Сюр Н.В. Правова інтеграція України до Європейського Союзу: теоретико-правове дослідження. €

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ.

Науковий керівник — кандидат юридичних наук, доцент

Шилінгов Володимир Сергійович —

професор кафедри теорії держави та права

Київського національного університету внутрішніх

справ (м. Київ).

Офіційні опоненти — доктор юридичних наук, професор

Козловський Антон Антонович —

завідувач кафедри теорії та історії держави і права

Чернівецького національного університету
ім. Юрія Федьковича(м. Чернівці);

кандидат юридичних наук, доцент

Костенко Олександр Борисович —

доцент кафедри теорії та історії держави і права

Київського національного університету Тараса

Шевченка (м.Київ).

Провідна установа — Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН

України, відділ теорії держави і права (м.Київ).

Захист відбудеться 11.05.2006 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.009.01 Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м.Київ, Солом'янська площа, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м.Київ, Солом'янська площа, 1.

Автореферат розісланий 11.04.2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми.Актуальність теми визначається тією роллю, яку відіграє Європейський Союз (ЄС) в сучасному світі, а також практичним значенням інтеграції України до цієї організації як для державної політики України, так і для науки.

У зв'язку з визначенням Україною стратегічної мети — інтеграції до ЄС, включаючи членство в цьому міжнародному об'єднанні, — важливим завданням є приведення вітчизняного законодавства у відповідність до права ЄС, що зумовлює реформування правової системи країни в цілому. Шлях до європейської інтеграції передбачає реальне забезпечення та захист основних прав та свобод людини, створення правової, соціальної та демократичної держави, яка посяде гідне місце у світовому співтоваристві. Цей процес, серед іншого, передбачає повномасштабне реформування правової системи України на основі принципів та стандартів, що утвердилися на загальноєвропейському рівні на основі сучасного демократичного міжнародного права в результаті діяльності європейських регіональних міжнародних організацій. До них, крім Європейського Союзу, відносяться і Рада Європи, а також Організація з безпеки і співробітництва в Європі.

Саме цим обумовлено той факт, що входження нашої держави до європейського правового простору визначається внутрішніми нормативними актами України як необхідна умова інтеграції України до ЄС та інших європейських структур.

Важливість процесів практичного використання правових інститутів та "європейських стандартів" в різних сферах правового регулювання, актуальність питань гармонізації законодавства України із правовими нормами Європейського Союзу, зокрема, та європейської інтеграції в цілому, обумовлюють необхідність повного і всебічного дослідження цих проблем як у практично-прикладному, так і в загальнотеоретичному аспектах.

Європейська інтеграція України знаходиться в центрі уваги вітчизняної юриспруденції з перших років незалежності. Важливими питаннями наукових досліджень протягом останніх років є обґрунтування необхідності інтеграції України до європейських структур, зближення права України з правом Європейського Союзу, впровадження європейських стандартів в різні сфери діяльності суспільства. Йдеться про те, що дослідники, аналізуючи різні сторони євроінтеграційних процесів, наголошують на принциповій важливості тих або інших їх аспектів. Так, наприклад, одні дослідники зосередили свою увагу на інституціональній стороні Європейського Союзу, на розподілі виконавчих та законодавчих функцій в системі Співтовариства, на взаємодії європейських інституцій у сфері зовнішньої політики, фінансів, внутрішніх справ, юстиції, правосуддя та інших. Серед інших вчених, що досліджували зазначений аспект проблеми, слід назвати італійського дослідника Сандро Гоці, який розглядав проблеми урядування в об'єднаній Європі, компетенцію та взаємодію європейських структур. Серед дослідників з пострадянських держав необхідно визначити роботи В.Посельського та В.Шемятенкова, які розглядали інституційну, правову та судову систему ЄС у тому, що стосується складу, функціонування та повноважень європейських установ, В.Опришка, який досліджував право ЄС, проблеми гармонізації національного законодавства із законодавством зазначеного міжнародного об'єднання.

Серед вчених, які досліджували проблеми формування "європейського правового простору", який визначає принципи та специфіку європейської правової інтеграції та гармонізації законодавства, слід назвати французького вченого Е.Кробі, який зробив першу в юриспруденції спробу комплексно дослідити концепцію європейського правового простору.

