Політичні системи сучасних держав

Реалізація внутрішніх і зовнішніх функцій держави з певним чином організованим суспільним життям залежить від того, яка політична та економічна система в ній склалася на то­му чи іншому етапі розвитку.

Політична система залежить від політичного режиму, що ви­никає як наслідок взаємодії держави і суспільства за певних істо­ричних умов. Сучасна наука розрізняє такі головні типи політич­них режимів: демократичний, авторитарний, тоталітарний. Різновидами є також фашистський, теократичний, режим війсь­кової диктатури, або хунти, расистський режим (апартеїд) тощо.

Політичний режим визначає конкретні форми того, як уряд керує державою, контролює й управляє процесами в суспільстві; це спосіб урядування, який складається під впливом багатьох учасників політичного процесу і не встановлюється ніякими законодавчими актами.

Демократія— політична організація суспільства, що характе­ризується участю народу в управлінні державними справами.

Елементи демократичної держави склалися ще в Стародавній Греції та Стародавньому Римі, але найповніше вони визначилися в процесі розбудови держави США (кінець XVIII ст.). Нині демократичні системи управління характерні для більшості країн світу.

За сучасними уявленнями, демократична держава — це правова держава. Всі люди в ній вільні й рівні, їхні права і свободи визначаються нормами Декларації прав людини. Джерелом влади є народ, який бере участь у формуванні органів державної влади й управлінні своєю країною шляхом волевиявлення у про­цедурах виборів, референдумів тощо.

Державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судо­ву, формуються механізми стримування й урівноважування ними одна одної. Реалізуються засади виборності й періодичної зміню­ваності органів державної влади. У відносинах між інституціями влади і людиною діють норми верховенства права: норми консти­туції й законів держави поширюються на діяльність усіх держав­них, громадських інституцій (включаючи правлячу партію), на всіх громадян і на всі сфери життя суспільства. Важливо, що громадяни вибирають засади відносин свідомо, при цьому демок­ратичність політичної системи може втілюватися не тільки за рес­публіканських форм правління. Наприклад, нині демократичними є конституційні монархії Великої Британії, Швеції, Нідерландів, Норвегії або Японії.

Авторитаризм— система політичної влади, що характери­зується зосередженням влади в руках однієї особи або об­меженої групи осіб; звуженням політичних прав і свобод громадян та політичних організацій; жорстким примушуван­ням дотримуватись законів.

Приклади авторитарного правління — політичний режим післявоєнних десятиліть у Франції, режими, що існували в 70— 80-х роках XX ст. в Іспанії, Чилі, Республіці Кореї тощо. Авто­ритарним є пряме президентське правління, застосування якого за надзвичайних ситуацій (стихійне лихо, техногенна аварія, соціальні заворушення тощо) передбачає законодавство багатьох країн світу. Авторитарних ознак може набути і будь-яке держав­не правління, якщо якась із гілок влади — законодавча або вико­навча (чи президент) — перебере на себе функції та повноважен­ня інших.

Крайнім проявом авторитаризму є військова диктатура, або хунта. В десятках держав час від часу правили військові; на по­чатку XXI ст. державами з тимчасовим військовим правлінням були Ліберія, Гана, Буркіна-Фасо, Судан, М'янма.

Тоталітаризм – закрита і малорухома політична система, в якій усе — від виховання дітей до ви­робництва і розподілу товарів — перебуває під жорстким контролем єдиного центру.

Історично тоталітарні держави формувалися тоді, коли одна особа чи обмежене коло можновладців перебирали контроль над основними ресурсами та засобами виробництва країни. Так, то­талітарними були імперії та царства на теренах материка Євразії, економічну основу яких становило зосередження в руках правлячої верхівки володіння землею (або землею і водою); тоталітарними бу­ли нацистська Німеччина і комуністичний Радянський Союз, тео­кратичний режим талібів у Афганістані наприкінці XX ст. тощо.

Отже, якщо в країні, всі економічні ресурси якої зосереджені в руках держави, якщо нехтуються права людини, за діями і думками людей стежать спеціальні служби, якщо зникає мож­ливість справедливих виборів і оновлення влади, нав'язується домінування однієї політичної партії або сили, а будь-яка опозиція режимові розцінюється як злочин, коли встановлюється мораль­ний і інтелектуальний диктат з вимогами одностайності й однодумства, — це тоталітаризм. За сучасних умов украй невигідно мати репутацію тоталітарного режиму, тому такі режими намагаються прикриватися маскою демократизму.

