Характеристика нового курсу президента Ф.Рузвельта в США

На президентських виборах 1932 р. балотувалися, поруч з тради­ційними республіканцями і демократами, ще й лідер Соціалістичної партії Н. Томас (882 тис. голосів) та комуніст У. Фостер (103 тис). А переміг на виборах демократ Ф. Рузвельт (22 810 тис), його партія завоювала абсолютну більшість місць в обох палатах Конгресу.

За короткий час було схвалено близько 70 законів.Для початку було реформовано банківську систему - розділено де­позитні та інвестиційні функції банків, загалом вводилося страхування банківських депозитів. Тим самим зводився бар'єр на шляху чисто спе­кулятивних банківських операцій.

16 червня 1933 р. Законом про відбудову промисловості впроваджу­валися т. зв. кодекси чесної конкуренції, за дотриманням яких мала слідкувати Федеральна торгова комісія. На дворічний випробувальний термін кодифіковані галузі виводилися з-під дії антитрестівського за­конодавства.

12 травня 1933 р. був підписаний білль про допомогу фермерам,

Адміністрація Рузвельта 12 травня 1933 р. схвалила закон про аси­гнування 500 млн доларів для надання допомоги безробітним. Зага­лом же на допомогу цій категорії населення Федеральна адміністрація з надання надзвичайної допомоги (ФЕРА) витратила понад 4 млрд доларів.

Була створена система соціального страхування. Серпневим зако­ном 1935 р. передбачався соціальний захист (страхування) двох типів -по старості і на випадок безробіття.

У червні 1938 р. Рузвельт підписав Закон про справедливі умови праці. Встановлювався мінімум оплати праці - 25 центів на годину з доведенням до 40 центів у 1945 р. Тривалість робочого тижня не об­межувалася, але вводилася півторакратна оплата понад норму спершу 44, далі - 42, а з жовтня 1940 p.- 40 годин на тиждень.

«Новий курс» президента Рузвельта дозволив активізувати еконо­міку, знизити напруження в американському суспільстві. Однак, пра­ктично відразу президент зіткнувся з опозиційними силами.

108. Основні тенденції розвитку США в період після другої СВ.

В 1948 р. США виробляли 55,6% усієї продукції капіталістичного сві­ту.У посланні Трумена Конгресу від 6 вересня 1945 р. була висунута широка програма (21 пункт) вирішення соціальних проблем.Але Конгрес, в якому демократи мали в 1945-1946 pp. більшість, не прийняв жодного із запропонованих президентом-демократом законопроектів.Наслідки протистояння президента і Конгресу обернулися певним згортанням соціальних програм, але не повним їх демонтажем.17 листопада 1947 р. Трумен скликав спеціальну сесію Конгресу для розгляду двох питань: допомога Європі та антиінфляційна про­грама з 10 пунктів. У 1947 р. двічі приймалися біллі щодо скорочення оподаткування. Результатом стало скорочення вже наступ­ного року податкових надходжень на 4,8 млрд доларів, що обернуло­ся бюджетним дефіцитом в 1,8 млрд.

На внутрішню і зовнішню політику США післявоєнних років ве­личезний вплив мала т. зв. «холодна війна», розпочата у 1946 р. Спо­лученими Штатами та їхніми союзниками проти комуністичного світу. Боротьба з світовим комунізмом поширювалася і на внутрішньополі­тичне життя США.

Окрім федерального законодавства, на 1950 р. у всіх штатах діяли свої власні закони проти «підривної діяльності», загальним числом понад 300.

40-50-ті роки в житті США ознаменувалися певним піднесеннямв сфері боротьби кольорового населення країни за свої громадянські права.

На рубежі 50-60-х років змагання між двома соціальними систе­мами, уособлюваними їх лідерами - США та СРСР, дійшло до куль­мінаційної точки.

У післявоєнний період Конституція США поповнилася кількома поправками. В 1959 р. останнім на сьогодні штатом стали Гавані. На черзі при­йняття до складу США Пуерто-Ріко, більшість населення якого під­тримують цю ідею. Найбільш імовірною наступною поправкою мала б стати заборона вільного продажу вогнепальної зброї.

109. Законодавство США у період холодної війни.

На внутрішню і зовнішню політику США післявоєнних років ве­личезний вплив мала т. зв. «холодна війна», розпочата у 1946 р. Спо­лученими Штатами та їхніми союзниками проти комуністичного світу. Боротьба з світовим комунізмом поширювалася і на внутрішньополі­тичне життя США. Так, уже 9 стаття закону Тафта-Хартлі зобов'я­зувала профспілки подавати у міністерство праці заяви про те, що в їх керівництві немає комуністів і вони не пов'язані з організаціями, які підтримують комуністів.

