Соціально-економічний і політичний розвиток Молдови наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. 3. Молдова 1991-2015 рр

А) Внутрішня політика М. Снєгур – 1991-1996 рр. Затяжний характер економічної кризи підривав престиж АДПМ. Ліві сили критикували уряд через невиконання рішення про індексацію грошових вкладів населення, затримку виплати заробітної плати, розвал охорони здоров'я та освіти. Спекулюючи на важкому економічному становищі більшості громадян, праві сили звинувачували правлячу партію в саботажі «реформ». На початку 1995 р серйозні труднощі створив АДПМ президент республіки М. Снєгур, який залишив її ряди. За підтримки 10 депутатів, обраних до Парламенту за списком аграріїв, він приступив до формування власної Партії відродження і згоди Молдови (ПВСм), поставив питання про перегляд тільки що прийнятої Конституції. Президент, підтриманий Унионистов, зажадав іменувати державна мова не молдавською, як це записано в Конституції Молдови, а румунським. Однак патріотичним силам вдалося зірвати це замах на молдавську ідентичність. У той же час вони не змогли повернути до навчальних закладів вивчення історії рідного краю. Одночасно з активізацією уніоністов виникли труднощі в рядах лівих сил. Відсутність їх союзу на виборах до місцевих органів влади негативно позначилося на результатах цих виборів, у тому числі в Кишиневі. Напередодні вирішального етапу приватизації столиця республіки, де знаходилося 27% власності, що підлягають приватизації, виявилася позбавленою представницької влади. Успіхом лівих сил стало обрання одного з лідерів СПМ В. і. Морєва примарем міста Бєльці, третього за чисельністю населення міста в Молдавії. Тим часом серед правих сил йшла перегрупування. Спираючись на призначених президентом адміністраторів і персонал інституту президентства, розгорнула організаційну інфраструктуру ПВСм. Вона у своєму розпорядженні низку періодичних видань, вільним доступом до державних засобів масової інформації. Відсуваючи на пери-ферію політичного життя скомпрометованих діячів екстремістського толку, ПВСм прагнула успадкувати уніоністські електорат. Незважаючи на конкуренцію, партія взаємодіяла з парламентськими фракціями «Селян та інтелігентів» і ХДНФ.Ще однією організацією уніоністські толку стала розкольницька Бессарабська митрополія, відтворена патріархією Румунії і їй підлегла. Молдавська митрополія, що отримала рішенням Священного Синоду Російської православної церкви 5 жовтня 1992 незалежність, утримується від втручання в політичне життя. Ніякого розходження у богослужінні та релігійних ритуалах між Молдавської православною церквою та Бессарабської митрополією немає. Розбіжності носять політичний характер: керівництво останньої вважає Республіку Молдова канонічною територією Румунської православної церкви, серед її кліру насаджується ідеологія румунізма. Хоча ця «митрополія» офіційно не зареєстрована, за ній збережені церкви та інша власність, передані в її распоряженіе Унионистов в 1992-1993 рр. всупереч волі віруючих і Молдавської митрополії, її керівництво вербує перебіжчиків, особливо з числа молдаван-випускників духовних семінарій Румунії. Проте вплив розкольників серед віруючих незначно.Після незаконної заборони Комуністичної партії Молдови і захоплення її майна знаходилися тоді у влади сили влаштували в суспільстві справжній інформаційний антикомуністичний терор, присмачений антисовєтизмом і національним екстремізмом. Структури партії були скасовані. Багато комуністів опинилися в стані розгубленості, інші ж змінили своє політичне забарвлення, безсоромно перейшовши в стан «реформаторів». У їх числі були і представники вищої партійної ієрархії, поведінка яких багато в чому сприяло розвалу країни і втрати нею соціалістичних завоювань. Однак не всі партійні кадри покірливо підкорилися диктату нової влади. Між тим, у суспільстві, і насамперед серед комуністів, став під-ниматься питання про відродження партії.

