Функції й повноваження місцевого самоврядування 3 страница

Усі військовозобов’язані та призовники підлягають військовому обліку. Персонально-первинний облік військовозобов’я­заних і призовників у сільській місцевості, а також у селищах та містах, де відсутні військові комісаріати, покладається на органи місцевого самоврядування. За органами місцевого самоврядування закріплені певні обов’язки щодо виконання правил військового обліку: в адміністративно-територіальних одиницях, де немає військових комісаріатів, відповідні органи рад зобов’язані на вимогу військових комісаріатів сповіщати військовозобов’язаних та призовників про їх виклик у військові комісаріати, забезпечувати своєчасне прибуття за цим викликом. Крім цього, виконавчі органи міських рад зобов’язані подавати міським військовим комісаріатам допомогу в прийнятті допризовників на військовий облік, проведенні призову громадян на військову службу (збори), у контролі за виконанням ними правил військового обліку та виявленні громадян з числа призовників і військовозобов’язаних, які порушують ці правила.

З метою підготовки необхідного контингенту для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань у воєнний час за рішенням Кабінету Міністрів України запроваджується обов’язкове для всіх громадян загальне військове навчання: чоловіків – віком від 15 до 50 років, жінок – віком від 18 до 40 років, яке здійснюється за місцем роботи, навчання або проживання без відриву від виробництва та навчання. Організація і керівництво загальним військовим навчанням покладаються на Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності разом з Міністерством оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади створюють необхідну навчально-матеріальну базу, забезпечують добір і підготовку керівників військового навчання.

Для повного і якісного виконання планів проведення мобілізації в умовах воєнного часу місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування разом з підприємствами, установами і організаціями, незалежно від підпорядкування і форм власності, та військовими комісаріатами у мирний час створюють дільниці для оповіщення і збору військовозобов’язаних, а також збирання техніки з підприємств, установ і організацій незалежно від підпорядкування і форм власності, комплектують їх особовим складом з числа військовозобов’язаних та сприяють у набутті ними професійних навичок.

Органи місцевого самоврядування на підвідомчій території забезпечують військові комісаріати службовими будинками, підсобними господарськими приміщеннями і приміщеннями для призовних пунктів, здійснюють поточний і капітальний ремонти цих будинків та приміщень, забезпечують військові комісаріати комунально-побутовими послугами (освітленням, водопостачанням, опаленням тощо)[172]^[15].

Сприяючи державі у проведенні оборонної роботи, виконавчі органи місцевого самоврядування здійснюють організацію та беруть участь у здійсненні заходів, пов’язаних з мобілізаційною підготовкою та цивільною обороною, на відповідній території. Організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. (в редакції Закону від 13.05.1999 р.), згідно з яким мобілізаційна підготовка включає в себе комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових і спеціальних заходів, які здійснюються у мирний час з метою підготовки органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, органів і сил Цивільної оборони України, галузей національної економіки, підприємств, установ і організацій для своєчасного і організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави в особливий період.

Керівництво мобілізаційною підготовкою та мобілізацією держави, безпосередньо Збройних сил України, інших військових формувань покладається на Президента України; органів державної влади, інших державних органів, галузей національної економіки – на Кабінет Міністрів України; в Автономній Республіці Крим – на Раду міністрів Автономної Республіки Крим; у галузях національної економіки і регіонах України – на відповідні центральні й місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування; на підприємствах, в установах і організаціях – на їх керівників.

При цьому, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень:

– планують, організовують і забезпечують мобілізаційну підготовку та мобілізацію на відповідній території;

– організовують розробку мобілізаційних планів, довготермінових і річних програм (планів) мобілізаційної підготовки, здійснюють методичне та інформаційне забезпечення цієї роботи;

– забезпечують на відповідній території виконання підприємствами, установами і організаціями, що перебувають у комунальній власності, мобілізаційних завдань (замовлень);

– під час оголошення мобілізації здійснюють заходи щодо переведення органу місцевого самоврядування і господарства регіону на роботу в умовах особливого періоду;

