Розділ 4. Національні українські держави в 1917-1921 рр
В 1654–1917 рр. Україна знаходилась у складі інших держав. В ХVІІ–ХVІІІ стст. це були Польща, Росія, Туреччина, Австрія. З 1654 р. по 1781 р. на території Лівобережної України існувало автономне утворення у складі московсько-російської держави. Перерозподіл українських земель і розповсюдження на їх землях економічної, політичної і культурної моделі країн-митрополій відбувається в 70-90-ті рр. ХVІІІ ст. В результаті трьох поділів Польщі (1772 р., 1793 р., 1795 р.) до Російської імперії відійшли Правобережна Україна, Волинь, Поділля. До Австрії – Галичина, а згодом Буковина і Закарпаття. В результаті російсько-турецьких війн (1768-1774 рр., 1787-1791 рр.) до Росії відійшли землі Південної України і Криму. Так поступово формувались кордони сучасної України.
В другій пол. ХІХ ст. на сході і півдні підросійської України формується потужний промисловий центр. На Наддніпрянщині і Причорномор’ї розвиваються капіталістичні відносини в сільському господарстві. В національно-політичній сфері відбувається формування національної інтелігенції, яка ідентифікує своє українство через національну літературу, мову, історію, а згодом і політичну діяльність. На Західній Україні, швидше проходили процеси політичного розвитку, але в економічному відношенні ці землі залишались мало розвинутими і бідними.
Чергова спроба українців створити свою державу відбувається в 1917-1921 рр. Саме в цей час розгортається соціально-економічна і національна (політична) революція, а згодом починається друга громадянська війна. Події, що відбулись за цей час засвідчили великий потенціал українського суспільства в політичній сфері. За п’ять років українці створили чотири держави. Ними стали – 1) Українська народна республіка (УНР) період Центральної Ради (листопад, 1917 р. – квітень, 1918 р.); 2) Українська держава під керівництвом П. Скоропадського (квітень-грудень, 1918 р.); УНР періоду Директорії (грудень, 1918 р. – листопад,1920 р.); Західноукраїнська народна республіка (листопад, 1918 р. – липень, 1919 р.). До того-ж було створено Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР) і ряд квазі-державних утворень.
Формування української держави відбувалась в складних умовах. До кінця 1918 р. йшла Перша світова війна. Згодом почався переділ Європи, який тривав до 1923 р. і українські землі знову ділились між різними країнами. Українські держави повинні були захищати свій суверенітет в війні з більшовиками і білими арміями генералів А. Денікіна і П. Врангеля, воювати з військами Польщі і Антанти. Цей час відзначався швидкими змінами, соціальною, політичною, економічною нестабільністю. Саме тому середній строк існування тієї чи іншої влади складав шість-вісім місяців, а на окремих територіях і того менше. Важливим, а іноді вирішальним був вплив зовнішніх сил, адже у українців не було щирих союзників серед інших держав. Сусіди, як і в ХVІІ – ХVІІІ стст., знову бажали захопити і поділити Україну.
Російська революція, що відбулась в лютому – березні 1917 р. відкрила нові можливості для вирішення національного питання. По всім національним окраїнам Великої держави утворились особливі представницькі органи влади які заявили про себе, як органи державної влади. Така організація була створена і в Україні в березні 1917 р. Це була українська Центральна Рада (УЦР).
В своєму розвитку УЦР пройшла кілька етапів. В березні – квітні 1917 р. – це невелика група української інтелігенції, яка заявила свої претензії на формування і керівництво національним рухом і представлення цього руху в Росії. В квітні 1917 р. відбувся Всеукраїнський національний конгрес. Таке представницьке зібрання виробило програму української національно революції. В її основі – боротьба за національно-територіальну автономію України у складі майбутньої демократичної Росії. Після національного конгресу УЦР стала визнаним центром політичного життя.
Першим кроком до організації автономії України стало проголошення І Універсалу 10 (23) червня 1917 р. Перший Універсал став відповіддю українців на ігнорування Тимчасовим урядом національних вимог: автономії, місцевого уряду і представницького органу влади. Універсал проголосив: "... Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям." Як бачимо, думки в Універсалі були викладені з чисто українською хирістю: з одного боку "вільні" і "самі порядкуємо своїм життям, а з іншого "не відриваючись від усієї Росії". 15 червня 1917 р. УЦР створила Генеральний Секретаріат, як перший уряд України. Таким стали перші кроки в створенні національних органів влади.
