Соціально-економічні погляди О.Терлецького

Громадська діяльність О. Терлецького була досить активною і багатогранною. У формуванні його економічних поглядів велику роль відіграв В. Навроцький. Він, так само як і Навроцький, основну увагу у своїй науковій діяльності приділяє аграрному питанню. Розв'язати його Терлецький уважав за можливе революційним шляхом, а поки що пропонував створювати господарства, засновані на громадській власності на землю.

Терлецький наголошував на необхідності глибокого дослідження соціально-економічних проблем і сам розглядав їх з демократичних позицій. Друковані праці Терлецького, сповнені гострої критики тогочасних суспільно-економічних відносин і уряду, що «обтяжував народ різними здирствами», часто вилучались із продажу.

В Західній Україні, яка була під владою Польщі, а відтак Австро-Угорщини, на розвиток економіки впливали специфічні чинники, що позначалось на соціально-економічних поглядах вчених, які тут проживали. В історичному аспекті першим з таких економістів є В. Навроцький (1847—1882) — економіст-статистик, який досліджував причини зубожіння населення на території Галичини (передусім на прикладі сільського господарства). З цією метою він вивчав процес диференціації основних верств та виникнення капіталізму, розмежовуючи експлуататорів (поміщиків, купців, капіталістів та ін.) і експлуатованих (селян, кустарів, робітників, зайнятих у промисловості та ін.). Актуальною була критика В. Навроцьким концепції економічної гармонії Ф. Бастіа. Експлуатацію селянства посилювали непрогресивні податки, які мали колонізаторський характер і були вигідними передусім для шляхти. В. Навроцький критикував горілчану монополію галицької земельної шляхти за споювання та деморалізацію населення. Ця критика актуальна і для сучасної України, оскільки внаслідок зубожіння населення зростає вживання алкоголю. В.Навроцький дотримувався теорії трудової вартості, що дало йому підставу виявити класові суперечності на Галичині.

Аналогічних поглядів дотримувався О. Терлецький . Після ознайомлення з економічною теорією Маркса він дотримується теорії трудової вартості, розглядає капіталізм як спосіб виробництва, оснований на експлуатації багатою меншістю більшості народу. Він досліджує аграрні проблеми, справедливо критикує авторів, які важке становище селян пов'язували з їх особистими вадами, пияцтвом, лінощами. На думку О. Терлецького, до занепаду селянство штовхають злидні (стосується і сучасного українського села). Припинення зубожіння населення можливе лише революційним шляхом, після чого повинно виникнути нове суспільство — соціалізм. Становище експлуатованих робітників теж може поліпшитись лише внаслідок їх боротьби за власні права.

О. Терлецький – представник революційно-демократичної течії суспільної думки. Після закінчення філософського факультету Львівського університету працював у бібліотеці Віденського університету. У 1878 p. вступив на юридичний факультет цього університету, згодом склав іспити на доктора юриспруденції.

У 1874 р. О.Терлецький бере участь у роботі археологічного з'їзду у Києві, 1875 p. видає у Відні брошури С. Подолинського, Ф. Волховського та ін., за що потрапляє під суд. На судовому процесі О. Терлецький захищав соціалістичні ідеї й заявив, що він соціаліст за переконанням.

Знайомство з С. Подолинським, М. Драгомановим, обізнаність із творами К. Маркса не могли не позначитися на світогляді О. Терлецького. Він виступає як революційний демократ і саме з цих позицій висвітлює найзлободенніші проблеми Галичини. Найголовнішим питанням, яке потребувало вирішення, було аграрне. І не випадково О. Терлецький підкреслює необхідність звернути увагу саме на нього. О. Терлецький у статті «Лихва на Буковині» (1878) пише, що саме економічні злидні штовхають людей до морального та духовного занепаду.

Вирішити аграрне питання О. Терлецький уважав за можливе революційним шляхом. До тих пір він пропонував створювати господарства, засновані на громадській власності на землю.

