Причини поразки Директори УНР
1. Директорія.
2. Оцінка внутрішньої та зовнішньої політики Директорії.
3. Прорахунки Директорії.
Директорія була створена представниками українських соціалістичних партій в середині листопада 1918 р. як орган антигетьманського повстання з метою відновлення УНР. До складу Директорії увійшли В.Винниченко (УСДРП) — голова, члени - С.Петлюра (УСДРП), О.Андрієвський (АПСС), Ф.Швець (Селянська спілка) і А.Макаренко (безпартійний, від профспілки залізничників). Обраний заочно С.Петлюра був затверджений Головним Отаманом Армії УНР.
У грудні 1918 р. гетьманський режим П.Скоропадського було знищено і Директорія прийшла до влади в Україні. 26 грудня було проголошено відновлення УНР і призначено перший уряд на чолі з В.Чехівським — Раду Народних міністрів УНР.
На відміну від помірковано-консервативного гетьманського режиму, Директорія УНР була радикальним урядом соціалістичного спрямування. Це визначило її внутрішню і зовнішню політику.
У сфері державного управління передбачалося передати владу Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Законодавча влада передавалася трудовому конгресу, який населення обирало без участі "поміщиків та капіталістів". Йшлося, фактично, про утвердження в Україні національного варіанта радянської влади без крайнощів більшовицького максималізму. Було взято курс на радикальні реформи - аграрну реформу, обмеження капіталістів, фінансистів. Відновлювався 8-годинний робочий день, права на колективні договори, страйки, права профспілок, закон про автокефалію УПЦ. 22 січня 1919 р. проголошено Злуку УНР і ЗУНР; до складу Директорії увійшов представник ЗУНР Є.Петрушевич.
У зовнішній політиці Директорії вдалося дещо розширити міжнародні зв'язки, зокрема, були встановлені дипломатичні відносини з Угорщиною, Чехословаччиною, Нідерландами, Італією, Ватиканом. Директорія прагнула знайти спільну мову з радянською Росією.
Однак помилок і невдач у внутрішній і зовнішній політиці Директорії УНР було значно більше, ніж успіхів, що врешті-решт призвело до її ослаблення і поразки. У Києві уряд УНР — Директорія — проіснував всього 1,5 місяці. 5-6 лютого 1919 р. більшовики захопили столицю. Директорія УНР і уряд, залишивши її, змушені були змінювати місце перебування в залежності від воєнної ситуації.
У листопаді 1920 р. Директорія припинила своє існування, а її Голова С.Петлюра емігрував за кордон. Туди відбув і уряд УНР. Після загибелі в Парижі С.Петлюри (1926 р.) формально влада в неіснуючій вже тоді УНР перейшла до голови уряду УНР за кордоном А.Лівицького.
За час своєї діяльності Директорія, незважаючи на призупинення нею дії деяких демократичних інституцій, не спромоглася створити по-справжньому сильного інституту влади. Здійснюючи революційну ломку всіх структур гетьманської влади, Директорія не мала уявлення, чим її замінити. Селянська стихія почала швидко перероджуватися в руйнівну анархію. Директорія поступово втрачала контроль над територією, яку перебирали місцеві отамани. У російській Червоній армії Л.Троцький утверджував дисципліну за допомогою ВЧК і трибуналів, в українській армії цього не було, і вона розпадалася на партизанські загони, які добре воювали тільки поблизу своїх осель, а коли складалася несприятлива обстановка — розпорошувалися без бою, прихоплюючи з собою зброю (під час падіння гетьманського режиму в середині грудня 1918 р. Директорія мала 100-тисячну армію, а наприкінці січня 1919 p., перед здачею Києва, — приблизно 21 тис). Отамани вдавалися до самоуправства, організовували єврейські погроми. В.Винниченко писав: "...отамани не тільки військові справи вирішували, а й усі політичні, соціальні й національні... Вони вводили стан облоги, вони ставили цензуру, вони забороняли збори..." Центральна влада не в змозі була спинити анархію.
Серед членів Директорії не було єдності дій та орієнтацій: одна частина членів її виступали за союз з більшовиками (В.Винниченко, В.Чехівський, М.Шаповал); друга частина - на союз з Антантою проти більшовиків (її очолював С.Петлюра). Діяльність цього п'ятиособового органу паралізовувалась також особистим суперництвом Винниченка та Петлюри, вплив якого неухильно зростав. Після виходу Винниченка зі складу Директорії 11 лютого (за іншими даними - 10 лютого) 1919 р. її Головою став Петлюра, який з кінця 1919 р. був фактично одноособовим керівником цього органу.
Неспроможною виявилася соціальна програма Директорії.
Опублікований 8 січня 1919 р. Земельний закон декларував ліквідацію приватної власності на землю, але не вказував, коли селяни одержать землю; земельна власність іноземних (польських, австрійських, німецьких) поміщиків оголошувалася недоторканною, її долю мав вирішити спеціальний закон; недоторканними лишалися 15-десятинні господарства. Тому сільська біднота звинуватила Директорію в прокуркульській політиці й відвернулася від неї. Не підтримала Директорію інтелігенція, оскільки адвокатів, лікарів, професуру, вчителів середніх шкіл і т.д. зарахували до "поміщиків і капіталістів", які не брали участі в обранні Трудового Конгресу. Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців, чиновників державного апарату —всіх , без кого нормальне існування держави неможливе. Відданість інтересам робітничого класу, необхідність застосування робітничого контролю в промисловості залишились декларацією — фактично отамани придушували страйки, забороняли робітничі організації політичного характеру, розганяли профспілки.
