Зміни в українському суспільстві . внаслідок національно-визвольної війни

Завершення національно – визвольної війни

Польща не визнала Переяславський договір. Вона розірвала дипломатичні відносини з Москвою і роз­почала з Росією війну.

Березень 1654 р. — воєнні дії на території Брацславщини, Волині, Поділля; безуспішна облога Умані польськими військами.

Червень-вересень 1654р. — українська армія під командуванням І. Золотаренка звільняє від польсь­ко-литовського панування Білорусь. Водночас Крим­ське ханство укладає союз із Річчю Посполитою про­ти Московії та України.

Листопад—грудень 1654р. — захоплення польсь­кою армією Брацлава.

Січень 1655р. — битва під Охматовом; незважаючи на великі втрати, не надала переваги жодній стороні. Козацька традиція назвала місце битви Дрижйполем через морози.

Липень 1655р. — початок шведської інтервенції до Польщі з метою здобуття Балтійського узбережжя.

Вересень-листопад 1655 р. — облога Львова ко­зацькими військами; знята після сплати викупу львів'янами. Становище козацького війська усклад­нилося через вторгнення татарської армії на Поділля.

Листопад 1655 р. — під Озерною українсько-російська армія завдала поразки татарам; Кримське ханство знову стало союзником Б. Хмельницького.

У липні 1655 р. війну проти Польщі розпочала Швеція. За таких умов король Речі Посполитої запро­понував мир Б. Хмельницькому, але отримав відмо­ву. Натомість царський уряд погодився на пропо­зицію польських дипломатів. У вересні 1656р. Поль­ща і Росія, без участі української сторони, представ­ників якої навіть не пустжЗт на переговори, підписа­ли Віленське перемир'я. Його умови були такими:

— припинялися воєнні дії між Московською державою і Річчю Посполитою;

— Москва і Польща мали вести спільні воєнні дії проти Швеції, яка в цей час напала на Польщу;

— московський цар Олексій Михайлович отримав можливість бути обраним польським королем після смерті Яна Казимира.

Таким чином, антипольський союз України і Мо­скви фактично втратив силу. Б. Хмельницький по­чинає новий тур переговорів про укладення ко­аліції проти Речі Посполитої, маючи намір розірва­ти відносини з Московською державою. Але 6 серпня 1657р. Б. Хмельницький помер, залишивши Україну в оточенні ворогів її незалежності та без гідного на­ступника.

Оцінки діяльності Б. Хмельницького:

Постать Б. Хмельницького неоднозначне оцінюється істориками.

М. С. Грушевський: «В ньому занадто багато від Азії, від великих азійських завойовників-кочовиків, фундаторів держав Орд. З тою поважною відміною, що для нього матеріалом, гарматним м'ясом служили не чужі, підбиті племена, а свій власний народ. Він збудував свою владу, владу пануючої старшинської верстви, ціною страшних жертв мас. Він зробив пу­сткою половину України, щоб укріпити панування своє і своєї династії, .чи своєї компанії у другій поло­вині, але й звідти розігнав половину людей, приму­сив тікати за кордон України, поза межі досягнення його влади... В ньому цілком не видно елементарної державної економіки, руки «державного хазяїна Ук­раїнської землі», як колись говорили».

О. Оглоблін: * Найбільше місце Богдана Хмельниць­кого в історії України — не як полководця, хоч би й ве­ликого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як дер­жавного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької держави. Яку б ділянку громадсько-держав­ного життя не взяти — Богдан Хмельницький скрізь виступає як державний діяч великого формату».

Зміни в українському суспільстві . внаслідок Національно-визвольної війни

— Польську шляхту як панівний клас замінило козацтво, а козаком, за традицією, міг стати кожен. Згідно з московським переписом 1654р., близько половини дорослого чоловічого населення становили козаки. Так, межі між суспільними станами стали розмитими , а ідея суспільної рівності набула небаченого для Східної Європи розмаху.

