Основні критерії типології держав

Тип держави — це система істотних рис, властивих всім державам, які належать певній групі.

У сучасній науці існує кілька підстав для типології (кла­сифікації) держав. Перш за все, з урахуванням тривалого історичного розвитку державності розрізняють історичні типи держав.

Існують й інші критерії для типології держав. Відповід­но до форм держави протиставляються монархія та респуб­ліка, єдині (унітарні) та федеративні держави. Залежно від принципу побудови держави і ступеня участі в цьому процесі громадян розрізняють державу-у станову та дер­жаву-корпорацію. Держава-установа будується зверху вниз. Участь громадян в цьому процесі є мінімальною, біль­ше того, в ній реалізується принцип державної опіки над людьми. Тому державу-установу часто називають патерна-лістською (від лат. «pater» — батько). Держава-корпорація будується від низу до верху, вона заснована на участі само­стійних суверенних індивідів. Таку держава можна назвати партисипітарною(відангл. «participation» —участь).

Відповідно до типів державно-політичного режиму роз­різняються демократичні та автократичні держави. Демо­кратична держава позиціонує себе як правління народу, яке здійснюється в безпосередній та представницькій фор­мах, на основі конституції. Форма правління — монархія або республіка — в цьому сенсі значення не має. Автокра­тична держава виступає як влада окремого правителя (групи, партії), не зв'язана волею народу та конституцією. Різновидами автократичної держави є партійна та дикта­торська держави. Партійна держава підпорядкована ці­лям та інтересам однієї партії. Як правило, партійний і державний апарати в ній злиті воєдино (нацистська Німеч­чина — як найбільш характерний приклад). Диктатура

постає як організаційне оформлення одноосібної влади. Диктатура — стародавнє явище, відоме з римських часів. У сучасному світі до таких держав відносять Кубу, Північ­ну Корею, багато африканських держав.

Стосовно релігії та церкви розрізняють світські, клери­кальні, теократичні та атеїстичні держави. Світська дер­жава базується на принципі розподілу сфер впливу церкви та держави. Релігійні організації не мають права втруча­тися у державні справи, а держава, у свою чергу, гарантує свободу совісті і невтручання у внутрішні справи релігійних організацій. Інколи офіційний статус світської держави закріплюється конституційно (Україна, Росія, Німеччина, Франція).

Клерикальна держава також передбачає свободу совісті ■ своїх громадян, але при цьому має офіційну релігію та церкву. Церква не зливається повністю з державою, але має ряд юридичних повноважень, які традиційно відносяться до держави (реєстрація актів цивільного стану, контроль у галузі освіти, релігійна цензура засобів масової інформації). У клерикальній державі офіційна церква має право брати участь в політичному житті, зокрема — мати представни­цтво в органах влади (наприклад, духовні лорди у верхній палаті британського парламенту). До таких держав відно­сять Велику Британію, Норвегію, Швецію. Слід зазначити, що реальна вага релігійних інститутів в політичній системі та державі зараз є незначною.

У теократичній державі державна влада належить церкві (іншому релігійному об'єднанню), релігійні тексти є основним джерелом права, а норми релігії мають пріори­тет перед нормами права та іншими соціальними нормами. Глава держави виступає одночасно як релігійно-духовний лідер. До таких держав належать Іран, Саудівська Аравія, Марокко.

Атеїстичні держави відрізняються гоніннями на релі­гію, церкву та її священнослужителів. Атеїзм (точніше, безбожність) є офіційною ідеологією, відступ від якої, при­наймні, не рекомендується, а то й карається. Саме така ситуація існувала колись у соціалістичних державах.

З інших підстав для типології важливим є розподіл дер­жав за принципом співвідношення між державою і правом. За цим критерієм розрізняються правова держава та ета-тистпська держава; за принципами фінансування — бюро­кратичні та податкові держави.

Останнім часом деякі учені (С.О.Комаров) пропонують як підставу для типології держав особистісний підхід, а саме — міру економічної, соціальної, політичної і духовної (культурної) свободи особистості¹.

Історичні типи держав

Держава, як і суспільство, є продуктом історичного роз­витку людства, що й зумовлює формування історичної ти­пології держав. Існує кілька основних підходів до історич­ної типології держави: формаційний, цивілізаційний і технократичний.

Із погляду формаційного підходу головною ознакою, що визначає історичний тип держави, є тип соціально-еконо­мічних відносин, що склалися в суспільстві. Формація — це історичний тип суспільства, заснований на певному спосо­бі виробництва (соціально-економічних відносинах). Авто­ри формаційного підходу (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін) вважали спосіб виробництва базисом, а державу, право, релігію, мораль, мистецтво — надбудов­ними, похідними від базису явищами. Тому, із їхньої точки зору, історичний тип держави зумовлений типом соціально-економічних відносин. Наприклад, якщо в суспільстві панують рабовласницькі соціально-економічні відносини, це означає, що держава є рабовласницькою і захищає пере­важно інтереси рабовласників.