Важливе значення для всебічного розкриття процесу становлення європейського правового простору мають роботи російських вчених Л.М.Ентіна, С.Ю.Кашкіна, В.М.Топорніна, а також таких західних дослідників, як Е.Аккер, Дж.Вейлер, Дж.Вінер, Р.Давід, Г.Дейвіс, А.Романо, М.Джейніс, В.Кернз, А.Татам та ін. Хоча українські автори не ставили за мету дослідження теоретико-правових аспектів європейської інтеграції, існує значна кількість робіт, важливих для аналізу окремих аспектів проблеми. Зокрема, питання розвитку концепції Європи як сукупності правових держав, сучасного змісту європейського права в цілому та права Європейського Союзу, зокрема, питання реформування правової системи України в аспекті європейської інтеграції досліджуються у працях А.С.Довгерта, В.К.Забігайла, О.В.Задорожнього, А.П.Зайця, Л.В.Луць, В.Є.Мармазова, В.Ф.Опришка, В.І.Муравйова, Ю.С.Шемшученка.

Однак, незважаючи на досить велику кількість наукових досліджень, пов'язаних із характеристикою різних аспектів інтеграції України до європейських структур, зокрема зближення правової системи України з правовою системою Європейського Союзу, слід зазначити, що наразі відсутні комплексні теоретико-правові пошуки, автори яких пропонували б системний підхід до аналізу проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні) та Законом України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" (від 18 березня 2004 року № 1629-VI), у відповідності з тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002-2005 рр. (затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635) і планами науково-дослідних робіт та тематичними планами, а також планами Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 рр.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження обумовлена актуальністю та ступенем розробленості обраної теми і полягає у комплексному аналізі організаційно-правових засад інтеграції України до Європейського Союзу, дослідженні інтеграційного потенціалу правової системи України, визначенні правових інструментів наближення правової системи нашої держави до правової системи ЄС. Зазначена мета визначила необхідність зосередження уваги на виконанні таких основних завдань:

- з'ясувати природу і принципи формування та функціонування правової системи Європейського Союзу;

- розкрити концепцію ЄС як форми інституалізації інтеграційних процесів у Європі;

- проаналізувати процес формування ЄС та особливості його функціонування;

- визначити перспективи правової інтеграції України в Європейський Союз;

- розкрити риси правової системи України та її місце серед правових систем Європи;

- дослідити правову базу та інституційне забезпечення співпраці між Україною та Європейським Союзом;

- визначити сутність та шляхи узгодження норм національного права України з правом Євросоюзу;

- розкрити теоретико-правові проблеми адаптації законодавства України до законодавства ЄС;

- проаналізувати стан та перспективи розвитку співробітництва України з ЄС та розробити пропозиції щодо їх вдосконалення.

Об'єктом дослідження є шляхи та перспективи правової інтеграції України в Європейський Союз.

Предметом дослідження є напрямки, форми, принципи та інституційно-правові механізми адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Методи дослідження. Основою методології дослідження є комплексний підхід до аналізу правової інтеграції України в Європейський Союз та адаптації законодавства України до законодавства ЄС як найбільш значної складової цього процесу. Науковий пошук базувався на принципах об'єктивності, конкретності, істинності.

Методологічну базу дослідження складає діалектичний метод пізнання державно-правових явищ, що дає змогу розглянути їх у розвитку, взаємозв'язку та у зв'язку з іншими різноманітними соціальними явищами.

Методика дослідження поєднує загальнонаукові та спеціальнонаукові концепції, теорії і методи. В якості методологічної бази дослідження використовуються такі методи пізнання, як: філософські, історичний, формально-логічний, соціологічний, системний, порівняльно-правовий та інші.

Передумови становлення та основні етапи розвитку інтеграційних процесів у межах Європейських Співтовариств, співпраця України з ЄС висвітлені з дотриманням історичного підходу. Аналіз актів, які регулюють правові аспекти організації та діяльності інституційних утворень ЄС, співробітництво між Україною та Європейським Союзом, адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, базувався на широкому використанні формально-юридичного і таких загальнонаукових методів, як системного та структурно-функціонального. Відповідно до формально-логічного методу в дослідженні застосовується категоріально-понятійний апарат та закони логіки, формальні правила класифікації, формулювання і аналізу визначень юридичних понять, правила та прийоми формальної логіки тощо.

Важливе місце в методології дисертації посідає порівняльно-правовий метод. Дослідження теоретичних та практичних проблем правової інтеграції України до Європейського Союзу об'єктивно потребує вивчення та використання досвіду країн-учасниць ЄС в процесі європейської інтеграції.

В процесі розробки пропозиції щодо вдосконалення механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС використовувався також метод прогнозування.