— Значно покращилося становище селянства. Селяни відвоювали особисту свободу, право розпоряджатися власним майном, переселятися коли і куди завгодно. Проте вони мусили виконувати певні повинності на користь Війська Запорозького: забезпечувати його транспортними засобами, провізією та сплачувати податки.

— Чимало української знаті та заможних козаків обіймали високі посади і використовували їх для зміцнення свого впливу та достатку. Гетьмани сприяли цьому, роздаючи землі та посади. Таким чином, старшина перетворюється на земельних магнатів. Як наслідок, у суспільстві козацької України назрівала громадянська війна.

— Міста відіграли відносно незначну роль у повстанні, їхні відносини із селянами та козацтвом були обмежені. Величезна кількість містечок потрапила під владу місцевої старшини і мала сплачувати мито за торгівлю, тоді як козаки цього не робили.

— На відміну від міщан, православне духовенство підтримувало з козацькою верхівкою дружні відносини. Хмельницький та його наступники підтверджували права монастирів на землі, обов'язок селян виконувати трудові повинності на користь церкви.

— Залишилася низка складних політичних проблем, пов'язаних передусім з українсько-російським союзом. Серед козацької старшини тривали суперечки щодо можливого зовнішньополітичного партнерства: залишатися з Москвою, повертатися до Речі Посполитої чи шукати союзника серед інших держав.

Доба Руїни

Період від смерті Богдана Хмельницького до початку гетьманування Івана Мазепи історики, починаючи з М. Костомарова, називають Руїною. Руїна характеризувалася внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну.

Причини Руїни

— Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Б.Хмельницького після його смерті.

— Розкол серед української еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина — на Річ Посполиту.

— Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими.

— Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватися будь-якому уряду.

— Втручання у внутрішньоукраїнські справи та безпосередня агресія з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Гетьманування Івана Виговського (165 7-1659рр.)

Перед смертю Б. Хмельницький заповів гетьманську булаву своєму 16-річному синові Юрію: старший син Тиміш, якого Богдан Хмельницький бачив на гетьманській посаді, загинув. У вересні 165 7р. старшинська рада в Чигирині доручила генеральному писареві /.Виговському виконувати гетьманські повноваження до повноліття Юрія. За місяць на Корсунській раді, де були присутні рядові козаки, міщани, духівництво та посли іноземних держав, І. Виговського обрали повноправним гетьманом.

Політика І, Виговського

1. Зберігав союзницькі відносини з Московською державою.

2. Активізував зв'язки з -Кримом, Швецією, домовився про перемир'я з Польщею.

3. Зміцнював становище козацької старшини і православної шляхти, роздаючи землі, що призводило до наростання соціальної напруженості та невдоволення народу.

4. Боровся з антигетьманською опозицією: здійснював економічну блокаду Запоріжжя, за допомогою татарського війська придушив повітання полтавського полковника М. Пушкаря і кошового отамана Я.Барабаша, підтримуване Москвою (1658 р.).

5. Підписав Гадяцький договір (1658р.) з Річчю Посполитою.

Основний зміст:

1) Гетьманщина як Велике князівство Руське Велике Кнізівство входить разом із Польщею та Великим князівством Литовським до Речі Посполитої як рівноправна держава.

2) Король Речі Посполитої обирається на загальному сеймі.

3) Велике кнізівство Руське очолює гетьман, обраний козацтвом, шляхтою та духовенством довічно і затверджений королем. Гетьманові належить вища виконавча влада, він очолює збройні сили Великого князівства Руського.

4) Вища законодавча влада у Великому князівстві Руському належить обраним. Національним зборам (парламенту).

5) Велике князівство Руське має незалежну фінансову, податкову і судову системи, власні гроші; судочинство ведеться українською мовою.

6) Збройні сили Великого князівства Руського складаються з 30 тисяч реєстру та 10 тисяч найманців.

7) Козакам гарантуються права та вольності.

8) Передбачено скасування унії на території Великого кнізівства Руського, православні зрівнюються в правах із католиками, православні митрополит і єпископи отримують місця в сенаті.