– керують мобілізаційною підготовкою підприємств, установ і організацій, що перебувають у комунальній власності;

– утворюють і утримують мобілізаційні органи;

– організовують під час мобілізації в установленому порядку своєчасне оповіщення та прибуття громадян, які призиваються на військову службу, техніки на збірні пункти й у військові частини, виділення будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів і надання послуг Збройним Силам України, іншим військовим формуванням відповідно до мобілізаційного плану;

– забезпечують організацію військового обліку військовозобов’язаних і призовників, бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час і надання звітності щодо бронювання військовозобов’язаних;

– забезпечують надання військовим комісаріатам відомостей про реєстрацію, банкрутство (ліквідацію) підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління;

– сприяють військовим комісаріатам у їх роботі в мирний час та під час оголошення мобілізації;

– одержують від органів виконавчої влади необхідну інформацію про характер мобілізаційних завдань (замовлень), встановлених підприємствам, установам і організаціям, що знаходяться на їх території, з метою планування раціонального використання людських і матеріальних ресурсів під час мобілізації та в особливий період;

– вирішують питання з органами виконавчої влади щодо управління підприємствами, установами і організаціями у разі втрати зв’язку під час мобілізації та у воєнний час;

– забезпечують на відповідній території виконання законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Органи місцевого самоврядування з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації підконтрольні відповідним органам виконавчої влади[173]^[16].

Кожен має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування. Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Відповідно до чинного законодавства, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах своїх повноважень забезпечують вирішення питань цивільної оборони, здійснення заходів щодо захисту населення і місцевостей під час надзвичайних ситуацій, сприяють органам управління у справах цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань. Органи місцевого самоврядування відраховують кошти на проведення заходів щодо навчання та захисту населення і місцевостей, включаючи витрати на утримання і підготовку територіальних органів управління у справах цивільної оборони та формувань цивільної оборони, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій[174]^[17].

Крім вищеозначених повноважень, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад, реалізуючи функцію сприяння оборонній роботі, здійснюють заходи щодо створення належних умов для функціонування пунктів пропуску через Державний кордон України, сприяють прикордонним військам у підтриманні відповідного режиму на державному кордоні; бронюють робочі місця для військовозобов’язаних на підприємствах, в установах та організаціях відповідно до законодавства; вирішують питання, пов’язані з наданням військовим частинам, установам, навчальним закладам Збройних сил Ук­раїни службових приміщень і жилої площі, інших об’єктів, комунально-побутових послуг; здійснюють контроль за їх використанням, наданням по­слуг; сприяють організації виробництва і поставкам у війська підприємствами та організаціями, що належать до комунальної власності, замовленої про­дукції, послуг, енергоресурсів; здійснюють заходи щодо військово-патріотичного виховання населення.

Значне місце в системі функцій місцевого самоврядування займає природоохоронна. Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої й неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Органи місцевого самоврядування беруть активну участь в охороні довкілля на території відповідної громади, виконуючи досить об’ємні повноваження, покладені на них законодавством у цій сфері.

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р. № 1264-XII (в редакції Закону № 783-XIV від 30.06.1999 р. з наступними змінами і доповненнями) місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції:

– забезпечують реалізацію екологічної політики України, екологічних прав громадян;

– дають згоду на розміщення на своїй території підприємств, установ і організацій;

– затверджують з урахуванням екологічних вимог проекти планувань і забудови населених пунктів, їх генеральні плани та схеми промислових вузлів;

– видають і скасовують дозволи на відосіблене спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

– затверджують місцеві екологічні програми;

– організовують вивчення навколишнього природного середовища;

– створюють і визначають статус резервних, у тому числі й валютних, фондів для фінансування програм та інших заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

– організують в разі необхідності проведення екологічної експертизи;

– забезпечують інформування населення про стан навколишнього природного середовища;

– організують роботу з ліквідації екологічних наслідків аварій, залучають до цих робіт підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, і громадян;

– приймають рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;

– здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. При цьому, контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні, загальний стан навколишнього природного середовища;

– припиняють господарську діяльність підприємств, установ та організацій місцевого підпорядкування, а також обмежують чи зупиняють (тимчасово) діяльність не підпорядкованих раді підприємств, установ та організацій в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

– координують діяльність відповідних спеціально уповноважених державних органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів на території громади.

