Процесуальне правонаступництво у адміністративному процесі

Як свідчить судова практика, суб'єктний склад учасників пуб­лічно-правового спору до моменту постановлення рішення по суті не завжди залишається незмінним. На відміну від заміни неналежної сторони, яка виникає внаслідок помилки позивача, зміна учасників адміністративного спору також може обумов­люватись низкою життєвих обставин, які не дозволяють тій чи іншій стороні публічно-правового спору завершити конкретну адміністративну справу. Прикладом таких життєвих обставин, які перешкоджають участі конкретної сторони в адміністра­тивній справі, може бути смерть позивача або відповідача, ліквідація або реорганізація юридичної особи, яка була сторо­ною адміністративного процесу.

Разом із тим, вибуття за таких обставин із процесу однієї із сторін не означає, що треба припинити розгляд публічно-пра­вового спору взагалі, оскільки права та обов'язки сторони, яка вибула, можуть бути успадковані її правонаступниками.

Отже, поряд із заміною неналежної сторони у адміністра­тивному процесі існує ще одна підстава зміни суб'єктного складу публічно-правового спору, а саме — процесуальне пра­вонаступництво, яке регламентоване ст. 55 КАС України.

Процесуальне правонаступництво, як правова категорія ад­міністративного процесу, характеризується специфічними оз­наками, які дозволяють сформувати про нього відповідну уяву.

1. Як вже було визначено, процесуальне правонаступництво виникає внаслідок певних життєвих обставин (юридичних фак­тів). Такими юридичними фактами, які обумовлюють виник­нення процесуального правонаступництва є: а) смерть фізич­ної особи; б) оголошення у встановленому законом порядку (ст.ст. 246-249 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року) особи померлою; б) ліквідація або реорганізація юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, пе­ретворення). Тому можна стверджувати, що процесуальне пра­вонаступництво виникає завдяки позитивним обставинам.

2. Процесуальне правонаступництво являє собою заміщення сторони, що вибула з процесу, її процесуальним правонаступ­ником, відтак таке правонаступництво завжди пов'язане із змі­ною суб'єктного складу учасників адміністративного процесу.

3. У КАС України (ст. 55) передбачено дві дії, за наявності яких можливе виникнення процесуального правонаступництва: І) вибуття сторони чи третьої особи із відносин, щодо яких виник спір; 2) заміна сторони чи третьої особи у відносинах, з приводу яких виник спір.

4. Процесуальне правонаступництво може здійснюватись щодо сторони або третьої особи, які вибувають чи замінюють­ся у відносинах, з приводу яких виник спір.

5. Здійснення процесуального правонаступництва у часі не обмежено, тобто можливе на будь-якій стадії адміністративно­го процесу, у межах будь-якого провадження адміністративно­го процесу.

6. Із здійсненням процесуального правонаступництва адміністративний процес, в принципі, взагалі не припиняється, він зако... іірно продовжує розвиватись. Вступ у адміністративну справу правонаступника абсолютно не перешкоджає здійснен­ню адміністративного правосуддя, постановленню рішення по справі чи підставою припинення адміністративної справи вза­галі. Тобто при процесуальному правонаступництві розгляд адміністративної справи продовжується за загальними прави­лами адміністративного процесу.

Цією обставиною процесуальне правонаступництво принци­пово відрізняється від заміни неналежної сторони, після здійснення якої розгляд адміністративної справи починається спо­чатку.

Оскільки процесуальне правонаступництво процедура не одномоментна, то вона потребує певної кількості часу для вступу у процес процесуального правонаступника. Тому на час, необхідний для встановлення правонаступника, суд зо­бов'язаний зупинити провадження у справі в разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою осо­би, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, а також ліквідації органу, злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі (ст. 156 КАС України).

7. У разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи або ліквідації підприємства, устано­ви, організації, які були стороною у справі, якщо ж спірні пра­вовідносини не допускають правонаступництва, то суд відпо­відно до ч. 1 п. 5 ст. 157 КАС України своєю ухвалою закри­ває провадження у справі. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Важливо, що не всі спірні публічно-правові відносини до­пускають настання процесуального правонаступництва, ос­кільки вони (правовідносини) можуть бути виключно індивіду­ального характеру, тобто стосуватись лише конкретних осіб. У такому разі ніхто, крім сторони, яка вибула або замінена, не може продовжити розвиток адміністративної справи, якій ха­рактерні ознаки виключної індивідуальності. Як зазначає В. І. ТертишникоБ, необхідно враховувати, що у тих випадках, коли матеріальне правовідношення тгсно пов'язане із особис­тістю суб'єкта, правонаступництва матеріального, а отже, і процесуального, бути не може. Це стосується лише тих право­відносин, де з'ясовується питання про можливість правона­ступництва від громадянина до громадянина, оскільки, якщо ліквідується юридична особа, завжди є правонаступник. Так, наприклад, не може бути правонаступництва у справі про по­новлення на державній службі, у справі про відмову у при­йнятті скарги щодо накладення на особу дисциплінарного стягнення'.

8. Після здійснення процесуального правонаступництва усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив. Ця ознака також до­зволяє відмежувати поняття процесуального правонаступ-ництва від заміни неналежної сторони, після завершення якої процес починається наново.

Отже, процесуальне правонаступництво — це обумовлена вибуттям або заміною сторони проііедура її заміщення осо-бою-правонаступником, яка може успадковувати права або обов 'язки вибулої чи заміненої сторони.

Рекомендована література