9) Польські феодали повертаються в Україну, відновлюються велике землеволодіння, кріпацтво, повинності й податки, покладені на селян і міщан, що існували до 1648 р.

10) Гетьман втрачає, право на самостійні міжнародні зв'язки.

11) Києво-Могилянська колегія урівнюється в правах із Краківським університетом; заплановано заснувати в Україні ще одну академію. Шкіл та друкарень слід відкрити стільки, «скільки буде потрібно».

12) Установлення свободи друку і слова, навіть у релігійних питаннях (заборонена тільки образа королівської гідності).

13) Польські та литовські війська можуть перебувати на території Великого кнізівства Руського тільки в разі крайньої потреби і в підпорядкуванні гетьмана.

6. Підписання Гадяцького договору спричинило російсько-українську війну. В її ході І. Виговський розбив 100-тисячну московську армію під Конотопом (1659р.), але через свою непопулярність не зумів використати результати перемоги.

7. І. Виговський не зумів приборкати промосковськи налаштовану старшину, тому російська армія в 1659 р., підтримуючи заколотників, захопила лівобережжя України.

До осені 1659 р. позиції І. Виговського послабшали навіть на Правобережжі. У жовтні 1659р. він зрікся гетьманської булави, передав її вже обраному новому гетьманові Ю. Хмельницькому і виїхав до Польщі. Згодом, у 1664 р., І. Виговський був розстріляний за наказом тодішнього гетьмана П. Тетері. .

Гетьманування Юрія Хмельницького (1659-1663 рр.)

Юрій Хмельницький був обраний гетьманом наприкінці вересня 1659 р. Людина слабкодуха, без чітких переконань, без таланту військового й державного діяча, він став маріонеткою в руках сильніших противників.

Політика Ю. Хмельницького

1. Під тиском російських військ, що перебували на Лівобережжі, Ю.Хмельницький підписав фальсифікований варіант Березневих статей — так звані Переяславські статті (1659 р.), що мали такий зміст: російські війська розташовуються в усіх великих містах (Переяслав, Ніжин, Брацлав, Умань, Чернігів); козакам заборонено вести війни і мати зовнішні відносини без дозволу царя; обрання гетьмана і старшини має відбуватися тільки з ухвали московського царя; гетьман має присягати на вірність московському цареві; козаки мусять брати участь у московських війнах; Українська церква підпорядковується Московському патріархові.

Фактично Гетьманщина перетворилася на автономію Московії, що спричинило велике незадоволення старшини, особливо на Правобережжі.

2. Під час російсько-польської війни 1660р. московська армія, до якої змушені були приєднатися козаки, зазнала поразки. У зв'язку з цим Ю. Хмельницький спрямовує свою політику на Польщу. У жовтні 1660 р. він укладає Слободищенський трактат: Україна відновлювала державний зв'язок з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору 1658р.

— Велике князівство Руське не створювалося, Україна отримувала лише автономію на чолі з гетьманом.

— Українська армія зобов'язувалася взяти участь у воєнних діях проти Московської держави. Наслідки Слободищенського трактату. Правобережна Україна повернулася до складу Речі Посполитої. Лівобережні полки на чолі з Я. Сомком та В. Золотаренком виступили за збереження сою­зу з Москвою. Походи Ю. Хмельницького на Лівобережжя закінчилися невдачею. Наказним гетьманом Лівобережної України обрали Я. Сомка. Це стало початком поділу Гетьманщини на Правобережну і Лівобережну частини та війни між окремими регіонами України.

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький зрікся булави і постригся у ченці.

Гетьмани розділеної України

Правобережна Україна	Лівобережна Україна
ПавлоТетеря	1663-1665	Іван Брюховецький	1663-1668
Петро Дорошенко	1665-1677	Дем'ян Многогрішний	1669-1672
Юрій Хмельницький	1677-1681	Іван Самойлович	1672-1687

Гетьманування Павла Тетері (1663-1665 рр.)