Крім цього, місцеві ради при здійсненні своєї діяльності зобов’язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людини в населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах, а також в місцях масового скупчення і розмноження диких тварин.

З метою збереження рідкісних видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, а також видів, відтворення яких у природних умовах неможливе, місцеві ради зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення охорони зазначених видів тварин і рослин, поліпшення середовища їх перебування (зростання), створення належних умов для їх розмноження або розведення та розселення.

Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплюється також повноваження щодо встановлення розмірів плати за користування природними ресурсами, що перебувають у власності відповідних територіальних горомад, розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями неза­лежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними ме­режами відповідних населених пунктів.

Ст. 19 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює повноваження виконавчих органів місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища, які в межах своєї компетенції:

– здійснюють реалізацію рішень відповідних рад;

– координують діяльність місцевих органів управління, підприємств, установ та організацій, розташованих на території місцевої ради, незалежно від форм власності та підпорядкування;

– організують розробку місцевих екологічних програм;

– визначають, в установленому порядку, нормативи збору і розміри зборів за забруднення навколишнього природного середовища та розміщення відходів;

– затверджують за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів для підприємств, установ та організацій ліміти використання природних ресурсів, за винятком ресурсів загальнодержавного значення, ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, за винятком викидів і скидів, що призводять до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення або навколишнього природного середовища за межами території цієї ради, та ліміти на утворення і розміщення відходів;

– організують збір, переробку, утилізацію і захоронення відходів на своїй території;

– формують і використовують місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів;

– погоджують поточні та перспективні плани роботи підприємств, установ та організацій з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;

– забезпечують систематичне та оперативне інформування населення, підприємств, установ, організацій та громадян про стан навколишнього природного середовища, захворюваності населення;

– організують екологічну освіту та екологічне виховання громадян;

– приймають рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення[175]^[18].

З вищевказаною функцією щільно пов’язана функція регулювання земельних відносин. Оскільки земля – це одна з найважливіших складових матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування, то згідно із законодавством органи місцевого самоврядування здійснюють користування, володіння і розпорядження землею, яка перебуває у комунальній власності, а також виконують функцію регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у цій сфері Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить встановлення ставки земельного податку, прийняття рішень про вилу­чення (викуп), надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад. Виконавчі органи місцевого самоврядування справляють плату за землю.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначаються Законом України «Про плату за землю» від 3.07.1992 р., в ред. Закону від 19.06.1996 р., з наступними змінами і доповненнями[176]^[19], який встановлює різні ставки земельного податку за користування землями сільськогогоспо-дарського призначення, землями населених пунктів, промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення, а також землями природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та землями лісового і водного фондів.

Деталізацію повноважень органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин містить Земельний Кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІII.[177]^[20] Зокрема, згідно зі ст.12 цього Кодексу до відання сільських, селищних, міських рад у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві ради, підприємства, установи та організації. Відведення земельних ділянок для потреб громадян здійснюється за кошти державного, республіканського (Автономної Республіки Крим) та місцевих бюджетів на замовлення сільських, селищних, міських, районних рад за місцем розташування земельної ділянки.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють реєстрацію права власності, права користування землею, договорів на оренду землі та забезпечують процедуру вилучення (викупу) земель. Вилучення (викуп) земельних ділянок проводиться з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам або юридичним особам за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення місцевих рад.

Крім цього, виконавчі органи місцевого самоврядування забезпечують організацію і ведення земельно-кадастрової документації, яка повинна містити систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність земель. Ведення земельного кадастру передбачає проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацію землеволодінь та землекористувань і договорів на оренду землі, облік кількості та якості земель, бонітування та економічну оцінку земель. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать також підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, а також справляння плати за землю.

