Організаційно-функціональна структура міжнародних організацій

Кожна організація визначає свої цілі, сферу компетенції, функції, організаційну структуру, механізм прийняття рішень та їх виконання (схема 2.1).

Найперше, з чого починається організація, - це визначен-ня цілей її діяльності. Якщо цілі визначено чітко, їх досягнен-ня реально обгрунтовано, то така організація буде функціону-вати ефективно (за інших обставин). Якщо ж головна мета сформульована розпливчасто, якщо цілей забагато й вони не відповідають реальній ситуації, то це буде гальмувати діяльність організації або взагалі вона стане нежиттєздатною. Можна ствердити, що Ліга Націй поставила перед собою недо-сяжну мету: зберегти мир в умовах, коли суперечки між її го-ловними учасниками досягли апогею, а фашистська ідеологія виключає розумні компроміси. I навпаки, головна мета, декла-рована ООН, - “підтримка міжнародного миру й безпеки прийняттям ефективних колективних засобів і мирним урегу-люванням спорів” виявилася досяжною. Незважаючи на цілу низку локальних конфліктів, у другій половині ХХ ст. вдалося запобігти новій світовій війні. Це сталося через усвідомлення керівниками найсильніших країн того факту, що сучасна світова війна вже не виявить переможця.

Звичайно цілі міжнародних організацій поділяються на головну і підпорядковані.

Головна ціль (мета) організації визначає, для чого, власне, її засновники вирішили згуртуватися. Часто головна мета форму-люється досить чітко. Наприклад, ось як вона задекларована Міжнародним банком реконструкції і розвитку (МБРР): “Сприяння реконструкції й розвитку територій держав-членів шляхом заохочення капіталовкладень для виробничих цілей”.

Тут вказана не тільки ціль, але й спосіб її досягнення. Буває й так, що головна ціль сформульована в загальному вигляді, обіймаючи широкий діапазон міжнародних відносин. Так, головною метою Міжнародної асоціації розвитку (МАР) є “сприян-ня економічному розвитку”; Світової організації торгівлі (СОТ) - “зміцнення світової економіки”; Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АПЕК) - “підтримка еко-номічного зростання й розвитку на спільне благо всіх народів Азіатсько-Тихоокеанського регіону й тим самим сприяння зро-станню й розвитку світової економіки”.

Підпорядковані цілі конкретизують головну мету, більш чітко визначаючи сферу діяльності організації. Наприклад, СОТ, після проголошення головної мети, далі формулює ціль, яка, власне, розкриває її суть: “спрямування зусиль на розши-рення торгівлі, збільшення інвестицій, зайнятості й підвищен-ня рівня доходів у всьому світі”; отже, визначається, що торгівля - основна сфера діяльності організації. Серед цілей МАР є така: “підвищення рівня життя в країнах, що розвива-ються” I дійсно, МАР у своїй діяльності орієнтована насампе-ред на цю групу країн.

Для Міжнародного валютного фонду (МВФ) головною метою є “підтримка загальної системи розрахунків”. А далі вказано цілі, які конкретизують, розкривають суть головної мети:

♦ спостереження за станом міжнародної валютної системи;

♦ сприяння стабільності обмінних курсів валют та упо-рядкування валютних взаємовідносин;

♦ надання короткострокових і середньострокових кре-дитів та ін.

Так само, Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) за головну мету мае “сприяння збалансованому й стійкому розвитку спільного ринка в інтересах Співтовариства”, а потім кон-кретизує механізм її досягнення: “надання позик і гарантій на некомерційній основі в цілях поліпшення фінансування в усіх секторах економіки”.

Головні й підпорядковані цілі організації можна розмежу-вати не завжди. Буває, що за своїм змістом цілі, які проголо-шує організація, рівнозначні, мають однаковий ранг. Ось, на-приклад, цілі Європейського Союзу:

♦ утворення тісного союзу народів Європи;

♦ сприяння збалансованому й спільному економічному й соціальному прогресу;

♦ затвердження Європейського Союзу на міжнародній арені шляхом здійснення спільної зовнішньої політики.

