Людина, особистість, громадянин у сучасному конституціоналізмі .

Терміни «особа», «людина», «громадянин» вживаються конституцією і законодавством. У соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, біженець або змушений переселенець. Під правовим становищем особи розуміється юридичний статус громадянина. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина — самостійні категорії, однак, зважаючи на те що вони формуються на основі правового становища громадянина певної держави, доцільно говорити про правове становище особи в цілому. Поняття «правовий статус особи» і «правове становище особи» є рівнозначними. Є, однак, точка зору білоруських учених про розрізнення понять правового статусу та правового становища особи. У поняття правовий статус вони включають статутні права і обовязки, тобто такі, що формуються у виглядіПравове становище людини і громадянина, як у цілому, так і окремо, обумовлюється особливостями соціального статусу, що існує в даний період розвитку суспільства і держави. Соціальний статус особи залежить від сутності соціального укладу, в умовах якого він складається і функціонує. На нього впливає безліч факторів. Основними з них є праця і власність як основа формування громадянського суспільства. У перспективі праця що створює для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя і власність що розвивається і примножується в різноманітних формах і видах визначатимуть місце і роль людини в суспільстві, її соціальний і юридичний статус.Правовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї.1. Усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обовязком держави.2. Свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі.3. Межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а право є мірою свободи.4. Обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досягненню загального добробуту в демократичному суспільстві.Особа перетворюється на субєкта права не автоматично. Вона визнається такою законами держави і насамперед її конституцією. Для успішного реформування суспільства і держави в демократичному напрямку необхідно, щоб правовий статус особи був юридичне чітким, вбирав у себе загальнолюдські досягнення в галузі прав людини.У трактуванні правового статусу особи серед вчених немає єдності. Нерідко до його структури вводяться, крім прав, свобод, обовязків, ще й громадянство, законні інтереси, гарантії. Зазначені категорії є або передумовами правового статусу, або його умовами, супроводжують його, примикають до нього, але не складають його структуру.Відомо, що інтерес передує правам і обовязкам незалежно від того, чи знаходить він пряме закріплення в законодавстві, чи просто підлягає правовому захисту з боку держави. Як категорія позаправова або «доправова» інтерес закріплюється не тільки в конкретних правових розпорядженнях, а й у принципах права. Він сприяє формуванню правової настанови особи. Можливо виділення законного інтересу як елемента структури соціального, а не правового статусу.

31. Понятійні засоби які визначають правове становище особи.
Правовий статус особи — це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обовязків, відповідальності, відповідно до яких індивід як субєкт права тобто як такий, що має правосубєктність координує своє
поведінку в суспільстві.Терміни «особа», «людина», «громадянин» вживаються конституцією і законодавством. У соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, біженець або змушений переселенець. Під правовим становищем особи розуміється юридичний статус громадянина. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина — самостійні категорії, однак, зважаючи на те що вони формуються на основі правового становища громадянина певної держави, доцільно говорити про правове становище особи в цілому. Поняття «правовий статус особи» і «правове становище особи» є рівнозначними.Правове становище людини і громадянина, як у цілому, так і окремо, обумовлюється особливостями соціального статусу, що існує в даний період розвитку суспільства і держави. Соціальний статус особи залежить від сутності соціального укладу, в умовах якого він складається і функціонує. На нього впливає безліч факторів. Основними з них є праця і власність як основа формування громадянського суспільства. У перспективі праця що створює для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя і власність що розвивається і примножується в різноманітних формах і видах визначатимуть місце і роль людини в суспільстві, її соціальний і юридичний статус.
Громадянство як певний політико-юридичний стан є передумовою набуття індивідом правового статусу громадянина конкретної держави в повному обсязі. Воно визначає формування правового становище особи і особливостей конституційних основ її статусу.Гарантії реалізації прав і обовязків істотно впливають на зміст і соціальне значення правового статусу особи. Без створення державою умов для здійснення прав, свобод, обовязків вони залишаться «заявами про наміри». Однак загальносоціальні економічні, політичні, ідеологічні та ін. і спеціально-соціальні юридичні гарантії є факторами реалізації правового статусу особи, а не елементами структури його системи.Існують різні підходи до питання про співвідношення правосубєктності і правового статусу: одні вчені вважають правосубєктність передумовою правового статусу, другі схильні включати її в правовий статус як структурний елемент, треті називають правосубєктність більш обємною категорією, яка вбирає в себе правовий статус.
Правосубєктність праводієздатність належить до умов набуття правового статусу, тому що вона полягає в здатності особи мати права, виконувати обовязки, нести відповідальність. Однак цим її призначення не вичерпується. Без правосубєктності неможливо визначити правовий статус фізичної і юридичної особи: спеціальна правосубєктність впливає на спеціальний статус, а індивідуальна правосубєктність значною мірою характеризує індивідуальний статус. Правосубєктність сприяє встановленню відмінності правового статусу від інших соціальних статусів особи — економічного, політичного, етнічного та ін.
Юридична відповідальність також є елементом правового статусу, що особливо виявляється при аналізі спеціального статусу посадової особи. Вторинність юридичної відповідальності стосовно субєктивного юридичного обовязку не виключає необхідності розглядати її як структурний елемент правового статусу.
Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких елементів:- правосубєктність;— права;— свободи;— обовязки;— відповідальність має вторинний характер — реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в звязку з невиконанням компетенції чи перевищенням її обсягу. В останньому разі йдеться про правовий статус посадової особи.
Види правових статусів особи:—Загальний—спеціальний—індивідуальний.
Види правових статусів особи за субєктами:• статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном;• статус службових і посадових осіб депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.;• статус осіб, що працюють в екстремальних умовах на оборонних обєктах, секретних виробництввх та ін.