Павло Тетеря був гетьманом Правобережної України, обраним після зречення Ю.Хмельницького. Політика П. Тетері

1. Орієнтувався на Польщу, продовжуючи політику 'І. Виговського. •

2. Спробував об'єднати Право- та Лівобережжя за допомогрю поляків і кримських татар, але невдало.

3. Був змушений постійно приборкувати антигетьманські виступи полковників. Не мав широкої підтримки українського населення.

4. Вимагав від Речі Посполитої:

1) забезпечити рівноправ'я православної та католицької церков;

2) підтвердити привілеї козацької старшини;

3) дозволити самостійні дипломатичні відносини з Молдовою;

4) розпочати мирні переговори з Московською державою.

5. У 1665 р. призначив наказним гетьманом М. Ханенка, проте так і не зрікся гетьманства до самої смерті.

У 1666 р. виїхав до Польщі, але незабаром його було вигнано з країни, і П. Тетеря оселився в Молдові, а в 1671 р. був отруєний. За іншою версією, решту життя прожив на Волині як шляхтич-землевласник.

Гетьманування Івана Брюховецького (1663-1668рр.)

Гетьман Лівобережної України, обраний на «Чорній раді», випередивши своїх конкурентів Я.Сомка і В. Золотаренка.

Будучи майстром впливу на натовп, за роки перебування на Запоріжжі завоював авторитет серед козацької бідноти, протиставляючи себе старшині, яку голота не любила. Саме Чорна рада остаточно розділила Українську державу «на два береги».

1. Був першим українським гетьманом, що відвідав Москву і навіть одружився з московською княжною.

2. Уклав із Москвою Батуринські статті(1663р.):

— підтверджено умови Березневих статей (1654 р.) і Переяславських статей (1659 р.);

— Гетьманщина забезпечує харчами московське військо в Україні;

— Україна повертає московським поміщикам селян-утікачів;

— українським купцям заборонено ввозити і продавати тютюн і горілку в Московській державі, а хліб на Правобережжі й у Кримськомуханстві.

3. Протягом 1664-1665 рр. намагався встановити контроль над Правобережжям.

4. У 1665р. підписав Московські статті, які суттєво обмежували політичні права України. Причини укладення: невпевненість І. Брюховецького у своєму становищі, пошук підтримки.

Основний зміст:

Українські землі переходили під безпосередню владу московського царя. Вибори гетьмана можуть проходити тільки з дозволу царя і в присутності його представ­ників. Збільшено кількість московських військ в Україні; вони утримувалися за рахунок українського населення. Збирання податків покладалося на царських урядників, причому податки надходили до• царської казни. Українським містам повернуто грамоти на магдебурзьке право. Гетьман не мав права надавати містам самоврядування. Гетьманові було заборонено вступати в дипломатичні відносини з іншими державами. - Київський митрополит підпорядковувався Московському патріархату.

Результат: Україна фактично була підпорядко­вана царським воєводам, що викликало незадо­волення гетьманом навіть на Запорозькій Січі.

5. Підписав Андрусівське перемир'я (1667р.) між Московською державою та Річчю Посполитою: Правобережна Україна відходила до Польщі; Лівобережна Україна залишалася за Московською державою; Київ тимчасово контролював лівобережний гетьман, згодом це місто мало відійти до Польщі; Запорозька Січ перебувала під спільним контролем обох держав.

6. У1668р., побоюючись втратити гетьманство через загальне незадоволення, заявив про вихід України з-під влади Москви і перехід під турецький протекторат, очолив антимосковське повстання; розпочав переговори з П. Дорошенком, правобережним гетьманом.

Коли на Лівобережну Україну перейшли полки П. Дорошенка, лівобережні козаки виступили проти І. Брюховецького і вбили його. П. Дорошенко наказав поховати гетьмана з почестями.

Гетьманування Петра Дорошенка (1665-1676 рр.)

П. Дорошенко був гетьманом Правобережної України після зречення П. Тетері

Політика П. Дорошенка

1. Часто скликав козацькі ради, де вислуховував рядових козаків.

2. Спирався на підтримку Київського митрополита.