Основні положення та висновки роботи ґрунтуються на аналізі установчих договорів Європейських Співтовариств і ЄС, угод, якими внесено до них зміни та доповнення, актів інституційних органів ЄС, нормативно-правових актів, які регламентують процес європейської інтеграції України, адаптації її законодавства до законодавства Європейського Союзу, вітчизняної та зарубіжної монографічної наукової літератури, досліджень загальної теорії держави і права, міжнародного права, порівняльного правознавства, політології, філософії, економіки, історії, соціології, а також юридичної практики.

Висновки дисертаційного дослідження базуються на положеннях Конституції України, Закону України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" (від 18 березня 2004 року № 1629-VI), Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-учасницями.

Таким чином, дослідження побудоване на використанні широкого кола методів, підходів, концепцій, нормативного матеріалу для вивчення проблем правової інтеграції України до ЄС.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертаційному дослідженні зроблена спроба комплексного правового аналізу основоположних загальнотеоретичних, науково-методологічних та науково-практичних проблем правової інтеграції України до Європейського Союзу, висвітлено організаційно-правові аспекти цього процесу, проведено системний аналіз механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

У рамках проведеного автором дослідження одержані наступні результати, що найповніше характеризують його наукову новизну:

1. З'ясовано, що право Європейського Союзу — це складний набір правових засобів та інструментів, які регулюють та спрямовують процеси європейської інтеграції у найважливіших сферах співробітництва. Право ЄС — самостійна правова система, яка розвивається власним шляхом, відрізняється від правових систем окремих держав, тісно інтегрованих до неї, і поєднує у собі риси, притаманні як міждержавним об'єднанням, так і міжурядовим організаціям. Право Європейського Союзу органічно пов'язане з національним правом країн-учасниць, цей взаємозв'язок визначається кількома основними принципами, а саме: принцип прямої дії правових норм ЄС на всій території держав-учасниць, принцип первинності права ЄС, а також принцип субсидіарності, який чітко розмежовує компетенцію ЄС і компетенцію держав-учасниць.

2. Визначено, що європейські стандарти — це визнані та закріплені в його документах юридичні норми, які регулюють співпрацю між державами-учасницями в межах об'єднання, а також механізми такого регулювання та гарантії забезпечення цих норм на практиці.

3. Розкрита інституційна система Європейського Союзу, яка базується на класичному принципі розподілу влади, хоча цей принцип діє у своєрідній формі, так, в процесі затвердження актів ЄС, у тому числі і тих, що мають силу закону, беруть участь три інститути ЄС — Рада, Комісія і Парламент, кожен з них має свою чітко визначену компетенцію.

4. Встановлено, що процеси розширення Європейського Союзу призводять до того, що його право поступово, закономірно, об'єктивно впливає на правові системи сусідніх держав, в тому числі й України як держави, що вступила у тісне і перспективне співробітництво з ЄС.

5. З'ясовано, що передумовами вступу до ЄС, як свідчить євроінтеграційна практика, є створення демократичних основ для функціонування і подальшого розвитку громадянського суспільства державою-претендентом, формування та впровадження принципів правової держави, реформування нормативно-правової та інституційної складових національної правової системи.

6. Досліджено процес інтеграції України до Європейського Союзу, який розпочався із набуттям нашою країною незалежності, що обумовило необхідність створення у внутрішньому правопорядку держави відповідних правових приписів для його здійснення, що і було започатковано Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами, укладеною у 1994 році. Ряд положень даної угоди містить зобов'язання нашої держави, спрямовані на створення правової бази для регулювання співробітництва з ЄС. Інтеграційні процеси не можуть здійснюватись механічно, вони потребують вдосконалення, узгодження і приведення національного законодавства України до норм та стандартів Європейського Союзу і створення таким чином правової та інституційної бази співробітництва між нашою державою і ЄС. Здійснення відповідних заходів правової інтеграції, визначення її меж і способів, створення ефективних механізмів перебуває у віданні України як зацікавленої в цьому держави.

7. Встановлено, що в Україні створена відповідна правова база та інституційна система, яка включає як центральний орган виконавчої влади (Міністерство юстиції), так і посадових осіб, які і визначають процеси правової інтеграції України до ЄС. Центральне місце в загальній інституційно-правовій системі співробітництва України та ЄС займає Угода про партнерство і співробітництво. На жаль, невиправдано другорядну роль в процесі правової інтеграції України до Європейського Союзу відіграє Верховна Рада України, хоча саме на ній лежить обов'язок приймати закони, а іншим суб'єктам надається лише право законодавчої ініціативи.

