадський
осуд, порушення корпоративних норм — реакцію з боку
організації, в якій діють ці норми, а порушення релігійної
норми — санкції з боку церкви;

3) дія норм права поширюється на всіх людей, а не тіль­
ки на прихильників тієї чи іншої релігії або членів корпо­
рації.

Право і мораль

Lt; їй

У регулюванні суспільних відносин право взаємодіє з мораллю. Застосування норм права вимагає проникнення в етичну оцінку життєвих відносин, обставин у конкретній юридичній справі (зокрема при розгляді сімейних, багатьох цивільних і кримінальних справ).

Мораль і право — головні регулятори поведінки людей. Співвідношення між ними складне і включає взаємозв'язок єдності та відмінності.

Єдність права і моралі полягає в наступному:

1) системність. Право і мораль — це системи соціаль­
них норм;

2) єдина мета. Право і мораль переслідують одні й ті ж
цілі — впорядкування суспільних відносин, утвердження
свободи, рівності, гуманізму і справедливості;

3) збіг приписів. Приписи права і моралі багато в чому
збігаються. Одні й ті ж акти поведінки право і мораль за­
бороняють або рекомендують;

4) однакове коло адресатів. Право і мораль адресують­
ся одному колу осіб;

5) єдині цінності. Право і мораль виникають як фунда­
ментальні загальнолюдські цінності, як показники соціа­
льного і культурного прогресу суспільства.

Відмінність права і моралі полягає в наступному:

1) способи встановлення. Правові норми створюються
або офіційно визнаються державою, а норми моралі не є
продуктом якоїсь спеціальної цілеспрямованої діяльності,
вони виникають і розвиваються в суспільстві стихійно. На
відміну від права мораль має неофіційний (недержавний)
характер;

2) методи забезпечення. Право забезпечується і охоро­
няється державою, яка стежить за дотриманням правових
норм і карає тих, хто їх порушує, а мораль спирається на
силу громадської думки, а її внутрішнім гарантом виступає
совість людини;

3) форма виразу. Правові норми виражають волю дер­
жави і закріплюються в спеціальних юридичних актах, а
моральні норми виникають і існують у свідомості людей;

4) оцінні поняття. В оцінці поведінки людей право
оперує поняттями правомірного і неправомірного, закон­
ного і незаконного, караного і некараного, а мораль оцінює
людські вчинки з позицій добра, справедливості, совісті,
честі, обов'язку;

5) різний характер відповідальності за порушення і
різний порядок реалізації відповідальності. Порушення
норми права служить підставою негативної реакції держа­
ви у вигляді юридичної відповідальності. Форми юридичної
відповідальності та порядок її реалізації строго регламен­
товані законом. Інший характер носить відповідальність за
порушення норм моралі. Тут немає ні встановлених форм,
ні чіткої процедури. До порушника застосовуються різні
форми морального впливу (бойкот, висміювання, публічне
засудження), які складаються стихійно;

6) сфери дії. Мораль регулює, як правило, міжособисті-
сні відносини (між друзями, членами однієї сім'ї), а право
регулює відносини, найбільш значущі з погляду суспільс­
тва в цілому, а саме — відносини власності, владні відно-

сини, трудові та управлінські відносини, відправлення правосуддя;

7) зміст. Правові норми характеризуються більшою конкретністю розпорядження, моральні вимоги відрізня­ються релятивізмом, тобто відносністю. Не завжди одно­значно можна оцінити вчинок людини як моральний або аморальний. Тоді як із точки зору права межа між право­мірним і неправомірним завжди очевидна.

Мораль і право взаємно доповнюють одне одного. Норми права служать і повинні служити провідниками моралі, закріплювати і захищати моральні засади суспільства. Сила законів стократ збільшується, якщо вони спираються не тільки на владу, а й на суспільну мораль. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі. Законодавча влада в роботі з вдосконалення права враховує стан суспіль­ної моралі, етичну культуру населення, виходить з того, що право має бути етичним, закони мають бути справедливими і гуманними.

За допомогою права держава добивається утвердження у свідомості громадян, усього населення прогресивних норм моралі, бореться з несправедливістю, злом і порока­ми. У свою чергу мораль впливає на правове життя суспіль­ства, розвиток права, разом із ним сприяє зміцненню громадського порядку.

Право і звичай

Звичай — це правило поведінки, що історично склалося, увійшло до звички внаслідок багатократного повторення і через це стало регулятором суспільних відносин. Звичаї втілюють у собі певні підсумки життєдіяльності, суспіль­ний досвід, закріплюють те, що склалося внаслідок трива­лої соціальної практики.

Звичаї є вельми різноманітними, бо складаються в рам­ках життєдіяльності певної соціальної спільноти. Свої звичаї мають різні етноси, соціальні групи, професійні співтовариства. Різняться звичаї й залежно від регіонів, оскільки відображають усю своєрідність життєдіяльності людей, яка визначається специфікою життя в різних умо­вах. Наприклад, весільні обряди гагаузів і болгар, що жи­вуть поряд, мають як схожість, що зумовлене близькістю

мешкання, так і істотні відмінності, зумовлені різним ет­нічним походженням.

У основі звичаїв лежать зразки конкретної поведінки. Звідси — висока деталізованість їхніх приписів, що пред­ставляють, по суті справи, досить докладний опис самої поведінки. Зміст звичаю — це сам зразок поведінки, а фор­мою його фіксації є звичка, поведінкова традиція. Звідси й специфіка регулятивної дії норм звичаїв. На відміну від права або моралі вони передбачають не узгодження пове­дінки з наказаними вимогами, а відтворення самої поведін­ки в її усталених варіантах.