32. Принципи правового статусу особи.
Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина являють собою основоположні засади та ідеї, відповідно до яких здійснюється правове регулювання відносин між особою та державою. Відповідно до ст.ст.21-24 Конституції України конституційними принципами правового статусу людини і громадянина є наступні:

1усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними;

2права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними;

3конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;

4кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості;

5громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам

рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Ст.52 Конституції України передбачено рівність прав дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Крім того, з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток 26 квітня 2001 року Верховною Радою України було прийнято Закон „Про охорону дитинства”.

33. Поняття та юридична природа конституційних прав та свобод людини та громадянина.
Право — це певні можливості свободи учасників соціального життя, які обєктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства. Залежно від того, хто саме є носієм цих можливостей, розрізняють права людини, громадянина, права сімї, права нації, права інших спільнот і груп. Основні права людини — це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, обєктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх. Поняття прав і свобод людини і громадянина, безпосередньо повязане з гуманістичною сутністю і спрямованістю теорії держави і права, всіх галузей юридичної науки, є одним із центральних її понять, яке концептуально визначає подальший зміст і понятійну структуру правознавства. Воно виступає як найважливіша системотворча ідея не тільки в процесі творення Конституції як акта установчої влади народу та основного закону країни, але і при конструюванні окремих законів, підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують питання реалізації тих чи інших прав і свобод. Отже, права і свободи людини і громадянина — це правові можливості надбання, необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються невідємними, мають бути загальними і рівними для кожного, забезпечуватись і захищатись державою в обсязі міжнародних стандартів. Вперше в українській юридичній науці проблематика прав людини, їх характерні ознаки та класифікації були досліджені П. М. Рабіновичем.Розглянемо такі ознаки прав і свобод людини і громадянина.

1Права людини — це її правові можливості.

2Права і свободи людини і громадянина визнаються в певному розумінні як природні.

3Права і свободи людини і громадянина є невідємними.

4Права і свободи людини і громадянина є необхіднимгі для її нормального існування і розвитку

.5Права людини і громадянина мають бути загальними і рівними для кожного.

6Права і свободи людини і громадянина повинні визнаватися та гарантуватися державою в обсязі загальновизнаних міжнародних стандартів.
Природа конституційних прав і свобод людини визначається тим, що в якій би країні особа не проживала, вона знаходиться під захистом світового співтовариства, а також держави, громадянином якої є. Стан свободи не дарується публічною владою, а належить людині від її народження і реалізується через суб’єктивні права, які мають природно-правовий характер, а тому є невід’ємними. Конституція України ст. 21 встановлює, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними.У забезпеченні свободи особлива роль належить державі, яка є відповідальною перед людиною за свою діяльність ст. 3 Конституції України. Держава через закони, і насамперед Конституцію, закріплює права і свободи людини, які є мірою можливої поведінки для особи. Таким чином, права людини виникають з природного права, а права громадянина – з позитивного. Але і ті, і другі мають невідчужуваний характер. Права людини є вихідними, оскільки вони притаманні всім людям незалежно від того, чи є вони громадянами держави, в якій проживають; а права громадянина – це права, які закріплюються за особою лише в силу її належності до держави громадянство.