О. Терлецький критикує капіталізм як спосіб виробництва, що «оснований на експлуатації усього робочого народу через меншість багату і непродуктивну». Він пише про панування приватного капіталу, анархію виробництва, конкуренцію, безробіття, цікавиться проблемами заробітної плати.

З аналізу становища робітників за умов капіталізму, зробленого ним у статті «Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідніх часах» (1881), О. Терлецький робить висновок, що поліпшити своє становище робітники можуть, лише покладаючись на самих себе, «на свою власну силу».

3.Діяльність галичанина у Відні У час “візії” Терлецького у Відні проживало чимало української молоді. Частина її була політеміґрантами зі Східної України, а більшість - вихідцями з Галичини, яка навчалась у Віденському університеті і “тяжіла до єднання”. 15 листопада 1867 року в українському середовищі Австрійської імперії було створено сприятливі умови для співробітництва у громадській площині. Внаслідок чого в березні 1868 р. зорганізувалося українське академічне товариство “Січ” на чолі з Наталем Вахнянином. На початку своєї діяльності “Січ” ставила за мету не літературну діяльність, а політичну. Січовики хотіли закликати усіх українців Відня під свій стяг, щоб надалі в Україні продовжити політичну діяльність.

Критикуючи народовську молодь, О. Терлецький на зборах “Січі” у 1873 році казав: “Будучи виплекана на твердих основах галицько-руської моральности, вона не потребує ані європейського образовання, ані розуміння питань теперішньої історії. Що їй до того, що якийсь Дарвін та Геккель зреформували всі галузі природничих наук, що якийсь Секкі дотор­кався до критичної аналізи сонця, що якийсь Штравс знищив до крихти всі забобони побож­них церковних моралістів, що цілі армії соціалістів пруться на всіх кінцях Європи до ради­кальної переміни всіх відносин людського життя і що все те не нині, то завтра мусить відізватись і в закутках нашої богобоязливої Галичини?” [25]. О.Терлецький дорікав га­лицькій молоді за те, що вона прикривається “плащиком патріотизму”, затикаючи ним дірки там, де не вистачає логіки.
Від початку своєї діяльності і до 1873 року “Січ” - громадсько-політичне товари­ство, а у 1873 році змінило характер своєї діяльності на літературно-наукове. Метою діяльності “Січі” стало сприяння літературній і науковій освіті його членів та підтримування серед них “життє товариского ”.
Спричинилися до цього майже одночасно М. Драгоманов і його учень О. Терлецький, які “живим словом і листами надали новий напрям роботі в товаристві і виробили в січовиків новий світогляд, оснований на західноєвропейськім соціалізмі”. “Апостольські” слова Драгоманова викликали переворот у “Січі”, а “промови, відчити і книжки” Терлецького ожи­вили внутрішнє життя в “Січі”. М. Драгоманов і діяльність О.Терлець-кого “спроводив” на іншу дорогу, дорогу «економічних справ».

Діяльність Остапа Терлецького у Відні повністю визначалася його контактами з М. Драгомановим. Терлецький першим перейняв від останнього необхідність “правдивої і повної про­світи народу та двигненню его з нужди” та став для нього і його українських прихильників першою міцною опорою в Галичині. Треба зауважити, що було чимало галичан, котрі ще до Терлецького зналися з Драгомановим і його товаришами з України, але “тоті паничики” або “старші люди — народовці, задеревілі у своїх давних думках і привичках, постріпували все те з себе, як гуси воду” відразу ж, тільки-но побачивши, що Драгоманов і його товариші “прикладають свої думки й працю до нашого народу” [6].