8. Доведено, що європейський вибір України, зокрема, полягає у всебічному входженні правової системи нашої держави до європейського правового простору, її адаптації до європейських правових стандартів, і саме за цими напрямками повинна відбуватись правова реформа в нашій державі.

9. Встановлено, що адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є тривалим і послідовним процесом наближення її правової системи, включаючи законодавство, правотворчість, юридичну техніку, практику правозастосування до правової системи ЄС відповідно до критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір до нього приєднатися.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням проблем, пов'язаних із правовою інтеграцією України до Європейського Союзу, адаптацією її законодавства до законодавства ЄС. Положення та висновки дисертаційного дослідження сприятимуть подальшому вивченню процесу європейської інтеграції, правової системи Європейського Союзу, а також питань реформування правової системи України, відповідності її європейським стандартам. Результати дослідження можуть бути використані у процесі здійснення відповідними державними органами України адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС, а також для підготовки фахівців з правових питань європейської інтеграції.

Дисертаційна робота дає можливість, з одного боку, глибше зрозуміти перспективи правової інтеграції України до Європейського Союзу, наближення її правової системи до норм і стандартів ЄС, а, з іншого, — з'ясувати ті проблеми теоретичного та практичного характеру, які необхідно подолати на цьому шляху.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її положення і висновки можуть слугувати підґрунтям для подальшого розвитку концептуальних уявлень у вітчизняній науці теорії держави і права про роль і місце права Європейського Союзу у реформуванні правової системи України, про механізм адаптації законодавства України до законодавства ЄС і більш глибокого розуміння закономірностей інтеграційних процесів, що відбуваються у Європі, зокрема у сфері права.

Практична значимість результатів дослідження визначається можливістю використання положень дисертації у навчальному процесі, а також у тому, що в дисертації визначено коло теоретичних і практичних проблем, пов'язаних із правовою інтеграцією України до Європейського Союзу, і розроблені пропозиції, які сприятимуть прискоренню цього процесу.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана та обговорена на засіданні кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ. Теоретичні висновки та практичні положення, які містяться у дисертаційному дослідженні, були опубліковані автором у наукових статтях та тезах науково-практичних конференцій. Крім цього, результати дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на міжнародних та регіональних науково-практичних конференціях: "Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу" (квітень 2004, тези опубліковані); "Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку" (червень 2004, тези опубліковані).

Публікації.Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох наукових статтях (одна із них у співавторстві), які опубліковано у фахових виданнях.

Структура дисертації визначена метою і завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, що включають в себе п'ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел (213 найменувань ). Загальний обсяг дисертації становить — 183 сторінки, у тому числі використаних джерел — 17 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами та темами, охарактеризовані рівень дослідженості та методологічні підходи, визначені мета, завдання, об'єкт і предмет дисертаційного дослідження, розкрита наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію, структуру і обсяг роботи.

Розділ 1 — "Правові та інституційні основи європейської інтеграції" — складається із трьох підрозділів, присвячених дослідженню правових аспектів європейської інтеграції, особливостей права Європейського Союзу, його джерел, європейських правових стандартів, організаційно-правового механізму Європейських Співтовариств, формування організаційних принципів, притаманних їх інституційному механізму.

Дисертант особливу увагу у дисертаційному дослідженні приділяє аналізу становлення та розвитку правового механізму європейської інтеграції, починаючи з укладання Паризького договору 1951 року і заснування ЄСВС, що заклало підвалини європейської консолідації та сприяло припиненню багатовікового суперництва в Європі, і створенню системи організованого і перспективного співробітництва. Враховуючи досвід діяльності ЄСВС, країни-учасниці у 1957 році створили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом).

Заснування у 1992 році Європейського Союзу знаменувало початок другого етапу розвитку правового механізму європейської інтеграції (Маастрихтський договір). Договір про Європейський Союз вніс ряд фундаментальних змін в природу і механізм інтеграційного процесу.

Слід зазначити, що Маастрихтським договором було оформлене створення Європейського Союзу, заснованого на трьох опорах, а саме: 1/ Європейських співтовариствах, 2/ спільній зовнішній політиці та політиці безпеки, а також 3/ співробітництві у сфері внутрішніх справ та юстиції. Всі три опори були об'єднані єдиною інституційною структурою. Держави-учасниці домовились про створення Економічного, Валютного та Політичного союзу, заснування громадянства Європейського Союзу, підтримці acquis communautaire і дотримання принципу субсидіарності.