34. Класифікація конституційних прав та свобод людини та громадянина. Законні інтереси. Співвідношення індивідуальних та колективних прав.
Конституційні норми різних країн щодо прав, свободи і обов’язків людини і громадянина можна поділити на

1 громадянські і політичні права й свободи, проголошені буржуазними революціями;

2 соціально-економічні права, які ґрунтуються на соціалістичному вченні;

3 колективні, або солідарні, права, проголошені головним чином країнами третього світу. Права й свободи, які стосуються перших двох позицій, це права й свободи, що належать кожному індивідові. Права третьої позиції можна назвати правами людини і народів право на здорове навколишнє середовище, право на страйк, громадянську непокору, право політичної опозиції.За іншою класифікацією можливе виділення загальних і особливих прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Критерієм класифікації тут слугує те, що в одних випадках вони стосуються всіх громадян право на відпочинок, а в інших – тільки певних окремих груп громадян жінок, дітей.І насамкінець: права й свободи людини і громадянина можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності індивіда. Такого роду класифікація уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах. Критерієм тут є однорідність матеріального змісту прав, свобод і обов’язків та однотипність норм, що її закріплюють. За цією класифікацією у Конституції України виділяють три основні групи прав і свобод та одну групу обов’язків.

1. Громадські права і свободи людини.

2. Політичні права і свободи громадян України.

3. Економічні, соціальні та культурні права й свободи людини і громадянина.

4. Конституційні обов’язки людини і громадянина.

Класифікація конституційних прав, свобод і обов’язків будується не довільно, а із врахуванням наявності в суспільстві різних сфер діяльності, якісно різних за змістом суспільних відносин; взаємовідносин держави і громадянина у сфері правоохоронної діяльності держави, спрямованої на захист життя, здоров’я, індивідуальної свободи і безпеки, честі й гідності людини, взаємовідносин у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах.Беручи до уваги окремі сфери діяльності держави і громадян та керуючись відомими міжнародними пактами й чинною Конституцією України, можна виділити такі групи основних прав та свобод громадян України:1 громадянські права й свободи;2 політичні права і свободи;3 економічні права і свободи;4 соціальні права і свободи;5 культурні права та свободи.?

35. онституційні обов’язки людини та громадянина.
Обовязки є невідємною складовою частиною елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина. Обовязки тісно повязані з правами та свободами. Це підтверджує і закріплення прав, свобод і обовязків людини і громадянина в єдиному розділі Конституції України. Як і права людини, конституційні обовязки людини стосуються найважливіших сфер життєдіяльності особи, суспільства і держави.

1. Обовязок дотримуватися Конституції і законів України. Це один із найважливіших обовязків людини і громадянина, передбачений ст. 68 Конституції України. Цей обовязок має загальне значення і не має винятків. Він стосується всіх осіб, які знаходяться на території України, як громадян, так і негромадян України.Цей конституційний обовязок передбачає дотримання, насамперед, Конституції України як акта прямої дії, тобто дотримання конституційної законності. Водночас він поширюється і на виконання інших законів України, які складають систему чинного законодавства.При цьому незнання законів не є підставою і не звільняє нікого від юридичної відповідальності при їх невиконанні чи порушенні.

2. Обовязок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Цей обовязок передбачений ст.65 Конституції України. Захист Вітчизни, насамперед, регулюється Законом України від 6 грудня 1991 року «Про оборону України». Ним передбачається, що кожний громадянин України, незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобовязаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше.Проходження військової служби громадянами України відбувається відповідно до Закону України від 25 березня 1992 р. «Про загальний військовий обовязок та військову службу».

3. Обовязок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків передбачений ст. 66 Конституції України.Цей конституційний обовязок спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його культурний розвиток.«Основи законодавства України про культуру» ст. 11 та Закон Української РСР від 13 липня 1978 р. «Про охорону та використання памяток історії та культури» передбачають вимоги дбати про збереження культурної спадщини, охороняти памятки історії та культури.