21 березня 1947 р. уряд Трумена прийняв наказ № 9835 про пере­вірку лояльності державних службовців, формально для того, щоб «гарантувати права федеральних службовців та їх захист від необг­рунтованих звинувачень у нелояльності». На практиці ж розгорнуло­ся справжнє полювання на відьом.

Закон про внутрішню безпеку, прийнятий Конгресом 26 серпня 1950 р., дозволяв звільнення «неблагонадійних» за мотивами націо­нальної безпеки. Члени комуністичної партії підлягали обов'язковій реєстрації. їм заборонялося працювати в державній установі чи на оборонному підприємстві, звертатися за видачею закордонного пас­порта тощо.

Окрім федерального законодавства, на 1950 р. у всіх штатах діяли свої власні закони проти «підривної діяльності», загальним числом понад 300.

У 1954 р. конгрес під час маккартистсько-го «полювання на відьом» прийняв закон, який позбавляв усіх причет­них до «антиамериканської діяльності» права на п'яту поправку -the privilege not to bear witness against himself- «привілею проти само­звинувачення», тобто права відмовлятися від надання показів проти самого себе.

110. Демократична революція в Німеччині 1918-1919рр.

11 листопада 1918 р. об 11.00 угода про перемир'я була підписана. Перша світова війна закінчилася. Втрати Німеччини на фронтах (без врахування цивільного населення) склали 2 мільйони 37 тисяч чоло­вік убитими та померлими від ран.

Намагаючись добитися полегшення умов перемир'я, німецьке ко­мандування прагнуло продемонструвати міць своєї армії і флоту.

З листопада повстали моряки з військових кораблів, що базувалися в м. Кілі. Після отримання ін­формації про проголошення К. Лібкнехтом більшовицької республіки новий уряд Німеччини, сформований Ебертом, поспішив проголосити «вільну демократичну республіку». Скасовувався воєнний стан, проголошу­валися свободи слова, друку, зібрань, загальне виборче право.

У листопаді- грудні 1918р. німецька революція опинилася на роздоріжжі. 23 листопада виконком Берлінської ради прийняв рішен­ня про проведення загальних виборів на Всенімецький з'їзд Рад,

лютого 1919 р. відкрилися Установчі збори. На цьому представ­ницькому форумі тимчасовим президентом Німеччини був обраний Еберт, канцлером - Шейдеман. 28 червня в Дзеркальній залі Версальського палацу делегація Ні­меччини підписала мирний договір з країнами Антанти.

111.Державний устій Німеччини за Веймарською конституцією 1919р.

11 серпня 1919 р. вступила в силу прийнята установчими Націо­нальними зборами у Веймарі нова німецька конституція.

Німеччина проголошувалася буржуазно-демократичною республі­кою. Конституцією вводилися загаль­ні, прямі і таємні вибори народного представництва. Право голосу отримували всі громадяни у віці від 20 років. За швейцарським зраз­ком конституція вводила референдуми, а також пропорційне представ­ництво партій у парламенті відповідно з усією сумою набраних на виборах голосів.

Вищим представницьким і законодавчим органом Німеччини ставдвопалатний (рейхстаг та рейхсрат) парламент. Нижня палата обирала­ся терміном на 4 роки, її депутат оголошувався представником усієї нації і був не відповідальний перед своїми виборцями. Верхня палата -рейхсрат формувалася з членів урядів земель, пропорційно чисельності їхнього населення. Усього земель було 15-18 республік та 3 вільних міста.

Кожна з земель мала власну конституцію, власний законодавчий ландтаг, власний уряд та поліцію. У віданні центру залишалися зовні­шні зносини, військова справа, митниці, карбування монети, зв'язок, залізничний та водний транспорт тощо. Право імперії у всіх випадках мало перевагу над правом земель. Верхня палата могла своєю незго­дою затримати прийняття закону, але не скасувати його.

Головою держави ставав президент, який обирався загальнонарод­ним голосуванням на 7 років. В його руках зосереджувалася вища виконавча влада: верховне головнокомандування армією і флотом, представництво у зовнішніх зносинах, право помилування. Він при­значав канцлера і міністрів, які не могли одночасно бути депутатами парламенту. Президент міг достроково розпускати парламент і при­значати нові вибори.

112. Прихід до влади фашистів та характеристика фашистської диктатури в Німеччині

НСДАП- націонал-соціалістська німецька робітнича партія була створена 1919 р. Вперше німецькі фашисти зробили спробу захопити владу, організувавши антиурядовий путч в Мюнхені у листопаді 1923 р. Коли в 1929-1933 pp. капіталістичний світ охопила криза, в Німеч­чині випуск промислової продукції упав майже наполовину, безробіт­ними стали 9 млн чоловік. Відбувається радикалізація німецького су­спільства.

