Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації
План.
1. Глобалізація: проблеми і тенденції розвитку світового суспільства (етичний аспект).
2. Благодійність, соціальна відповідальність.
3. Держава та насилля. Біологічна етика.
4. Етика національних відносин.
1. Глобалізація: проблеми і тенденції розвитку світового суспільства (етичний аспект)
Кінець ХХ століття увійшов до історії, як початок епохи інформаційних технологій. Бурхливий розвиток інтеграційних процесів веде до глобалізації. Глобалізація (від лат. global – куля) – це процес переростання будь-якого явища в явище світового масштабу і його трансформація в цілісне світове середовище. Глобальна революція, яка охопила всі країни і народи, являючи собою мережу найрізноманітніших економічних взаємозв’язків, що широко зростає. Процеси глобалізації стають можливими, коли здійснюються предумови для виникнення єдиної світової інфраструктури, коли досягається певний рівень стандартизації й уніфікації життя людей.
У результаті глобальної революції відбувається: 1) поглиблення взаємозв’язків між найважливішими фінансовими центрами; 2) тісна технологічна кооперація серед фірм; 3) глобальні інформаційні мережі зв’язують світ в одне ціле; 4) національні ринки все менше можна розглядати як критерій для сегментації ринку; 5) поєднання гострої конкуренції із розширенням елементів взаємодії і співробітництва; 6) інтернаціоналізація виробничих зв’язків у високотехнологічних галузях на базі прямих іноземних інвестицій; 7) формування глобальних ринків.
Існує три ракурси глобалізації як соціального явища: 1) соціально-політичний – політична глобалізація вивчає роль держави й інших суб’єктів міжнародного життя у лобалізованому світі, перспективи становлення глобального цивільного суспільства, що має загальні правові принципи й норми; 2) соціально-економічний – економічна глобалізація вивчає формування глобальних ринків і стратегію поведінки корпорацій і міжнародних фінансово-економічних інститутів, перспективи формування принципово нових економічних відносин і типів господарства; 3) соціокультурний – культурна глобалізація вивчає глибинні зміни в культурних стереотипах у зв’язку з новітніми науково-технічними соціальними нововведеннями, перспективи міжкультурного діалогу.
Базові мегатенденції глобального цивілізаційного процесу знайшли відображення в соціокультурній сфері: а) «культурна поляризація»; б) «культурна асиміляція»; в) «культурна гібридизація»; г) «культурна ізоляція».
«Культурна поляризація». Під знаком цієї тенденції пройшла значна частина ХХ ст.: йдеться про протиборство двох таборів – капіталістичного й соціалістичного. Основний механізм реалізації цієї мегатенденції – поляризація й сегментація політичної і геоекономічної карти світу, що супроводжувалися формуванням військово-політичних й економічних регіональних союзів.
«Культурна асиміляція» грунтується на висновку, що альтернативи «вестернізації» не існує. Усе більшого значення набуває процес встановлення універсальних («загальнолюдських») норм і правил у міжнародних відносинах.
«Культурна гібридизація» доповнюється процесами транскультурної конвергенції та формування транслокальних культур – культур діаспори на противагу традиційним культурам, що відзначаються локалізованістю й прагнуть до національно-державної ідентичності. Світ поступово перетворюється на складну мозаїку транслокальних культур, що глибоко проникають одна в одну й утворюють нові культурні регіони, що мають мережну структуру. Інтенсифікація комунікацій і міжкультурних взаємовпливів, розвиток інформаційних технологій сприяють подальшій диверсифікації розмаїтого світу людських культур, протистоять поглинанню їх якоюсь універсальною «глобальною культурою».
«Культурна ізоляція». ХХ ст. дало багато прикладів ізоляції і самоізоляції окремих країн, регіонів, політичних блоків («санітарні кордони», «залізна завіса»). Джерелами ізоляціоністських тенденцій у сторіччі, що наступило, будуть культурний і релігійний фундаменталізм; екологічні, націоналістичні й расистські рухи; прихід до влади авторитарних і тоталітарних режимів, які, можливо, вдаватимуться до таких заходів: соціокультурна автаркія (гр. самозадоволення), обмеження інформаційних і гуманітарних контактів, свободи пересування, жорстка цензура.
