Бланкетні норми Особливої частини КК України: поняття та особливості застосування

Бланкетна диспозиція кримінально-правової норми, називаючи або частково описуючи склад злочину, для з’ясування повного змісту його ознак зобов’язує праваозастосувача звертатись до норм інших галузей законодавства, які конкретизують (деталізують, уточнюють) визначені у КК ознаки того чи іншого складу злочину. Так, диспозиція ст. 212 КК України носить описово-бланкетний характер: з одного боку, ця диспозиція чітко вказує на суб’єктазлочину, форму вини і суспільно небезпечні наслідки, з іншого –вона робить необхідним звернення до чинного податкового законодавства, яке, визначаючи правила поведінки учасників податкових правовідносин, закріплює коло обов’язкових платежів, що входять у систему оподаткування , встановлює конкретних платників, їх обов’язки, строки і механізм виконання податкових зобов’язань, ставки і пільги щодо податків і зборів, а це врешті-решт визначає специфіку злочинних діянь, які означають ухилення від оподаткування. Відсутність звернення до норм податкового законодавства унеможливлює застосування ст. 212 КК, що підтверджує її бланкетну природу, засвідчує, що ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів є злочином із змішаною (кримінально-правовою та податково-правовою) протиправністю.

Специфіка бланкетного способу викладення диспозиції норми КК вбачається в описанні елементів складу злочину за допомогою узагальнюючих ознак та ознак-понять зміст яких логічно не випливає із самої диспозиції кримінально-правової норми), а тому для з’ясування потребують звернення до пов’язаних із кримінальним інших галузей законодавства .При кваліфікації злочинів із змішаною протиправністю повинні встановлюватись ознаки, які містяться не лише у кримінальному законі, а й в інших нормативних актах. Невипадково Пленум Верховного Суду України у роз’ясненнях, присвячених застосуванню норм КК із бланкетними диспозиціями, неодноразово наголошував на тому, що питання про кримінальну відповідальність особи у таких випадках слід вирішувати з обов’язковим урахуванням нормативних актів, до яких відсилають бланкетні диспозиції норм КК.

1. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК), його відмінність від використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК)

Об'єкт злочину- моральні засади суспільства у ставленні до виховання підростаючого покоління.

Об'єктивна сторона злочину полягає у втягненні неповнолітніх: 1) у злочинну діяльність; 2) у пияцтво; 3) у заняття жебрацтвом; 4) у заняття азартними іграми.

Суб'єкт злочину - осудна особа, яка досягла 18-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

Кваліфікуючими ознаками втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом та азартними іграми є вчинення цих дій: 1) щодо малолітньої особи; 2) батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього

Основний безпосередній об’єкт злочину - воля, честь і гідність дитини. Його додатковим факультативним об’єктом може бути фізичне і психічне здоров’я дитини.

Предмет злочину, тобто у даному випадку те, з приводу чого вчинюється злочин, становлять гроші, речі, інші матеріальні цінності.

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150-1, полягає в суспільно небезпечних діях - використанні малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.

Суб’єкт злочину спеціальний. У ч. 1 ст. 150-1 це - батьки або особи, які їх замінюють, а у ч. 2 ст. 150-1 - будь-які інші особи, крім батьків та осіб, які замінюють батьків.

Із суб’єктивної сторони злочин - оскільки обов’язковою ознакою його складу є мета - характеризується прямим умислом. Метою використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом є отримання прибутку.

Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150-1) є використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, вчинене: 1) стосовно чужої дитини; 2) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 3) повторно; 4) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 150, 303 або 304; 5) за попередньою змовою групою осіб. Особливо кваліфікованими видами злочину (ч. З ст. 150-1) є використання власної або чужої дитини малолітньої дитини для заняття жебрацтвом з метою отримання прибутку: 1) вчинене організованою групою; 2) якщо внаслідок таких дій дитині спри-чинені середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження.

3. Державна зрада (ст. 111 КК) та її відмінність від шпигунства (ст. 114 КК), розголошення державної таємниці (ст. 328 КК) та протиправних дій з конфіденційною інформацією (ст. 330 КК)

Об'єктом злочину є державна безпека України у будь-якій її сфері,

З об'єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах: 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Суб'єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу.

Безпосереднім об'єктом злочину є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.

Предметомшпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.

З об'єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях; 1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.

Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 114, тільки іноземець або особа без громадянства. Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111.

Об'єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці що забезпечує безпеку держави

Предмет злочину - певним чином матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю

3 об'єктивної сторони злочин передбачає розголошення певних відомостей, яке полягає у діях, а в окремих випадках і в бездіяльності

Суб'єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Такою визнається особа, що має відповідний допуск до державної таємниці, наданий відповідно до законодавства України

З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений як умисно (прямий і непрямий умисел), так і з необережності (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість).

Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної таємниці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Об'єкт злочину - встановлений режим конфіденційної інформації, що е власністю держави, який забезпечує державну безпеку.

Предмет злочину - економічні, науково-технічні та інші відомості, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, та матеріалізовані в певному документі.

З об'єктивної сторони злочин полягає у діях та може виразитися у таких двох формах: 1) передача іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам відомостей, що містять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави; 2) збирання таких відомостей.

Суб'єкт злочину поряд із загальними має спеціальні ознаки.

3 суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст. 330, є вчинення його: 1) з корисливих мотивів; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб, а так само, 4) спричинення в результаті його вчинення тяжких наслідків для інтересів держави.