Політична боротьба 1999-2004 pp

1. Прем'єрство В.Ющенка.

2. Формування парламентської більшості.

3. Всеукраїнський референдум 16 квітня 2000 р.

4. "Справа Гонгадзе", "Касетний скандал". Політична криза зими-весни 2001 р.

5. На шляху до виборів ВРУ 2002 p.

З обранням нового Президента відбулась зміна уряду. У грудні 1999р. Прем'єр-міністром України призначено Віктора Ющенко, тодішнього голову Національного банку України. Він користувався авторитетом реформатора. У якості Прем'єр-міністра він пробув на посаді до квітня 2001 р. За період його прем'єрства в економічному житті країни відбулись важливі зрушення. Починаючи з 2000 p., почалось економічне зростання після десяти років падіння. Уряд Ющенка за період своєї діяльності зазнавав значного тиску від різних політичних сил і фінансово-промислових груп. Показовою в цьому плані була доля Міністра паливно-енергетичного комплексу Ю.Тимошенко, якій вдалось дещо стабілізувати становище в галузі і розв'язати значну частину проблем, що накопичилися. Проте її діяльність викликала постійну критику і нападки. Зрештою вона була усунута і проти неї було відкрито судову справу. Важливим починанням уряду стали реформи в системі освіти.

Визначною подією, що позитивно вплинула на прискорення державотворчих процесів і проведення реформ, стало формування в складі ВРУ парламентської більшості. У січні 2000 р. депутати 11 парламентських груп і фракцій, а також деякі позафракційні депутати в кількості 237 депутатів сформували її. Більшість надала підтримку уряду Ющенка, що було вперше за роки незалежності. Проте відносини між В.Ющенком і Л.Кучмою були не найкращими. Сформування більшості призвело і до зміни і керівництва ВРУ: Головою ВРУ став І.Плющ. 19 з 24 Комітетів ВРУ очолили представники більшості. Парламентська більшість зосередила основну увагу на підвищенні ефективності законодавчої роботи. Було розглянуто і прийнято значну кількість законів. Серед них нові — Кримінальний, Земельний кодекси. Останній закріпив право приватної власності на землю. Внесено зміни у процес приватизації тощо.

16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80% виборців, що взяли участь у голосуванні висловились за двопалатний парламент; за скорочення числа депутатів з 450 до 300; за ліквідацію права депутатської недоторканості; за те, щоб Президент мав право достроково припиняти повноваження ВРУ, в разі якщо в останньої протягом одного місяця не буде сформовано постійно діючої парламентської більшості або в разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України.

Виконання рішень референдуму поставило на порядок денний питання про внесення суттєвих змін до Конституції і виборчого закону. Проте процес імплементації в силу різних причин гальмувався.

Зимою-весною 2001 p. Україну вразила політична криза, яка була пов'язана зі вбивством опозиційного журналіста Г. Гонгадзе. У процесі слідства стали проявлятися негативні явища у верхніх ешелонах влади. "Масла у вогонь" підлили записи майора СБУ Мельниченка, зроблені ним у кабінеті Президента, які "свідчать" про причетність вищих осіб до цього й інших резонансних злочинів. Опозиція вирішила скористатись представленою нагодою до зміни влади в країні. Були організовані масові демонстрації і акції протесту в рамках акції "Україна без Кучми!", які 9 березня 2001 р. навіть завершились сутичками з міліцією. Проте домогтись свого опозиція не змогла. Наприкінці весни наступ опозиції пішов на спад, владі вдалось подолати кризу. Але авторитет влади був суттєво підірваний як у середині країни, так і за кордоном.

Важливою подією політичного життя країни 2000-2001 pp. стало перегрупування політичних сил в країні, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. У січні 2001 р. було відправлено у відставку Ю.Тимошенко, а 26 квітня 2001 р. ВРУ відправила у відставку уряд В.Ющенка. Це стала поштовхом до формування могутньої опозиції режиму Кучми. Упродовж осені-зими 2001 р. відбулося формування передвиборчих блоків. Основними суперниками на парламентських виборах стали: опозиційний блок "Наша Україна" і провладний блок "За єдину Україну".

