Погляди на державу і право Михайла Грушевського
Вчений визнавав, що "загальноруської" історії не було, як не було і немає "загальноруської" народності, а є три різних слов'янських народи. При цьому, творцем і фундатором Київської держави М. Грушевський вважав виключно "українсько-руську народність". Побудована і відпрацьована в історичних і інших монографіях, концепція М. Грушевського знайшла своє відображення у документах українських буржуазно-націоналістичних партій початку XX ст. і розвивалася ним та його однодумцями в матеріалах Центральної Ради. Використовується вона партіями національно-демократичної спрямованості і сьогодні. Так, "національна ідея" проголошувалася визначальною силою в еволюційному розвитку українського народу. Як творчий чинник політико-правового розвитку розглядалась національна боротьба. Право визначалось як єдність норм, які виражають соціальну солідарність з'єднаних у націю людей.
Вже на початку XX ст. М. Грушевський концептуально сформулював доктрину національно-територіальної автономії України (самоуправління шляхом створення українського сейму і національних органів управління та контролю). Національно-територіальна автономія також розумілась як децентралізація держави і організація самоврядування у межах національних територій.
Свої погляди на державність України до жовтня 1917 р. М. Грушевський виклав у статті "Вільна Україна", суть і зміст їх можна передати цитатою: "Широка автономія України в її етнографічних межах у федеративному зв'язку з демократичною Російською республікою. Се наша платформа, се гасло, з которим підіймаються і стають безконечні лави українського війська, селянства, робітництва, молоді, інтелігенції, і з ними пліч-о-пліч все нові групи інших народностей України, з не-українських меншостей Української землі". При цьому М. Грушевський виступав проти націоналізму і шовінізму: "Оборонці української національності не будуть націоналістами"... "Ми добуватимемо державне право для української землі не для того, щоб панувати над національними меншостями України"... "Право національних меншостей буде забезпечене"!.Мова їх буде прийнята в зносинах з урядами і органами самоуправи в тих округах, де сі народності становлять певний національний мінімум. . Де буде відповідне число учеників тої чи іншої народності, вони мали змогу вчитися на своїй рідній мові. Всі ці національні чи релігійні групи матимуть право закладати свої культурні і релігійні товариства і установи і діставати для них підмоги з автономного скарбу України, і т. ін.".
М. Грушевський у цих роздумах пріоритетність надає не національності, а тій користі, яку привносить людина своєю працею і відданістю Україні. "А хто хоче живитися з праці народної, бути паразитом, поїдателем солодких кусків — той нам не потрібен, без різниці, чи він не Українець, чи Українець". Ідеї федерації народів Росії присвятив свою промову М. Грушевський на з'їзді народів у Києві, що був організований Центральною Радою у вересні 1917 р. Захищаючи ідею федеративного устрою Росії, він закінчив свою доповідь такими словами: "Росія... щоб врятуватися від загибелі повинна конче стати федеративною". При цьому слід зауважити, що в цей час М. Грушевський ще не був прихильником повної державної самостійності України. "...Ми розглядаємо федерацію не як шлях до самостійності, але як шлях до нових перспектив, які вже давно відкрилися провідним розумам людства, як шлях до федерації Європи і в майбутньому — до федерації всього світу".
Проте вже у 1918 р. у творі "На порозі нової України" відображено погляд М. Гру шевського щодо повної самостійності України. "Тепер наш національно-політичний рахунок дійшов особливо високих позицій, — пише він. — Боротьба йде за закріплення самостійності й незалежності Української республіки..." Він критикує орієнтацію України на Москву, Росію. Доводячи за допомогою історичних фактів, що народ України — це народ західної культури, він виступає за західне орієнтування України.