Типологія міжнародних організацій

На початку ХХІ ст. кількість міжнародних організацій вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом учасників, цілями, функціями, місцем в інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відноси-ни. Найчисленнішими є неурядові міжнародні організації, яких налічується близько 20 тисяч. Значно менше міждержавних ор-ганізацій - близько 3 тис, і їх кількість зростає чи не щороку1. Таке розмаїття організацій утруднює їх класифікацію і вио-кремлення типів організацій за якоюсь однією схемою. Типология міжнародних організацій відображає такі аспекта, за яки-ми аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації залежно від того, в якому аспекті ми маємо намір її розглядати.

Основними критеріями типології міжнародних організацій є:

♦ членство суб’єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;

♦ географічне поширення;

♦ функціональна спрямованість;

♦ характер діяльності.

За складом членів та юридичним статусом організації поділяються на міждержавні і неурядові.

Міждержавні організації утворюються на основі офіційних урядових угод між країнами. Якщо угода укла-дається тільки між двома державами, то такі міждержавні угоди називаються двосторонніми, або білатеральними; вони где не утворюють організації у звичайному розумінні. Якщо узго-дження багатосторонє, то дії країн мають інституційний характер, і формується організація як інституційна одиниця міжнародних відносин. Різновидом цього типу організацій є міждержавні економічні організації (МДЕО). Прикладів міждержаних організацій чимало: ООН, НАТО, ОБСЄ та ін.; серед МДЕО - Європейський Союз, МВФ, НАФТА та ін. У роботі міждержавної організації бере участь офіційний пред-ставник уряду країни-члена; відповідальність за його дії несе уряд країни. Отже, представник країни в організації відстоює

1 Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації. – К., КНЕУ, 2003. – С. 3.

не свою власну точку зору, а узгоджену на відповідному рівні позицію свого уряду. Наприклад, якщо член Ради Безпеки ООН голосує за певну резолюцію, то це означає, що його на таку дію уповноважили вищі урядові інстанції (президент, прем’єр-міністр, міністр закордонних справ). Свої ж якості фахівця, свій хист, інтелект представник країни проявляє в умінні переконати інших членів організації в правильності по-зиції свого уряду з того чи іншого питання.

Неурядові організації утворюються на основі індивіду-ального або колективного членства суб’єктів, які не є офіційними представниками своїх урядів. Наприклад, до Римського клубу на індивідуальній основі входять видатні вчені світу; як правило, вони не є членами уряду в своїх державах, і уряд їх не уповноважує (принаймні, формально) відсто-ювати офіційну точку зору. Тому члени неурядових ор-ганізацій мають значно більше свободи в своїх діях, вони мо-жуть висловлювати свою думку, незважаючи на позицію свого уряду. Це зумовлює гнучкість і оперативність в обговоренні багатьох проблем і прийнятті відповідних рішень. Але уряд не несе відповідальності за дії свого громадянина – члена неуря-дової організації. Якщо в МДЕО прийняте рішення зобов’язує (цілком або певною мірою) уряд до його виконання, то рішен-ня неурядових організацій уряд може тільки взяти до уваги або навіть ігнорувати. Втім, неурядові міжнародні організації мають досить сильний вплив на міжнародні відносини. На-приклад, Лондонський клуб, що є консультативним комітетом найбільших приватних банків світу, часто ефективно вирішує питання про кредитування або реструктуризацію боргу тієї чи іншої країни у випадках, коли уряд неспроможний впоратись із ситуацією. Значна кількість неурядових організацій функціонує в економічній сфері, це міжнародні неурядові еко-номічні організації (МНЕО). Найвідоміші з них – Міжнарод-на торговельна палата, Спілка міжнародних ярмарків, Міжна-родний кооперативний альянс, Всесвітня конфедерація праці.

За географічним поширенням міжнародні організації поділяються на глобальні та регіональні. Глобальні організації об’єднують країни або інші суб’єкти незалежно від того, де, в якій частині світу вони знаходяться. Найяскравішим прикладом такого типу є Організація Об’єднаних Націй, яка об’єднує переважну кількість країн нашої планети. До глобального типу можна віднести також Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світову організацію торгівлі (СОТ), Червоний хрест, Римський клуб, Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і деякі інші. Поняттю “глобальний” у дано-му разі тотожний термін “трансрегіональний”.

Регіональні міжнародні організації об’єднують країни, роз-ташовані в якомусь певному регіоні, як правило, компактно, в територіальній близькості. Таких організацій чимало: Євро-пейський Союз (ЄС), Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін. Іноді регіон являє собою досить велику тери-торію, яка може вийти за межі однієї частини світу або континенту. Наприклад, до НАТО входять країни Західної Європи і Північної Америки, до СНД – країни Східної Європи та Азії. До асоціації Азіатсько-Тихоокеанського економічного

співробітництва (АТЕС) – країни навіть чотирьох континентів: Азії, Північної Америки, Південної Америки, Австралії; зв’язу-ючим, стрижневим елементом тут є Тихий океан, до якого обер-нені або економічно тяжіють країни-члени. Об’єднуючим еле-ментом для НАТО є Північна Атлантика, для СНД – територія колишнього СРСР. Саме прив’язка до якогось певного простору є відмітною рисою регіональних організацій.

