Принципи адміністративного процесу, закріплені у Кодексі адміністративного судочинства України

Із прийняттям у 2005 році КАС України було чітко визначено систему принципів, на основі яких здійснюється розгляд та вирішення публічно-правових спорів.

Закріплення у цьому кодексі принципів адміністративного процесу в окремих статтях слід визнати досить зручною і про­гресивною формою їх вираження, оскільки донедавна у проце­суальному законодавстві практика закріплення принципів того чи іншого виду процесу у вигляді окремих статей не була по­ширеною. Наприклад, якщо проаналізувати Цивільний проце­суальний кодекс від 18 липня 1963 року, то стає зрозумілим, що принципи цивільного процесу лише логічно виводились із його положень і в окремих статтях чітко не визначались.

Як закріплено у ст. 7 КАС України, принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед за­коном і судом;

4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;

5) гласність і відкритість адміністративного процесу;

6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду;

7) обов'язковість судових рішень.

Викладені у КАС України принципи за своєю юридичною природою належать до різних видів. Так, якщо такі принципи, як верховенство права, законність, рівність усіх учасників ад­міністративного процесу перед законом і судом, як було за­значено вище, належать до загальноправових, то змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, гласність і відкритість адміністративного процесу, з безпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, обов'язковість судових рішень — між­галузеві принципи.

Оскільки поняття та сутність таких принципів адміністра­тивного процесу як верховенство права, законність та рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і су­дом були розглянуті у попередньому параграфі, то наразі про­аналізуємо принципи: 1) змагальності сторін, 2) диспозитив-ності, 3) офіційного з'ясування всіх обставин у справі, 4) глас­ності і відкритості адміністративного процесу, 5) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністратив­ного суду, 6) обов'язковості судових рішень.

Ці принципи адміністративного процесу з упевненістю можна назвати також конституційними, оскільки вони закріп­лені у ст. 129 Конституції України, відповідно до якої основ­ними засадами судочинства є: 1) змагальність сторін та свобо­да в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед су­дом їх переконливості; 2) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 3) забезпечення апеля­ційного та касаційного оскарження рішення суду; 4) обов'яз­ковість рішень суду.

1) Змагальність у адміністративному процесі, в першу чергу, означає однакову можливість сторін, користуючись на­даними повноваженнями, доводити свою правоту, у межах адміністративного процесуального законодавства обґрунтову­вати факти, на які вони посилаються як на підставу своїх ви­мог та заперечень. Обгрунтування позиції сторін здійснюється за допомогою доказів, які ці особи вправі подавати на розгляд адміністративного суду. Крім того, сторони можуть здійснюва­ти інші процесуальні дії, спрямовані на доведення до відома суду фактичних, дійсних обставин справи.

Законодавчо принцип змагальності в адміністративному про­цесі отримав своє закріплення у ч. 1 ст. 11 КАС України — розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійсню­ється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх перекон­ливості.

Як уже зазначалось, змагальність втілюється у процесі до­казування та можливості користуватися відповідним обсягом повноважень. Тому з метою вільної реалізації принципу змагальності сторони правомочні здійснювати такі законодавчо закріплені повноваження (ч. З ст. 49 КАС України):

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосують­ся їх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, ставити запитання іншим особам, які бе­руть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, пе­рекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і мірку­вань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи витяги, знімати копії з мате­ріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, надани­ми їм КАС України.

Таким чином, змагальність по суті означає намагання сто­рін в адміністративній справі надати якомога більшу кількість достовірних, належних і допустимих доказів, на підставі яких суд може встановити істину по справі та ухвалити обгрун­товане, достовірне, законне, рішення, вирішивши спір по суті.

2. Диспозитивність^ у адміністративному процесі означає можливість сторін, третіх осіб, йс процесуальних представ­ників, органів та осіб, яки.и законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Вер­ховної Ради України з прав людини, прокурор, органи держав­ної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юри­дичні особи), вільно розпоряджатись своїми правами щодо предмету спору.

Цей принцип отримав своє закріплення у ч. З ст. 11 КАС України — кожна особа, яка звернулася за судовим захистом,

розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім ви­падків, встановлених цим кодексом. Таким правом користую­ться й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Певна річ, що положенням лише однієї статті КАС України принцип диспозитивності не обмежується, оскільки він відтво­рений і в інших статтях цього нормативного акта. Своє за­кріплення він отримав, наприклад, у ст.ст. 51, 54, 59, 61, 193, 194, 218, 219кодексу. Зокрема, позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адмі­ністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. Позивач має право відмовитися від адміністративно­го позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до за­кінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (ч. 1ст. 51КАС України).