3. Щоб не залежати від старшини, створив 20-тисячний корпус найманців-сердкжїв.

4. Установив нову митну лінію на українському кордоні, почав карбувати власну монету.

5. Проводив колонізацію незаселених земель на кордоні зі степом.

6. Прагнув об'єднання України.

7. Домагався поновлення Гадяцького договору, укладеного І. Виговським.

8. У 1668р. об'єднав Ліво- і Правобережжя, був проголошений гетьманом усієї України.

9. У 1669р. змушений повернутися на Правобережжя, щоб протистояти претендентові на гетьманську булаву П. Суховію, підтриманому кримськими татарами. На Лівобережжі залишився наказний гетьман Д. Многогрішний. За відсутності П. Дорошенка Д. Многогрішний був проголошений гетьманом Лівобережжя.

10. У 1669р. уклав з Туреччиною союзний договір — так звані Корсунські статті.

Причини укладення. Прагнення отримати допо­могу в боротьбі з Річчю Посполитою і Москвою, які поділили Україну (Андрусівський договір1667р.), припинити втручання Кримського хан­ства в українські справи. Основний зміст: Турецький султан допомагає П. Дорошенкові відвоювати у Речі Посполитої Галичину, Волинь і Київщину та розпочати з Московською державою війну за Лівобережну Україну. Територія Гетьманщини — від Перемишля до Путивля. Гетьман обирається довічно. Українська православна церква зберігає автономію в СК4&ДІ Константинопольського патріархату. Українське населення не сплачує податки і данину на користь султана. На допомогу гетьману прибуває військо кримських татар, які не мають права брати ясир. Козацьке військо має брати участь у війнах Туреччини. Без згоди гетьмана турецький султан і кримський хан не можуть укладати договори з Річчю Посполитою та Московською державою.

Наслідки договору. Туреччина оголосила війну Речі Посполитій, а П. Дорошенкові довелося бо­ротися з уманьським полковником М. Ханенком, якого запорожці обрали гетьманом і який визнав зверхність Польщі.

11. Українсько-турецько-татарська армія протягом 1672р. вела широкомасштабну війну проти Речі Посполитої, результатом якої став Бучацький договір (1672 р.): Польща відмовилася від пре­тензій на Правобережну Україну. Проте польський сейм не ратифікував угоду, тому війна тривала. Наслідки війни. Татари і турки грабували Пра­вобережжя, населення краю масово тікало на «московську Україну», проклинаючи гетьмана, що «за­продав Україну в турецьке ярмо ».

У 1674 р. на Правобережжя вступили війська лівобережного гетьмана І. Самойловича, який ско­ристався відмовою Польщі від Правобережної України. Водночас наступала і польська армія. Правий берег Дніпра знелюднів, розпочався голод.

У1675р. Ті. Дорошенко, розчарований союзництвом із Туреччиною, передав булаву кошовому отама­ну Запорозької Січі І. Сіркові та присягнув на вірність московському цареві.

Гетьманування Дем'яна Многогрішного (1669-1672рр.)

Д. Многогрішний був гетьманом Лівобережної України, певний час виконував обов'язки наказного гетьмана за призначенням П. Дорошенка. У 1669 р. за відсутності П. Дорошенка був обраний гетьманом на козацькій раді.

1. Підписав із Московською державою Глухівські статті (1669р.): московські воєводи залишалися тільки в п'ятьох містах (Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині, Острі), втрачали право втручатися в справи української адміністрації; козацький реєстр становив ЗО тисяч чоловік; гетьман мав право на наймане військо; податки збиралися козацькою старшиною; було обмежено перехід селян у козацтво; гетьманові заборонялося вступати у зовнішні відносини; резиденція гетьмана переносилася до Батурина. Наслідки. Україна фактично повернулася до Березневих статей 1654р.

2. Домігся, що Київ залишився за Московською державою, не зважаючи на умови Андрусівського перемир'я.

3. Прагнув послабити роль старшини на користь гетьманської влади.

4. Провадив таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.