4. Обовязок не заподіювати шкоди природі передбачається ст. 66 Конституції України. Необхідність забезпечити охорону довкілля є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини. Це повязано зі значними негативними наслідками, до яких призводить невиконання екологічних вимог. Прикладом таких явищ є забруднення територій України та деяких інших країн, яке сталося внаслідок Чорнобильської катастрофи. Обовязок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони екологічного середовища став загальнонаціональним завданням.

5. Обовязок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи. Цей конституційний обовязок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. Він закріплений у ст. 68 Конституції України і передбачає обовязок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Дотримання цього обовязку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх

.6. Обовязок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, ст. 53 Конституції України передбачає обовязок кожного мати повну загальну середню освіту. Цей обовязок забезпечується насамперед державою та батьками неповнолітніх дітей.

7. Обовязок піклування про дітей та про непрацездатних батьків передбачений у ст. 51 Конституції України. Батьки зобовязані утримувати дітей до їх повноліття. Кодексом законів про шлюб та сімю передбачається обовязок батьків у вихованні дітей ст. 61, обовязок утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. Водночас, конституційним обовязком є піклування повнолітніх дітей про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, якими визнаються інваліди 1 і 2 групи та пенсіонери, які потребують допомоги, є обовязком їх повнолітніх дітей, які досягли 18-річного віку. Цей обовязок здійснюється добровільно. При потребі кошти на утримання батьків стягуються в судовому порядку.

8. Обовязок сплати податків і зборів вперше передбачений у ст.67 Конституції України. Конституція зобовязує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобовязані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку, визначеному законодавством. Система оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обовязкових платежів й інші питання податкового характеру регулюються Законом України від 25 червня 1995 р. «Про систему оподаткування».Стосовно особливостей сплати податків громадянами, то вони визначаються законодавством України.

36. Гарантії здійснення прав і свобод людини та громадянина. Завдання органів законодавчої, виконавчої, судової влади, контрольно – наглядових, правоохоронних органів, об’єднань громадян в забезпеченні правової захищеності особистості.
Гарантії основних прав і свобод людини й громадянина становлять собою систему норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують у сукупності додержання прав та свобод і законних інтересів особи. Система гарантій прав і свобод людини включає передумови економічного, політичного, організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод. Система гарантій – це умови, засоби й методи, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи. Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, якими охоплюється вся сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин й перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. По-друге, це спеціальні юридичні гарантії – правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права й свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права. Загальні гарантії прав і свобод можна класифікувати на економічні, політичні й організаційні. Поняття гарантій прав і свобод людини і громадянина, національні механізми захисту прав і свобод людини і громадянина; види гарантій прав і свобод людини і громадянина, юридичні гарантії прав і свобод людини і громадянина; міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини і громадянина.Гарантії прав і свобод людини і громадянина — це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кожною людиною і громадянином.

Найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конституційний лад України, заснований на неухильному дотриманні Конституції України та законів України, приписах природного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.Згідно з принципом гарантованості прав і свобод людини і громадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фіксацією відповідних гарантій як безпосередньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві.В юридичній літературі розрізняють соціально-економічні, політичні та юридичні гарантії .Соціально-економічні гарантії передбачають наявність відповідного середовища і матеріальної основи, які забезпечили б реалізацію прав, свобод і обовязків, наприклад, соціальної стабільності, динамічної економіки, відповідних виробничих потужностей, належної інфраструктури.Під політичними гарантіями розуміють: відповідним чином орієнтовану політику держави, її спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини; стабільність політичних структур; належний рівень політичної культури в суспільстві.Юридичні спеціальні гарантії охоплюють усі правові засоби, які забезпечують реалізацію прав, свобод і обовязків людини і громадянина. При цьому, крім внутрішньодержавних, Конституція України передбачає також {міжнародно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина. Так, відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. З цього конституційного положення випливає, що право звертатися зі скаргою до міжнародних організацій обумовлено наявністю відповідних міжнародних договорів України і може бути використане лише після того, як буде вичерпано всі національні засоби правового захисту.

37. Міжнародно-правові стандарти і конституційне законодавство України про правовий статус людини і громадянина.
Прийняття Міжнародного білля про права людини, що включає Загальну декларацію прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1976 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1976 p., Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1976 p., внесло характерні зміни у правосубєктність людини, що стала субєктом не лише внутрішньодержавного, а й міжнародного права. Держави, що приєдналися до пактів, зобовязані привести своє національне законодавство у відповідність з їх вимогами. Таким чином, міжнародно-правові акти мають верховенство над внутрішнім законодавством.