3. Офіційне з'ясування всіх обставин у справі, як визна­ється у сучасній юридичній літературі, є принципом адмініст­ративного процесу, протилежним змагальності і властивий виключно цьому виду процесу. Відповідно до принципу офіцій­ності суд має дослідити за власною ініціативою важливі для прийняття рішення фактичні обставини правового спору, вра­хувати їх під час провадження та встановити їх правдивість'. Тобто поряд із доказовою діяльністю сторін суд власноруч, за власною ініціативою, здійснює певні обов'язки щодо доказу­вання у справі.

Наприклад, суд відповідно до п.п. З і 4ч. 4ст. 111КАС України визначає факти, які необхідно встановити для ви­рішення спору 1які з них визнаються сторонами, а які нале­жить доказувати; з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, та встановлює строки для їх надання.

Принципофіційного з'ясування всіх обставин у справі за­кріплений у ч. 4ст. 11КАС України, відповідно до якої суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витре­бування доказів з власної ініціативи.

Крім того, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі визнається ще й протилежністю принципу диспозитив­ності', оскільки певним чином "звужує" можливість сторін вільно розпоряджатись наданими правами щодо предмету спо­ру. Наприклад, у разі відмови позивача від адміністративного позову, визнання відповідачем адміністративного позову або досягнення сторонами примирення суд зобов'язаний перевіри­ти, чи не суперечитиме це закону і чи не порушуватиме чиїсь права, свободи чи інтереси (ч. 4ст. 51,ч. 4ст. 112,ч. З ст. 113КАС України).

Таким чином, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, по-перше, забезпечує дотримання законності під час розгляду та вирішення публічно-правового спору по суті, на­дає однакові правові можливості і позивачеві, і відповідачеві відстояти свої законні права, свободи та інтереси.

По-друге, цей принцип "урівнює" правові можливості в адміністративному процесі позивача, який намагається захис­тити свої порушені чи невизнані права, свободи, інтереси, із правовими можливостями відповідача, котрий первісно наділе­ний значним потенціалом (фінанси, корпус юристів, час, до­ступ до законодавства), аби довести свою правоту чи відстоя­ти свої інтереси в адміністративному суді.

Принцип гласності і відкритості адміністративного процесу (ст. 12 КАС України) є гарантом доступності, зрозуміпості та певної контрольованості діяльності адміністра­тивних судів під час розгляду та вирішення ними публічно-правових спорів.

Цей принцип полягає у такому: — по-перше, особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду справи. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення; — по-друге, кожен має право знайомитися в установленому законодавством порядку із судовими рішеннями у будь-якій розглянутій у відкритому судовому засіданні справі, які на­брали законної сили. Так, відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22 грудня 2005 року' це право забезпечується офіційним оприлюдненням судо­вих рішень на офіційному веб-порталі судової влади Украї­ни. Для доступу до судових рішень судів загальної юрис­дикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, які внесені до цього реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, пере­гляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їх частин;

— по-третє, розгляд справ в адміністративних судах прово­диться відкрито;

— по-четверте, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засі­дання за допомогою звукозаписувального технічного засобу;

— по-п'яте, особи, присутні в залі судового засідання, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби (дикто­фони), Б залі судового засідання допускається проведення фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового за­сідання по радіо і телебаченню;

— по-шосте, су,»ове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно.

Наведені аспекти принципу гласності і відкритості як зок­рема, так і в цілому забезпечують такі суттєві для адміністра­тивного процесу фактори: І) дисциплінують суд, який розгля­дає та вирішує публічно-правовий спір; 2) дисциплінують учасників публічно-правового спору; 3) забезпечують реаліза­цію виховної, запобіжної та правовідновлювальної ролі адмі­ністративного процесу; 4) пропагують утвердження у суспіль­стві і державі принципу законності; 5) надають можливість громадськості відстежувати діяльність адміністративних судів, які розглядають публічно-правові спори та приймають відпо­відні рішення. . . .

Проте, варто наголосити, що принцип гласності і відкри­тості адміністративного процесу не є абсолютним, тобто пере­раховані шість пунктів, які характеризують цей принцип, не завжди вільно можуть бути здійснені.

Отже, назвемо винятки із принципу гласності і відкри­тості адміністративного процесу:

1) не підлягає розголошенню у судовому засіданні під час розгляду та вирішення публічно-правового спору інформа­ція, яка становить': державну таємницю, таємницю особи­стого життя, таємницю усиновлення, таємницю про стан здоров'я (лікарська таємниця), таємницю особистих папе­рів, таємницю кореспонденції, комерційну таємницю, бан­ківську таємницю;

2) проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апарату­ри, а також транслювання судового засідання по радіо і те­лебаченню допускаються лише на підставі ухвали суду та за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі, крім тих, які є суб'єктами владних повноважень;

3) якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому за­сіданні, то відповідно прилюдно проголошується лише ре­золютивна частина цього рішення.

