Медіакритика і проблема соціальної відповідальності ЗМІ
В даний час широко поширене припущення , що в умовах політичного плюралізму та ринкових відносин « четверта влада » забезпечує спостереження і контроль діяльності решти трьох гілок влади - законодавчої , виконавчої , судової. Разом з тим закономірним і логічним є запитання: хто повинен спостерігати за діяльністю самої друкованої та електронної преси , які структури і механізми закликані уберегти її від помилок , спотворень і зловживань , забезпечити сумлінне і повне задоволення прав громадян у информаційній сфері , відповідальність перед суспільством?
Соціальна відповідальність ЗМІ і журналістів грунтується на знанні , розумінні потреб суспільства у сфері масової інформації та можливих соціальних наслідків інформаційної діяльності . Реалізується така відповідальність через механізми підзвітності суспільству : саме ці механізми забезпечують громадський контроль за інформаційною діяльністю ЗМІ. Здійснення принципу відповідальності є ключовим питанням соціального функціонування ЗМІ на принципах демократії , оскільки свобода мас-медіа без соціальної відповідальності несе їх асоціальність.
Незважаючи на існування законодавства про ЗМІ. Громадськість має численні претензії до засобів масової інформації у зв'язку з виразними тенденціями асоціальної їх діяльності. Це породжує посилення суспільних настроїв на користь цензури друкованої та електронної преси , у відновленні якої багато хто бачить панацею від нинішніх гострих проблем ЗМІ , від байдужості Медіа - суспільства до прав , потреб і думок публіки.
Керівники медійних організацій обізнані про ці загально-суспільні настрої. Але комерційно-орієнтовані ЗМІ не схилні відмовлятися від широкого використання публікацій і програм , насиченних насильством і сценами , такими, що принижують людську гідність , що тільки посилює настрої на користь введення цензури.
Масова підтримка ідеї цензури має місце ще й тому , що в нинішніх умовах захист прав та інтересів медійної аудиторії дуже ускладненийчерез низку обставин. По-перше , нерозвинене і недосконалезаконодавство в його сучасному стані не регулює багато аспектів діяльності засобів масової інформації та їх взаємовідносин із суспільством. По-друге , правове регулювання за своєю природою обмежене в можливостях ефективного впливу на деякі аспекти діяльності медійних організацій , особливо на творчий бік інформаційного виробництва. Навіть найдосконаліші закони, що містять чіткі , однозначні правові норми , не здатні регулювати діяльність ЗМІ в ситуаціях , коли останні грішать неповнотою інформування , тенденційністю , створюють спотворені образи соціальних явищ , експлуатують емоції аудиторії в маніпулятівних цілях.
По-третє , на практиці відстоювання законних інтересів окремих громадян і аудиторії через суди виглядає досить проблематично. В ході судових процесів , ініційованих громадянами , позивачі зазвичай мають перед собою в якості відповідачів економічно могутні медійні організації, здатні забезпечити ефективну правовий самозахист.
У підсумку права та інтереси споживачів медійної інформації захищені в значно меншій мірі , ніж , наприклад , права та інтереси покупців звичайних споживчих товарів , які при винекненні конфліктної ситуації можуть звернутися за підтримкою в асоціації захисту прав споживачів і в інші інстанції. На тлі слабкості правової системи , відзначає О.А. Вороніна , потік інформації , який практично не піддається контролю , створює сприятливе середовище для порушення прав людини.
Сьогодні в Росії основні функції спостереження і контролю за діяльністю засобів масової інформації довірені федеральному Міністерства у справах друку , телерадіомовлення та масових комунікацій , а також відповідним регіональним департаментам , іншим державним відомствам і організаціям