Проголошення республіки у Англії в 1649 р. Зміни в державно-політичній системі. €

Після страти короля і проголошення республіки до влади в країні прийшли індепенденти. Будучи фанатиками віри, вони розпочали будівництво держави відповідно до свого тлумачення Святого Письма.
Держава, на їхню думку, повинна будуватися на тих самих засадах, що й громади вірян, тобто на основі ідеї суспільного договору, який передбачав взаємне визнання прав та обов'язків членів колективу чи громадян.
Крім того, індепенденти не терпіли будь-якого іншого тлумачення Святого Письма, тому одразу розпочали репресії проти інших релігійних сект. Найбільше постраждали дигери («справжні урівнювачі»), які розорювали пустирі, вважаючи, що вони не можуть бути чиєюсь власністю, а отже, є спільними. Дигери вважали, що в суспільстві всі мають працювати заради спільного блага на чолі з обраними наглядачами. У держави не повинно бути грошей, а за купівлю-продаж слід карати смертю.
Кромвель, звичайно, не поділяв поглядів дигерів. Він був твердо переконаний, що приватна власність є невід'ємним правом кожної людини, а встановлення майнової рівності — це порушення англійських традицій.
Інша секта —левелери («урівнювачі»), на чолі з Джоном Лільберном, стверджувала: оскільки перед Богом усі рівні, то слід для всіх встановити і рівні права. З цього твердження випливали їхні вимоги: встановлення загального виборчого права для чоловіків, ліквідація палати лордів, скасування «гнилих містечок» (міст, які в минулому здобули право посилати своїх депутатів до парламенту, але згодом занепали) та ін. Урівнювачі оголошували народ джерелом влади. Левелери свого часу відіграли вирішальну роль у страті короля і в реформі парламенту. Але й вони зазнали гонінь і переслідувань.

Перемігши у громадянській війні, О. Кромвель з відданою армією здійснив каральні походи в Шотландію, яка визнала своїм королем Карла II, сина страченого Карла І. Наступною жертвою стала Ірландія, католики якої допомагали англійському королю у боротьбі проти парламенту. Походи в Шотландію та Ірландію суттєво відрізнялися від династичних війн середньовіччя. Вони започаткували майбутню англійську колоніальну імперію.

Важливим для колоніальної експансії та морської першості Англії став виданий 1651р. Навігаційний акт, за яким усі товари, що потрапляли до Англії, могли перевозитися лише англійськими суднами або ж суднами країни-виробника. Цей акт, спрямований проти голландців, які вели посередницьку торгівлю, призвів до війни проти Голландії, в якій остання зазнала поразки. З моменту проголошення республіки верховна влада в країні належала залишкам Довгого парламенту, в якому після всіляких «чисток» залишилися виключно індепенденти. Другою важливою силою в державі була армія, яка підкорялась особисто О. Кромвелю. Вона й забезпечила проведення всіх тогочасних реформ.

Тривале правління Довгого парламенту викликало обурення населення, особливо армії, яка протягом значного часу не отримувала платні, тоді як депутати збагачувалися завдяки зловживанням під час продажу королівського майна. Армія вимагала нових виборів. Розуміючи неминучість переобрання, депутати прагнули закріпити за собою місця з новому парламенті. Відтак Кромвель розігнав Довгий парламент і скликав конвент (Установчі збори), в якому були самі лише індепенденти. Цей конвент назвали «парламентом святих» (через побожність депутатів). «Святі» прийняли низку важливих реформ:

• оголосили свободу совісті (віросповідань);

• запровадили цивільний шлюб;

• ввели вибори священиків мирянами і скасували церковну десятину;

• вирішили замінити стару (прецедентну) систему судочинства, що спиралася на закони різних часів, новою, заснованою на єдиному судовому статуті (кодексі), прийнятому 1653 р.

