Поняття і види форми державно- <е" територіального устрою

Форма державно-територіального устрою — це порядок взаємин між державою та її окремими частинами. Розріз­няють унітарні, федеративні, конфедеративні, регіоналіст-ські (регіональні) держави.

Унітарна держава — це єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, про­вінцій, губерній). Ознаки унітарної держави:

1) наявність єдиного центру та єдиної системи органів
влади і управління;

2) наявність єдиної системи права.

Сьогодні більшість держав світу — унітарні держави (наприклад, Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). У ба­гатьох унітарних державах (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення.

Автономія — відносно самостійна у здійсненні держав­ної влади територіальне утворення в межах держави. Статус автономії надається територіальним фракціям держави, для яких характерні історичні, географічні, національні особливості (Країна Басків у Іспанії, Аландські острови у Фінляндії). Статус автономії визначається, як правило, основним законом держави. Автономія має власні законо­давство та органи влади, але суверенітету не має.

Різновиди унітарних держав:

1) централізовані. Регіональні органи цих держав фор­
муються шляхом призначення зверху (Нідерланди, Казах­
стан, Франція);

2) децентралізовані. Регіональні органи утворюються
незалежно від центру, як правило, за допомогою виборів
(Велика Британія, Нова Зеландія).

Федерація — союзна держава, що складається з держав-членів або державоподібних утворень (суб'єктів федерації). Ознаки федерації:

1) наявність кількох правових систем, з яких одна (сис­
тема федерального права) має верховенство щодо права
суб'єкта федерації;

2) наявність двох рівнів державної влади. Федеральна
влада (влада держави в цілому) має всю повноту зовнішньо­
го суверенітету та значну частину внутрішнього суверені­
тету. Влада суб'єкта федерації має обмежений внутрішній
суверенітет.

Різновиди федерацій: територіальні (США, Німеччи­на, Бразилія); національні (Бельгія, Індія); змішані (Ро­сія).

Тепер у світі існує 24 федеральних держави, більшість з яких — великі та середні за територією та чисельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, СІЛА, Німеччи­на).

Конфедерація — це тимчасовий союз держав, створений для досягнення конкретної мети (наприклад, завоювання незалежності). В такому випадку держави об'єднують лише окремі напрями своєї діяльності (наприклад, оборона, зо­внішня політика, зовнішня торгівля). Розвиток конфеде­рації підпорядкований «залізному закону»: конфедерація або розпадається на окремі держави, або еволюціонує у федерацію.

Риси федерації та/або конфедерації мають деякі між­народні об'єднання, наприклад, Співдружність Націй (на чолі з британським монархом), Європейський Союз.

Специфічною формою державно-територіального устрою є регіоналістська (регіональна) держава. Вся територія такої держави, а не окремі частини, складається з авто­номних утворень (Італія, Шрі-Ланка, Південно-Африкан-ська Республіка). Цим вона відрізняється і від унітарної держави, і від федерації, оскільки автономії не є суб'єктами федерації. Конституюється вона як унітарна, але має деякі риси федерації у вигляді ширшої, ніж в унітарній державі, компетенції місцевих властей. Територіальні фракції регі­ональної держави не приймають власних конституцій, але мають власні обрані громадянами збори і власну адміні­страцію. Збори мають право приймати закони із ряду міс­цевих питань: як правило, це охорона природи та культур­ної спадщини, сільське господарство, туризм тощо.

Історично відома ще одна форма державно-територіаль­ного устрою — імперія. Вона складається з нерівноправних частин: метрополії — центру держави, в підпорядкуванні якої є колонії. Владні повноваження належать виключно метрополії. Для правового статусу як колонії, так і її на­селення, характерна дискримінація — обмеження в правах. До найбільших за площею та впливом імперій належали Британська, Французька, Іспанська імперії. Національно-визвольний рух у колоніях привів до появи нових націо-інальних держав та розпаду імперій.

4.4. Поняття і види форм державного , ,_£>,₁,,_і;

режиму * "'■''■

Форма правління і форма державного устрою дають уявлення про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність інституту держави, дійсний стан демо­кратії знаходять вираз у понятті державного режиму.

Форма державного режиму — сукупність прийомів, методів, форм та способів здійснення державної влади.

Державний режим є функціональною характеристикою влади, яка ніколи прямо не визначається в конституціях держав (незважаючи на вельми поширені вказівки на їхній демократичний характер), проте завжди безпосереднім чином відображається на змісті конституції.

