Паронімія як стилістичний засіб і як вада тексту

Пароніми (гр. para “біля, поряд” та опута “ім’я”) — слова, близькі за звучанням, але різні за значенням: нагода — пригода, дефектний — дефективний, декваліфікація — дискваліфікація. Не всі слова, схожі за звучанням, можна вважати паронімами. До паронімічних належать тільки ті, що мають невелику відмінність у вимові. Інколи в паронімів є спільна морфема: уява — уявлення, мова — мовлення. Семантичні зв’язки між паронімами можуть бути синонімічні (тяжкий — важкий), антонімічні (емігрант — іммігрант); вони можуть бути пов’язані певною семантичною близькістю (дипломник — дипломант), належати до однієї тематичної групи (калина —малина).

Стилістичні можливості паронімів ґрунтуються на їхній звуковій близькості та семантичних контактах. Як і омоніми, пароніми використовуються для створення каламбурів. Сфера вживання паронімів — публіцистика, художня література, усне розмовне мовлення. Паронімія для створення каламбурів виявляється набагато придатнішою, ніж омонімія, оскільки близькість звучання, а не точний звуковий збіг дає більші можливості для змалювання відповідних ситуацій. У паронімів ширші можливості асоціативних зв’язків. Одна із стилістичних функцій паронімів — семантичне переключання. Звукова близькість значеннєво відмінних слів дає можливість розширити політ думки, змалювати яскравішу кар­тину, насичену образами. Паронімія забезпечує музичність фрази:

У графа профіль — як у грифа,

А я бродячий менестрель.

Я ще нікому не приносив лиха,

А лютня в мене срібна, як форель.

Дружина в нього — справжня королева,

Вона печальна, чи мені здалось?

Вона дзвенить, як чарка кришталева,

В якій шампанське льодом узялось.

Ах, заспокойтесь, нащо ці баталії?

Ця ваша злість безсила і нудна.

Отак би взяти за тоненьку талію.

І поцілунком випити до дна.

(Л. Костенко)

На основі паронімії будується парономазія (гр. paronomasia) — сти­лістична фігура, в якій поряд розміщуються різні за значенням, але подібні за звучанням слова з метою зіставлення їх. Тут можуть бути використані не лише пароніми, а й просто співзвучні слова, різні за своєю предметною співвіднесеністю. Ця стилістична фігура характерна для красного письменства та народної творчості. Наприклад: “— О, бачиш, — втішився Кочубей, — він ще не чув, так слухай тоді. Дере коза лозу, а вовк козу, а вовка мужик, а мужика пан, а пана юриста, а юристу дідьків триста, а нашого брата дере жінка кирпа­та, жіночка люба та дере за чуба... го-го-го!.. Бачиш, до чого я казав?” (Б. Леп кий).

Звукова близькість паронімів призводить до того, що їх помилково вживають один замість одного: замість факт “подія, явище” кажуть фактор “умова, рушійна сила”, замість уявлення “поняття” —уява “фантазія”, замість пригода “подія, випадок” — нагода “слушний момент, можливість”. Часто плутають слова таємничий і втаємничений. Таємничий означає “незбагненний, незрозумілий”: таємничий острів, таємничі письмена; російський відповідник — таинственный. Утаємничений має значення “ознайомлений з чимось приховуваним, прилучений до якоїсь таємниці”; втаємничений у справи уряду; російське посвященный.

Запам’ятаймо правильні значення кількох паронімічних груп. Прадавні мешканці Америки звуться індіанці, а індійці живуть в Індії. Слово італійсь­кий пов’язане з сучасною Італією: італійська мова, італійське кіномистецтво, Особовий — стосовний до особи, людини взагалі: особове посвідчення, особовий листок (для обліку кадрів), особовий склад, особовий рахунок. Особистий — властивий певній, конкретній особі; власний, персональний: особисті речі, особисте життя.

Причиною лексичних, а отже, й синтаксичних помилок стає також нерозрізнення міжмовних паронімів, особливо належних до близькоспоріднених мов. Порівняймо українсько-російські паронімічні групи сумління — сомнение, останній — остальной, уродливий — уродливий, лихий — лихой, дурний — дурной, удавитися —удавиться, калитка — калитка і т. ін. Сплутування паронімів свідчить про недостатній рівень володіння мовою. Інколи пароніми вживають один замість одного для досягнення гумористичного ефекту.

ВИКОРИСТАННЯ СИНОНІМІВ РІЗНИХ СТИЛЯХ МОВИ

Синоніми (гр. synonymos “однойменний”) — слова, близькі за значенням і різні за звучанням; тобто вони відрізняються семантичними відтінками, стилістичним забарвленням або обома цими ознаками. Для лексикології (роз­діл мовознавства, що вивчає лексику) синонімія — це повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів як одиниць словника у відриві від контексту. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Чому? Візьмемо таке поняття стилістики, як стиль. Слово, першоджерелом якого є лат. stilus “загострена паличка для писання”, з плином часу завдяки метонімічному перенесенню набуло в багатьох мовах стількох значень, що вживається для називання численних понять із найрізно­манітніших сфер людської діяльності. Про широчінь семантики слова стиль свідчить велика кількість прикметникових і неприкметникових означень до нього: добрий, поганий, стриманий, сухий, барвистий, протокольний, емоцій­ний, урочистий, поетичний, старомодний, сучасний, претензійний, високий, низький, реалістичний, романтичний, натуралістичний, класичний, ораторсь­кий, епістолярний, адміністративний, розповідний, описовий (список далеко не вичерпний); а ще — стиль Флобера, Стендаля, Шевченка, Лесі Українки; стиль “Лісової пісні” й “Камінного господаря”. Крім того, кажуть про стиль у живописі, в музиці, в архітектурі, в спорті, в одязі, в поведінці і т. ін.

Отже, синоніми є одним із найважливіших складників арсеналу стилістичних засобів мови. Стилістику цікавлять реальні можливості вибору, що їх дає мовцеві мова для вираження думки. Для стилістики важлива не більша або менша близькість словникових значень двох чи кількох слів, а те, якими словами можна відтворити певне поняття в певному контексті.

Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут маємо на увазі синоніміку не тільки лексичну (любий, милий), а й синтаксичну (радіти з чого, радіти від чого), морфологічну (на блакитному небі, на блакитнім небі), словотвірну (походив, попоходив), фразеологічну (бере, бере вовк, та й вовка візьмуть; і на жалку кропиву мороз буває). І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином пов’язана з мовою.

Одна з найприкметніших рис української мови — її синонімічне багатство. Можна побудувати, наприклад, два тексти з однаковим змістом, де не повторюватиметься жодна з повнозначних частин мови:

“Ішов мисливець лісом. Побачив на гілці білку. Скинув з плеча рушницю й націлився увись. Білка — скік! та й визирає здаля з віття. Він мерщій услід — звірятко ще далі. Мисливець поспішив навпростець через кущі, та тільки й бачив пустунку. Огледівся — навколо хаща. Раптом — ґвалт! — угруз у яму. А білка згори: ках-ках”;

“Простував ловець гаєм. Уздрів на галузці вивірку. Зняв з рамена гвинтівку й направив догори. Вивірка — плиг! і виглядає оддалік із гілля. Той хутчій слідом — тваринка знову в далеч. Ловець поквапився прямцем крізь чагарі, а її, капосниці, й слід пропав. Подивився — кругом гущавина. Зненацька — ой леле! — застряв у вибоїні. А вивірка зверху: ха-ха” (А. Матвієнко).

Лексичні синоніми бувають ідеографічні та стилістичні. Ідеографічні відрізняються відтінками значення: надійний “такий, що заслуговує цілковитої довіри”, певний “незмінний, постійний, на якого можна покластися”, випробуваний “перевірений на ділі”; назва — вживається у всіх випадках, заголовок — застосовується лише до творів художньої літератури та публіцистики. Стилістичні синоніми характеризуються належністю до окремих стилів мовлення та різною мірою емоційно-експресивного забарвлення. Наприклад: кашляти (нейтральне), кахикати (розмовне); їжа (нейтральне), живлення (книжне). Ідеографічні синоніми дають можливість вибрати найточніше, найпідхожіше слово з синонімічного ряду, щоб якомога краще передати ту чи ту думку. Особливо важлива така риса в діловому, науковому й публіцистичному стилях. Стилістичні синоніми сприяють відтворенню найтонших емоцій- но-експресивно-оцінних відтінків висловлювання. Поділ синонімів на ідеографічні та стилістичні дещо умовний, бо, як правило, стилістичні відмінності супроводжуються й деякими значеннєвими варіаціями.

Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних — широкий простір для синоніміки, в інших цей простір набагато вужчий. Офіційно-діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтін­ків значення. Наприклад: “Процедура приватизації державних підприємств включає такі основні елементи: визначення підприємств або їх часток (акцій, паїв), що продаються громадянам України за приватизаційні сертифікати, а також часток (акцій, паїв), що продаються членам трудових колективів за но­мінальною вартістю” (Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду). Тут синоніми використані для пояснення й деталі­зації.

Загалом синонімія як стилістичний засіб не характерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше, ніж в офіційно-діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовують як засіб контекстуального уточнення. Приклад: “Електроліз застосовують також в електролітичному нікелюванні та хромуванні. Така обробка не тільки надає виробам гарного зовнішнього вигляду (блискучої поверхні трохи жовтуватого відтінку у нікельованих і злегка синюватого у хромованих виробів), а й оберігає сталеві вироби від іржавіння” (підручник).

Для наукового стилю, як відомо, характерні точність, відсутність емоційності та експресивного забарвлення, прагнення до однозначності, до того, щоб кожному поняттю відповідав один термін. Але всупереч загальній тенденції виникає чимало паралельних назв того самого поняття. Серед термінологічної лексики багато слів іншомовного походження, а запозичений термін, як і будь- яка нетермінологічна іншомовна лексема, зазнає різнобічного впливу в мові поширення, вступає в контакти з іншими словами на лексичному, семантичному, словотвірному рівнях. Унаслідок таких контактів з’являється однозначне слово — шляхом морфологічного чи семантичного калькування. Маємо сино­німічні пари, один компонент яких питомий, а другий — запозичений: атеїст — безбожник, бібліофіл — книголюб, біографія — життєпис, евфонія — милозвучність, пентагон — п’ятикутник, еритроцити — червонокрівці, гігант — велетень, грамотний — письменний, циклоп — песиголовець, монах — чернець. Особливо багато таких паралельних утворень серед астрономічних назв: Оріон — Косарі (Полиця, Чепіги), Плеяди — Волосожар, Велика Ведме­диця — Великий Віз, Молочний Шлях — Чумацький шлях (Чумацька Дорога).

У термінології так само є парні назви: біном — двочлен, асиміляція —уподібнення, дисперсія — розсіяння, осциляція — коливання, молюски —мякуни, квалітативний — якісний, квантитативний — кількісний. Крім походження, вони нічим не відрізняються і певний час співіснують як дублети (слова, що не мають відмінностей ні в значенні, ні в стилістичному забарвленні). А згодом або набувають ознак ідеографічних чи стилістичних синонімів і залишаються в мові, або один з них, не набувши таких ознак, переходить до розряду пасивної лексики, а то й зовсім зникає з мови. З-поміж перелічених термінологічних пар компоненти іншомовного походження використовують, як правило, в суто науковому стилі, а питомі українські — в науково-навчальному, нау­ково-популярному та інших різновидах. З пари слів мовознавство й лінгвістика перше вживається тепер як назва науки про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її структури, а друге застосовується як назва окремого напрямку мовознавства. Кажемо: порівняльне (історичне, сучасне, українське, слов’янське, загальне) мовознавство, але структурно-математична лінгвістика. Коли такого розподілу значень або відтінків не відбувається, один із дублетів виходить з ужитку: в сучасній українській мові слово поверх витіснило запозичення з французької етаж.

У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацію на уснорозмовну форму мовлення синоніми використовуються досить широко, причому не лише загальномовні, а й контекстуальні. Загальномовні синоніми — це слова, синоні­мічні взаємини яких не обумовлені жодним контекстом; синоніми мови: швид­ко, прудко, хутко, жваво і под. Контекстуальними синонімами звуться слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті. Скажімо, прикметники давній і замріяний, узяті кожен сам по собі, синонімами не є; вони стануть ними, коли їх поставити в такий контекст: “Ідучи зеленими вулицями рідного міста після багатолітньої розлуки, я зустрів свого давнього, замріяного друга ”.

Специфікою публіцистичного стилю є розмежування семантично тотожних слів з погляду оцінки описуваного явища. Коли синонімічний ряд має в своєму складі іншомовне слово, воно набуває негативного забарвлення. З синонімічного ряду подорожувати, їздити, мандрувати, вояжувати останнє слово в публіцистиці використовують як засіб негативної оцінки: “Всеукраїнський референдум, крім усього іншого, засвідчив і те, що малопрохані захисники так званого російськомовного населення, які безперервно вояжували східними та південними теренами України, не досягли бажаних для них наслідків — їм не вдалося порушити єдності людей нашої землі в прагненні до волі” (газ.). У художньому стилі такого розмежування немає, тут синоніми, незалежно від походження, можуть уживатися як нейтральні або з відтінком іронії, але без негативного забарвлення: “Молодший син Софії, Вольдемар, і зараз вояжував десь у Сполучених Штатах” (О. Гончар).

Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для врізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Кожен компонент синонімічного ряду, маючи більші чи менші семантико-стилістичні відмінності, дає можливість повніше відтворити картину зображуваного, відбити суть явища чи поняття: “Григір Тютюнник принципово близький до натури зображення, принципово їй вірний, маючи вроджене чуття на подробиці, на деталі, на колоритні характерності, і в живописанні його не зраджує чуття міри, письменник, як то кажуть, не передає куті меду, та й самої куті в нього не багато чи мало, а рівно стільки, скільки треба” (Є. Гуцало).

Значний стилістичний ефект досягається розщепленням загального поняття на синоніми-складники. Це сприяє більшій переконливості викладу: “Справжній бум зацікавлення національною історією та культурою спостерігається сьогодні на Полтавщині. Інтерес викликають різноманітні розвідки науковців і спеціалістів сивої давнини, забуті та напівзабуті звичаї, деталі побуту, навіть традиційні українські зачіски, скажімо, славнозвісний запорізький “оселедець”. Зокрема, йому присвятив ціле дослідження полтавський етнограф Валентин Посухов” (журн.).

Як свідчать наведені приклади, за наявності різних емоційно-експресивних відтінків у публіцистичних текстах переважають оцінні моменти використання синонімії. А в художньо-белетристичному стилі на першому плані функція естетично-зображальна: “Витри сльози, ти ще проллєш їх цілеє море — гарячих, гірких материнських сліз. Краще змирись, бо така твоя доля. У великих муках ти народила живу крихіточку, вигодувала її молоком із своїх пречистих, прегарних грудей, ростила, співала найкращих, найніжніших пісень, і він, той мізинчик людства, виростав прямо із твого серця. І ось він стає дорослішим, ні, він уже став дорослим, уродливим, розумним і нараз — комусь там потрібним. Комусь, а не тобі!.. І вже тебе не питатимуть, вириватимуть його, твого сина, прямісінько з серця твого, вириватимуть силоміць, а таки вирвуть, і на тому місці, де росла твоя дитина, залишаться тільки рани, глибокії рани” (Ю. Колісниченко, С. Плачинда).

Ця функція посилюється при використанні синонімів на антонімічному тлі: “Дівчина глянула доокола. Місяць чарівним блиском мрів зо дна води; бляша­на баня церкви сіяла як би золотом, а довга тінь хреста ломилася на корчах і падала на дорогу.

— О Боже! — прошепотіла дівчина, гірко зітхнувши.— Який усюди супо­кій, яка тишина, а тут у моїм біднім серці така буря, така безодня темна, туга незмірима!.. ” (Н. Кобринська).

Ряд синонімів, особливо контекстуальних, сприяє відтворенню найтонших почувань, станів героя чи автора художнього твору:

Ой у полі три криниченьки —

Не напитися водиченьки,

Не напитися, не умитися,

Тільки стати зажуритися.

Невідомо, не раховано,

Скільки люду там поховано,

Невідомо, не полічено,

Скільки вбито й покалічено.

Ой у полі три криниченьки,

Там стояли три вдовиченьки,

Тихо сльози проливаючи Та мужів своїх питаючи:

— Ой ви, ручки, ви спрацьовані,

А за що ж ви тут поховані?!

Ой ви, ручки, ви змозолені,

А за що ж ви ще й проколені?!

(Д. Павличко)

Стилістична манера використання синонімів веде свій початок від народної творчості — казок, дум, історичних, обрядових, ліричних та інших пісень: “Був собі в одному лісі ведмідь. Та такий дужий та лютий!.. ” (нар. казка).

Ой, із города із Трапезонта виступала галера,

Трьома цвітами процвітана, мальована,

Ой, перейм цвітом процвітана —

Злато-синіми киндяками пооббивана;

А другим цвітом процвітана —

Гарматами арештована;

Третім цвітом процвітана —

Турецькою білою габою покровена.

(Дума про Самійла Кішку)

Скажи мені правду, мій добрий козаче,

Що діяти серцю, коли заболить?

Як серце застогне і гірко заплаче,

Як дуже без щастя воно защемить?

(нар. пісня)

У розмовному мовленні широко представлені загальномовні й контекстуальні синоніми, що є емоційно-експресивними замінниками нейтральних слів загальнонародної мови: “— Так хто тут змерз, питаю? — вже прискіпується Ладко, і чим довше мовчать під бузком та біля оградки, тим гучніше гамсе­лить у його просторих грудях велике й лагідне серце, і гаряча хвиля збудження трепетно лоскочеться в жилах. Дівчата щільніше туляться одна до одної

Компонентами синонімічного ряду можуть виступати евфемізми та перифрази. Евфемізм (гр. euphemismos) — слово або словосполучення, що відтворює зміст у пом’якшеній формі. Евфемізми виступають замінниками грубих, непристойних зворотів; уживаються з почуття страху чи сорому: замість дурний — немудрий, не хапає зірок з неба; замість скоро помре — йому вже не топтати рясту; замість брехня — фантазії, вигадки; замість п’яний — під градусом, під мухою, під Бахусом. Як евфемізми можуть використовуватися терміни з суспільно-політичної галузі: лібералізація цін, вільне підприємницт­во та ін.: “Насправді це не лібералізація, не вільне підприємництво, а дике зростання цін і неприкрита спекуляція” (газ.).

Перифраза (гр. periphrasis) — описовий зворот, за допомогою якого явище, предмет, особа, реалія називаються не прямо, а описово, через харак­терні риси їх. Найчастіше перифрази вживаються в публіцистичних та художніх текстах: “Що не кажіть, не любити кішок просто неможливо. Приходиш додому, а ваша красуня-грація зустрічає біля порога, потреться об ноги, хвіст трубою, промуркоче заспокійливу пісеньку, вмоститься на колінах. Погладиш пухнасте диво — і воно вбере в себе всі денні стреси” (газ.).

Перифрастичні звороти є одним із засобів передачі ставлення автора до того, про що він пише: “Про рибалок та рибальство написано безліч наукових статей, брошур і навіть монографій. Але гумористичних оповідань на цю вдя­чну і вічну (поки що) тему написано ще більше. Тому автор нового твору про лицарів гачка та наживки аж ніяк не ризикує, що його звинуватять у бажанні бути занадто вже оригінальним. Не ризикує він і тим, що йому зінкримінують намір висміяти славне тем 'я ” (Ю. Шанін);

Запахла осінь в’ялим тютюном,

Та яблуками, та тонким туманом, —

І свіжі айстри над піском рум’яним Зоріють за відчиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном,

На скрипку грає. І пощо ж весна нам,

Коли ми тихі та дозрілі станем І вкриє мудрість голову сріблом.

Наши рекомендации