Тут ми бачимо три, хоч і пов’язані між собою, але са-мостійні сфери діяльності: внутрішня політика (в межах Союзу), соціально-економічна сфера і зовнішня політика.

Організація африканської єдності (ОАЄ) проголошує такі цілі:

♦ сприяння єдності й солідарності африканських країн;

♦ координація зусиль щодо підвищення рівня життя африканських народів;

♦ захист суверенітету, територіальної цілісності й неза-лежності народів Африки;

♦ ліквідація всіх форм колоніалізму в Африці.

Тут також ціль віддзеркалює окрему сферу, й усі вони од-наково важливі.

Цілі міжнародної організації, а також принципи її діяль-ності записуються в Статуті, який являє собою установчий документ. Всі члени організації повинні в своїх діях дотримува-тися основних положень Статуту.

Цілі організацій значною мірою окреслюють рамки її ком-петенції. Компетенція організації - це об’єкт, сфера предметно! діяльності, коло проблем, якими вона буде займатись. Крім цього, до поняття компетенції входить комплекс повноважень, якими організація наділяється для виконання своїх функцій.

Залежно від кола проблем, якими займаються організації, вони поділяються на організації загальної компетенції й ор-ганізації спеціальної компетенції.

Організації загальної компетенції відають відразу великою кількістю сфер міжнародної діяльності - економічною, політичною, культурною, екологічною, соціальною тощо. До таких організацій належать ООН, майже всі регіональні ор-ганізації інтеграційного характеру, ОЕСР та деякі інші. Так, у діяльності ООН майже немає сфери міжнародних відносин, на які не поширювалась б її компетенція. Межі компетенції Організації Чорноморського економічного співробітництва: транспорт і комунікації; інформатика; стандартизація і сер-тифікація продукції; енергетика; гірнича промисловість; туризм; сільське господарство; охорона здоров’я; наука й техно-логія. Бачимо, що діапазон компетенції досить широкий, хоча тут відсутні, наприклад, такі сфери, як зовнішня політика, оборона, валютна політика. А от при заснуванні СНД передбача-лося співробітництво в сферах ширших і важливіших: зовнішня політика, оборона, економічна й фінансова політика, екологія, культура.

Організації спеціальної компетенції мають вужчий діапа-зон і конкретніші напрямки діяльності. Наприклад, СОТ усю свою діяльність здійснює в сфері міжнародної торгівлі. Ком-петенція Всесвітнього банку обмежується наданням довгост-рокових кредитів і фінансування програм розвитку переважно бідних країн; компетенція МВФ – регулювання міжнародної валютної системи і надання короткострокових кредитів.

У розвитку міжнародних організацій існує тенденція до розширення меж їх компетенції аж до появи елементів над-національності в їх функціональній структурі1.

Це означає, що держава-член передає добровільно ор-ганізації частину своїх суверенних прав. Найбільш яскраво це відтворюється в постановах Ради Безпеки ООН, яка вирішує питання безпеки в цілих регіонах світу. Іншим прикладом є політика Європейського Союзу; тут уже багато функцій передано державами під ведення організації: митна політика, валютна політика, ціноутворення, міграційна служба тощо. Все більше наднаціональної компетенції набуває Міжнародний валютний

1 Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании. – М.: Дело, 1999. – С. 74–81.

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

фонд. Він фактично примушує уряди держав здійснювати пев-ну валютну політику, вимагає пред’являти повну інформацію про економічний стан країни, а також може застосовувати санкції (у вигляді припинення фінансування країни).

Виходячи з цілей та компетенції організації, визначаються її функції. Функціями міжнародної організації вважається зовнішній прояв її діяльності щодо виконання своїх завдань1.

Організація може виконувати свої функції в межах визна-ченої компетенції. Функції поділяються на головну, регулю-ючі, координуючі, контролюючі й оперативні.

Головна функція полягає у визначенні відповідності інте-ресів учасників організації її цілям. Вона тісно пов’язана зі змістом компетенції організації. Ось, наприклад, як форму-люється головна функція ЮНІДО: “Являти собою світовий форум з питань промислового розвитку”. Головна функція Міжнародної торговельної палати (МТП): “Привертати увагу держав до проблем бізнесу”, Міжамериканського банку роз-витку (МаБР): “Сприяти вкладенням державного й приватного капіталу в Латинську Америку в цілях розвитку”.