2 жовтня 1997 року був підписаний, а 1 травня 1999 року набрав чинності Амстердамський договір, який вніс зміни до цього організаційно-правового механізму європейської інтеграції і визначив основи його функціонування в сучасний період. Договір закріпив безперечний обов'язок держав-учасниць суворо дотримуватись та захищати фундаментальні права людини. Було проголошено перетворення Європейського Союзу у "простір свободи, безпеки та справедливості".

Однак, цей механізм виявився непридатним для забезпечення подальшої інтеграції у Євросоюз нових держав-учасниць. Тому 29 березня 2000 року був підписаний Ніццький договір. У ньому були вирішені деякі нагальні проблеми інституційної реформи — встановлена чисельність і склад інституцій ЄС після завершення розширення, розподіл голосів у Раді, порядок застосування принципу кваліфікованої більшості і т.д.

Третій етап розвитку Європейського Союзу та його права пов'язаний з розробкою Конституції для Європи. 29 жовтня 2004 року у Римі був підписаний "Договір, що встановлює Конституцію для Європи". Цей документ закріплює базові принципи існування та функціонування, а також мету, цінності і програму подальшого розвитку інтеграційних процесів на Європейському континенті в цілому.

Таким чином, правові основи європейської інтеграції були закладені ще на самому її початку. Перехід від Європейських співтовариств до Європейського Союзу не супроводжувався корінним зламом старої правової системи і створенням нової. Поряд з Маастрихтським договором, що складає юридичну основу Союзу, збереглися і договори про створення Європейських співтовариств: Паризький договір від 18 квітня 1951 року, про утворення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС), який набрав чинності 23 липня 1952 року, а також два Римські договори про створення, відповідно, Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом) від 25 березня 1957 року, які вступили в дію 1 січня 1958 року.

На думку автора, особливості права Європейського Союзу проявляються також і в його джерелах, які можна поділити на основні та допоміжні. До основних належать міжнародні договори, укладені Європейськими співтовариствами з іншими суб'єктами міжнародного права, акти органів Європейського Союзу зобов'язального характеру, загальні принципи права — спільні для конституційного і кримінального права країн-учасниць ЄС. А допоміжними джерелами права Європейського Союзу виступають рішення Європейського Суду Правосуддя.

Особливий наголос у дисертації автор робить на аналізі правової системи Європейського Союзу. Дисертант звертає увагу на те, що в середині права ЄС зберігається його основа — право Європейських співтовариств. Правовий порядок, що сформувався на підставі Паризького та Римських договорів, є центральним елементом права Європейського Союзу. Аналізуючи структуру права Євросоюзу, автор виходить з того, що між його нормами існує певна ієрархічна підпорядкованість, яка виражається у його поділі на первинне та вторинне. Норми, які зосереджені в установчих договорах і складають первинне право, є правовим підгрунттям для функціонування всіх структур, що утворюють Європейський Союз. Вторинне право складають норми, закріплені в постановах інституцій Євросоюзу, а також в міжнародних угодах, укладених Європейськими співтовариствами з іншими суб'єктами міжнародного права. Вторинне право не повинно суперечити первинному.

В дисертації автором визначено поняття права Європейського Союзу як самостійної правової системи, яка відрізняється від правових систем окремих держав, тісно інтегрованих до неї, і яка поєднує у собі риси, притаманні як міждержавним об'єднанням, так і міжурядовим організаціям. Право Європейського Союзу — це складний набір правових засобів та інструментів (і перш за все правових норм), які регулюють та спрямовують процеси європейської інтеграції у найважливіших сферах співтовариства. Як вже зазначалося, правову основу для функціонування інститутів Європейського Союзу складають установчі договори, а основними регуляторами інтеграційних процесів виступають нормативні акти самих інституцій Євросоюзу.

В роботі автором досліджена інтеграційна структура Єврейського Союзу, основу якої складають Європарламент, Рада, Комісія, Суд та Рахункова палата. Інституційна система Євросоюзу базується на класичному принципі розподілу влади, хоча цей принцип діє у своєрідній формі, так, в процесі затвердження актів ЄС, у тому числі і тих, що мають силу закону, беруть участь три інститути ЄС, а саме — Рада, Комісія та Європарламент, кожен із них має свою чітко визначену компетенцію.

Спільною ознакою всіх інститутів Європейського Союзу є наявність у них повноважень приймати юридично обов'язкові норми для держав-учасниць, громадян, юридичних осіб, інших інститутів і органів Європейського Союзу. Однак зміст і обсяг даних повноважень різний.