У 1874 р. Михайло Драгоманов та група київських інтеліґентів запросила О. Терлецького як представника галицького студенства на археологічний з’їзд у Києві, де він мав нагоду познайомитися з українськими і російськими вченими, науковцями зарубіжних країн, членами наддніпрянських громад, налагодив пересилання літератури та періодичних видань для сту­дентських бібліотек у Львові і Відні [27]. Захоплений археологічним з’їздом та його результа­тами, О. Терлецький з ентузіазмом приступає до організації громадської праці серед віденсь­ких січовиків. Замість “справозданя” з київської археологічної подорожі він помістив у журналі “Правда” (1874) статтю “Галицько-руський нарід і галицько-руські народовці”, основою якої була боротьба з галицько-рускою “рутиною” та “заскорузлістю” і в москвофільськім і народовськім таборі, боротьба в ім’я європейської науки та її найновіших напрямів [28]. У моло­діжних товариствах вона справляла велике враження і була першим актом “оскарження” проти галицьких “генерацій”, зроблених Остапом Терлецьким.

У листі від 3 вересня 1874 р. до М. Бучинського накреслив план докорінного поліпшення громадської роботи в Галичині, прагнучи перевести громадське життя на “київську дорогу” (співпраця з наддніпрянськими українцями. — Т. Р.), щоб “все в нас гаразд розвивалось і не кисло би так, як до тепер кисне”, “зводячи навіть найкращу працю до абсурду”. З цією метою Терлецький доручав М. Бучинському організувати студентську громаду в Станіславі, В. Навроцькому і А. Січинському — у Львові. У листі подавались конкретні заходи і щодо налагод­ження роботи в “Січі” .

О.Терлецький інтенсивно вивчав нові досягнення науки і суспільної думки. На зборах товариства виступав проти байдужого ставлення його членів до нових досяг­нень природничих і суспільних наук, до долі простого народу. Ним були виголошені доповіді з питань дарвінізму і соціалізму, українсько-російських зв’язків, про секту штундистів в Україні , у тому числі “Шевченко і Нєкрасов” , “Початки вели­коруської народності”. Його заходами і грошима повстала велика січова бібліотека. Не було тижня, щоб Остап не приносив якоїсь нової книжки і не розводив над нею дискусії. Терлецький був “книгоїдом” .

В одному з листів до М. Драгоманова Остап повідомляє : “Читальню на рік від октября 1875 до октября 1876 року хочемо впорядкувати так, щоби були в ній найважливіші слов’янські газети і хоть трохи найважливіших книжок про етнографію, історію та літературу” .

Найбільше систематичності було в доборі літератури, надісланої з Росії. Іван Франко, який мав нагоду познайомитися з бібліотекою, писав, що в ній “добирали книжки тямущі люди. Низка видань з історії, кілька збірок етнографічних матеріалів українських, велико­руських і білоруських, дещо книг із обсягу статистики, російського громадського життя (община тощо), ряд цінних журналів, поступового напрямку, збірка ліпших російських белет­ристів. Як бачите, добір такий, що може з найліпшого боку рекомендувати російську куль­турну роботу”. Далі І. Франко підкреслював, що це була найліпша частина бібліотеки й що вона мала значний вплив на розвиток літературного смаку в Галичині. Твори російських письменників із захопленням читала галицька молодь. У листі до М. Драгоманова О. Терлець­кий 16 листопада 1874 р. писав, що українська молодь охоче читає “великоруські газети й журнали і починається виробляти річ у галицьких українофілів досі не бувала: “впровад­жується прихильність для народних справ російських”.

У “Січі” всі горнулися до Терлецького, бо був він “найповажнійшою особою”, “ученим в європейськім дусі, щирого серця і горячого патріотизму”, “був щирим товаришем”. Найбільше сил і засобів Остап спрямував на просвіту молоді, щоб, навчившись “правдивої європейської культури і не занедбавши свій “спеціальний фах”, стала “щирими робітниками для народної справи” .

Фактично від середини 70-х років О. Терлецький очолював “Січ”. За домовленістю з київськими діячами і матеріальної підтримки київської “Громади” у Відні (1875) видав під прізвищем В. Кістка соціальноорієнтовані брошури-“метелики” серія Подолинського “Парова машина”, “Про бідність”, “Правда”.