Проти таких реформ виступили священики, юристи, а також армія. О. Кромвель розпустив «парламент святих». За згодою армії було прийнято нову конституцію («Знаряддя управління»), розроблену комісією під керівництвом генерала Ламберта. Схвалена 16 грудня 1653 р. Державною радою, вона передавала всю владу Оліверові Кромвелю — лорду-протектору Англії, Шотландії та Ірландії. Кромвель зосереджував у своїх руках всю виконавчу владу, отримував право затверджувати членів Державної ради, а також право збирати податки в розмірах, достатніх для утримання армії. Після цього в його руках було більше влади, ніж у короля напередодні революції. Законодавчу владу, за конституцією, було передано однопалатному парламентові, який складався з депутатів від найважливіших міст країни. Прийняття конституції 1653 р. свідчило про те, що народ був невдоволений як монархією, так і республікою.

Парламент, обраний за новою конституцією, виявив непокору Кромвелю. Парламентарі вимагали свободи віросповідань і політичної діяльності. Кромвель, погоджуючись із першою вимогою, категорично відкидав другу. Зрештою, він розпустив парламент, розділив країну на 14 військових округів, в яких усю повноту влади передав призначеним ним генерал-майорам. Прихильників короля було обкладено спеціальним податком. Святкування Великодня і Трійці було заборонено, як і недільні гуляння, спортивні змагання. Головними заняттями визначалися праця і молитва.

Отже, протекторат Кромвеля виявився військово-релігійною диктатурою, яка трималася на авторитеті сили, пуританських уявленнях про життя та успіхах диктатора у зовнішній політиці.

Так, англійська армія оволоділа містом Дюнкерк у Бельгії, що знаходилося під владою Іспанії. Англійський флот захопив острів Ямайка і розгромив іспанський флот біля Канарських островів, відкривши дорогу англійській торгівлі в Карибському і Середземному морях. «Ключі від континенту, — казали про Кромвеля, — висять у нього на поясі».

Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общин. В Постанові про оголошення себе вищою владою в державі (4 січня 1649р.) Палата общин проголосила(1) визнання народного суверенітету як основи всякої влади,(2) представни-цьку і виборчу від общин організацію вищої влади,(3) законодавчі необ-межені повноваження представників общин.
Парламент зосередив у себе практично всю повноту державної вла-ди, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль.
Вища виконавча влада передавалась Державній раді(створена 7 лис-топада 1969р.) із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Формально Раді належали тільки повноваження по виконанню рішень парламенту. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення пов-новажень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки. Політична система влади була нестабільною. В складі Довгого пар-ламенту після 1649р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. Надзвичайно ви-росли авторитет і особиста військова влада О.Кромвеля. В цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військово - диктаторсь-кого режиму і одноособової влади.

Навігаційний акт Кромвеля– англійський протекціоністський закон 1651 року, що дозволяв зовнішньоторгові перевезення лише на англійсь­ких кораблях чи кораблях країни-виробника. Навігаційний акт був значним інструментом англійської політики протекціонізму і сприяв прискореному економічному розвитку країни протягом двох століть. Був скасований в 1849 році.

Торгівля. Держава під натиском революції також сприяла розвитку зовнішньої торгівлі. У 1651 р. було прийнято Навігаційний акт Кромвеля, який зобов'язував доставляти товари в Англію з Азії й Америки тільки на англійських суднах, а з європейських держав — на англійських або суднах країн-експортерів. Навігаційний акт сприяв розвитку англійського суднобудування та мореплавства і був спрямований на підрив монопольного становища Голландії. Реалізація його в другій половині XVII ст. призвела до ряду англо-голландських воєн. Після їхнього успішного завершення Англія стала найбільшим у світі морським і торговим центром. Положення Навігаційного акта потім були розширені в актах 1660, 1663, 1672 і 1696 pp. Основані на принципах меркантилізму, вони відіграли велику роль у розвитку зовнішньої торгівлі. Їх скасували лише в середині XIX ст. у зв'язку з досягненням Англією промислової гегемонії у світі і з переходом до вільної торгівлі. У цей час Англія вже обігнала за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію. Після революції почався активний процес зміцнення великої земельної власності. Наприкінці XVIII ст. англійське селянство зовсім зникло з історичної арени, а середні розміри земельної власності становили вже 300 акрів (акр дорівнює 0,4 га), тоді як наприкінці XVII ст. вони становили 70 акрів і половина земель була в руках селян.