Певна незалежність політики та недипломатичність Д. Многогрішного призвели до невдоволен­ня як старшини, так і Москви. За доносом старшини гетьмана в 1672р. заарештували та таємно передали царським урядовцям. Хоча гетьмана мав судити суд Війська Запорозького, саме московський суд звину­ватив його у державній зраді й відправив на довічне заслання до Іркутської в'язниці.

Гетьманування Івана Самойловича (1672-1687 рр.)

І. Самойлович був гетьманом усієї України.

Політика І. Самойловича

1. Підписав із Москвою Конотопські статті (1672р.): гетьманові заборонялося підтримувати зовнішні відносини без царської згоди, особливо з П. Дорошенком; заборонялося допомагати П.Дорошенку в його боротьбі з Річчю Посполитою; гетьман не мав права карати та позбавляти старшину посад без згоди старшинської ради; були розпущені наймані гетьманські (компанійські) війська.

. 2. У 1674р. проголосив себе гетьманом усієї У країни, здійснив похід на Правобережжя проти П.Дорошенка. Був змушений відступити під натиском турецько-татарської армії.

3. Організував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя, щоб остаточно підірвати економіку підвладної Дорошенкові території.

4. У1676р. став фактичним гетьманом і Ліво-, і Правобережжя.

5. Брав участь в обороні Чигирина від турецько-татарської армії (1677-1678 рр.) (див. «Політика Ю.Хмельницького», 50), в російському поході на Крим (1687 р.) під головуванням В. Голіцина, що завершився невдало.

6. За його правління (але без його участі) Москва і Річ Посполита підписали Вічний мир (1686 р.): кордон між Річчю Посполитою та Московською державою пролягав по Дніпру; Південна Київщина і Брацлавщина залишалися незаселеною нейтральною зоною;Запоріжжя відходило Москві; за відмову від Києва Річ Посполита отримувала викуп у 146 тис. карбованців;сторони домовилися про спільну боротьбу проти Туреччини та Кримського ханства. Московська держава вступила до антитурецької Священної ліги. Наслідки договору. Україна остаточно поділена на дві частини.

Після розорення Правобережжя Самойлович намагався дистанціюватися від Москви, за що повторив долю Д. Многогрішного: за доносом старшини він був заарештований і відправлений до Москви, а звідти — до Тобольська.

Останнє гетьманування Юрія Хмельницького 1677-1681 рр.)

Ю. Хмельницький був ставлеником Туреччини, яка прагнула зберегти контроль над Україною після зречення П. Дорошенка. Султанський уряд прого­лосив його гетьманом і «князем Малоросійської Ук­раїни».

1. Був васалом турецького султана.

2. Здійснив із турецько-татарською армією Чигиринські походи з метою завоювання Правобережної України.

Перший похід — 1677р. Облога Чигирина 160-тисячною турецько-татарською армією тривала три тижні, місто захищали українсько-московські війсь­ка під командуванням І. Самойловича та воєводи Г. Ромодановського. Ю. Хмельницький відступив. Другий похід відбувся 1678р. 200-тисячне турецько-татарське військо захопило Чигирин після місячної облоги. Підірвавши місто, російсько-українська армія відійшла на Лівобережжя, проте османська армія не стала її переслідувати і відступила з України.

Наслідки. Чигиринських походів. Ю. Хмельницькому дісталася влада на Правобережній Україні; походи довершили спустошення Правобережжя.

Московсько-турецькі суперечки щодо во­лодіння українськими землями були врегульовані Бахчисарайським, мирним договором (1681 р.): Туреччина отримала Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля; кордон між державами встановлювався по Дніпру; землі між Дністром та Бугом залишалися незаселеними протягом 20 років татари, козаки і місцеве населення могли вільно полювати в південних степах обох берегів Дніпра, рибалити на Дніпрі та його притоках, Чорному морі.

Після підписання Бахчисарайського мирного договору 1681 р. Ю. Хмельницького позбавили гетьманської булави. Він був страчений турками у Кам'янці-Подільському в 1681, або в 1685 р.