Основним змістом діяльності інститутів та органів Європейського Союзу є ухвалення постанов, передбачених в установчих документах Євросоюзу. Кожна сфера співпраці його держав-учасниць регулюється різними видами постанов, а саме: регламентами, директивами, рішеннями, рекомендаціями та висновками. При ухваленні постанов використовуються такі процедури як консультації, отримання згоди, співробітництво, спільне ухвалення актів, а також спеціальні процедури. Постанови інститутів та органів ЄС регламентують відносини держав-учасниць та органів Євросоюзу, а також регулюють поведінку фізичних і юридичних осіб.

Дисертант визначає поняття інституційного механізму ЄС як системи органів, створених для регулювання і здійснення контролю за функціонуванням спільного ринку, розробки і проведення спільної політики як у внутрішніх відносинах, так і на міжнародній арені.

Розділ 2 — "Правові аспекти інтеграції України до Європейського Союзу" —складається із двох підрозділів, в яких досліджено нормативно-правову основу та інституціональне забезпечення співробітництва між Україною та ЄС та теоретико-правові проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Автор зазначає, що процеси розширення Європейського Союзу приводять до того, що його право поступово, закономірно та об'єктивно впливає на правові системи сусідніх держав, в тому числі й України як держави, що вступила в тісне і перспективне співробітництво з ЄС.

Процес правової інтеграції України до ЄС розпочався з набуттям нашою країною незалежності, що обумовило необхідність створення у внутрішньому правопорядку держави відповідних правових приписів для її здійснення, що було зафіксовано Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами, укладеною у 1994 році. Ряд положень зазначеної угоди містить зобов'язання нашої держави, спрямовані на створення правової бази для регулювання співробітництва з ЄС.

На думку автора, в Україні створена нормативно-правова база та інституційна система, яка включає як центральний орган виконавчої влади (Міністерство юстиції), так і посадових осіб, які визначають процеси правової інтеграції України до ЄС, центральне місце в загальній інституційно-правовій системі співробітництва України з ЄС посідає Угода про партнерство та співробітництво. Європейський вибір України полягає у всебічному входженні правової системи нашої держави до європейського правового простору, її адаптації до європейських правових стандартів, саме в цих напрямках і повинна відбуватись правова реформа в країні. Право відіграє суттєву роль в інтеграційних процесах, надає їм стабільності, фіксує досягнуті рівні.

Керуючись стратегією європейської інтеграції, Верховна Рада України прийняла закон, яким схвалила Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, в якій зазначається, що адаптація законодавства України до законодавства ЄС — це поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства ЄС, з метою створення передумов до підготовки законодавчої бази для входження України в ЄС.

З метою забезпечення умов для входження України до "європейського правового простору" був прийнятий Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року.

Все це свідчить про те, що європейський напрямок у розвитку законодавства України в найближчий час буде відігравати суттєву роль, що без сумніву, викликатиме як практичний, так і науковий інтерес до проблем інтеграції та гармонізації, наближення законодавства України до законодавства ЄС.

У системі пріоритетів України особливе місце посідає співробітництво саме з Європейським Союзом. Як зазначено в "Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу", затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 року, "національні інтереси України потребують утвердження України як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС." Наближення меж Європейського Союзу до кордонів України актуалізує проблему її взаємовідносин з цим інтеграційним об’єднанням, вимагає визначення найбільш ефективної стратегії і тактики інтеграції України до ЄС.

Європейський вибір України — це шлях наближення до стандартів демократії, громадянського суспільства, верховенства права та забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Метою стратегії економічного і соціального розвитку України є створення реальних умов для її вступу до Європейського Союзу. Зусилля нашої держави на цьому напрямку повинні відповідати визначеним Європейською Радою Копенгагенським критеріям членства в ЄС, які були затверджені Європейським Союзом 22 червня 1993 року. На підставі цих критеріїв будь-яка країна Центральної і Східної Європи може стати учасницею Європейського Союзу. Вступ може відбуватися у тому випадку, коли країна із статусом асоційованого члена буде готова покласти на себе зобов'язання країни-учасниці та буде відповідати необхідним економічним і політичним вимогам. Ці критерії стосуються економічного і політичного підґрунтя, а також готовності виконувати відповідні зобов'язання. Зокрема, політичні критерії стосуються стабільності інституцій, які є гарантами демократії, верховенства закону, прав людини і громадянина, а також поваги прав національних менших та їх захисту. До економічних критеріїв слід відносити функціонування ринкової економіки, а також здатність витримати тягар конкурентної боротьби і силу ринкових стосунків в межах Європейського Союзу.

Однак на шляху наближення правової системи України до правової системи Європейського Союзу існує ряд проблем як суто практичного, так і теоретичного характеру.