Регулювальні функції полягають у розробленні стан-дартів поведінки членів організації, методів і форм досягнення цілей, а також у регулюванні відносин з іншими суб’єктами міжнародного права.

Суть координуючої функції полягає в узгодженні інте-ресів і дій учасників організації. Це особливо важливо для ор-ганізації універсального характеру, з широкими сферами діяльності, великою кількістю членів і різноманітністю цілей. Такою організацією є насамперед ООН. В її структурі утворе-но навіть спеціальний орган – Економічну й Соціальну Раду (ЕКОСОР) для координації економічної та соціальної діяль-ності як членів ООН, так і інших її органів організацій.

Оперативні функції полягають у виконанні конкретної роботи організації відповідно з її цілями й компетенцією. На-

1 Международное право /Под ред. Колосова Ю.М., Кузнецова В.Н. – М.: Международные отношения, 1998. – С. 179.

приклад, серед оперативних функцій ЮНКТАД є такі: обгово-рення питань торгівлі й розвитку на міжурядовому рівні; ве-дення переговорів і досягнення консенсусу; технічне співробітництво.

Контролюючі функції полягають у спостереженні за ви-конанням рішень організації, а також за розвитком ситуації в сфері її діяльності (моніторинг). Так, контрольна функція ЮНКТАД сформульована таким чином: “Моніторинг, здійснення рішень і прийняття наступних заходів”.

Розглянемо різновиди функцій на прикладі МВФ. Ось йо-го функціональна структура1:

1. Підтримка загальної системи розрахунків.

2. Спостереження за станом міжнародної валютної систе-ми.

3. Сприяння стабільності обмінних курсів валют і впорядкування валютних відносин.

4. Надання короткострокових і середньострокових кре-дитів.

5. Поповнення валютних резервів країн-членів шляхом розподілу спеціальних прав запозичення.

6. Надання консультацій.

Серед цих функцій перша – головна, друга – контролюю-ча, третя – регулююча, решта – оперативні.

Функціональна структура організації тісно пов’язана з її організаційною структурою. Окремі органи утворюються са-ме для тих або інших функцій. Кожний структурний підрозділ організації має чітко окреслену компетенцію своєї діяльності. Організаційна структура відрізняється ієрархічністю й субор-динацією, тобто визначаються органи вищі, виконавчі, до-поміжні тощо.

Класифікувати органи міжнародної організації можна за різними критеріями. Найчастіше застосовується функціональний принцип. Згідно з ним органи поділяються

1 Шреплер Х.-А. Международные экономические организации. Справочник. – М.: Международные отношения, 1999. – С. 93.

на вищі, виконавчі, допоміжні, контролюючі й адміністра-тивні.

Вищі (головні) органи відають найважливішими сферами діяльності організації, приймають рішення з найважливіших питань, причому ці рішення остаточні. Вищий орган визначає загальну політику організації, її принципи; розглядає бюд-жетні й фінансові питання; має право переглянути й доповни-ти статут; приймає рішення щодо вступу нових членів до ор-ганізації або виключення із її складу. Проте вищі органи не ви-конують оперативних функцій. Найчастіше до складу вищих органів входять представники усіх держав, і тоді такий орган називається пленарним.

Вищим органом ООН є Генеральна Асамблея, яка скла-дається з усіх учасників. Вона обговорює будь-які питання в межах компетенції ООН, надає відповідні рекомендації, виз-начає політику ООН, її програму й основні напрями діяль-ності, затверджує бюджет. В Європейському Союзі вищим органом є Європейська Рада, до якої входять усі голови держав або урядів членів організації. Рада визначає основні стра-тегічні напрями діяльності ЄС. Аналогічні функції має Рада ОЕСР. Вищим органом СНД є Рада голів держав, яка скла-дається з президентів країн-учасниць. Вона приймає рішення з основних питань міжнародного співробітництва. Ці питання являють собою найгостріші проблеми, від вирішення яких за-лежить саме існування СНД. До них, зокрема, належить виз-начення зовнішньої політики щодо третіх країн, утворення єдиного економічного простору, участь у колективних зброй-них угрупованнях тощо.