Є випадки, коли до регіональної організації включаються країни, що належать до іншого регіону. Наприклад, до Плану Коломбо із спільного розвитку в Південній і Південно-Східній Азії входять не тільки країни цього регіону, а й Велика Бри-танія, Австралія, Канада і США. Проте організація все ж таки залишається регіональною. Справа в тому, що План Коломбо (утворений у 1950 р.) спочатку являв собою сукупність ко-лишніх азіатських колоній і домініонів Великої Британії; ось чому тут опинилась і сама метрополія і домініони – Австралія, Канада, Нова Зеландія. США, які стали членами організації трохи пізніше, опинились тут внаслідок посилення свого політичного та економічного впливу в регіоні.

За функціональною спрямованістю організації поділя-ються на організації загальної та спеціальної компетенції.

Організації загальної компетенції в своїй діяльності охоп-люють широке коло проблем і напрямів. Безпрецедентною тут є ООН, діяльність якої простягається в сфери: політичну, еко-логічну, безпеки, юридичну та ін. Її органи виконують функції обговорення питань, консультативні, науково-дослідні, регу-лювальні, технічної допомоги та багато інших. Більшість регіональних організацій, особливо утворених у процесі еко-номічної інтеграції, також мають багатофункціональний характер. Наприклад, функції ЄС мають широку розгалу-женість; вони охоплюють: регулювання економіки в цілому, митне регулювання, сферу кредиту, валютний ринок, міграційну політику, узгодження зовнішньої політики і т. ін.

До організацій спеціальної компетенції відносяться міжнародні організації, в яких одна з функцій є головною, а ре-шта (якщо вони є) – допоміжні. Найчастіше це відноситься до організацій у сфері виробництва і торгівлі, що утворилися для ефективної реалізації товару, наприклад, ОПЕК. Торгівля є також головною функцією Всесвітньої організації (СВТО) торгівлі (СОТ); функцією Світової туристської організації є сприяння розвиткові міжнародного туризму.

Монофункціональних організацій чимало є серед неуря-дових; наприклад, Лондонський клуб призначено для кредитного регулювання, Римський клуб – для розробки соціальних та екологічних проблем і поширення знань про них. Міжна-родна торговельна палата головною функцією має захист при-ватних підприємців у міжнародних економічних відносинах.

Рідко буває так, щоб організація мала тільки одну функцію. Отже, префікс “моно” має дещо умовний характер і означає, що якась функція є домінуючою. Але навіть і з цим за-стереженням не завжди можна беззаперечно віднести ор-ганізацію до того чи іншого типу. Наприклад, Міжнародний валютний фонд або Всесвітній банк начебто проголошують головну функцію вже самою своєю назвою. Проте у відповідних сферах своєї діяльності ці організації мають стільки функцій, що головну з них визначити не так уже й легко. Так, МВФ ви-конує такі функції: регулювання системи міжнародних розра-хунків, нагляд за станом міжнародної валютної системи; на-дання короткострокових і середньострокових кредитів; ви-пуск міжнародних резервних активів (СДР); надання кон-сультацій з питань міжнародних фінансів тощо.

За характером діяльності міжнародні організації поділя-ються на універсальні, політичні, економічні, гуманітарні, культурно-просвітницькі, оборонні та ін. Характер організацій тісно пов’язаний з функціями, які вони виконують, особливо з домінуючою.

Універсальною міжнародною організацією є ООН, яка ви-конує функції регулювання й нагляду в найважливіших сферах людської діяльності. До універсального типу наближається Європейський Союз, у діяльності якого різноманітні еко-номічні функції доповнились політичними (спільне громадян-ство, узгоджена зовнішня політика, спільний парламент тощо).

Політичні організації об’єднують країни, для яких політич-на мета об’єднання має визначальних характер. Наприклад, головна мета Ліги арабських держав – захищати інтереси арабських країн у світі, координувати діяльність для піднесення добробуту, для зміцнення політичної і культурної єдності країн-членів, узгоджувати дії у військовій сфері. Схожі цілі має Організація Ісламська конференція, але в основу її політичної діяльності покладено не національну, а конфесійну солідарність. Політичний характер має Організація африкансь-кої єдності (ОАЄ), хоч серед її цілей є й економічні. В Європі та-кож діють міжнародні організації, в яких політична функція є головною. Це – Західноєвропейський союз (ЗЄС), Рада Євро-пи, Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Організації воєнного, або оборонного, характеру тісно пов’язані з політичним типом організацій. Так, Західноєвро-пейський союз є воєнно-політичною організацією. Ма-астрихтською декларацією (1991) його визначено як “оборон-19 ну складову” Європейського Союзу (ЄС), проте ці дві ор-ганізації поки що діють як самостійні. Чисто військовими за характером є Північно-Атлантична оборонна організація (НАТО), колишня Організація країн Варшавської угоди.