Автором розкриті теоретико-правові проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. На нашу думку, вони мають фундаментальний характер і потребують першочергового вирішення, тому що зволікання в цьому процесі перетворяться на камінь спотикання при вирішенні практичних завдань європейської інтеграції України. Зокрема, до проблем загальнотеоретичного характеру слід віднести невизначеність самого поняття "Європейське право", навколо нього точиться багато дискусій як в нашій країні, так і за її межами. Не менш важливе теоретичне значення має проблема співвідношення публічного і приватного права в правовій системі України. Пояснюється це необхідністю закріплення у чинному законодавстві нашої держави та подальшій реалізації відповідних ідей і принципів приватного і публічного права, що сприятиме виробленню відповідних орієнтирів, якими слід керуватись у правореалізаційній практиці. А прискорений розвиток саме приватного права і відповідні зміни у публічному праві сприятимуть поглибленню адаптаційних процесів.

На нашу думку, важливе теоретико-правове значення має вирішення проблеми щодо ролі закону в правовій системі України, тому що його статус тривалий час принижувався у вітчизняній юридичній практиці. В даний час здійснюється лише початковий етап у поновленні ролі закону як реально діючого, а не суто формального джерела права. Тому наповнення реальним змістом принципу верховенства закону є однією з необхідних передумов успішної адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Крім того, першочергового вирішення потребує проблема впорядкування юридичної термінології, тому що вона є вихідним пунктом адаптації права України до права Європейського Союзу. Без уніфікації термінології, яка використовується в цих двох правових системах, практично неможливо досягти взаєморозуміння в правовій сфері. Тому процес адаптації законодавства слід розпочинати саме з юридичної термінології, понятійного апарату.

Поряд з цим, необхідно звернути увагу на те, що розвиток відносин з Європейським Союзом значною мірою залежить від законодавчого закріплення незворотності ринкових перетворень в нашій країні та надання надійних гарантій захисту прав людини.

Однак, шлях до європейських міжнародних структур виявляється для нашої держави нелегким і суперечливим. Так, попри всі заяви українського керівництва щодо інтеграції її до ЄС, за роки незалежності однозначного зовнішньополітичного визначення України на користь Європи та європейської інтеграції так і не відбулося.

На жаль, така непослідовна політика гальмує процес адаптації законодавства України до Європейського права і не сприяє інтеграції нашої країни в Європейський Союз. Ми вважаємо, що адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є послідовним процесом наближення її правової системи, включаючи законодавство, правотворчість, юридичну техніку, практику правозастосування до правової системи ЄС відповідно до критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір до нього приєднатися. Тому для успішної реалізації стратегічної мети, а саме входження України до Європейського Союзу, потребує усунення різноманітних коливань в зовнішньополітичній діяльності її керівництва.

У висновкахавтором узагальнено основні результати дисертаційного дослідження. На думку автора, Європейський Союз є об'єднанням особливого типу у світовій практиці, яке динамічно розвивається шляхом консолідації зусиль країн-учасниць та модернізації засобів та механізмів досягнення поставлених цілей. Це об'єднання, яке безперервно ускладнюється та вдосконалюється. ЄС — це об'єднання, яке проводить спільну політику в основних сферах соціально-економічного життя, у сфері еміграції, внутрішніх справ та юстиції. Все більш вагомою стає спільна зовнішня політика і політика у сфері безпеки. Для країн, які не входять до складу Євросоюзу, досягнення європейської інтеграції слугують привабливим прикладом. Майже всі вони намагаються приєднатися до ЄС.

Автором визначено поняття права Європейського Союзу — складного набору правових засобів та інструментів, які регулюють та спрямовують процеси європейської інтеграції у найважливіших сферах співтовариства. Як вже зазначалося, правову основу для функціонування інститутів Європейського Союзу складають установчі договори, а основними регуляторами інтеграційних процесів виступають нормативні акти самих інституцій Євросоюзу.

Дисертант констатує, що право Європейського Союзу органічно пов'язане з національним правом країн-учасниць, цей взаємозв'язок визначається кількома основними принципами, зокрема, це принцип прямої дії правових норм ЄС на всій території держав-учасниць, це принцип первинності права ЄС, а також принцип субсидіарності, який чітко розмежовує компетенцію Європейського Союзу, з одного боку, а з іншого — компетенцію держав-учасниць. Пряма дія норм права Євросоюзу у внутрішніх правопорядках держав-учасниць означає, що положення права ЄС можуть застосовуватись національними судами поряд з положеннями внутрішньонаціонального права під час розгляду судових справ. Принцип первинності права Європейського Союзу означає, що будь-які акти законодавчої, виконавчої або судової влади країн-учасниць Євросоюзу не повинні застосовуватись, якщо вони суперечать правовим стандартам ЄС.