Вибори у березні 2002 р. відбувалися за змішаною виборчою системою, за якою 50% депутатів обирається за партійними списками, а 50% в мажоритарних виборчих округах.

За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі 4% бар'єр, що був встановлений у виборчому законі, з 30 виборчих блоків подолали: блок "Наша Україна" на чолі з В.Ющенко — 23,55%, Комуністична партія України (КПУ) - 20,01%, Блок "За єдину Україну!" (В.Литвин) - 11,79%, Блок Юлії Тимошенко - 7,25%, Соціалістична партія України (СПУ) — 6,87%, Соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о)) — 6,27%.

Після початку роботи ВРУ нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах утворили свої фракції. До фракції "Єдина Україна" увійшло 177 депутатів (Вказана чисельність фракцій відповідає моменту їх утворення. У подальшому відбувалися зміни), до "Нашої України" — 118 депутатів, до КПУ - 64, СДПУ(о) - 31, БЮТІ - 23, СПУ -22, 12 депутатів побажали залишитись позафракційними. Після початку роботи ВРУ розгорілась боротьба за формування більшості і керівні посади в парламенті. 28 травня 2002 р. було обрано керівництво ВРУ: головою було обрано В.Литвина ("Єдина Україна"), першим заступником - Васильєв ("ЄУ"), заступник - О.Зінченко (СДПУ(о)). Головами ключових комітетів ВРУ стали представники "Нашої України".

Фракція "ЄУ" виявилась нежиттєздатною і вже в червні 2002 р. розпалась на шість фракцій: фракція "Партії регіонів" — 52 депутати, фракція партії "Трудова Україна" — 31, фракція Партії промисловців і підприємців - 20, фракція "Народовладдя" - 17, фракція "Аграрії України" (Аграрна партія України) — 17, фракція "Демократична ініціатива" — 15. Проте проурядові фракції за рахунок депутатів, що обиралися в мажоритарних округах, отримали більшість у парламенті, тим самим невілювавши перемогу опозиції.

2002-2004 pp. пройшли у гострій політичній боротьбі. Л.Кучма намагався реалізувати політичну реформу, яка передбачала перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент-Прем’єр-міністр-Верховна Рада. Проте всі проекти і комбінації не знайшли підтримки у парламенті. Чим ближче було до президентських виборів 2004 p., тим політична життя в країні ставало активнішим.

Ключові дати

16 квітня 2000 р. — Всеукраїнський референдум за народною ініціативою

грудень 2000 р. - започаткування опозицією акції "Україна без Кучми"

зима-весна 2001 р. — політична криза зумовлена вбивством опозиційного журналіста Г. Гонгадзе і "касетним скандалом"

2002 р. - вибори до ВРУ

15.15. Вибори Президента України 2004 р. "Помаранчева революція"

1. Передвиборчі перегони.

2. Перший тур виборів.

3. Другий тур виборів. Масові фальсифікації.

4. "Помаранчева революція"

Вибори Президента України 2004 р. як і передбачалося стали переломними в історії України. Ще за довго до офіційного початку передвиборчої кампанії всі політичні сили, як урядові, так і опозиційні стали готуватися до виборів.

Тривалий час була не зрозумілою позиція діючого Президента України Л.Кучми. Конституційний Суд України визнав, що він згідно з Конституцією України (1996 р.) перебуває при владі лише перший термін, хоча фактично перебував при владі вже два терміни. Зрештою Л.Кучма відмовився від участі у виборах 2004 р. Кандидатом від існуючої влади став діючий прем'єр-міністр України В.Янукович. Для створення його позитивного іміджу було задіяно всі можливі і неможливі засоби: від прямого використання адмінресурсу до відкритого поширення неправдивої інформації. Використовуючи своє службове становище, В. Янукович вжив ряд популістських заходів, зокрема, пенсіонерам було надано доплату до пенсій, підвищено заробітну плату. Проте такі заходи ледь не призвели до економічної кризи в країні.