Глобальними називають проблеми, які зачипають життя всього людства, а їх розв’язання можливе лише зусиллями всіх народів, які населяють Землю. Глобальні проблеми – продукт діяльності людини, породжені стихийним розвитком цивілізації, размежуванням культурних центрів і периферій, неравномірним науково-технічним, економічним, соціально-політичним і культурним розвитком держав і регіонів. Вперше увагу світової спільноти на існування глобальних проблем привернули вчені Римського клубу (створеного у 1968 р.). Саме вчені клубу дослідили тенденції планетарного розвитку, висловили занепокоєнність станом і майбутнім планети: зростання населення, промислового виробництва, забруднення середовища.
Гострі дискусії відбуваються навколо проблем: «глобальної конкуренції, що має тенденцію до зростання»; «глобалізації економіки», «глобалізації освіти»; «економічної глобалізації»; «культурної глобалізації».
Глобальні проблеми групуються навколо трьох фундаментальних напрямків розвитку людства: людина-техніка, людина-природа, людина-культура. Людина-техніка – використання атомної енергії, а також через непрогнозованність наслідків роботи машин, що працюють на принципах самовдосконалення і самонавчання. Людина-культура – тенденція до втрати культурних національних рис. Людина-природа – погіршення екологічної ситуації, зростають природні катаклізми та техногенни катастрофи.
Останнім часом загострення екологічної кризи веде до фатальних наслідків. Швидке розповсюдження екологічної кризи загрожує охопити всю планету, тому міграція на нові території не може бути здійснена. Реальний вихід із кризи – зміна способів виробництва, об’ємів і норм споживання природних ресурсів. Люди сьогодні споживають таку велику кількість енергії і речовини, що в сотні разів більше ніж їх біологічні потреби. Великі міста несуть теж загрозу, бо велика кількість людей можуть загинуть при природних катастрофах (землетрус та інше). Люди вибирають більше 10% від стоків рік – це гранично дозволені норми споживання.
Глобольні проблеми поділяють на проблеми, що загрожують існуванню всього людства (термоядерна війна; забруднення середовища; небезпечні хвороби) і проблеми, вирішення яких забезпечує прогресивний розвиток людства (запаси сировини; демографічний вибух; голод; економічна відсталість країн; освоєння космосу; міжнародні відносини; ресурси світового океану; альтернативні джерела енергії).
Особливою проблемою є проблема голоду і на неї варто звернути увагу. Вона також тягне за собою інший ряд проблем таких як: запаси сировини і як використовувати їх, демографічна ситуація і економічний розвиток.
Суспільство, яке допускає, щоб деякі його члени вмирали від голоду не можна вважати моральним. Голодна смерть і недоїдання являють собою один ряд проблем; інший ряд проблем пов’язаний з використанням природних ресурсів. Мінеральні ресурси вичерпуються й не відновляються. Знання цього факту піднімає третій ряд проблем: чи мають право, ті що живуть зараз використовувати стільки цих ресурсів, скільки вони прагнуть і на власний розсуд? Яка відповідальність перед наступними поколіннями? Якщо в нас є вибір, то кому ми повинні – бідним інших країн або власним нащадкам? Існує думка, що питання такого масштабу легше ігнорувати, чим дозволити. Однак і як нації, і як окремі люди ми виявимо аморальність, якщо віддамо перевагу ігнорувати наші моральні обов’язки просто тому, що вони важкі, нові й стосуються людей далеких від нас у просторі або в часі. Деякі фахівці затверджують, що оскільки підприємства є найбільшими користувачами природних ресурсів, то безпосередньо на них лежить обов’язок з вирішенням моральних проблем. Для розгляду моральної проблеми будь-якого виду можна використовувати основні принципи утилітаризму й деонтології. Самий плідний підхід до вирішення складних моральних проблем полягає в тому, щоб підрозділити їх на менші, легше розв’язувані частини. Установлюючи ясність у кожній із цих частин, ми створюємо більшу ясність і відносно всієї проблеми в цілому. Тому, розглядаючи загальні проблеми голоду й недоїдання, потрібно уточнити, чи можна їх звести до розв’язуваних приватних проблем. Питання про голод і недоїдання стосуються нашого відношення, як до проблеми продовольства, так і до інших людських істот. Можна почати із самих себе. Щоб жити, кожному з нас необхідна їжа. Нам необхідно певна кількість їжі певної якості, щоб не просто вижити, а щоб забезпечити повний розвиток свого організму, підтримувати стан здоров’я, ефективно трудитися й вести іншу діяльність. Коли їжі вистачає для всіх, для мене морально припустимо задовольняти свої потреби в їжі. Більше того, для мене це очевидний моральний обов’язок зберігати своє здоров’я в нормальному стані, отже, на мені лежить очевидний моральний обов'язок відповідно харчуватися.