5. Забезпечення апеляційного та касаційного оскаржен­ня"^ рішень адміністративного суду є конституційним принци­пом, покликаним гарантувати учасникам адміністративного прог/есу захист, здійснення та відновлення їх законних прав, свобод та інтересів. Крім того, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження є гарантією законності розгляду адмі­ністративної справи, постановлення обгрунтованого, законного та вичерпного рішення щодо публічно-правового спору.

Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскар­ження закріплено у п. 8 ст. 129 Конституції України, відповід­но до якої визначено, що основними засадами судочинства, крім іншого, є забезпечення апеляційного та касаційного ос­карження рішення суду.

Конституційна норма, що закріплює принцип апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду від­творена, зокрема, у ст. 13 КАС України, відповідно до якої особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не бра­ли участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апе­ляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного су­ду у випадках та порядку, встановлених Кодексом.

6. Обов'язковість судових рішень як принцип адміністра­тивного процесу, крім ст. 129 Конституції, закріплений також ст. 124 Основного Закону України, а тому судові рішення ух­валюються судами іменем України і є обов'язковими до вико­нання на всій території України.

Обов'язковість судових рішень, таким чином, свідчить про їх імперативний (зобов'язуючий) характер. Тобто усі висновки суду по адміністративній справі, викладені в ухвалі чи в по­станові, мають бути беззаперечно виконані особами, яким це судове рішення адресоване.

Таким чином, імперативність судових рішень по адмініст­ративних справах: І) забезпечує результативність адміністра­тивного правосуддя; 2) гарантує дотримання усіма учасниками суспільних відносин, встановлених державою правил поведін­ки; 3) гарантує реалізацію правових норм, забезпечує їх при­мусове виконання усіма без винятку суб'єктами правовідно­син.

ДІЄВІСТЬ та результативність принципу обов'язковості судо­вих рішень забезпечується системою законодавчо закріплених засобів. Насамперед до них слід віднести адміністративні про­цесуальні норми, які приписують учасникам адміністративної справи певну поведінку. Так, у ст. 258 КАС України закріпле­но, що за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо судове рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право видати кілька ви­конавчих листів, точно зазначивши, яку частину судового рі­шення треба виконати за кожним виконавчим листом. Тобто обов'язковість судових рішень гарантується можливістю засто­сування примусового виконання таких рішень у порядку вико­навчого провадження.

По-друге, для забезпечення цього принципу адміністративні суди наділені контролюючими процесуальними повноваження­ми, відповідно до яких суд, що ухвалив судове рішення в ад­міністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судо­вого рішення. За наслідками розгляду звіту або у разі його не-надходження у встановлений строк суд може постановити ок­рему ухвалу (ст. 267 КАС України).

По-третє, для забезпечення виконання судового рішення можуть бути застосовані санкції цивільної, фінансової, дис­циплінарної, адміністративної та кримінальної відповідаль­ності', про що вказано у ч. З ст. 14 КАС України.

Таким чином, реалізація принципу обов'язковості судових рішень у адміністративному процесі забезпечується: а) проце­суальними гарантіями та б) позапроцесуальними гарантіями.

Види, зміст та процедури таких гарантій визначені не лише у Кодексі адміністративного судочинства України, але й в інших нормативно-правових актах (Законі України "Про вико­навче провадження". Цивільному кодексі України, Кодексі Ук­раїни про адміністративні правопорушення, Кримінальному кодексі України, статутах).

Однак було б помилковим вважати, що принцип обов'яз­ковості судових рішень у адміністративному процесі стосуєть­ся лише осіб, які беруть участь у розгляді та вирішенні пуб­лічно-правових спорів для захисту власних прав, свобод та інтересів. Певним чином цей принцип має бути враховуваний і судовими органами^.

Так, судове рішення суду вищої інстанції в одній і тій самій справі є обов'язковим для суду нижчої інстанції у разі направлення справи на новий розгляд. У частині встановлення обставин обов'язковими для судів є преюдиційні рішення (ч.ч. 1, 4 ст. 72 КАС України):

— судове рішення в адміністративній, цивільній або господар­ській справі, що набрало законної сили, —є обов'язковим для адміністративного суду при розгляді інших справ, у ЯКИХберуть участь ті самі особи або особа, щодо якої вста­новлено обставини; — вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали закон­ної сили, є обов'язковими для адміністративного суду при розгляді справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду в пи­таннях: чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією осо­бою.

Рекомендована література

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Вер­ховної Ради України.— 1996. —№ ЗО. —Ст. 141.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Урядовий кур'єр.'—2005. —№ 153-154.

3. Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 27-28 —Ст. 180.

Наши рекомендации