30 січня 1933 р. президент надав Гітлеру повнова­ження рейхсканцлера.

Прихід фашистів до влади пояснюється такими причинами:

1. Фашисти зуміли переконати широкі верстви населення у тому, що саме вони можуть віднайти вихід з найглибшої кризи.

2. Робітничий клас був розколотий - з вини Сталіна і Комінтерну соціал-демократія була оголошена «лівим крилом фашизму», найза-пеклішим ворогом комуністів.

3. Монополістична буржуазія в пошуках виходу з кризи відмови­лась від демократичних засад Веймарської республіки і зробила став­ку на диктатуру сильної руки.

27 лютого 1933 р. фашисти зорганізували провокацію з підпалом рейхстагу.

У червні - липні 1933 р. Гітлер вимусив керівництво усіх буржуазних партій як ліберального, так і консервативного напрямів оголосити про «добровільний саморозпуск». 14 липня гітлерівський уряд видав за-кон, що забороняв існування будь-якої партії, крім нацистської.

Німеччина швидко переросла в унітарну централізовану державу.

Утворення ФРН

Післявоєнний устрій Німеччини був темою обговорення на Теге­ранській (1943 p.), Ялтинській (лютий, 1945 р.) та Потсдамській (літо, 1945 р.) конференціях США, СРСР та Великобританії. Президент США Ф. Рузвельт якийсь час навіть відстоював ідею розчленування перемо­женої Німеччини на п'ять територіальних утворень, жодне з яких немогло б самостійно вести агресивну політику в майбутньому. Проти був Й. Сталін, оскільки Кремль серйозно розраховував на те, що після­воєнна Німеччина обере «соціалістичний шлях розвитку». Зрештою, на Потсдамській конференції був узгоджений поділ німецької території на чотири окупаційні зони: радянську, американську, англійську та фран­цузьку. Після завершення денацифікації та процесу демократизації сус­пільного життя передбачалося відновлення німецької державності. Але в 1946 р. між колишніми союзниками з антигітлерівської коаліції роз­почалася «холодна війна» і поступатися «своєю» Німеччиною на ко­ристь супротивника не побажали ані західні демократії, ані тим більше прокомуністична Москва.

Вже в грудні 1946 р. створюється об'єднане англо-американське управління т. зв. Бізонія - зона окупації цих двох держав, згодом до неї приєднується і французька зона окупації. В 1949 р. в західних секторах була проголошена Федеративна Республіка Німеччини. Вона отримана конституцію, названу Боннською - від назви першої столиці ФРН.

114. Прийняття та характеристика Бонської конституції 1949р.

115.Державний устрій ФРН за конституцією 1949р.

Основний закон Німеччини містить 146 статей. Окрім традиційного набору буржуазних свобод німецькі законодавці включили до перелі­ку основних прав статтю, необхідність появи якої диктувалася гірким досвідом Веймарської конституції (як відомо, у 1933 р. А. Гітлер прийшов до влади, не порушивши жодного з її положень). Конститу­ція ФРН проголошує: той, хто скористається основними правами, аби зліквідувати ці основні права, буде позбавлений їх. Тим самим забо­ронено право вільного висловлювання політичних поглядів для за­кликів щодо скасування конституційних прав.

Законодавчу владу представляє двопалатний парламент.

Право голосу надано кожному громадянинові держави, котрому виповнилося 18 років і котрий не менше трьох місяців проживає на території, де проводяться вибори, тобто на території ФРН.

Більшість законопроектів надходить від федерального уряду, але з законодавчою ініціативою можуть виступати, звичайно ж, і бундес­таг (нижня палата) та бундесрат (орган представництва федеральних земель).

Федеральний президент, перш за все, репрезентує державу, як на внутрішньо-, так і на міждержавному рівні. Враховуючи співвідно­шення сил у парламенті, він пропонує законодавцям кандидатуру на посаду глави уряду.

Канцлер обирається депутатами бундестагу і бундесрату без обго­ворення кандидатури. Він може бути переобраний - щоправда, лише один раз - на новий термін,

Для гарантування прав і свобод громадян створено Федеральний конституційний суд, незалежний від законодавчої та виконавчої вла­ди.

Конституція розмежувала повноваження федерального уряду і зе­мель (Сьогодні налічується 11 «старих» і 5 «нових земель», отже, 16 урядів і парламентів). Землі були наділені «культурним суверені­тетом». Вони отримали право самостійно регулювати систему освіти, розробляти закони про організацію служби преси, радіо і те­лебачення. Не менш важливо й те, що землі виконують федеральні закони.