Державний режим — найбільш рухомий, мінливий еле­мент форми держави. Характер державного режиму визна­чається не тільки правовими нормами, а й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної та правової культури населення. Проте визначальним чинником слу­жить характер державної влади.

Існує безліч класифікацій державного режиму. За ха­рактером органів, що визначають політику держави, роз­різняють цивільні та військові режими. Залежно від вза­ємин між державою і церквою розрізняють світські та теократичні режими. Але найбільш поширеною є класи­фікація, заснована на рівні захисту прав і свобод громадян та ступеня допуску населення до управління державою. За цими ознаками розрізняють:

1) демократичний режим, для якого характерні: реаль­
ність політичних прав і свобод громадян; політичний та
ідеологічний плюралізм; формування органів влади шля­
хом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність
і влади, і опозиції в строго конституційних рамках;

2) авторитарний режим. Його характерними ознаками
є: обмеження об'єму політичних прав і свобод; обмежений
політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад, дозво­
ляється існування тільки двох партій); фактична, а деколи
і формальна відсутність розподілу влади; недемократичний
характер виборів (відсутність реальної можливості вибору).
Відмінною рисою авторитаризму є сильна виконавча влада,
як правило, заснована на особі лідера. Авторитарний режим
може бути заснований на праві, моральних засадах, але
його не можна все ж таки віднести до режимів, де населен-

ня бере участь в управлінні, а влада здійснюється найбільш ефективним способом. Яскравий приклад тому — режим Наполеона за часів Першої імперії у Франції;

3) тоталітарний режим. Його характерні риси: прин­ципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріо- • ритет партії або держави в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона на існування опозиції; наявність загальнообов'язкової державної ідео­логії; формальність і декоративний характер виборів; прин­ципова відмова від розподілу влади; вождізм, точніше, сакралізація (обожнювання) лідера, який підноситься як наймудріший, непогрішимий, найсправедливіший, який невпинно думає про благо народу. При тоталітаризмі вста­новлюється повний (тотальний) контроль над усіма сфера­ми життя суспільства. Держава прагне буквально «злити» суспільство з собою, повністю його одержавити. Приклада­ми тоталітарного режиму є нацистська Німеччина, фашист­ська Італія, сталінський Радянський Союз, маоїстський Китай.

Іноді в окремі групи виділяють деспотичний і лібераль-' ний режими, хоча ці типи режимів мають швидше історич-ний, ніж актуальний характер.

Для ліберального режиму характерні: визнання авто-^! номії (незалежності) людини від держави, захист природ­них прав людини, причому пріоритет надається особистим правам перед соціальними, конституційне обмеження втру­чання держави до сфери економічних відносин, розподіл державної влади, верховенство закону.

У сучасній державній практиці ліберальний режим збі­гається з демократичним. Відмінність між ними полягає перш за все в рівні забезпеченості соціальних прав трудя­щих. Ліберальний режим, як правило, покладає це завдан­ня не на державу, а на установи громадянського суспільства (наприклад, доброчинні організації, недержавні пенсійні фонди і тощо).

Для деспотичного режиму характерні: ніким і нічим не обмежена влада правителя над усіма членами суспільства, його цілковите свавілля, крайня централізація влади і без-правність підданих. Класичні деспотії — стародавні (Вави­лон, Ассирія, Єгипет) і середньовічні (Османська імперія, імперія Великих Моголів) держави.

К ЧИ . ■ ' ) ГОЙ

Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Дайте визначення: форми держави; форми державно­
го правління; форми державного устрою; форми державно­
го режиму.

2. Складіть схему «Форма держави та її елементи».

3. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Різно­
види монархій».

Різновид монархії	Носій суверенітету	Наявність парламенту	Хто формує уряд
1. Абсолютна 2. Дуалістич­ на 3. Парламен­ тарна.................	А. Монарх Б. Парла­мент	В. Наявний Г. Відсутній	Д. Монархом Е. Парламен­том

4. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Різно­види республік».

Різновид республіки	Порядок обрання президента	Хто формує уряд	Глава уряду
1. Президе­нтська 2. Парламен­тарна 3. Змішана	А. Обираєть­ся народом Б. Обираєть­ся парламен­том	В. Президен­том Г. Парламен­том Д. Президен­том за згодою парламенту	Е. Президент Є. Прем'єр-міністр

5. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Фор­ми державного устрою».