Які ж обов’язки стосовно проблеми харчування інших людей? Більшість людей, зрозуміло, погодиться з тим, що батьки морально зобов’язані, якщо вони в стані це робити, годувати своїх дітей. На батьках лежить особлива відповідальність щодо відношення до своїх дітей, оскільки це їх діти. Було б неправильно, щоб у сім’ї з убогим достатком батьки харчувалися задовільно, а діти обрекались на голодну смерть. Однак від них не потрібно, щоб вони годували дітей добре, а самих себе прирікали на голодну смерть. Яку, в остаточному підсумку, користь принесе дітям смерть їх батьків? Як загальне правило, ніхто не зобов’язан приносити себе в жертву заради інших. Надходити так, може бути, похвально, але морально не потрібно, оскільки в якості моральної істоти кожна людина являє собою ціль у собі й настільки ж гідна поваги, як усяка інша людина. Можна також стверджувати, що кожна людина в силу своїх особливих відносин більше зобов’язано годувати тих, за кого він несе відповідальність, чому тих, за кого він відповідальності не несе.
Кожна людина зобов’язана допомагати іншим людям, що переживають гострий нестаток, за умови, що вона здатна це робити без особливого погіршення власного положення. Коли одна людина має достаток їжі й бачить, що інша вмирає від голоду, і коли їй майже нічого не варто врятувати її, людина, що володіє їжею, зобов’язана врятувати голодуючу. Наш колективний обов’язок допомагати тем членам суспільства, які відчувають гостру потребу. Кожний з нас зобов’язан надавати допомогу, коли це для нас самих майже необтяжливо. Якщо всі, хто в стані це робити, будуть вносити хоча б малий внесок, тоді тим, хто має гостру потребу, може бути надана допомога. У якості суспільства ми колективно організуємося для виконання цього завдання так само, як і інших спільних завдань. Ми забезпечуємо перерозподіл доходу за допомогою оподатковування й соціальних програм. У нас особливе відношення до тих, з ким ми утворюємо одне суспільство. Ми зв’язані один з одним загальними законами, розділяємо загальні тяготи й спільно прагнемо досягти загального добра усередині нашого суспільства. Точно так само, як ми більше зобов’язані годувати тих, за кого несемо відповідальність, ми більше зобов’язані годувати голодних у нашому власнім суспільстві, ніж годувати голодних в інших суспільствах, коли нестаток у цих групах однакова. Але якщо всі в нашому суспільстві харчуються достатньо і в нашому розпорядженні існує надлишок їжі або ресурсів для її виробництва, а в інших країнах люди вмирають від голоду, то буде моральним надати допомогу людям, що випробовують гострий нестаток. Індивідуально чи навряд можна розв’язати ці проблеми, але колективно, тобто об'єднаними зусиллями або за допомогою державних заходів, можна зробити дуже багато. Але якщо це так, тоді зазначений принцип діє й на людині лежить моральний борг його виконувати. Окрема людина виконує цей борг, платячи податки або вносячи пожертвування у фонди допомоги. Обов’язок держави діяти за уповноваженням народу; обов’язок народу надавати допомогу тим, хто бідує. Найменший збиток для людини багатого відрізняється від найменшого збитку для людини з досить помірним станом. Звідси випливає, що обов’язок пропорційний заможності. Коли ми віддаємо перевагу, щоб наші обов’язки виконувалися за посередництвом держави, ми вирівнюємо тягар цих обов’язків, обкладаючи людей податками пропорційно їх доходам.
