Порівняйте діяльність українських політичних партій, громадських організацій в Польщі, Румунії, Чехословаччині в міжвоєнний період
Українські землі у складі Польщі
Населені українцями землі у складі Польщі залишилися в таких самих соціально-економічних умовах, що й у складі Австро-Угорщини. Значних розмірів набували тут і національні утиски. Українці не мали можливості у Польській державі обіймати адміністративні посади в державних установах, офіцерські посади в армії. Польський уряд усіляко гальмував розвиток народної освіти у Східній Галичині. Можливості українців навчатися у вищих навчальних закладах були мізерними, оскільки в них встановлювалась дуже висока плата за навчання. Українці через таку політику польського уряду залишались до нього в опозиції. Свої права і свободи вони захищали легальними і нелегальними методами. Галицькі українці мали неабиякий досвід політичної самоорганізації, що виявилося в існуванні в краї 12 українських політичних партій, які становили собою суцільний партійний спектр. До лівого крила партійного спектра належала Комуністична партія Східної Галичини та Комуністична партія Західної України (КПЗУ), яка знаходилась у складі Комуністичної партії Польщі. Ліве крило цієї партії виступало за союз з Москвою, праве виступало з позицій націоналкомунізму. Центристським вважався блок Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). Він мав значну підтримку населення. Лідерами УНДО були Д. Левицький, В. Мудрий, С. Баран та інші діячі. У 1930-і рр. відбулося зближення УНДО з польськими правлячими колами. За угодою з польським урядом в обмін на припинення переслідувань українських демократичних організацій та розширення їх представництва у польському сеймі УНДО відмовилося від своєї початкової вимоги автономії західноукраїнських земель у складі Польщі, визнавши пріоритет інтересів польської держави. Правою політичною силою стала Організація Українських націоналістів (ОУН), яка утворилася 1929 р. її очолював колишній командир полку січових стрільців армії УНР Євген Коновалець. Ідеологією ОУН був інтегральний націоналізм. Інтегральний націоналізм відкидав ліберальні цінності, проповідував культ сили, пріоритет інтересів нації над інтересами особи, об'єднання нації в єдиний кулак на чолі з вождем. Вищою цінністю оголошувалося створення незалежної Української держави. Засобом боротьби оунівців був терор як проти представників польської адміністрації (наприклад, вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького 1934 р., комісара польської поліції у Львові Є. Чеховського), так і проти своїх політичних опонентів серед діячів інших напрямів національно-визвольного руху. Як допоміжні засоби використовувались демонстрації, бойкоти, студентські страйки.Діяльність ОУН викликала репресії з боку польських властей.. 1934 р. був розгромлений крайовий штаб ОУН в Галичині, коли були заарештовані сотні членів цієї організації.
Українські землі у складі Румунії
Ще гіршим, ніж у Польщі, було становище українського населення в Румунії. Румунський уряд, активно дотримуючись політики денацифікації українців, закрив до 1927 р. всі українські школи і навіть відмовився визнати українців нацією, їх називали «громадянами румунського походження, які забули рідну мову». Не в кращому стані знаходилась і економіка українських земель у складі Румунії .На тлі досить активного політичного життя Галичини на окупованих Румунією землях України склалися менш сприятливі умови для діяльності політичних партій та громадських організацій. 1918—1928 рр. в Румунії діяв військовий стан і легальна політична діяльність була заборонена. У підпіллі працювали нечисленні комуністичні групи, що входили до складу румунської комуністичної партії. 1928—1938 рр. в Румунії був період відносно ліберального правління, що сприяло легалізації політичних партій.
Політичні кола, зорієнтовані на відстоювання національних інтересів. організували Українську Національну партію (УНП), яку очолив В. Зазолецький.