Виконавчі органи впроваджують у життя рішення і постанови, що приймаються вищим та деякими іншими органами. Вони здійснюють оперативні функції і (за окремими винятка-ми) не займаються законотворчою діяльністю. Виконавчі ор-гани різних організацій мають специфічні назви і склад. На-приклад, таким органом в МБРР і МВФ є Рада директорів-ви-конавців (Виконавча рада). В МАР, МФК і БАГІ він має на-зву: Виконавчий директорат, або просто Директорат. В цих ор-60ганізаціях виконавчий орган складається із представників не всіх держав (як у вищому органі), а з декількох обраних або призначених осіб. Так, наприклад, виконавча рада МВФ скла-дається тільки з 24 директорів-виконавців. В такому разі ми маємо справу з органами з обмеженим складом. Найчастіше в таких органах представлені наймогутніші й найвпливовіші країни; поряд з цим, частина представників обирається (або призначається) за принципом “географічної справедливості”: щоб дотримувалася рівновага між окремими континентами, регіонами, соціально-політичними групами країн.

Виконавчий орган не обов’язково складається з обмеженої кількості членів, іноді в нього входять представники всіх дер-жав-членів. Так, виконавчим органом ОБСЄ є Рада міністрів закордонних справ, яка складається з відповідних міністрів усіх країн. У Європейському Союзі виконавчі функції належать Раді Європейського Союзу і Європейській комісії. Рада представлена міністрами всіх країн-членів, але склад їх змінюється залежно від кола питань, що обговорюються (це міністри закор-донних справ, або економіки, або фінансів тощо).

В СНД постійним виконавчим органом є Координаційно-консультативний комітет; до нього входять по два представни-ки від кожної держави-члена. Крім того, певною мірою вико-навчі й координаційні функції здійснюють Рада голів урядів і Рада міністрів закордонних справ.

Роль виконавчих органів в діяльності міжнародних ор-ганізацій досить значна. Незважаючи на те, що в ієрархічній піраміді вони підпорядковані вищому органу, їхній авторитет інколи буває, принаймні, не нижчим. Справа в тому, що пле-нарні органи звичайно приймають рішення, які вироблені й рекомендовані виконавчими органами. Так, у Міжнародному валютному фонді Рада директорів може припинити користу-вання коштами фонду для якоїсь країни, а Рада керуючих (ви-щий орган) лише підтверджує це рішення на своїй сесії1.

1 Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании. – М.: Дело, 1999. – С. 63.

Адміністративні органи також мають справу з виконан-ням поточних функцій. Але їхній ранг поступається рангу ви-конавчих органів. Адміністративні органи займаються повсяк-денною організаційною роботою, яка спрямована переважно на внутрішні справи організації. Найчастіше ці функції вико-нує секретаріат. До його сфери входить підготування доку-ментації до проведення конференцій та нарад; організація й проведення переговорів між організацією й іншими суб’єкта-ми міжнародного права; організація технічної допомоги державам-членам; матеріально-технічне забезпечення організації.

Взагалі, функції секретаріату дещо ширші за суто адміністративні. Часто він являє собою орган з дуже розгалу-женою сферою компетенції. Так, Секретаріат ЮНІДО скла-дається з шести підрозділів: Державних програм і фінансуван-ня; досліджень і публікацій; людських ресурсів і підприєм-ництва; промисловості й охорони зовнішнього середовища; інвестицій і технологічного розвитку; адміністративного. Тут адміністративна функція є лиш однією серед інших. Секре-таріат ОЕСР складається з 13 директоратів, серед яких є адміністративний. В Секретаріаті ОБСЄ серед чотирьох де-партаментів є адміністративно-бюджетний.

Отже, секретаріат – це розгалужений орган, який часто налічує чимало співробітників. Наприклад, у Секретаріаті ООН їх 20 тисяч. Вони наймаються на контрактній основі і в своїх діях відповідальні тільки перед організацією. Звичайно це люди висококваліфіковані, компетентні, сумлінні й чесні.