У 1876 р. вийшла четверта брошура “Правдиве слово хлібороба до своїх земляків” Фелік- са Волховського, де на підставі Святого Письма і віршів Т. Шевченка закликав селян до повстання проти панів.

С. Подолинський і О. Терлецький пов’язували з виданням “метеликів” великі надії у справі поширення демократичних новітніх ідей.

А ось як про брошури відгукнувся І. Франко: “Тільки одна брошура, видана у Відні, власне “Про правду”, перероблена з російської брошури “Хитрая механика”, була перероб­кою праці не Марксової, але Лассалевої про посередні податки, та й то з Марксовими дослідами ся Лассалева агітаційна праця не мала нічого спільного. Що ж до інших віденських брошурок, то вони, а особливо “Правдиве слово хлібороба” та “Парова машина”, далеко більше мали в собі російського наївного народництва та бунтарства, ніж західноєвропейсько­го соціалізму”.

“Драгоманов радив Терлецькому пропустити ті місця, що мусіли бути конфісковані, і дійсно були конфісковані, але Терлецький не послухав”, — так згадував М. Павлик у листах до редакції записок наукового товариства ім. Т. Шевченка про критичне ставлення Драгомано­ва до виданих Терлецьким брошур. Драгоманов зазначив, що “названі брошури написані були в духу, — по його думці, — не стільки новішого європейського соціалізму, — скільки великоро­сійського так званого «народництва» 70-х років... Я вважав корисним защепити в Галичинні той російсько-український «народницький» рух, — тільки з боку його гарячої любові до простого люду, а не з боку його ідей.” .

Остання брошура Фелікса Волховського “Правдиве слово хлібороба до своїх земляків” звернена проти царів та панів і видана галицьким українцем Остапом Терлецьким, закликала до першого соціалістичного процесу, який відбувся в Австрії. Під час проведених обшуків у друкарні Янка Ковачева зібрано 2850 примірників брошури, а в “мешканні” Остапа Терлецького конфісковано переписку із Драгомановим та іншими діячами женевського гуртка, забрано книжки, а видавця і друкаря віддано до суду.

Терлецького, що був тоді “урядником” Віденської університетської бібліотеки, “завішано в урядуванні, застановлену його платню”, через що довелося йому довгі місяці прожити в неспокої, голоді і холоді.

Процес відбувся 16 жовтня 1876 р. Тримався О. Терлецький під час процесу гідно. У своїй “оборонній” промові став він на науковім ґрунті реальної історії скасу­вання кріпацтва в Росії.

Присяжні судді виправдали обох “обжалованих”, але Остапові Терлецькому довелося ще чекати до 8 грудня 1876 р. поновлення на службі. Ця обставина ускладнила ще гірше його важкі матеріальні відносини, про які він писав Драгоманову: “...Тота ненависть і ясність мого положення так мене розстроїла, що я нічогісінько робити не можу, ні читати, ні писати, ні робити що-небудь серйозного. А до того й єще приходить і голод. Якби я чоловік вольний, то се б певно нічого і я б собі якось із нервами дав раду. На бібліотеку і на усю цісарську службу плюнув бим, та й годі. Найшов бим може хліба деінде. Але я прикований до служби і морально до неї прив’язаний. Треба ж гроші повіддавати, коли знав їх взяти у таких людей, що сами їх потребують.” .

Віденський процес 1876 року започаткував ряд дальших “нагінок” проти соціалістів - І. Франка, М. Павлика, О. Терлецького та їхніх однодумців, а конфіскація брошури Вол­ховського, яку не скасовано і після процесу, за словами Грушевського, “була вказівкою для адміністрації і для всяких денунціянтів-добровольців на будуще” .