Опозиційні сили згрупувалися навколо В.Ющенка, лідера "Нашої України", колишнього голови Національного банку України, Прем'єр-Міністра у 2000-2001 pp.

Однією з особливостей передвиборчої компанії стало висування великої кількості кандидатів у Президенти України — більше двадцяти. Проте головна передвиборча боротьба точилася між двома кандидатами: В. Януковичем і В.Ющенком. Крім того, передвиборча боротьба позначилась як трагічними (отруєння В.Ющенко, що змусило його на певний час перервати свою компанію), так і комічними (кинуте на знак протесту яйце в В. Януковича під час його поїздки у Івано-Франківськ призвело до шоку і падіння в результаті втрати свідомості) випадками.

Президентські вибори відбулися 31 жовтня 2004 р. В результаті голосування голоси виборців розподілилися наступним чином: В.Ющенко — 39,26% голосів, В.Янукович — 39,11% , О.Мороз - 5,82%, П.Симоненко - 4,97%, Н.Вітренко - 1,53%, А.Кінах — 0,93%. Решта 18 кандидатів набрали менше 1% голосів.

Під час проведення виборів проявилась заангажованість Центральної Виборчої Комісії на чолі з С.Ківаловим, яка впродовж 10 днів не оприлюднювала остаточні результати голосування. Крім того, з'ясувалося, що робота комп'ютерної мережі ЦВК зазнавала зовнішнього втручання.

Такий розподіл голосів не виявив переможця перегонів, який мав би набрати більше 50%, і тому було призначено другий тур виборів на 21 листопада 2004 р. Основними суперниками в цьому турі, як і в першому, були В. Ющенко і З.Янукович. Після першого туру про свою підтримку Юдейка заявили О.Мороз та А.Кінах. Януковича підтримала Н.Вітренко.

Новизною другого туру було те, що між двома кандидатами відбулись відкриті теледебати, за яками спостерігала майже вся країна.

Голосування другого туру відбулося із значними фальсифікаціями і махінаціями на користь кандидата від влади. В результаті оприлюднювані ЦВК результати про перемогу В.Януковича разюче відрізнялися від даних екзитполів, які засвідчували перемогу В.Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва Майдані Незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву "Помаранчева революція". -

За вимогою частини депутатів на позачергове засідання зібралася Верховна Рада України, щоб обговорити ситуацію, що склалася, і прийняти відповідне рішення. Проте про-урядові фракції і комуністи відмовилися взяти в ньому участь. На цьому засіданні як політичний акт В.Ющенко прийняв присягу Президента України. Ця акція додала снаги мітингуючим, ряди яких з кожним днем зростали. У різні дні під час акції громадського протесту на Майдані було від 500 тис. до 1,5 млн. чол.

Незважаючи на народні протести, на те, що Верховний Суд України та суди інших інстанцій не розглянули скарги команди кандидата у президента В.Ющенка, ЦВК, не взявши до уваги жодної скарги, 24 листопада о 18.30 оголосила переможцем у виборах В. Януковича.

Така неприхована зневага і несправедливість сприяла радикалізації дій протестуючих, ряди яких почали швидко зростати. Лідери опозиції заявили про створення Комітету національного порятунку і всеукраїнський політичний страйк. Почалася розбудова наметового містечка на Хрещатику і Майдані Незалежності. Київська міська влада і кияни надали всіляку допомогу протестуючим. На потреби протестуючим було пожертвовано 20 млн. гривен без врахування принесеного одягу та їжі. Лідери опозиції закликали мітингуючих взяти в облогу Адміністрацію Президента України (Л.Кучми), а згодом і Кабінет Міністрів України.