Існує різниця між країною, що страждає від тимчасового голоду внаслідок незвичайної й спустошливої посухи, і країною, народ якої страждає від хронічного недоїдання.
Припустимо, що населення було попереджено про небезпеку знищення лісів, але лісу проте знищили. Це привело до повеней, зносу верхнього шару ґрунту й знищенню сільськогосподарських земель країни. Населення тепер голодує й волає про допомогу. Але винна лише частина населення, а саме та, яка вирубувала лісу. Інша його частина голодує в результаті дій деяких людей. Допомога слід виявляти, керуючись викладеними вище принципами. Але оскільки земля стала безплідна, допомога повинна відповідно включати надання не тільки продовольства, але й добрив, саджанців для лісопосадок і технічних засобів для запобігання можливих неврожаїв. Як і у випадку з окремою людиною, умовою для надання тривалої допомоги повинна служити готовність країни допомагати самої собі.
Культура як феномен буття і самореалізації сприяла поступовому виникненню глобальних проблем.
Все частіше, завдяки культурному синкретизму (гр. об’єднання) пропонуються ідеалізовані культурні стереотипи західного зразку. Моральні цінності експортуються як матеріальні продукти (капітали, нафта). Утвердився культурний плюралізм і релятивізм.
Культурний плюралізм(лат. множинний) – сучасний світ розглядається як багатонаціанальне утворення, всі народи і етноси рівноцінні.
Культурний релятивізм(лат. відносний) - означає заперечення того, що будь-який народ єдиний володіє істиною.
Особливою тенденцією сучасності є повага до найменш численних, екзотичних культур. Декларування принципу толерантності по відношенню к малим етносам.
Глобалізація загострила таку проблему як тероризм. В терактах порушуються інтереси, суверенність і національні почуття, моральні принципи певних народів і етносів.
Таким чином, з одного боку глобалізація об’єднує людей, а з іншого веде до втрати ідентичності, змушує об’єднуватись в певні субкультури для досягнення самореалізації.
Спеціальні дослідження глобальних проблем містить у собі також комплекс заходів для їхнього вирішення. Але поряд із прийняттям юридичних нормативних документів, розвитком економічного виховання й освіти, жорсткістю санкцій за порушення й злочини, розробкою соціальних програм по регулюванню народжуваності й іншого багатьом ученим вирішення глобальних проблем бачиться в зміні самої людини, її культури. Ця зміна повинна бути спрямована на відновлення гармонії людини та безупинно мінливого світу.
Культурні зміни повинні привести до народження нових цінностей – соціальних, етичних, духовних, які складуть культурну атмосферу майбутнього. Але для того щоб дана культурна трансформація стала реальністю, необхідні не тільки величезні матеріальні витрати, але й перебудова принципів, на яких базується сучасна культура. Для цього має бути: 1) зробити заміну стандартизації різноманіттям і плюралізмом, які будуть викликані новими типами виробництва, структурою споживання (по теорії розвитку розумних потреб), різноманітними формами політичної поведінки, співіснуванням релігійних різних систем і т.д.; 2) розвивати процес не тільки централізації, але й децентралізації культурних зв’язків і відносин. Це знизить значення поділу світу на розвинутий центр і відсталу периферію. Периферійні світи зможуть також стати центрами культури, науки, освіти; 3) забезпечити широку інформатизацію суспільства, що веде за собою падіння статусу бюрократії й соціальної ієрархії. Вертикальний розподіл суспільства повинний активніше замінятися горизонтальною взаємодією між людьми; 4) забезпечити перетворення людини в головну суспільну цінність.
Позитивно, те що на сучасному етапі глобальні проблеми не тільки виділені, але й усвідомлюється насущна потреба їх вирішення.