У зовнішній політиці Директорії не вдалося налагодити необхідний рівень зв'язків з тими країнами, від яких значною мірою залежала доля України — країнами Антанти, Польщею і, особливо, радянською Росією, хоча переговори про укладення миру з більшовицькою владою Леніна велися з кінця грудня 1918р. Російські радянські війська широким фронтом наступали на Україну, в той час як Раднарком Росії лицемірно заявляв, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Під приводом необхідності "припинити анархію і підтримати порядок" інтервенцію проти України розпочала Антанта. її війська захопили південь України. Крім того, на Півдні діяли війська Добровольчої білої армії, очолюваної А.Денікіним. Ворожими до Директорії залишалися анархісти Н.Махна, українські комуністи-боротьбисти.
Останню спробу зберегти УНР С.Петлюра здійснив, уклавши Варшавську угоду з Ю.Пілсудським про спільний похід у зайняту більшовиками Україну, яка, по суті, прирікала на загибель ЗУНР. Після короткочасного успіху польсько-українських військ у війні проти радянської Росії, яка закінчилась Ризьким мирним договором 1921 p., Директорія остаточно втратила контроль над Україною.
До причин поразки Директорії УНР можна віднести також недооцінку Директорією більшовицької агітації та пропаганди на населення; неусвідомлення широкими масами українського населення (особливо селянством) загальнонаціональних інтересів, необхідності створення й зміцнення власної держави.
11.16. Політика більшовиків в Україні у 1919 р. “Воєнний комунізм”
1. Політичний устрій в Україні.
2. Соціально-економічна політика більшовиків.
3. Особливості політики "воєнного комунізму" в Україні.
Протягом зими-весни 1919 р. над територією України (за винятком Надзбруччя і західних областей) знову було встановлено радянський контроль. Формування державних інститутів розпочалося зі створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України, перейменованого пізніше в Раду народних комісарів (РНК) України. Очолив його авторитетний більшовик, присланий з Москви, професійний революціонер X. Раковський, болгарин. Більшість членів уряду була росіянами та євреями, українців серед вищих чиновників була незначна кількість.
Радянська влада в Україні будувалася відповідно до зразків, що утвердилися в радянській Росії. 6 січня 1919 р. стара назва, якою радянська влада прикривалася в 1918 р. — Українська Народна Республіка, була відкинута. Відтепер і до прийняття Конституції 1937 р. офіційною назвою держави стала Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, після 1937 — УРСР). Вищим органом державної влади був Всеукраїнський з'їзд Рад, у період між з'їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада належала місцевим радам. 10 березня 1919 р. третій з'їзд Рад прийняв Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу.
Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, відміну приватної власності і позбавлення виборчих вправ експлуататорських класів. Пролетарський характер держави закріплювала непропорційна система виборів депутатів.
У процесі оформлення радянської влади здійснювалися спроби від'єднати від України Донецько-Криворізький край і Крим. Якщо перший залишився у складі республіки, то в Криму була створена Кримська Радянська Соціалістична Республіка.
Таким чином, найважливішими рисами процесу радянизації України були:
— проходив "зверху вниз";
— здійснювався за зразком РРФСР та під її керівництвом;
— антинаціональний характер;
— суворий централізм;
— значна частина вищих чиновників була неукраїнського походження.
Суть політичного курсу більшовиків полягала в прискореній насильницькій ломці існуючої в Україні економічної системи, що грунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників. Така політика дістала назву "воєнного комунізму" й була доказом віри в можливість негайної заміни капіталізму соціалізмом.
Серед найважливіших заходів воєнно-комуністичної політики були:
— відміна товарно-грошових відносин, натуралізація в оплаті праці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл);
— проведення повної націоналізації всіх підприємств, державний контроль над виробництвом;
— мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація);
— заборона приватної торгівлі;
— введення продрозкладки (фактично реквізиція врожаю селян продзагонами з Росії; до початку липня 1919 р. діяло 46 продзагонів з чисельністю 1500 бійців; у 1919 р. на українське село наклали продрозкладку в 140 млн пудів, до наступу денікінських військ вдалося зібрати не більше 7чмлн пудів);
— початок колективізації селянських господарств (на літо
1919р. було створено близько 500 колективних господарств).
Запровадження в Україні "воєнного комунізму" супроводжувалося різким звуженням її суверенітету:
— КП(б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями відповідних російських організацій і керувалися з Москви;
— РНК України, УРНГ діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР;
— у травні - червні 1919 р. створено військово-політичний союз радянських республік; об'єднанню під керівництвом вищих державних органів Російської Федерації підлягали: військова організація і військове командування народного господарства, залізниці, фінанси; 4 червня ліквідовано Український фронт, а з підрозділів, Що входили до його складу, утворили три армії.
Політика більшовиків в Україні в 1919 р. справила гнітюче враження на населення республіки, викликала невдоволення у середовищі селянства, інтелігенції та робітників.
Ключові дати
березень 1919 р. - прийняття Конституції УСРР
липень 1919 р. - більшовицькі продзагони в Україні