Того ж дня до Києва стали звозити і прихильників В.Януковича (загалом близько 20 тис), які спробували створити власне наметове містечко навпроти будівлі кабінету Міністрів України. У країні склалася вкрай напружена ситуація: загроза силових дій як з боку правоохоронних органів, так і з боку прихильників ворогуючих таборів, політична криза, загроза економічної кризи.

Тим часом Верховний Суд України наклав заборону на публікацію результатів оголошених ЦВК до моменту оголошення свого рішення.

27 листопада відбулося засідання ВРУ на якому було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, в якій визнано факт фальсифікації виборів та фактично анульовано рішення ЦВК. Парламент висловив недовіру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили до учасників акції громадської непокори.

Прихильники кандидата у президенти В.Януковича взяли курс на сепаратизм, на розкол країни. "З'їзд депутатів всіх рівнів" у Сєвєродонецьку закликав до проголошення Південно-Східної Автономної Республіки. Провідну роль у цьому процесі відігравали регіональні лідери Донецької, Луганської, Харківської та інших областей. В той же час у західних і центральних регіонах країни місцеві ради приймають рішення про визнання Президентом України В.Ющенка.

Щоб розв'язати складну ситуацію з посередницькою місією, до України прибули представники Польщі, Литви, Росії, ОБСЄ та ЄС. Зрештою при допомозі міжнародних посередників сторони конфлікту (Президент України Л.Кучма, і кандидати у президенти України В.Ющенко і В.Янукович) виробили формулу політичного врегулювання кризи. Але все залежало від рішення Верховного Суду України, який 29 листопада приступив до розгляду скарги, поданої довіреними особами В. Ющенка про визнання незаконними дії ЦВК щодо оголошення переможця другого тура і відміну відповідної постанови про його підсумки.

Засідання Верховного Суду України транслювалося по телебаченню і радіо і всі громадяни могли довідатися про ті зловживання і фальсифікації, які відбувалися під час виборів. Своїм рішенням від 3 грудня 2004 р. Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів оголошених Центральною Виборчою Комісією (ЦВК) 26 листопада 2004 р. і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.

7 грудня Л.Кучма підписав Указ про відпустку на період передвиборчої компанії В. Януковича і призначив М.Азарова виконуючим обов'язки Прем'єр-міністра України.

Що унеможливити під час переголосування масових фальсифікацій було розроблено зміни до Закону "Про вибори Президента України". Ці пропозиції, згідно з домовленостями, були поставлені на голосування у ВРУ у пакеті з змінами і доповненнями до Конституції України Політична реформа. Які передбачали з вересня 2005 р. перерозподіл владних повноважень між ВРУ, Президентом України і Прем'єр-Міністром. Також голосувався проект у першому читанні про реформування системи місцевого самоврядування. 8 грудня пакет було проголосовано переважаючою більшістю депутатів. Відразу в сесійній залі проголосовані документи були підписані Президентом України Л.Кучмою. Також ВРУ затвердила і новий склад ЦВК, який очолив Я.Давидович.

Таким чином політична криза в країні була розв'язана шляхом компромісу, народ України відстояв свої права мирним шляхом, засвідчивши свою прихильність демократичним ідеалам.

Після цього масові акції на Майдані Незалежності у Києві припиняються але продовжує функціонувати наметове містечко на Хрещатику.

До переголосування команда В.Януковича підійшла у новому складі і з новими гаслами. В.Янукович заявив про свою опозиційність до Л.Кучми, в той же час залишаючись прем'єр-міністром у відпустці.

Під час переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів — 12 тис. чол., які засвідчили демократичний характер голосування 26 грудня.

Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В.Ющенко проголосувало 51,99% виборців, що взяли участь у голосуванні, за В.Януковича— 44,21%. Інавгурація нового Президента України В.Ющенко відбулась 23 січня 2005 р.

Ключові дати

21 листопада-8 грудня 2004 р. - "Помаранчева революція"

23 січня 2005 р. - інавгурація Президента України В. Ющенка