У червні 1877 року у Львові і Відні знялася чергова хвиля “ревізій”, “ув’язнень”, що закінчилися судовим процесом 1878 р. Приводом до цього послугував приїзд 31 травня 1877 року російського громадянина, політичного еміґранта, поляка за національністю Михай­ла Котурніцького (Еразм Кобилянський), який “зголосився” під прізвищем Станіслав Барабаш з Відня. Під час обшуку у Котурніцького знайдено праці “Історія Комуни в Парижі”, “Капі­тал і праця” Лассаля, “Історія України”, “З повстання французького пролетаріату” , а також “револьвер, палицю з кинджалом і англійські пилочкидля різання ” та листи Драгоманова, адресовані українцям у Львові, у яких той виклав свої плани розвитку просвіти­тельського руху в Східній Галичині, та рекомендував Котурніцького як надійну людину. Згадані листи і стали причиною арешту Франка, Павлика, Заячківського, Заклинського, Мандичевського, Белея.

Отже, у віденський період Остап Терлецький під впливом Михайла Драгоманова перехо­дить до повноцінної політичної діяльності, яка визначалася активною працею в товаристві “Січ”, пропагандою західноєвропейських соціалістичних ідей, просвітою січової молоді та залучення її до економічного, політичного, національного, духовного звільнення народу. Ос­новні ідеї О. Терлецького знайшли вираз у його теоретичних розвідках суспільного розвитку.

Висновок

У політичному ідеалі О. С. Терлецького, як і в його попе­редників цього напряму державно-правової думки, провід­не місце посідає громада, демократичний інститут доскона­лого суспільства, економічною основою якого є колективна (громадівська) власність. Головною соціальною силою, яка здатна забезпечити трансформацію суспільства від капі­талізму до більш досконалого суспільства, мислитель вва­жав робітничий клас і революційно та демократично нала­штовані верстви селянства.
Одними з головних завдань на цьому шляху є виборю­вання робочим класом, організованішим за селянство, полі­тичних прав і свобод, законодавче закріплення легальних форм соціального протесту, а також правильне вирішення селянського питання, що дозволить залучити селян до ак­тивної політичної боротьби і участі в заходах щодо суспіль­ного переустрою. Водночас із вирішенням політичних завдань необхідно вирішити також економічні питання, які тісно пов'язані між собою. Передумовою вирішення економічних питань є змі­на форми власності: приватної на колективну (громадівську). Все разом сприятиме розв'язанню інших проблем, се­ред яких і проблема забезпечення національної рівності народів. О. С. Терлецький висловлював думки щодо об'єднання українського народу, який знаходився під владою різних монархічних режимів, у чому полягає май­бутнє і щастя.
Загалом розглянуті політичні погляди спри­яли подальшому розвиткові національної української дер­жавної ідеології. Її основою було визнання при­родних прав людини, їхньої цінності.
Сказано десь, що цивілізація виростає на могилах, як пшениця на зоранім полі. Благословенні ж ті могили, бо на них виростає також віра в непропащу силу чесності, любові до людей та праці. Між тими благословенними мо­гилами не забудеться й могила Остапа Терлецького.

Список використаних джерел

1. Франко І. Др. Остап Терлецький. Спомини і матеріали // ЗНТШ. - Т. 50. - С. 304-371.

2. Гнатюк В. Національне відродження австро-угорських українців (1772-1880). - Відень: Накладом “Союза визволення України”, 1916. - 65 с.

3. Студинський К. Іван Франко і товариші в соціалістичнім процесі 1878 р. - Україна. - 1926. - Кн. 6. - С. 56-114.

4. Окуневський Я. Пам'яти Остапа Терлецького // Літературно-науковий вісник. - 1902. - Т. XX. - Кн. 12. - річник V. - С. 171-174.

5. Пашук А. Соціологічні та суспільно-політичні погляд А. С. Подолинського. - Львів: Вид-во Львів. УН.ТУ. - 219 с.

6. Манзенко П. Суспільно політичні і філософські погляди М. Павлика. - Київ, 1962. - 123 с.

7. Брагінець А. Філософські і суспільно-політичні погляди Івана Франка. // - Кн. Журн. Вид-во. - 1956. - 412 с.

8. Сокуренко В. Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине XIX века. - Львов: Изд-во Львов. ун-та. - 1966. - 265 с.