Хоча секретаріат займає підпорядковане місце в ор-ганізаційній структурі, часто його очолює особа, що знахо-диться на вершині ієрархічної піраміди і є головним її пред-ставником у міжнародних відносинах. В Організації Об’єдна-них Націй таку роль виконує Генеральний секретар. Але не-зважаючи на свій незаперечний авторитет, Генеральний секре-тар підзвітний у своїх діях Генеральній Асамблеї ООН. Посада Генерального секретаря є також у деяких інших ор-ганізаціях, наприклад у Всесвітній туристській організації, ОЕСР, ОПЕК та ін. А от у Виконавчому секретаріаті СНД та-кої посади немає.

Розділ 2

Специфічним контрольним органом є міжнародні суди. Вони не тільки розв’язують суперечки між членами ор-ганізацій, а й слідкують за дотриманням норм і принципів по-ведінки, що записані в статуті. Таким органом є, зокрема, Міжнародний суд ООН, який надає юридичні консультації й робить висновки з важливих правових питань. Суди є також у багатьох регіональних організаціях: ОБСЄ (Арбітражний і мировий суд), ЄС ( Європейський суд), СНД (Економічний суд) та ін. На відміну від більшості інших органів, де рішення мають переважно рекомендаційний характер, постанови міжнародних судів обов’язкові до виконання.

Решта органів міжнародних організацій називається до-поміжними. Кожний такий орган здійснює якусь одну, чітко визначену функцію. Назва “допоміжний” – досить умовна, оскільки часто функція, яку виконує орган, має важливе зна-чення. Але ці органи не займаються правотворчою діяльністю, в своїх діях вони підпорядковані вищому, а то й виконавчому органам. Наприклад, Генеральній Асамблеї ООН підпорядковані такі органи, як Центр ООН по населеним пунктам (ХАБІТАТ), ЮНКТАД та ін. До відома ЕКОСОР відносяться функціо-нальні й регіональні комісії, програми, спеціалізовані заклади. Більшість із них є, по суті, організаціями в системі ООН (МВФ, СБ, ЮНЕСКО та ін.), хоча й називаються органами.

В організаціях з вужчою сферою діяльності (порівняно з ООН) допоміжні органи виокремлюються чіткіше. Ось які до-поміжні органи має Світова організація торгівлі (СОТ): Рада з торгівлі товарами; Рада з торгівлі послугами; Рада з торгівлі інтелектуальною власністю; Комітет з торгівлі й довкілля; Комітет з бюджетних, фінансових й адміністративних питань.

З позиції функціонального підходу до класифікації ор-ганів розглянемо як приклад організаційну структуру Міжна-родного валютного фонду. Вона складається з таких органів:

1. Рада керуючих;

2. Рада директорів-виконавців;

3. Комітет МВФ із статистики платіжних балансів;

4. Директор-розпорядник.

Тут під першим стоїть вищий орган, далі – виконавчий, ще далі – допоміжний, нарешті – адміністративний.

Крім функціонального, є й інші критерії класифікації ор-ганів міжнародних організацій. Виходячи з характеру членства, виокремлюються: міжурядові, міжпарламентські органи, органи, що складаються з осіб в особовій якості, органи, що складаються з національних комітетів та груп.

Найпоширенішим типом органів за цією класифікацією є міжурядові органи. Вони складаються з осіб, призначених урядами держав-членів. Це можуть бути голови держав, голо-ви урядів, міністри, дипломати. Міжурядові органи утворені практично в усіх міждержавних організаціях, у тому числі еко-номічних (МДЕО).

Міжпарламентські органи складаються з депутатів, які або обираються населенням країн-членів у процесі загальних прямих виборів (Європейський парламент), або призначають-ся національними парламентами. Звичайно міжпарламентські органи притаманні регіональним організаціям. Так, Євро-пейський Союз має Європейський парламент, Рада Європи – парламентську Асамблею, СНД – Міжпарламентську асамб-лею, ОБСЄ – Парламентську асамблею, КАРИКОМ – Асамб-лею парламентарів Карибського співтовариства, АСЕАН – Міжпарламентську організацію тощо.