Іноді до різновидів звичаю відносять традицїі. Проте слід при цьому враховувати, що звичай завжди складається стихійно, а традиція може бути встановлена свідомо. На­приклад, такими є корпоративні та професійні традиції — відзначати день заснування фірми, день професії тощо.

Звичаї не так тісно пов'язані з правом, як норми моралі. Проте, виступаючи особливим різновидом соціальних норм, звичаї мають наступні зв'язки з правом:

1) найдавніше право виникало багато в чому саме із
звичаїв, які офіційно визнавалися державою, набуваючи
тим самим юридичного характеру. Як приклад тут можна
назвати Закони XII таблиць, Салічну Правду, Руську Прав­
ду тощо. І сьогодні у ряді країн окремі звичаї у разі потреби
трансформуються у правові норми, тобто набувають форми
і змісту правового звичаю. Так, ст. 148 Кодексу торгового
мореплавання України визначає, що термін, упродовж
якого вантаж має бути завантажений на судно або виван­
тажений з судна (сталійний час), визначається угодою
сторін, а за відсутності такої угоди — нормами, прийняти­
ми в порту вантаження (розвантаження);

2) право може підтримувати соціально цінні звичаї та
традиції, створювати для них режим найбільшого сприян­
ня, стимулювати їх здійснення (урочиста реєстрація шлю­
бу, приведення до присяги посадовців держави);

3) право може забороняти соціально шкідливі звичаї,
дотримання яких суперечить способу життя, що склався в
конкретному суспільстві, можуть обмежувати сферу їх дії.
Так, російське законодавство, враховуючи особливості
звичаїв народів Кавказу, встановлює підвищену відпові­
дальність за вбивство на ґрунті кровної помсти;

4) право може ставитися нейтрально до тих звичаїв,
які не мають яскраво вираженого соціально цінного або

: 197

СЛВУ. .-іі-О'Лі',-' ,КІ

соціально шкідливого характеру (святкування дня наро­дження, наприклад).

Разом із тим звичаї та норми права відрізняються одне від одного:

1) за походженням: звичаї з'явилися з виникненням
людського суспільства, норми права існують у державно
організованому суспільстві;

2) за формою виразу: звичаї не закріплюються в спеці­
альних актах, а містяться у свідомості людей, норми права
існують у певних формах;

3) за способом забезпечення реалізації: дія звичаїв за­
безпечується силою громадської думки, норми права мо­
жуть реалізовуватися і з урахуванням можливості держав­
ного примусу.

Держава, яка прагне забезпечити дотримання норм пра­ва, має використовувати сильні сторони звичаїв, а саме — ав­торитетність, стійкість, масовість, популярність, апробова-ність.

Право і релігія

Релігія (від лат. «religio» — набожність, святиня, пред­мет культу) — світогляд і світовідчуття, а також відповідна поведінка і специфічні дії (культ), засновані на вірі в існу­вання Бога або богів, надприродного. Релігія є перш за все сферою духовності, віри, і в той же час у ній присутній нормативний компонент.

Зв'язок права і релігії найяскравіше розкриває шлях становлення соціальних норм, величезний вплив релігії на формування заборон, дозволів, приписів, що набували зго­дом правового характеру. Право і релігія покликані закріп­лювати і затверджувати етичні цінності, в цьому основа їх взаємодії.

На ранніх етапах розвитку норми права не відділялися від релігійних і були з ними тісно пов'язані. Найдавніші норми права були одночасно й релігійними законами; і тільки потім, коли люди стали розрізняти «злочин» і «гріх», правові норми відділяються від суто релігійних. Ця від­мінність уперше була вироблена, як вважають учені, в рим­ському праві.

На різних етапах розвитку суспільства і в різних право­вих системах ступінь і характер взаємодії права і релігії

були різними. Так, у деяких правових системах зв'язок релігійних і правових норм був настільки тісним, що їх слід вважати релігійними правовими системами. Найдавніша з таких правових систем — індуське право, в якому тісно переплелися норми моралі, звичаєвого права і релігії. Ін­ший приклад — мусульманське право, яке по суті є однією зі сторін ісламу і називається «шаріатом». Таким чином, релігійна правова система — єдиний релігійно-етичний і правовий регулятор усіх сторін життя суспільства.

Правові і релігійні норми можуть збігатися з погляду свого змісту. Наприклад, серед заповідей християнства є норми «не убий* і «не вкради». При цьому потрібно також враховувати, що з погляду Механізму дії релігійні норми — могутній внутрішній регулятор поведінки. Тому вони — необхідний і важливий інструмент підтримки і збереження етичного та правового порядку в суспільстві.

Характер взаємодії норм права і релігійних норм у си­стемі соціального регулювання того або іншого суспільства Визначається зв'язком правових релігійних норм із морал­лю і зв'язком права э державою. Держава за допомогою правової форми може визйЗчЬїи ової відносини з релігій­ними організаціями та їхній правовий статус у конкретно­му еуепіяьеїВІ.

БільіпІбтБ Сучасних держав є світськими. Кожному га­рантується свобода совісті їа віросповідання. Жодна релігія не може встановлюватися як державна або обов'язкова. Релігійні об'єднання відокремлені від держави і рівні перед законом. ЗабьрОнЯюїьея будь-які обмеження прав громадян за ознакою їх релігійної налеЯШООті. Забороняються ство­рення і діяльність громадських об'єднань, мета та дії яких спрямовані на розпалювання соціальної, расової, націо­нальної та релігійної ворожнечі.