1. Конфедера­ція	А. Союзна держава, що складається з членів — державоподібних утворень
2. Федерація	Б. Складається з нерівноправних частин
3. Унітарна держава	В. Уся територія держави складається з автономних утворень
4. Імперія	Г. Тимчасовий союз держав, створений для досягнення певної конкретної мети
б. Регіоналіст-ськадержава	Д. Єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць

6. Складіть порівняльну таблицю рис основних типів державних режимів.

Вид режи­му	Обсяг праві свобод	Способи форму­вання органів влади	Панівні методи державного управління	Наявність чи відсут­ність плюралізму

7.Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Типи державних режимів» (кожній літері має відповідати кілька цифр).

11. Вибори носять нерівний, та/або невіль­ний характер. Призначення складу органів державної влади та посадових осіб відбува­ється без урахування думки народу

Д. Тоталітар­ний

12. Конституційно закріплені і на практиці
реалізуються міжнародні стандарти прав
людини ___________

8. Користуючись текстом Конституції України, охарак­
теризуйте форму держави України.

9. Користуючись довідником «Правовые системы стран
мира» або «Юридичною енциклопедією», заповніть наступ­
ну таблицю.

А. Демократич­ний	1. Принципова відмова від ідеї прав люди­ни. Замість цього робиться акцент на права класу, раси, нації
2. Плюралізм відсутній у всіх проявах. Однопартійність, відсутність опозиції, єдина обов'язкова для всіх ідеологія
Б. Лібераль­ний	3. Вибори або не проводяться, або мають декоративний характер. Призначення складу органів влади та посадових осіб цілком залежать від бажання правлячої олігархії та/або бажання вождя
4. Присутній політичний, економічний та ідеологічний плюралізм
В. Деспотич­ний	5. Свавілля правителя
6. Обмежені політичні і деякі особисті права і свободи
7. Вільні рівні вибори, законне та з ураху­ванням громадської думки призначення складу органів влади та посадових осіб
Г. Авторитар­ний	8. Безправність підданих
9. Політичний та ідеологічний плюралізм обмежені за наявності економічного плюра­лізму
10. Акцентування особистих свобод при недостатній увазі до соціального забезпе­чення

Держава	Форма правління	Форма державного устрою	Форма державного режиму
Україна
Росія
Німеччина
Велика Британія
Франція
Польща
Іспанія
США
Японія

Нормативні джерела

Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. — № ЗО. - Ст. 141.

Про внесення змін до Конституції України: Закон Укра­їни від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради Укра­їни. — 2005. — № 2. — Ст.44.

Г Додаткова література

Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проб­леми історії, теорії, практики: Монографія. — Запоріжжя: Юридичний ін-т, 2005. — 540 с

Брезгулевская Н.В. Виды федерации и модели федера­лизма//Правоведение. — 2005. — №3. — С.150-162.

Вовк Ю. Ідея федералізму в Україні у контексті посилен­ня впливу регіонів // Право України. — 2004. — №10 — С.19-22.

Давимука С, Колодій А., Кужелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії — Львів, 1999.— 278 с.

Замышляев Д.В. Формы политико-территориальной организации государства // Lex Russica. Научные труды Московской государственной юридической академии. —

2005. — №1.—С.164-176.

Правовые системы стран мира: Энциклопедический сло­варь /Отв.ред. А.Я. Сухарев. — М.: НОРМА, 2000. — 840 с.

Сергевнин С.Л. Субъект федерации: Статус и законода­тельная деятельность — СПб: Изд-во Юридического инсти­тута, 1999. — 215 с.

Серегин А.В. Теоретические проблемы монархической формы правления / Под ред. И.А. Иванникова. — Ростов-на-Дону: Изд-во гос. пед. ун-та, 2003. — 191 с.

Серегин А.В. Концептуальные подходы к определению категории «форма правления» //Право и государство —

2006. — №3. — С. 18-23.

Сухонос В.В. Форма правління: термінологія, класифі­кація, характеристика (проблеми постіндустріальної епо­хи) // Держава і право. 36.наук праць.- К., 2003. — Вип 21. —С.57-63.

Телешун CO. Державний устрій України: проблеми по­літики, теорії і практики. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ 2000.— 344 с.

ФарукшинМ.Х. Федерализм. Теоретические и приклад­ные аспекты. — М. : Юристъ, 2004. — 527 с.

Чиркин В.Е. Государствоведение. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Юрист, 2000. — 382 с.

Шаповал В.М. Державний лад країн світу: Довідник. — К.: Український центр правничих студій, 1999. — 320 с.

Якушик В. Різновиди політичних режимів // Віче — 1995. — № 9. — С 129 — 133.

Розділ 5