Міжпарламентські органи звичайно приймають рішення рекомендаційного характеру; деякою мірою вони виконують функції контролю щодо діяльності виконавчих органів. Євро-пейський парламент ЄС має дещо ширші повноваження: він має право приймати постанови й директиви.

Особливістю міжпарламентських органів є те, що депута-ти в них гуртуються за по країнами, а за партійною на-лежністю.

Органи з осіб в особливій якості характерні здебільшого для неурядових міжнародних організацій. Такі органи склада-ються з фахівців високої кваліфікації, вчених, юристів, еко-номістів, працівників культури тощо. Наприклад, органи Римського клубу складаються з провідних вчених світу. Але й у міждержавних організаціях є органи, в яких працюють пере-важно не офіційні представники держав, а особи, наймані за контрактом або запрошені як висококваліфіковані фахівці. Вже згадувалося, що в Секретаріаті ООН працюють десятки тисяч фахівців-неурядовців. В ЮНЕП (Програма ООН з довкілля) більшість органів сформовано з фахівців у галузі охорони навколишнього середовища.

В Міжнародній фінансовій корпорації (МФК) є два орга-ни, що складаються з осіб в особовій якості: Банківська консультативна комісія та Діловий консультативний комітет. Перший орган складається з 10 керівників провідних фінансо-вих інститутів; другий – з провідних промисловиків, банкірів і державних діячів, які мають неабиякий досвід у питаннях бізнесу.

Органи з комітетів та груп також характерні переважно для неурядових організацій. Вони складаються з національних комітетів країн (наприклад, національні осередки Червоного Хреста), груп, корпорацій, компаній, фірм, національних підприємницьких організацій тощо. Яскравим прикладом цього типу є організаційна структура Міжнародної торговельної па-лати (МТП). Вищий орган її (Рада) складається з представ-ників, що призначаються національними комітетами й групами, торговельно-промисловими палатами держав. Головна вимога – щоб цілі місцевих організацій не були політичними. Ще один орган МТП — Всесвітня промислова рада з питань довкілля – складається з вищих керівників 90 великих корпорацій.

Важливим елементом механізму функціонування міжна-родних організацій є процедура прийняття рішень. Рішення можуть прийматися простою більшістю голосів, кваліфікова-ною більшістю й консенсусом.

Для прийняття рішення простою більшістю достатньо на-брати 50 % + 1 голос. Така процедура застосовується звичайно для прийняття рішень загального характеру, наприклад, при затвердженні денного засідання асамблеї або конференції.

Важливі питання, рішення по яких може викликати гострі суперечки, голосуються кваліфікованою більшістю; в цьому разі за прийняття необхідно не менше ніж дві третини голосів членів організації.

Останнім часом усе більше рішень затверджується консенсусом. Ця процедура виявляється в попередньому узгод-женні інтересів всіх членів організації і досягненні спільного погодження; резолюція приймається без голосування.

Процедура голосування в міжнародних організаціях має особливості. При голосуванні в пленарних органах кожна де-легація має один голос, незважаючи на політичну й еко-номічну потужність країни-члена; цим досягається демокра-тичність дій організації. Але в деяких органах, особливо в таких, які відають фінансовими й кредитними ресурсами, існує зважена система прийняття рішень. Кожна країна-член має певну квоту голосів відповідно до свого економічного по-тенціалу та внеску в спільний фонд організації. Наприклад, при голосуванні в Раді Європейського Союзу квоти між членами ЄС розподіляються так:

♦ Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія - по 29 голосів;

♦ Іспанія й Польща - по 27;

♦ Нідерланди - 13;

♦ Бельгія, Угорщина, Греція, Португалія, Швеція, Чехія -по 12;

♦ Данія, Ірландія, Литва, Австрія, Словаччина, Фінляндія - по 7;

♦ Кіпр, Естонія, Латвія, Люксембург, Мальта, Словенія -по 4.

Усього - 321 голос.

У Міжнародному валютному фонді США мають 17,8 % го-лосів; Японія й Німеччина - по 5,5; Франція й Велика Бри-танія - по 5,0 %, Україна - 0,7 % голосів (а саме - 10 223). “Велика сімка” володіє в цій організації 45 % голосів і хоча не мо-же заблокувати прийняття рішення, але має дуже великий вплив на процес його розробки та голосування.