За умовами участі в членстві міжнародні організації поділяються на відкриті й закриті. До відкритих організацій може увійти кожна держава, яка поділяє принципи й статут організації. До закритих організацій нових членів приймають тільки на запрошення засновників організації.

В системі міжнародних організацій велика частка належить економічним організаціям. Розвиток міжнародних відносин, поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародна еко-номічна інтеграція призводять до того, що вплив економічних стосунків на інші сфери міжнародного співробітництва стає де-далі вагомішим. Нині серед цілей більшості регіональних ор-ганізацій співробітництво в економіці так чи інакше задекларо-ване. В ООН великий блок організацій, що відають суто еко-номічними проблемами, підпорядкований Економічній і соціальній раді (ЕКОСОР): 9 функціональних комісій, 5 регіональних комісій і 18 спеціалізованих закладів (серед ос-танніх – МВФ, Всесвітній банк, ФАО та ін.).

Міжнародні економічні організації поділяються на загаль-ноекономічні та спеціалізовані. Загальноекономічні відають широким спектром економічних проблем. До них відносяться ОЕСР, а також регіональні організації інтеграційного типу – ЄС, СНД, НАФТА, АСЕАН та ін. Спеціалізовані економічні організації зосереджують увагу на вужчому колі проблем; про-те багатьом з них належить суттєва роль у міжнародній еко-номіці. До цього типу організацій належать, зокрема, Всесвітній банк, МВФ, Світова організація торгівлі, Всесвітня туристська організація, Міжнародна торговельна палата та ба-гато інших.

Економічні організації, що утворилася внаслідок регіональних інтеграційних процесів, поділяються також за ступенем інтеграції. Основні рівні, або щаблі, регіональної економічної інтеграції такі: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний і валютний союз, політичний союз.

Зона преференційної торгівлі – початковий щабель інтег-рації. На цьому етапі держави, що входять до зони, лібералізу-ють між собою торгівлю лише обмеженою кількістю товарів, надають одна одній деякі пільги. До цього типу організацій на-лежить СНД, а також ряд організацій Африки, Азії та Ла-тинської Америки.

Зона вільної торгівлі відзначається тим, що держави-учас-ниці усувають між собою торговельні бар’єри, мито відміняється на більшість товарів. Але відносно третіх держав, що не входять до зони, кожний член проводить самостійну митну політику. До цього рівня відносяться, зокрема, Євро-пейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Північно-Амери-канська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та деякі інші. Проте не всі фахівці з міжнародної інтеграції виокремлюють зону префе-ренційної торгівлі в самостійний ступінь; на думку деяких з них, першим щаблем інтеграції є саме зона вільної торгівлі. Але ретельний аналіз все ж таки визначає відмінності між ци-ми двома типами. Між іншим, зона вільної торгівлі в межах СНД поки ще не утворена, незважаючи на прагнення до цього України та деяких інших членів.

Митний союз передбачає усунення митних тарифів у торгівлі між учасниками, а також формування спільної митної політики щодо країн; це означає, що всі члени союзу встанов-люють однаковий рівень тарифів у торгівлі з іншими державами. На стадії митного союзу знаходилися країни Європейсько-го економічного співробітництва в перше десятиліття утво-рення організації (1958–1968). Близько до поняття митного союзу підходять деякі латиноамериканські інтеграційні об’єднання – ЛААІ, МЕРКОСУР. По суті, митний союз утво-рено між Росією і Білоруссю.

Спільний ринок – це вже високий рівень інтеграції. Не тільки товари просуваються без перешкод крізь кордони; зня-то бар’єри для руху робочої сили, послуг, капіталів. Швидко

розвиваються і поглиблюються інтеграційні зв’язки, здійснюється спільна, узгоджена економічна політика. Цей тип інтеграції був притаманний Європейському економічному співробітництву (ЄЕС) у 1969-1992 рр. Саме ця організація отримала неофіційну назву “Спільний ринок”. Слід сказати, що повною мірою цього щаблю інтеграції поки що не досягла жодна інша міжнародна організація.

Економічний союз завершує структурну побудову еко-номіки організації як единого інтеграційного об’єднання. На цьому етапі здійснюється єдина валютна політика, запровад-жується спільна валюта, єдиний емісійний центральний банк. На цьому етапі знаходиться Європейський Союз з 1992 р. (після укладання Маастрихтської угоди). Логічним завершениям повної економічної інтеграції має стати політичний союз, на порозі якого стоїть ЄС, і який вже частково реалізується.