Статут ООН покладає на держави обовязок дотримуватися основних прав і

вобод людини, не допускаючи при цьому будь-якої дискримінації.
10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла розроблену Комісією ООН з прав людини Загальну декларацію прав людини. Загальна декларація вперше закріпила перелік політичних, соціально-економічних та культурних прав людини.

У 1966 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Пакт про громадянські та політичні права і Пакт про економічні, соціальні та культурні права, які набрали юридичної сили у 1976 р. Загальна декларація прав людини та міжнародні пакти складають Міжнародний білль прав людини чи Хартію прав людини, що покладає на держави обовязок забезпечити здійснення закріплених у цих документах прав всіма необхідними засобами, у тому числі й правовими.
Сучасне міжнародне право характеризується наявністю системи актів у сфері прав людини, що складають законодавство. Воно включає пять різновидів документів:
1. Міжнародний білль про права людини, що містить перелік невідємних прав.
2. Угоди, спрямовані на запобігання та покарання злочинів, що призводять до масових порушень прав людини Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів проти людства від 26 жовтня 1968 p..
3. Конвенції, націлені на захист груп населення, які потребують особливого піклування з боку держави Конвенція про права дитини 1989 p..
4. Конвенції, спрямовані на захист індивіда від зловживань з боку органів держави та посадових осіб Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни.
5. Міждержавні конференції з прав людини, що приймають заключні документи, обовязкові для виконання державами-учасницями Заключний документ Всесвітньої конференції з прав людини. — Відень, 1993 p..
Основу міжнародних стандартів у сфері прав людини складають норми природного права, що включає ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Ці норми закріпляються правовою системою кожної держави. До них належать:
— фундаментальні права і свободи, зафіксовані у Загальній декларації та пактах про права людини

— демократичні принципи та норми організації і діяльності державної влади, основними серед яких є народовладдя, розподіл влад, верховенство права, проголошення народу єдиним джерелом влади та наявність незалежних від влади органів правосуддя.
Таким чином, міжнародні стандарти у сфері прав людини складаються із сукупності принципів та норм, що встановлюють:
— права та свободи людини в різноманітних сферах життєдіяльності

— обовязки держави із забезпечення та дотримання прав людини без будь-якої дискримінації як у мирний час, так і у період збройних конфліктів

— загальні принципи природного права

— відповідальність за злочинне порушення прав людини

— напрями розвитку та розширення сфери прав людини

— напрями посилення контрольного механізму за виконанням державами взятих на себе зобовязань у сфері прав людини.
На їх основі кожна держава зобовязана упорядкувати чинне законодавство, усунути протиріччя з нормами міжнародного права, відмінити застарілі норми, ліквідувати прогалини.
Конституція України згідно із загальнолюдськими цінностями та міжнародно-правовими нормами в галузі прав людини, які визначені Загальною декларацією прав людини 1948 p., Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права 1966 p., Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 p., Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод 1950 p., іншими міжнародно-правовими документами, закріплює такі принципи правового статусу людини і громадянина:
-свободи людини

-рівності людей у своїй гідності та правах

-невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини

-гарантованості прав, свобод і обовязків людини і громадянина

-невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина

-рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом

єдності прав людини та її обовязків перед суспільством.

38.

Поняття і види громадянських станів особистості.
Громадянський стан особистості — правове становище конкретного громадянина як носія різних прав та обовязків політичних, майнових особистих та ін. визначається фактами та обставинами природного і громадського характеру.

Громадянство України — правовий звязок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обовязках.
Іноземець — особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином підданим іншої держави або держав. Особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обовязки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією , цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Біженець — особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства підданства і перебуваючи за межами країни свого

попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа без громадянства – особа, яку жодна держава не вважає своїм громадяниномгромадянкою безгромадянство de jure; або особа, яка не користується основними правами, якими користуються, якими користуються інші громадяни йогоїї рідної країни бeзгромадянство de facto.