Особливий характер має процедура прийняття рішень в Раді Безпеки ООН. Рада складається з 15 членів, в тому числі п’ятеро – постійні (США, Китай, Велика Британія, Росія, Франція). Для того щоб рішення було затверджено, достатньо 9 голосів. Але постійні члени мають право “вето”: якщо хоч один з них проголосував “проти”, то рішення не приймається, хоча б інші 14 проголосували “за”. Така процедура передбаче-на тому, що Рада Безпеки вирішує найгостріші проблеми війни та миру, в тому числі питання про застосування воєнної сили в якійсь країні. Ось чому потрібна згода на це наймо-гутніших країн світу, інакше може статися конфлікт глобального виміру.

А ось яким чином приймаються рішення Радою Євро-пейського Союзу, що мають бути узгоджені з Парламентом. Проект рішення Ради передається для розгляду в Європейсь-кий парламент. Якщо після першого читання члени Парламенту не мають зауважень, то рішення затверджується. Якщо ж зауваження є, Рада кваліфікованою більшістю висловлює свої побажання відносно змін законопроекту й відправляє цей документ на новий розгляд Парламенту.

Парламенту надається три місяці, щоб ухвалити, змінити або відхилити проект. Якщо Парламент ухвалив новий варіант проекту, то закон вважається прийнятим; якщо ж відхилив, – то закон провалено. Парламент приймає або відхиляє проект голосуванням абсолютної більшості своїх членів.

Питання для самоконтролю

1. На яких правових нормах грунтується функціонування міжнародних організацій?

2. Чим відрізняються міжнародні звичаї від міжнародних договорів?

3. Що таке “міжнародні кодекси поведінки”?

4. Чим відрізняються спеціальні принципи міжнародного права від загальних?

5. Які форми санкцій може застосувати міжнародна ор-ганізація щодо своїх членів?

6. Як співвідносяться головна мета і підпорядковані цілі міжнародної організації?

7. Що таке “компетенція організації”?

8. Визначте функціональну структуру організації.

9. Визначте організаційну структуру міжнародної ор-ганізації.

10. Як здійснюється процедура прийняття рішень в міжна-родних організаціях?

Тести

1. Серед наведених загальних принципів міжнародного еко-номічного співробітництва знайдіть один, який не є загальним:

а) принцип мирного співіснування;

б) принцип суверенної рівності держав;

в) принцип найбільшого сприяння в торгівлі;

г) принцип сумлінного виконання міжнародних обов’язків; ґ) принцип взаємовигоди в економічних відносинах.

2. Серед наведених принципів міжнародного економічного співробітництва знайдіть один, який не є спеціальним:

а) принцип юридичної рівності й неприпустимості дис-кримінації;

б) принцип свободи вибору форми організації зовнішньоеко-номічних зв’язків;

в) принцип суверенітету держав на природні ресурси;

г) принцип взаємовигоди в економічних відносинах; ґ) принцип найбільшого сприяння в торгівлі.

3. Визначте, до якої категорії відноситься функція міжна-родної організації, що визначає сфери відповідності інтересів дер-жав-учасниць:

а) головна; б) регулювальна;

в) оперативна; г) контролююча.

4. Визначте, до якої категорії відноситься функція міжна-родної організації, що встановлює стандарти поведінки:

а) головна; б) регулювальна;

в) оперативна; г) контролююча.

5. Визначте, до якої категорії відноситься функція міжна-родної організації, що визначає відповідність фактичного стану справ в організації до встановлених норм і еталонів:

а) головна; б) регулювальна;

в) оперативна; г) контролююча.

6. Визначте серед цілей МВФ головну мету:

а) спостереження за станом міжнародної валютної системи;

б) підтримка загальної системи розрахунків;

в) сприяння стабільності обмінних курсів валют;

г) надання кредитів.

7. Серед наведених нижче організацій визначте організації загальної компетенції:

а) ООН, ОЕСР, СНД, НАФТА;

б) МВФ, СОТ, МТП, ІКАО;

в) ООН, МВФ, ОЕСР, НАФТА;

г) ОЕСР, МВФ, СОТ, ІКАО.