ЛЕКЦІЯ 4.ПОЛІТИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ
ДЕРЖАВИ

План:

1. Поняття «політико-географічне положення» (ПГП).

2. Поняття «геополітичне положення».

3. Оцінка політико-географічного положення.

1. Поняття «політико-географічне положення» (ПГП)

Політико-географічне – ПГП положення країни – це розміщення країни щодо інших держав з погляду її загальнополітичних, економічних і військово-стратегічних інтересів, їхньої масштабності, надійності, перспективності.

Глобальне політико-географічне положення України характеризується безліччю особливостей. Це витікає перш за все з великої різноманітності і складності політико-географічної ситуації у сучасному світі, наявність глобальних політико-географічних і економіко-географічних структур, нових тенденцій світового розвитку, глобального розподілу політичних і економічних інтересів, суперечностей і сил.

Геополітичне положення характеризується за такими показниками:

1. Місцем країни на політичній карті світу.

2. Віддаленістю від економічних центрів і транспортних шляхів економічних угрупувань.

3. Участю у військово-політичних та політико-економічних організаціях, міжнародних потоках товарів, капіталів, людей, інформації.

4. Положенням зовнішніх джерел та сировини, їх віддаленість та різноманітність.

5. Рівнем розвитку країн-сусідів.

2. Поняття «геополітичне положення»

Геополітичне положення (ГПП) — складна наукова категорія, що визначається сукупністю територіальних відношень певної країни з іншими державами та великими природними об'єктами, які мають істотний політичний. економічний, екологічний, соціальний вплив на цю країну. До територіальних відношень належать: взаємо розташування, доступність, територіальна композиція, граничність, сусідство, симетричність тощо. ГПП країни також відбиває такі композиційні відношення, як центральність і периферійність у певному регіоні.

Кожна з країн світу має свій економічний потенціал, політичну спрямованість. належить до певних міжнародних, економічних, політичних союзів, релігійних угруповань тощо. Визначаючи геополітичне положення конкретної країни щодо іншої, треба враховувати не тільки індивідуальні особливості цієї країни, а й належність її до зазначених союзів і угруповань. Водночас важливо мати уявлення про характер відносин країни з усіма іншими угрупованнями. В сучасних умовах для визначення геополітичного положення будь-якої держави доцільно виділити такі групи країн.

1. Країни потужного економічного й політичного потенціалу («Велика сімка», а також Росія, Китай, Республіка Корея).

2. Країни — джерела паливно-енергетичних ресурсів.

3. Країни, що експортують та імпортують продукцію у великих обсягах (або мають потенціал для цього).

4. Дружні країни (відсутність істотних економічних, політичних суперечностей, територіальних претензій, тісне політичне, економічне, культурне співробітництво, входження до спільних асоціацій).

5. Протидіючі країни (наявність економічних, політичних суперечностей або територіальних претензій — існуючих та потенційних).

6. Нейтральні країни (стосовно даної країни).

7. Країни — вогнища регіональних військових конфліктів і такі, що перебувають під дією міжнародних санкцій ізоляції.

8. Економічні союзи країн.

9. Військово-політичні союзи країн.

10. Країни, що групуються за релігійними ознаками.

Деякі країни одночасно можуть належати до кількох угруповань, що посилює вплив на їх геополітичне положення. Аналіз геополітичного положення передбачає також розгляд природних об'єктів (морів, океанів, гірських масивів, річок тощо). Такі об'єкти можуть поліпшувати або ускладнювати взаємодію країн.

Геополітичне положення — дуже важливий резерв економічного, соціального та політичного розвитку країни. Від його використання значною мірою залежать раціональність структури та ефективність матеріального виробництва країни, її економічна, політична, екологічна та воєнна безпека. ГПП країни пов'язане з іншими видами географічного положення: природно-географічним, економіко-географічним. еколого-географічним тощо.

Природно-географічне положення — розміщення географічного об'єкта (у даному разі країни) на поверхні Землі, а також серед інших об'єктів, з якими він перебуває у взаємодії. На поверхні Землі географічне положення визначається географічними координатами об'єкта. По відношенню до інших об'єктів розрізняють: положення країни щодо материків чи частин світу, океанів, морів, великих озер. річок тощо.