Автором визначене поняття європейських правових стандартів, під якими слід розуміти визнані ЄС та закріплені в його документах юридичні норми, які регулюють співпрацю між державами-учасницями в межах об'єднання, а також механізми такого регулювання та гарантії забезпечення цих норм на практиці.

В дослідженні автором проаналізовано інституційний механізм ЄС, який являє собою систему органів, створених для регулювання і здійснення контролю за функціонуванням спільного ринку, розробки і проведення спільної політики як у внутрішніх відносинах, так і на міжнародній арені.

Розвиток відносин України з Європейським Союзом значною мірою залежить від законодавчого закріплення незворотності ринкових перетворень в нашій країні та надання надійних гарантій захисту прав людини. Дисертант наголошує, що адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є послідовним процесом наближення її правової системи, включаючи законодавство, правотворчість, юридичну техніку, практику правозастосування до правової системи ЄС відповідно до критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір до нього приєднатися.

Особлива увага автором приділена дослідженню права Європейського Союзу, його організаційних структур з метою з'ясування умов для поступової інтеграції України до зазначеного утворення. Крім того, проаналізована динаміка розвитку стосунків між Україною та ЄС, при цьому головна увага приділялась виявленню специфіки умов, принципів, сфер та інституціонально-правових інструментів адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Все це має принципово важливе значення для здійснення послідовної політики інтеграції України до Європейського Союзу, розбудови партнерських стосунків між ними, визначення змісту правових категорій і понять, які розкривають цей інтеграційний процес та окремі його етапи. В цілому це сприятиме реалізації інтеграційних прагнень України, прискоренню зазначеного процесу, оскільки вступ до Євросоюзу об'єктивно вимагає від нашої держави енергійних кроків у реформуванні її правової системи, в запровадженні європейських стандартів у сфері забезпечення та захисту прав людини, соціального забезпечення та інших сферах.

Ми вважаємо, що інтеграційні процеси не можуть здійснюватись механічно, вони потребують вдосконалення, узгодження і приведення національного законодавства у відповідність з нормами і стандартами Європейського Союзу, створення таким чином правової та інституційної бази співробітництва між Україною та ЄС. На нашу думку, здійснення відповідних заходів правової інтеграції, визначення її меж і способів, створення ефективних механізмів перебуває у віданні України як зацікавленої в цьому держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сюр Н.В. Шилінгов В.С. Теоретико-правові проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу // Науковий вісник НАВСУ. – 2004. – № 3/ – с. 75–81.

2. Сюр Н.В. Нормативно-правова основа та інституціональне забезпечення співробітництва між Україною та ЄС // Науковий вісник НАВСУ. – 2004. № 4 . – с. 81–88.

3. Сюр Н.В. Напрями реформування правової системи України у європейській інтеграції // Науковий вісник НАВСУ. – 2005. – № 1. – с.16–19.

4. Сюр Н.В. Досвід європейської інтеграції країн Центральної та Східної Європи: теоретико-правовий аспект // Науковий вісник НАВСУ. – 2005. – № 5. – с. 270–273.

5. Сюр Н.В. Теоретико-правові проблеми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу" (квітень 2004) . – Ірпінь, 2004. – с.429–431.

6. Сюр Н.В. Напрямки реформування правової системи України в контексті розвитку європейської інтеграції // Матеріали VI міжвузівської науково-практичної конференції. Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку. – Рівне. – Філія Київського університету права, 2004.– с. 81–85.

АНОТАЦІЯ

Сюр Н.В. Правова інтеграція України до Європейського Союзу: теоретико-правове дослідження. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 — теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень. Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2006.

Дисертаційну роботу присвячено дослідженню процесів правової інтеграції України до Європейського Союзу. В ній аналізується інституційно-правовий механізм європейської інтеграції в цілому та функціонування Європейського Союзу зокрема, характеризується його правова природа.

Особливу увагу в дослідженні приділено висвітленню теоретико-правових проблем адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Охарактеризовані нормативно-правова основа та інституційне забезпечення співробітництва між Україною та ЄС, проаналізовані стан і перспективи їх розвитку та вдосконалення.

Ключові слова:Європейська інтеграція, право Європейського Союзу, інституційні механізми ЄС, адаптація законодавства, гармонізація та уніфікація законодавства.

АННОТАЦИЯ