Районні та обласні ради здійснюють розпорядження землями, які знаходяться у спільній власності відповідних територіальних громад, готують висновки про вилучення (викуп) і надання земельних ділянок із земель державної власності, координують діяльність місцевих органів земельних ресурсів, забезпечують реалізацію державної політики у галузі охорони і використання земель, організовують землеустрій і затверджують землеупорядковувальні проекти, вирішують земельні спори. Крім того, обласні ради забезпечують реалізацію державної політики у галузі використання й охорони земель, а також затверджують і беруть участь у реалізації регіональних програм використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земель.

Не менш важливим напрямком діяльності місцевого самоврядування є функція розвитку охорони здоров’я, культури, спорту і освіти. Діяльність органів місцевого самоврядування щодо розвитку науки, культури, спорту і освіти відноситься до соціально-культурної сфери і пов’язана з функціонуванням соціальної інфраструктури як засобу задоволення соціальних і культурних потреб населення, необхідною умовою розвитку особи.

Однією з найбільш пріоритетних сфер соціально-еконо­мічного, духовного і культурного розвитку суспільства є освіта, метою якої є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

В Україні для управління освітою створюються система державних органів управління і органи громадського самоврядування. До державних органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти України, міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти, Вища атестаційна комісія України, Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Органи місцевого самоврядування відіграють важливу роль в реалізації освітньої функції держави. Оскільки вони здійснюють функцію управління комунальною власністю, то цілком зрозумілим є один із найважливіших напрямків діяльності виконавчих органів місцевих рад, закріплений Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», щодо управління закладами освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем про­живання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпе­чення. При цьому, органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:

– управління закладами освіти, що перебувають у комунальній власності;

– організацію навчально-методичного забезпечення закладів освіти, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністерством освіти України;

– координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей;

– визначення потреб, розробку пропозицій щодо державного контракту і формування регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку;

– контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти, атестацію закладів освіти, що перебувають у комунальній власності.

Місцеві органи управління освітою в процесі здійснення своїх повноважень підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним державним органам управління освітою в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконавчі органи сільських, селищних, міських рад покладений обов’язок забезпечення здобуття неповнолітніми повної загальної середньої освіти і створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей, трудового навчання, професійної орієнтації, продуктивної праці учнів, для чого законодавством передбачається створення цими органами при загальноосвітніх навчальних закладах комунальної влас­ності фонду загальнообов’язкового навчання за рахунок коштів місцевого бюджету, залучених з цією метою на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також коштів населення, інших джерел; контроль за використанням коштів цього фонду за призначенням.

Деталізацію повноваженнь місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в галузі освіти дає Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-12 (в редакції Закону № 100/96-ВР від 23.03.1996 р., з наступними змінами і доповненнями). Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції:

– встановлюють, не нижче визначених Міністерством освіти України мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, установ, організацій системи освіти, що перебувають у комунальній власності, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;

– забезпечують розвиток мережі закладів освіти та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;

– здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

– організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку,

– контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти;

– вирішують у встановленому порядку питання, пов’язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;

– створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів;

– забезпечують у сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;

– організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів;

– визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону[178]^[21].

Згідно із Законом «Про освіту», органи місцевого самоврядування відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб, за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів можуть створювати заклади освіти, що засновані на комунальній власності, затверджувати статути цих закладів. При цьому, потреба в закладах освіти, заснованих на комунальній власності, визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог законодавства, школи першого ступеня у сільській місцевості створюються незалежно від наявної кількості учнів. Відкриття таких шкіл, а також самостійних класів у них здійснюється за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які також для задоволення освітніх потреб населення можуть прийняти рішення про створення навчально-виховних об’єднань «школа-дитячий садок», школи та групи продовженого дня.

Будь-який заклад освіти очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо). Керівники закладів освіти, що перебувають у комунальній власності, призначаються Міністерством освіти Автономної Республіки Крим,відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Керівники закладів освіти, заснованих на засобах інших форм власності, призначаються його засновником або уповноваженим ним органом за попереднім погодженням з відповідними органами управління освітою місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.