Біпатриди подвійне громадянство — належність особи одночасно до громадянства двох і більше держав. Подвійне громадянство — результат колізії законів про громадянство різних держав. Воно може виникнути, наприклад, при народженні дітей від батьків, що мають різне громадянство, при натуралізації та ін. Законодавство України передбачає, що подвійне громадянство допускається на підставі двосторонніх міждержавних договорів.

39. Поняття і принципи громадянства України.
Громадянство України — правовий звязок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обовязках
Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:
1 єдиного громадянства — громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство підданство іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України

2 запобігання виникненню випадків безгромадянства

3 неможливості позбавлення громадянина України громадянства України

4 визнання права громадянина України на зміну громадянства

5 неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною чоловіком та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя

6 рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України

7 збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

40. Приналежність до громадянства України.
Громадянами України є:
1 усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року постійно проживали на території України

2 особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України Про громадянство України 13 листопада 1991 року проживали в Україні і не були громадянами інших держав

3 особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис громадянин України, та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4 особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у пункті 1, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, — з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, — з моменту внесення відмітки про громадянство України.

41. Набуття громадянства України.
Громадянство України набувається:
1 за народженням

2 за територіальним походженням

3 внаслідок прийняття до громадянства

4 внаслідок поновлення у громадянстві

5 внаслідок усиновлення;?

6 внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоровя, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сімю або передачі на виховання в сімю патронатного вихователя

7 внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки

8 у звязку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини

9 внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства

10 за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Набуття громадянства України за народженням
Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.
Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України.
Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України.
Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України.
Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України.
Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за

народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України
Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі знайда, є громадянином України.
Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Набуття громадянства України за територіальним походженням
Особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні повнорідні та неповнорідні брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні повнорідні та неповнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки УРСР, і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобовязання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України

42. Умови прийняття до громадянства України.
Прийняття до громадянства України
Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
Умовами прийняття до громадянства України є:
1 визнання і дотримання Конституції України та законів України

2 подання декларації про відсутність іноземного громадянства для осіб без громадянства або зобовязання припинити іноземне громадянство для іноземців.
Іноземці, які перебувають у громадянстві підданстві кількох держав, подають зобовязання припинити громадянство підданство цих держав.
Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобовязання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
3 безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх пяти років.Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які вїхали в Україну особами без громадянства, — на три роки з моменту вїзду в Україну;

4 отримання дозволу на імміграцію.

Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, та на іноземців і осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України Про імміграцію7 серпня 2001 року і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні

5 володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади сліпі, глухі, німі

6 наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.?

Положення, передбачені пунктами 3-6 частини другої цієї статті, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.
До громадянства України не приймається особа, яка:
1 вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;?

2 засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину до погашення або зняття судимості з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави;

3 вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином
Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.

43. Поновлення громадянства України.стаття10

Особа, яка після припинення громадянства України не набула іноземного громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, за відсутності обставин, передбачених частиною пятою статті 9 цього Закону. Особа, яка після припинення громадянства України набула іноземне громадянство, повернулася в Україну на постійне проживання, подала заяву про поновлення у громадянстві України, за відсутності підстав, передбачених частиною пятою статті 9 цього Закону, реєструється громадянином України. Особа бере зобовязання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що прийняв документи про поновлення її у громадянстві України, протягом року з моменту поновлення її у громадянстві України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй

адано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Особа, зазначена у частині другій цієї статті, яка є громадянином держави, міжнародний договір України з якою дозволяє особі звертатися для набуття громадянства України, за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином іншої договірної сторони, може подати заяву про поновлення у громадянстві України лише після припинення іноземного громадянства.

44. Припинення громадянства України. Вихід із громадянства України. Втрата громадянства України. стаття 17. Підстави припинення громадянства України.Громадянство України припиняється:1 внаслідок виходу з громадянства України;2 внаслідок втрати громадянства України;3 за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Стаття 18. Вихід з громадянства України: Громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням.Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина.Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків.Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов з громадянства України.Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України.Дитина, яка набула за народженням громадянство України, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини.Дитина, яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем.Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності підлягає виконанню.Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України. стаття 19. Втрата громадянства України: Громадянство України втрачається:

1 якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави.Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо:а діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави;б діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя;в громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем;г згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;2 якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому частиною пятою статті 8, пунктом 2 частини другої статті 9 та частиною другою статті 10 цього Закону, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;3 якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обовязки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;4 якщо особа набула громадянство України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;5 якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування