Міжнародна організація цивільної авіації

(з англ. International Civil Aviation Organizacion, ICAO)

Рік заснування –заснована відповідно до Чиказької конвенції про цивільну авіацію 1944 року.

Штаб-квартира –Монереаль (Канада)

Установчий документ -Статутом ІКАО вважається дев’ята редакція Міжнародної конвенції цивільної авіації (також називається Чиказькою конвенцією ), яка включає в себе зміни з 1948 по 2006 роки. Вона має також позначення IKAO Doc 7300 / 9. Конвенція складається з 18 розділів (Annexes).

Мета і ціль діяльності –єспеціалізованою установою ООН, що займається організацією і координацією міжнародного співробітництва держав у всіх аспектах діяльності цивільної авіації. ІКАО досліджує проблеми організації міжнародної цивільної авіації, повітряних трас, створення аеропортів і аеронавігаційних засобів, розробляє міжнародні стандарти для конструювання й експлуатації повітряних суден, правила з використання устаткування, засобів зв'язку і контролю над польотами; сприяє уніфікації митних, імміграційних і санітарних правил і т.д. У рамках ІКАО розробляються проекти міжнародних конвенцій.

Цілями і завданнями Організації є розробка принципів і методів міжнародної аеронавігації та сприяння плануванню і розвитку міжнародного повітряного транспорту з тим, щоб:

a) забезпечувати безпечний і упорядкований розвиток міжнародної цивільної авіації у всьому світі;

b) заохочувати мистецтво конструювання та експлуатації повітряних суден у мирних цілях;

c) заохочувати розвиток повітряних трас, аеропортів та аеронавігаційних засобів для міжнародної цивільної авіації;

d) задовольняти потреби народів світу в безпечному, регулярному, ефективному та економічному повітряному транспорті;

e) запобігати економічним втратам, викликаним нерозумною конкуренцією;

f) забезпечувати повну повагу прав Договірних держав і справедливі для кожної Договірної держави можливості використовувати авіапідприємства, зайняті в міжнародному повітряному сполученні;

g) уникати дискримінації стосовно Договірних держав;

h) сприяти безпеці польотів у міжнародній аеронавігації;

І в ІКАО, і у ІАТА є власна система кодів для аеропортів і авіакомпаній. ІКАО використовує чотирибуквеними коди аеропортів і трибуквені коди авіакомпаній. У США коди ІСАО зазвичай відрізняються від кодів ІАТА тільки префіксом K (наприклад, LAX = KLAX). У Канаді, аналогічно, до коди ІАТА додається префікс C для освіти коду ІKАО. У всьому іншому світі коди ІKАО і ІАТАне пов'язані між собою, оскільки коди ІАТА засновані на фонетичній подібності, а коди ІKАО прив'язані до місця (location-based).

ІKАО також відповідає за видачу ціфробуквенних кодів типів літаків, які складаються з 2-4 знаків. Ці коди зазвичай використовуються в планах польотів. ІKАО також надає телефонні позивні для літаків по всьому світу. Вони складаються з трибуквені коду авіакомпанії і позивного, що складається з одного або двох слів. Зазвичай, але не завжди, позивні відповідають назви авіакомпанії. Наприклад, код для Aer Lingus - EIN, а позивний - Shamrock, для Japan Airlines International код - JAL, позивний - Japan Air. Таким чином, рейс компанії Aer Lingus під номером 111 буде закодований «EIN111», а винесено з радіозв'язку як «Shamrock Сто одинадцять», рейс під тим же номером компанії Japan Airlines буде закодовано як «JAL111» й винесено «Japan Air Сто одинадцять». ІКАО відповідає за стандарти для реєстрації літаків, що включають ціфробуквенние коди, що позначають країну реєстрації.

Структура –Вищим органом є Асамблея з представництвом усіх членів ІKАО. Збирається не рідше разу на три роки.

Виконавчим органом ІКАО є Рада. Вона складається з представників 30 держав, що обираються Асамблеєю з числа країн із найбільш розвиненим повітряним транспортом.

Рада є постійним органом ІКАО, підзвітною Асамблеї, що керується Президентом, який обирається Асамблеєю на три роки.

Забезпечує роботу ІКАО Секретаріат, очолюваний Генеральним секретарем ІКАО.

Секретаріат ІKАО має у своєму складі управління:

• аеронавігаційне;
• авіатранспортне;
• юридичне;
• технічної допомоги;
• адміністративне.

Підрозділи

• Аеронавігаційна комісія;
• Авіатранспортний комітет;
• Юридичний комітет;
• Комітет з спільну підтримку аеронавігаційного забезпечення;
• Фінансовий комітет;
• Комітет з контролю за протиправним втручанням у міжнародні повітряні перевезення;
• Комітет з кадрів;
• Комітет з технічної співпраці;
• Секретаріат.

Регіональні бюро

• Європа та Північна Атлантика (Париж);
• Африканське (Дакар);
• Близькосхідне (Каїр);
• Південно-американське (Ліма);
• Азіатсько-тихоокеанський (Бангкок);
• Північної Америки і Карибського басейну (Мехіко);
• Східно-африканське (Найробі).

Членство України –дата приєднання України: 10.08.92 р.

Хмарук Тарас

П-32

Міжнародний суд ООН

Міжнародний суд ООН є головним судовим органом ООН, до юрисдикції якого входять усі питання, що передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН і чинними договорами і конвенціями.

1. Міжнародний суд ООН був створений у 1945 році (закріплено в Статуті ООН) і реально почав функціонувати у квітні 1946 року. Міжнародний суд ООН був заснований замість Постійної палати міжнародного правосуддя при Лізі націй.

2. Штаб-квартира Міжнародного суду ООН знаходиться у місті Гаага (Нідерланди), у Палаці Миру.

3. Статут Міжнародного суду ООН являє собою невід’ємну частину Статуту ООН. Фундаментальний установчий документ, який встановив правовий статус Міжнародного суду ООН − це Статут ООН. Статут Міжнародного Суду був підписаний 26 червня 1945 року і набув чинності 24 жовтня 1945 року. Також слід зазначити Правила суду, які складаються самим Міжнародним судом ООН.

4. Основною метою функціонування Міжнародного суду ООН є вирішення відповідно до міжнародного права юридичних спорів виключно між державами, встановлено в Статуті Міжнародного суду ООН). Суд тлумачить міжнародні договори, а також інші правові питання в міжнародно-правовій практиці; визначає факт порушення державою свого зобов’язання, а також встановлює розмір компенсації. Також дає консультації рекомендаційного характеру з правових питань для органів ООН, інших спеціалізованих інститутів, які мають право на запит до Міжнародного суду ООН.

5. Міжнародний суд ООН складається з 15 суддів (які здійснюють свої повноваження протягом 9 років), при чому в його складі не може бути більше одного громадянина певної держави. Судді обираються Генеральною Асамблеєю ООН і Радою Безпеки з числа осіб, внесених в список за пропозицією національних груп Постійної палати Третейського суду. Структура являє собою:

Палати:

· Президент суду;

· Віце-президент суду;

· Палати (камери) суду: Процедурна палата (в складі 5 суддів, всключаючи Президента і Віце-президента суду), спеціальна палата (нині не функціонує), і ін.

Комітети:

· Адміністративно-бюджетний комітет;

· Бібліотечна комісія;

· Процедурний комітет.

6. Україна не є членом Міжнародного суду ООН, адже ні один громадянин України не є суддею вищезгаданого суду. Проте, оскільки Україна є членом ООН, вона є в числі тих держав, які мають право звертатись до Міжнародного суду ООН (держави, які не є членами ООН можуть звертатися до Міжнародного суду ООН лише за спеціальної процедурою).

Шило Володимир

П-32

ЮНЕСКО

ЮНЕСКО (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization) — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка при співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам'яток культури тощо.

1. У Лондоні 1-16 листопада 1945 пройшла Конференція Організації Об'єднаних Націй зі створення Організації з питань освіти та культури (ЕКО / Конф). На заключному етапі якої 37 держав підписали Статут ЮНЕСКО, який проголосив народження Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Статут був підписаний 16 листопада 1945р. і набув чинності в 4 листопада 1946 після його ратифікації 20 державами: Австралією, Бразилією, Грецією, Данією, Домініканською Республікою, Єгиптом, Індією, Канадою, Китаєм, Ліваном, Мексикою, Новою Зеландією, Норвегією, Саудівською Аравією, Сполученими Штатами Америки , Сполученим Королівством, Туреччиною, Францією, Чехословаччиною та Південноафриканської Республікою. Перша сесія Генеральної конференції пройшла в Парижі 19 листопада - 10 жовтня 1946

2. Штаб-квартира ЮНЕСКО знаходиться у в Парижі на площі Фонтенуа, тобто у Франції. Урочисте відкриття - 3 листопада 1958.

3. Статут ЮНЕСКО, що проголошує народження Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) був підписаний 16 листопада 1945р. і набув чинності в 4 листопада 1946 після його ратифікації 20 державами: Австралією, Бразилією, Грецією, Данією, Домініканською Республікою, Єгиптом, Індією, Канадою, Китаєм, Ліваном, Мексикою, Новою Зеландією, Норвегією, Саудівською Аравією, Сполученими Штатами Америки , Сполученим Королівством, Туреччиною, Францією, Чехословаччиною та Південноафриканської Республікою.

4. ЮНЕСКО працює над створенням умов для діалогу між цивілізаціями, культурами і народами, що ґрунтується на повазі спільних цінностей. Місія ЮНЕСКО полягає у сприянні зміцненню миру, викоріненню бідності, сталому розвитку і міжкультурному діалогу за допомогою освіти, науки, культури, комунікації та інформації. Основні завдання:

- Забезпечення якісної освіти для всіх і навчання протягом усього життя

- Мобілізація наукових знань і політики в інтересах сталого розвитку

- Рішення виникаючих соціальних і етичних завдань і проблем

- Заохочення культурного різноманіття, міжкультурного діалогу та культури миру

- Побудова інклюзивних громад знань за допомогою інформації та комунікації

5. Керівні органи ЮНЕСКО - Генеральна конференція, Виконавча рада i Секретаріат.

Найвищий орган ЮНЕСКО - Генеральна конференція, яка складається з представників держав-членiв i скликається на чергові сесії раз на два роки. Генконференцiя визначає напрями i загальну лінію діяльності Організації, затверджує середньостроковустратегію та її програму i бюджет на кожні два роки, схвалює проекти міжнародних конвенцій i рекомендацій, призначає Генерального директора (Ірина Бокова(Болгарія), обирає членів Виконавчої ради.

Виконавча рада, до складу якої входить 58 представників держав-членiв ЮНЕСКО, координує її діяльність у період між сесіями Генконференцiї. Засідання Виконавчої ради відбуваються двічі на рік. Вона розглядає i подає Генеральній конференції проекти дворічних програм та середньострокових стратегічних напрямів діяльності Організації, визначає заходи для ефективноїреалізації затверджених програм i бюджетів, готує порядок денний Генконференцiї, подає рекомендації щодо прийому в Організацію нових членів та встановлення асоційованих зв'язків з новими партнерами.

Секретаріат ЮНЕСКО - постійно діючий виконавчий орган. Його очолює Генеральний директор, який призначається Генеральною конференцією на чотирирічний термін. Секретаріат складається із фахівців різних країн, набраних на основі принципу рівномірної географічної представленості, але з урахуванням їх професійної компетенції. Структурно він поділяється на сектори за основними напрямами діяльності ЮНЕСКО. У Секретаріаті працює понад дві тисячі фахівців із 130 країн.

5. Україна є членом ЮНЕСКО з 12 травня 1954 року. Отже, станом на сьогодні її членський «стаж» в Організації є досить вагомим – він складає вже понад 57 років. За період членства в ЮНЕСКО Україна тричіобиралася до керівного органу Організації – Виконавчої ради: 1981–1985рр., 1995–1999рр. та 2001–2005рр.

Шпалярчук Алла

МАГАТЕ

МАГАТЕ – міжнародне агентство з атомної енергії(англ. International Atomic Energy Agency). Є провідним світовим міжнародним урядовим форумом науково-технічного співробітництва в галузі мирного використання ядерної технології.

Агентство почало існувати у Відні з 29 липня 1957 року. Створене в рамках Організації Об’єднаних Націй.

Штаб-квартира МАГАТЕ розташована у Відні. Крім того, МАГАТЕ має регіональні відділення в Торонто, Женеві, Нью-Йорку і Токіо, лабораторії в Австрії і Монако і дослідницький центр в Трієсті, яким управляє ЮНЕСКО.

Статут Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ) ухвалили 26 жовтня 1956 року на міжнародній конференції, яку проводили в штаб-квартирі ООН.

Мета утворення:контроль за мирним використанням атомної енергії

Цілі і напрямки діяльності:Згідно з Статутом двома основними цілями діяльності МАГАТЕ є контроль за мирним використанням атомної енергії і забезпечення того, що допомогу МАГАТЕ не буде використано у військових цілях.

МАГАТЕ встановлює стандарти ядерної безпеки і захисту довкілля, надає країнам-членам технічну допомогу, а також заохочує обмін науковою і технічною інформацією щодо ядерної енергії.

Однією з важливих функцій Агентства є забезпечення того, що ядерні матеріали і обладнання для атомних станцій не використовуватимуть для військових цілей. Система безпеки МАГАТЕ базується на суворому контролі за використанням ядерних матеріалів, які здійснюють на місцях інспектори МАГАТЕ.

МАГАТЕ надає поради і практичну допомогу урядам різних країн щодо здійснення програм використання атомної енергії. Головна ціль цих програм — сприяти передачі навичок і знань для того, щоб країни могли здійснювати атомні програми ефективніше і безпечніше. Агентство пропонує радників й обладнання, навчає спеціалістів.

МАГАТЕ збирає інформацію стосовно кожного аспекту ядерних технологій і поширює її за допомогою своєї Міжнародної ядерної інформаційної системи у Відні. Разом з ЮНЕСКО Агентство керує Міжнародним центром теоретичної фізики в Трієсті, Італія, а також утримує три лабораторії для вивчення можливого практичного застосування принципів ядерної фізики. Агентство співпрацює з ВОЗ щодо проблем використання радіації в медицині і біології.

Найважливіший напрям діяльності МАГАТЕ — забезпечення нерозповсюдження ядерної зброї. У 1968 році 102 країни підписали договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). За Договором про нерозповсюдження ядерної зброї на МАГАТЕ покладена перевірка виконання зобов'язань його учасників. Контрольні функції Агентства — так звані гарантії МАГАТЕ — мають за мету не допустити в країнах, що не володіють ядерною зброєю, переключення атомної енергії з мирного застосування на створення ядерної зброї. Перевірка може відбуватися тільки на основі угоди з державою, в якій повинна проводитися інспекція. Ухвалення гарантій є добровільним. Контроль МАГАТЕ розповсюджується на десятки країн світу, включаючи держави з розвиненою ядерною промисловістю. У добровільному порядку під гарантії Агентства поставили ядерні установки США, Великобританія, Франція, Китай, Росія. Гарантії МАГАТЕ розповсюджуються також на 95% ядерних установок за межами п'яти вищеназваних держав. До теперішнього часу діє 225 угод про гарантії з 141 державою

Структура організації

Керівними органами МАГАТЕ є Генеральна конференція, Рада керівників, Секретаріат.

Генеральна конференція — найвищий орган агентства. Складається з представників всіх країн, що входять в організацію, обирає Раду керівників і контролює роботу секретаріату, обирає генерального директора.

Генеральна конференція скликається один раз на рік.

Рада керівників складається з 35 розпорядних директорів, є виконавчим органом агентства. Він правомочний ухвалювати рішення, обов'язкові для виконання всіма країнами-членами МАГАТЕ. Рада керівників зазвичай збирається п'ять разів на рік.

Секретаріат — адміністративний орган, має в своєму складі відділ ядерної енергії і безпеки, що відає питаннями ядерної енергетики і реакторів, ядерною безпекою, захистом довкілля і науково-технічною інформацією, відділ наукових досліджень ізотопів, відділ технічної співпраці і відділ адміністрації. На Секретаріат, який очолює Генеральний директор, покладається обов'язок здійснення програми МАГАТЕ після її затвердження Радою і Генеральною конференцією.

Генеральний директор обирається строком на 4 роки. На сьогодні генеральним директором є Амано Юкія (Японія), який був обраний 2 липня 2009.

Членство України:Україна є членом організації з 1957 року. Всього 151 країна-учасниця.

Сацик Катерини

„Міжнародна Амністія” (Amnesty International) – незалежна міжнародна правозахисна організація, яка об’єднує 1,8 мільйона активістів і прихильників у 150 країнах світу.

Організація заснована в 1961 в Лондоні англійським адвокатом Пітером Бененсоном. У травні 1961 він прочитав у пресі про засудження в Португалії двох студентів, вся провина котрих була в тому, що вони в одному з ресторанів Лісабону підняли тост «за свободу». На той час згадувати це слово в публичних місцях Португалії було заборонено. Обох винуватців було засуджено до семи років ув'язнення. 28 травня 1961 П.Бененсон написав в газету статтю, де закликав читачів слати листи протесту до уряду Португалії з вимогою звільнення цих студентів-в'язнів. Статтю Бененсона було передруковано в багатьох інших європейських газетах, зокрема в «Le Monde», «Corriere della Sera», «International Herald Tribune» та ін. Ця акція отримала назву «Заклик до амністії, 1961» та породила широкий суспільний рух, що вважається початком заснування організації «Міжнародна амністія».

Першим президентом «Міжнародної амністії» у 1961-1974 рр. був ірландський політик Шон Макбридж.

Установчим документом організації є Статут Міжнародної Амністії, прийнятий на 26-ому засіданні Міжнародної ради, яке проходило в Морелосі, Мексика, 16-23 серпня 2003 року.

Структурою МІЖНАРОДНОЇ АМНІСТІЇ є національний або регіональний підрозділ МІЖНАРОДНОЇ АМНІСТІЇ, заснований Міжнародним виконавчим комітетом з метою поширювати та застосовувати ціль та завдання руху. Мета структури – координувати затверджену програму правозахисної активності та зміцнювати власну національну чи регіональну організацію. Структура повинна складатися принаймні з правління та активних волонтерів, якщо інше не визначено Міжнародним виконавчим комітетом, та повина відповідати всім іншим критеріям, визначеним Міжнародним виконавчим комітетом.

Міжнародна рада складається із членів Міжнародного виконавчого комітету та представників секцій та скликається не менш, як раз на два роки; дату засідань визначає Міжнародний виконавчий комітет. Право голосу у Міжнародній раді мають лише представники секцій.

До складу Міжнародної Амністії входять 56 національних секцій та понад 7,5 тисяч локальних груп. Окрім того, вона налічує значну кількість індивідуальних членів в більш ніж 150 країнах та територіальних утвореннях в усьому світі.

Центральний офіс – Міжнародний Секретаріат – розташований у Лондоні, Великобританія.

Професійні мережі об’єднують журналістів, юристів, медичних працівників, ділових людей, членів профспілок, вчителів. Окрім того, існують об’єднання представників сексуальних меншин. Внесок членів професійних мереж особливо є помітним при проведенні кампаній на близьку їм тематику.

І, нарешті, існують шкільні (11-18 років) та молодіжні мережі (останні об’єднують,у більшості випадків, студентів зі всього світу).

„Міжнародна Амністія” захищає права людини, а саме:
- Право на фізичну та психічну недоторканість, домагаючись:
- недопущення тортур;
- скасування смертної кари у всьому світі;
- припинення „зникнень” та позасудових страт;
- Свободу сумління та самовираження, вимагаючи:
- безумовного звільнення всіх в’язнів сумління;
- проведення справедливих і негайних судів по справам політичних в’язнів;
- Свободу від дискримінації за будь-якими мотивами:
- в тому числі від дискримінації за ознакою статі, раси, національного чи соціального походження, мови, релігії, політичних та інших переконань, економічного становища.
Під час збройних конфліктів МА не підтримує жодну зі сторін та однаково засуджує порушення прав людини обома сторонами конфлікту. МА виступає проти порушень прав людини, як з боку урядів, так і з боку збройних політичних групувань (наприклад, захоплення заручників, тортури та позасудові вироки). МА виступає на захист прав цивільного населення у зонах військових конфліктів, а також прав біженців і шукачів притулку.
Головний напрямок роботи МА – привернення уваги громадськості до фактів порушень прав людини та тиск на уряди відповідних країн, в першу чергу завдяки потокам звернень (листів, телеграм, факсів, листівок, електронних та СМС повідомлень) від громадян різних країн. Активісти МА проводять публічні акції, виступають з лекціями, займаються лобіюванням, активно співпрацюють зі ЗМІ.

Наумчук Анни, П-32

Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ)

Central European Initiative (CEI)

Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ) – регіональне угруповання країн

Центральної та Східної Європи, діяльність якої має на меті налагодження багатостороннього співробітництва в політичній, соціально-економічній, науковій та культурній сферах та сприяння на цій основі зміцненню стабільності і безпеки в регіоні. До її складу входить 18 держав Центральної і Східної Європи.

Заснована за ініціативою Австрії, Італії, Угорщини та Югославії під час зустрічі міністрів закордонних справ і віце-прем'єр-міністрів цих країн у м. Будапешті (Угорщина) 11-12.11.1989 р. як Чотиристороннє Співробітництво з метою розвитку співробітництва в політичній, економічній, науковій та культурній галузях. Із своїм поступовим розширенням в 1992 р. угруповання змінило назву на Центральноєвропейську ініціативу.

Місцеперебування штаб-квартири Виконавчого секретаріату ЦЄІ — м. Трієст (Італія). ЦЄІ має постійне представництво при ЄБРР у м. Лондоні (Великобританія).

Стрижнева мета ЦЄІ — бути форумом співпраці в регіоні, елементом співробітництва і стабільності в Європі.

Згідно з Керівними принципами та Регламентом Центральноєвропейської Ініціативи стратегічними цілями ЦЄІ є:

а) працювати з метою згуртування єдиної Європи без розмежувальних ліній;

б) в рамках ЦЄІ сфокусувати співробітництво на сприянні найменш розвиненим країнам, а також тим, які потребують прискореного економічного розвитку або відбудови господарства.

Головні завдання ЦЄІ:

а) розширення співробітництва між державами-членами;

б) сприяння участі всіх держав-членів у процесі європейської інтеграції;

в) зміцнення економічного, соціального і правничого аспектів процесів трансформації.

Структурно діяльність Ініціативи здійснюється на трьох рівнях: глав урядів країн-учасниць, міністрів закордонних справ, а також національних координаторів.

Вищий орган – Парламентська асамблея Центральноєвропейської ініціативи – проводить засідання щорічно восени напередодні засідання глав урядів.

На початку кожного календарного року відбувається ротація посади голови ЦЄІ. Діючий голова, його попередник і наступник утворюють так звану Трійку ЦЄІ.

Щовесни відбуваються зустрічі міністрів закордонних справ. Як правило, кожного

місяця засідає робочий орган — Комітет національних координаторів (КНК) ЦЄІ.

Предметом їхніх засідань є як актуальні політичні питання, так і широке коло питань співробітництва в економічній сфері. Спеціально для їхньої поглибленої обробки й обговорення сьогодні функціонує 16 робочих груп ЦЄІ, а саме з питань:

– сільського господарства;

– громадянського захисту;

– боротьби з організованою злочинністю;

– культури;

– енергетики;

– охорони навколишнього середовища;

– розвитку людських ресурсів і навчання;

– молодіжної політики;

– інформації і засобів масової інформації;

– міграції;

– національних меншостей;

– відновлення Боснії і Герцеговини і Хорватії;

– науки і технологій;

– малих і середніх підприємств;

– туризму;

– транспорту.

Проекти ЦЄІ спрямовані на надання політичного та операційного сприяння країнам Центральної, Східної та Південної Європи шляхом спеціального регіонального членства та експертизи ЦЄІ. Центральноєвропейська ініціатива заснувала кілька фондів та інструментів

для досягнення цілей, визначених Планом дій ЦЄІ:

- Фонд співробітництва ЦЄІ;

- Програма обміну ноу-хау;

- Проекти захисту клімату та навколишнього середовища;

- Післядипломне навчання – мережа університетів;

- Програма стипендій для досліджень – CERES.

Україна є повноправним членом Ініціативи і входить до всіх її структур. Контакти з Центральноєвропейською ініціативою були започатковані ще у 1992 р. У 1994 р. Україна отримала статус члена Асоційованої ради Ініціативи. 31 травня 1996 р. на засіданні міністрів закордонних справ країн-членів ЦЄІ у Відні завершилося оформлення повноправного членства нашої країни в Ініціативі.

За чинним планом ротації Україна головуватиме в ЦЄІ у 2012 році.

Мосійчук Наталії

Всесвітняорганізаціяохорониздоров'я (ВООЗ / WHO)

Заснування 1948 рік

ДіяльністьСпівпраця з урядами, обмінтехнологіями, встановленнястандартів у сферіохорониздоров'яміж державами,завданняДосягненнянайвищогорівняздоров'я в державах.

Всесвітняорганізаціяохорониздоров'я (англ. WorldHealthOrganization (WHO)) — спеціалізованаустановаОрганізаціїОб'єднанихНацій. У 1945 році на Конференції у м. Сан-Франциско булоухваленерішеннящодостворенняміжнародноїорганізації з питаньохорониздоров'я. У 1946 роціМіжнароднаконференціяохорониздоров'я, яка проходила у Нью-Йорку, схвалила Статут Всесвітньоїорганізаціїохорониздоров'я (ВООЗ). День набуттячинності Статуту ВООЗ — 7 квітня 1948 р. — вважається Днем заснуванняцієїорганізації і щорічновідзначається як Всесвітній день здоров'я.

Штаб-квартира розташована у Женеві.

Всесвітняасамблеяохорониздоров'я (ВАОЗ)- вищийкерівний орган ВООЗ щорічно (у травні) проводиться своїсесії, як правило у Женеві. Виконавча рада — виконавчий орган ВООЗ — до складу якої входить 52 країни, проводить своїсесіїдвічі на рік (у січні та травні).

Генеральний директор ВООЗ — Др. Маргарет Чен (КНР). Термінповноваженьрозпочався 4 січня 2007 р. і триватиме до червня 2012 року.

До складу ВООЗ входить 193 країни.

Україна — член ВООЗ з 1948 р. (3 квітня 1948 р. приєдналасьдо Статуту ВООЗ). З 1950 по 1991 р. — період неактивного членства України у ційорганізації. Поновила своє членство у 1992 р.

Головною метою ВООЗ є сприяннязабезпеченнюохорониздоров'янаселенняусіхкраїнсвіту. Текст Уставу ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право наздоров'я». ВООЗ координуєміжнароднеспівробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорониздоров'я, викоріненняінфекційнихзахворювань, впровадженнязагальноїімунізації,боротьби з поширеннямСНІДу, координаціїфармацевтичноїдіяльностікраїн-членівтощо. Протягомостанніхроківзавдякизусиллям ВООЗ питанняохорониздоров'я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу. Їх почали обговорювати на найважливішихполітичних форумах, до цієїгалузізалучаютьсяновіфінансовіресурси.

Функції ВООЗ поділяються на двікатегорії: нормативна діяльність (здійснюєтьсяпереважно штаб-квартирою) та технічнеспівробітництво (здійснюєтьсярегіональними та країновими бюро).

З метою більшповноговрахуваннярегіональнихпріоритетів у галузіохорониздоров'я та забезпеченнябільштісногозв'язку з потребами національних систем охорониздоров'яголовнадіяльність ВООЗ здійснюється через їїшістьрегіональних бюро та через представництва ВООЗ у країнах.

До Європейськогорегіону ВООЗ входить 52 країни, у тому числіУкраїна.Європейськерегіональне бюро (ЄРБ) ВООЗ розташоване у Копенгагені (Данія), очолюєтьсяРегіональним директором. 1 лютого 2005 р. розпочавсядругий (п'ятирічний) термінперебування на ційпосаді др. Марка Данзона (Франція).

СпівробітництвоУкраїни з ВООЗ — одна з важливихскладовихїїміжнародногоспівробітництва з метою забезпеченняконституційного права кожного громадянинаУкраїни на охоронуздоров'я, медичнудопомогу та медичнестрахування (стаття 49 КонституціїУкраїни). Особливого значеннятакеспівробітництвонабуває в умовахсвіту, щоглобалізується.

Підходи ВООЗ, згідно з якимиздоров'ярозглядаєтьсяводночас як ресурс і мета розвитку та ключ до процвітання, відповідає принципам державноїполітикиУкраїни у соціально-економічнійгалузі. Основнізавдання ВООЗ та стратегічні напрямки їхреалізаціївідповідаютьінтересамУкраїни, більшістьзагальнихпріоритетіворганізаціїзбігається з пріоритетами, визначеними Урядом України.

СпівробітництвоУкраїни з ВООЗ здійснюєтьсяпереважно через Європейськерегіональне бюро відповідно до рамкових (2-річних) угод, щоукладаютьсяміжУкраїною та ЄРБ. В угодахвизначаютьсяпріоритетні напрямки співробітництва, на якіскеровуютьсякошти, щовиділяються з основного бюджету ВООЗ на підтримкузаходів на рівнікраїни.

У КиєвіфункціонуєПредставництво ВООЗ в Україні.

Україназацікавлена у використанніпотенціалу та накопиченого ВООЗ міжнародногодосвіду, а такожзалученні через її канали міжнародноїдопомоги для розв'язання проблем, у першу чергу, на таких напрямках: туберкульоз та ВІЛ/СНІД; пташинийгрип, рак, серцево-судиннізахворювання та діабет; тютюн; здоров'яматері і дитини; безпекапродуктівхарчування; психічнездоров'я; безпекакрові.

Заходи, щоздійснюються в рамках співробітництваУкраїни з ВООЗ узгоджуються з їїнаціональнимипріоритетами та стратегіями у галузіохорониздоров'я, враховуютьспецифікуситуації у ційгалузі в країні та особливостінаціональноїсистемиохорониздоров'я.