Весна – літо 1917р. були часом найбільшої підтримки українцями "своєї" влади: особливо з боку селян і солдатів-українців російської армії. Російський Тимчасовий Уряд вимушений був піти на поступки УЦР. Свідченням непевного компромісу став ІІ Універсал (3(16) липня 1917 р.) з боку українців та Урядова декларація з боку Тимчасового уряду. За цими документами УЦР зобов’язувалась не проголошувати автономію в односторонньому порядку, а буде чекати Установчих зборів і введе до свого складу представників народів, які живуть в Україні. Тимчасовий уряд, з свого боку, визнав Центральну Раду і Генеральний Секретаріат, обіцяв узгоджувати свої дії і закони які стосувались України. В липні 1917 р. Центральна Рада перетворюється із суто національно-українського органу влади в орган влади всього населення України. З цього часу починається активна робота по створенню законів, формування місцевих органів влади, українізації окремих військових частин.
Через політичну кризу в Петербурзі Тимчасовий уряд відходить від домовленостей і обмежує компетенцію Генерального Секретаріату. З серпня 1917 р. УЦР і національні політичні сили знаходились в невизначеній ситуації: українці роблять вигляд, що співпрацюють з центральним урядом, а останній відтягує вирішення українського питання.
Черговий крок УЦР робить в умовах Жовтневого перевороту більшовиків в Петрограді. Адже більшовики діяли рішуче: вони заявили, що беруть владу по всій Росії, в тому числі на Україні. Та національні сили, ще мали підтримку серед населення. УЦР і Генеральний секретаріат поступово, протягом листопаду встановлювали свою владу в Києві і на місцях. ІІІ Універсал (7(20) листопада 1917 р.) став програмою діяльності української влади. Універсал проголосив утворення Української народної республіки як автономії у складі Росії (але тільки не більшовистської), розповсюдив владу УНР на дев’ять губерній, декларував націоналізацію землі, запроваджував 8-ми годинний робочий день, встановлював державний контроль над виробництвом і забезпечував політичні свободи.
Більшовики розгорнули активну роботу по ліквідації Центральної Ради. Основними ударами по УЦР стало проголошення 12 грудня 1917 р. радянської влади в Україні, захоплення Харкова, наступ радянських (більшовицьких) військ по всій Україні. Таким чином, більшовики розкололи Україну, організували збройні виступи по всій території. В цій боротьбі українська національна влада виявилась беззахисною. Єдиним порятунком в війні з більшовиками ставала допомога країн Четверного союзу: Німеччини і Австро-Угорщини.
Складні зовнішні і внутрішні обставини вимусили УЦР прийняти ІV Універсал (22 січня 1918 р.), який проголосив незалежність України. Але незалежність була суттєво обмежена військами Німеччини і Австро-Угорщини. Та слід визначити, що саме ці війська захищали незалежність до грудня 1918 р. Після вигнання більшовиків з України, в січні-квітні 1918 р., УЦР намагалось проводити самостійну політику, але це їй не вдалось. Тому в квітні 1918 р. до влади прийшов гетьман П. Скоропадський.
Таким чином, протягом березня 1917 р. – квітня 1918 р. українські політичні сили пройшли шлях від боротьби за автономію до створення незалежної української держави. В цей час національна влада прийняла важливі документи: 1) чотири Універсали, як основні закони; 2) проголошені перші урядові програми; 3) підписано ряд міжнародних угод; 4) створено першу національну Конституцію. Українські політики, незважаючи на ряд помилок, створили перші в ХХ ст. органи державного управляння: Українську центральну Раду – законодавчий і представницький орган влади і Генеральний Секретаріат – виконавчий орган влади. Національні лідери – М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра та інші отримали перший досвід державного управління.
Черговим кроком в становленні державної традиції стало існування Української держави під владою гетьмана П. Скоропадського. Українська держава проіснувала з 29 квітня по 14 грудня 1918 р. Основним досягненням гетьманської влади було встановлення відносного спокою в Україні і розвиток державних традицій. Чи не головною з причин поразки Української держави був розкол української політичної верхівки. Соціалістичні і ліберальні політики вороже поставились до консервативних ідей на основі яких здійснювалась влада гетьмана. Внутрішній розбрат став причиною занепаду не тільки П. Скоропадського. Це підтвердили події 1919-1921 рр. і історія Директорії зокрема.
Директорія (особливий орган управління) виросла із Українського національного союзу, який створили опозиційні гетьману політики. 13.11.1918 на засіданні Національного союзу сформували Директорію – орган керівництва збройним повстанням проти влади гетьмана. В Директорію увійшли В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко, П. Андріївський. Через місяць, 14 грудня, Директорія, об’єднавши навколо себе повстанські загони і регулярні військові частини, вступила в Київ. Після перемоги Директорія перетворилась на орган державної влади.
