Періодизація історії української культури

Наукова періодизація розвитку української культури сформувалася завдяки аналізу даних про історичні умови формування нашого народу як носія самобутньої культури.

Перший період розвитку української культуриохоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто сягає архаїчних витоків – культури східнослов'янських племен дохристиянської доби.

Другий період розвитку української культури – культура княжої доби – припадає на час існування Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
У цей період запровадження християнства залучило українців до культурно-етичних цінностей, які склали основу сучасної західної цивілізації.

Третій період розвитку української культуриохоплює литовсько-польську добу, коли умови для розвитку української культури були неоднаковими в різних регіонах України. Наші землі поступово переходили під владу Великого князівства Литовського, яке запозичило багато рис адміністративного устрою, юридичного права, традицію літописання, ще з часів Київської держави. Навіть руська мова стала офіційною і використовувалась як засіб внутрішнього й зовнішнього спілкування. Але умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти й втрати нею політичних впливів. Розвиток української культури в польсько-литовську добу позначений тісною взаємозалежністю та взаємопереплетінням національно-визвольної боротьби і руху за відродження української культури.

Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу з її самобутнім історичним контекстом: закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., поступовим обмеженням і втратою Україною автономії наприкінці XVIII ст. Вкрай негативним фактором для розвитку культури була політична розчленованість українських земель. Домінантою розвитку української культури з другої половини XVII ст. стало козацтво як провідна верства новоствореної держави. Понад 130 років національної державності істотно вплинули на спрямованість, характер та інтенсивність культурних процесів в Україні.

П'ятий період розвитку української культури, що охоплює час від зруйнування Гетьманщини до початку XX ст., отримав назву «національно-культурного відродження».

Шостий періодрозвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами від початку XX ст. до кінця 80-х рр. ХХ ст.

Сьомий періодрозвитку української культури розпочався від кінця 80-х рр. ХХ ст. і триває в нових історичних умовах – державної незалежності. Історичний акт про державну незалежність України від 24 серпня 1991 року відкрив нові обрії перед українською культурою, яка вперше здобуває можливість творитися й розвиватися як цілісна національна культура.

Сучасна українська культура містить усі галузі, види й жанри духовної діяльності, що властиві розвиненим культурам світу: науку, освіту, літературу, мистецтво. Найважливіша складова української культури – національна мова, переборовши надзвичайно тяжкі умови, досягла високого рівня свого розвитку, поступово й неухильно інтегруючись в усі галузі суспільного життя. Українська мова є однією з найрозвинутіших мов світу[2], законодавчо оформлена і проголошена парламентом України державною мовою. Вона є одним з елементів багатогранної діяльності нашого народу в державному, економічному та духовному житті, засобом створення численних духовних цінностей у літературі, науці, філософії тощо. Українська мова виконує роль надзвичайно важливого засобу збереження виражених у слові національно-культурних вартостей, обміну продуктами духовного виробництва нашого народу з іншими народами світу.