50. Зовнішня політика Молдови наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. У зовнішній політиці тривав курс на інтеграцію Молдови в європейське співтовариство з поступовим дистанціюванням від традиційних східних сусідів. При цьому неухильно знижувався рівень життя більшості людей. У зовнішньополітичній сфері було заявлено про повне підтвердженні Молдовою всіх своїх міжнародних домовленостей і зобов'язань, продовженні курсу на інтеграцію в європейські структури, зміцненні відносин з сусідами і партнерами в рамках СНД, і насамперед - з Росією. В. Крістя у своїй промові назвав головним пріоритетом зміцнення державності Молдови. Основною думкою виступу Д. Брагіша стало поглиблення і вдосконалення міжнародного співробітництва Молдови та її інтеграція у різні структури світового співтовариства. Згідно з Конституцією Молдови Республіка Молдова є нейтральною державою. Цей статус не дозволяє їй мати на своїй території військові бази інших країн. На сьогодні Молдова є членом таких авторитетних організацій як ООН (з 2 березня 1992 р.), Рада Європи (з липня 1995 р.), СОТ (з 2001 р.). У липні 1998 р. було підписано Угоду про партнерство і співробітництво між Республікою Молдовою і Європейським Союзом. Молдова є також учасником програми НАТО «Партнерство заради миру». З 2007 року входить до складу Центрально-європейської асоціації вільної торгівлі (CEFTA). З грудня 1991 року Молдова — член СНД, з травня 1997 року входить до ГУАМ. Молдова знаходиться в межах шляху транспортування енергоносіїв і зацікавлена у можливості їх придбання за нижчими цінами. Найважливішими партнерами на міжнародній арені для Молдови залишаються Румунія, Україна та Росія. Входження Румунії до НАТО створило ситуацію, коли Північноатлантичний альянс став безпосереднім сусідом Молдови на її західному кордоні. Ця обставина, а також зближення позицій Росії з НАТО з питань спільної боротьби зі світовим тероризмом, змусила комуністичне керівництво Молдови зайняти лояльнішу позицію до НАТО і шукати вигоди від змін, що відбулися в міжнародній політиці. Виходячи з нових реалій, молдовське керівництво поставило перед НАТО питання про те, щоб прирівняти сепаратизм Придністровського регіону до тероризму. Крім того, третій президент Молдови В.Воронін намагався залучити до врегулювання придністровської проблеми НАТО, що на його думку, «не повинна змиритися з осередком конфлікту біля кордонів блоку». Сучасна Молдова прагматичніше підходить і до питання двосторонніх відносин зі своїм західним сусідом - Румунією. Але цьому не сприяє румунське керівництво, яке не поспішає ратифікувати парафований ще у квітні 2000 року базовий політичний Договір про «привілейоване партнерство» між двома державами, адже до НАТО Румунію прийняли, закривши очі на очевидне невиконання нею однієї з основних умов для набуття членства — відсутності територіальних претензій до своїх сусідів. На думку аналітиків, Румунія, що давно виношує плани приєднати Молдову на підставі спільності мови, культури й історичного минулого, не буде поспішати підписувати базовий політичний Договір з Молдовою, розраховуючи на те, що історія розставить по місцях. Якщо економічний потенціал Румунії ще не досить потужний, то її успіхи у зовнішній політиці є відчутними. Донедавна Румунія доплачувала мешканцям Молдови, щоб ті набували її громадянства, то тепер тисячі молдован прагнуть стати «румунами», щоб скористатися членством Румунії в Шенгенській угоді, в країнах-членах якої мріють влаштуватися на роботу. Не виключається й варіант, що підвищення життєвого рівня в Румунії значно збільшить у Молдові кількість об'єднаання двох держав. Тим паче, що як і раніше, у відносинах з Молдовою Румунія керується концепцією про дві румунські держави, а молдован вважає румунами, що «заблукали». Українсько-молдовські відносини базуються на низці міждержавних договорів, головними з-поміж яких є базовий Договір про дружбу та співробітництво Республіки Молдова і Україна від 23 жовтня 1992 р., Договір про взаємне визнання кордонів 1994 р., що трансформувався у Договір про державний кордон, та Додатковий протокол до нього про передачу у власність Україні ділянки автошляху Одеса—Рені в районі населеного пункту Паланка, підписаний в серпні 1999 р.. Передавши Україні восьмикілометрову ділянку автошляху Одеса—Рені,

Наши рекомендации