Історія УНР періоду Директорії охоплює час з грудня 1918 р. по листопад 1920 р. Основною проблемою Директорії була наявність декількох програм державного і соціально-економічного будівництва. В. Винниченко стояв на платформі радянізації України, за невідкладні соціальні перетворення і перш-за все аграрні, за можливий союз з радянською Росією. С. Петлюра виступав за демократичну, парламентську систему влади, за створення боєздатної армії, боротьбу з радянською Росією, союз з Антантою. Суперечки загострились після об’єднання УНР і ЗУНР. Останньою, авантюрною спробою, встановити національну владу став військово-політичний союз України з Польщею і наступ об’єднаних військ на радянську Україну. І знову, як в часи Визвольної війни, Польща, за спиною України, домовилась з радянською Росією про розподіл українських земель.
Незважаючи на всі прорахунки, діяльність Директорії мала велике значення. В 1919–1921 рр., незважаючи на всі труднощі продовжилось державне будівництво. В січні 1919 р., хоч і формально був проголошений Акт Злуки – об’єднання УНР і ЗУНР. Велась активна дипломатична діяльність і військове будівництво, була зроблена спроба опанувати анархію. В цей час до влади приходить нове, молоде покоління політиків. В розпал громадянської війни і агресії Україну залишили М. Грушевський, В. Винниченко, П. Скоропадський. Замість них до керівництва приходять С. Петлюра, Б. Мартос, І. Мазепа, П. Феденко та ін. В листопаді 1920 р. уряд УНР залишив Камянець-Подільський і переїхав до Польщі. В березні 1921 р. Польща, радянська Росія і Україна підписали Ризький мир. За цим миром Польща визнавала РСФСР і УСРР, а за це отримувала території Західної України і Білорусії і зобов’язувалась припинити діяльність українських політичних сил на своїй території. Так закінчилась боротьба за творення національної держави в 1918–1920 рр.
Особливою сторінкою державного будівництва стало утворення і існування Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР). В вересні-жовтні 1918 р. стало зрозуміло, що австрійська і польська влада за спиною українців домовились про передачу Східної Галичини Польщі. Для того, щоб зашкодити цьому Військовий комітет, створений офіцерами-українцями на чолі з Д. Вітовським, у ніч на 1 листопада 1918 р. захопив владу у м. Львові. Встановлення влади пройшло швидко і без жертв. 13 листопада Українська національна Рада проголосила створення ЗУНР. Влада ЗУНР розповсюджувалась на Східну Галичину, Буковину, Закарпаття. З самого початку свого існування ЗУНР вимушена була відбивати наступ польської армії, яку підтримували Британія, Франція, США. Наприкінці листопада поляки захопили Львів та частину Східної Галичини. Запекла українсько-польська війна тривала до липня 1919 р.
В умовах війни влада ЗУНР намагалась розпочати державне будівництво і провести ряд реформ, а найголовніше – добитись визнання в Європі і перш за все серед країн Антанти. Об’єднання УНР і ЗУНР не допомогло визнанню з боку Європи. В листопаді 1919 р. керівник ЗУНР Є. Петрушевич залишив Україну. В березні 1923 р. конференція послів країн Антанти "віддала" Галичину Польщі.
Українське суспільство 1917-1921 рр. було розколоте на кілька таборів за соціальними, національними, політичними ознаками. Ідея побудови незалежної держави не змогла об’єднати суспільство. Але реальним досягненням українського суспільства стало утворення перших органів державної влади – Центральної Ради, Генерального Секретаріату, Директорії, Трудового конгресу і та ін.; формувались армія, фінансова система, дипломатична служба, система освіти; була спроба утворення єдиної держави; з’явилась плеяда політиків з досвідом державного будівництва. На той час це було не мало.
Незважаючи на невдачу побудови національної української держави в 1917-1921 рр., одне досягнення було не заперечним. Влада більшовиків, яка утвердилась в 1920 р., не могла ігнорувати бажання українців мати свою державу. Національно-демократична революція виявила великий державницький потенціал українців, але анархізму було більше і катастрофічно не вистачало досвіду. Більшовики показали себе кращими державниками, а українські політики – романтиками, що сподівались на щирість т.зв. демократичних країн.
Якщо в підтримку національної української держави в 1917-1921 рр. виступила не чисельна українська інтелігенція і вузький прошарок селянства (багате і частково середнє), то на підтримку радянської форма держави виступив пролетаріат великих міст, середнє і найбідніше (незаможне) селянство. Крім того, слід зауважити, що більшовики не одразу знайшли підтримку в Україні, але вони були вперті, організовані, вміло використовували свій досвід. В кінцевому рахунку це призвело до встановлення радянської влади в Україні.
Унікальною сторінкою в історії національного державотворення стало створення і існування радянської (соціалістичної) України в 1917-1991 рр.