Маркс виділяв такі історично існуючі формації (і відпо­відні ним типи держави): рабовласницька, феодальна, бур­жуазна. В майбутньому, з погляду Маркса, в результаті соціалістичної революції має виникнути держава диктату­ри пролетаріату, яка приведе до відмирання держави і права як не потрібних у комуністичному суспільстві явищ.

Із позицій цивілізаційного підходу (Микола Данилев-ський, Арнольд Тойнбі, Освальд Шпенглер) історія люд­ства — це історія народження, розвитку і згасання за­мкнутих, локальних цивілізацій. Кожна з цивілізацій своєю основою має перш за все духовний початок («велику ідею», за виразом Тойнбі): своєрідну релігію та культуру,

¹ Проблемы теории государства и права: Учеб. пособие/ Под ред. М.Н.Марченко. — М.: Юрист, 2002. — С.118-119.

національну психологію. Кожна з цивілізацій має харак­терний тільки для неї тип держави.

Якщо з погляду Маркса всі народи Землі і всі держави пройшли (або пройдуть) одні й ті ж стадії розвитку, то з погляду Тойнбі цивілізації ніяк не пов'язані між собою і практично не впливають одна на одну. Тойнбі включав до числа локальних цивілізацій єгипетську, китайську, ел­лінську, західну, православну, мексиканську та інші циві­лізації, що породили відповідний тільки їм історичний тип держави.

Технократичний підхід (Герберт Спенсер, Уолтер Ро-стоу, Деніел Белл) до типології держави заснований на пріоритеті рівня розвитку технології, який визначає тип суспільства і держави. Прихильники цього підходу виді­ляють три рівні розвитку технології: аграрний, промисло­вий (індустріальний) та постіндустріальний (інформацій­ний). Аграрний тип технології побудований на позаеконо­мічному примусі до праці, наприклад, на рабстві, кріпацтві. Цьому технологічному рівню відповідає деспотична держа­ва. Індустріальний тип технології вимагає свободи та ініці­ативи особи. Йому відповідає ліберальна держава, що ви­знає свободу і юридичну рівність людей. Сучасним інфор­маційним технологіям, що залучають до виробництва і управління переважну більшість населення, відповідає демократична держава.

Кожний підхід до історичної типології держави має свої сильні і слабкі сторони, по-своєму висвічуючи різні аспекти складного шляху розвитку суспільства і держави.

Радянська Федеративна Соціалістична республіка, що ви­никла в результаті Жовтневої революції 1917 p.;

2) розділення держави. Таким шляхом виникли Чехія
і Словаччина в результаті розділу федеративної Чехо-Сло-
ваччини, пострадянські держави в результаті розпаду
СРСР;

3) сецесія частини держави і населення. Таким шляхом
виникли Еритрея, що вийшлазі складу Ефіопії, Бангладеш,
що вийшла із Пакистану;

4) об'єднання кількох держав. Прикладом може бути
об'єднання НДР і ФРН в 1990 р.

5) виникнення держави в результаті національно-ви­
звольного руху. Створення нових держав на руїнах коло­
ніальних імперій (перш за все — Британської і Французької)
стало найбільш поширеним способом створення держав у
XX ст. Багато держав (Мозамбік, Алжир, Ангола, В'єтнам)
виникли в результаті збройної боротьби, інші (Мадагаскар,
Танзанія) домоглися незалежності від метрополій мирним
шляхом. Деякі з народів, що добилися незалежності, мали
власну державність у доколоніальний період (Індія, Єги­
пет), інші — ні. У будь-якому випадку й ті, й інші нові
держави спочатку будувалися на державних моделях, що
вже є у світі. Більшість нових незалежних держав орієнту­
валися на державний лад колишньої метрополії, проте де­
які проголошували своїм зразком соціалістичні держави.
Надалі вони, як правило, відходили від спочатку обраних
моделей.-

іт:

Похідне виникнення держав

Похідне виникнення держави відрізняється від первин­ного виникнення (походження) тим, що нова держава ви­никає не на порожньому місці, а на основі окремих елемен­тів колишньої держави і з використанням уже наявних готових моделей державності. Похідне виникнення держав має наступні варіанти:

1) ліквідація колишньої держави в результаті революції і виникнення нової держави (але на тій же території, на­селеній тим же народом). Прикладом тому може бути Пер­ша республіка у Франції, проголошена в *792 р., Російська

Питання, завдання та тести для самоконтролю

1. Охарактеризуйте соціальні інститути суспільства.

2. Дайте визначення влади. Складіть схему видів вла­
ди.

3. Охарактеризуйте особливості влади та соціальних
норм первісного суспільства.

4. Складіть таблицю «Теорії походження держави»

Назва теорії	Основні представники	Сутність теорії

5. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Авто­ри теорій походження права»

1. Тома Аквінський	А. Класова теорія
2. Жан Жак Руссо	Б. Історична теорія
3. Густав Гуго	В. Теологічна теорія
4. Врік Аннерс	Г. Природно-правова
5. Фрідріх Енгельс	Д. Теорія примирення

6. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Сут­ність теорій походження держави»

1. Теологічна	А. Держава виникла внаслідок виникнення приватної власності та розшарування суспільства
2. Патріархальна	Б. Держава є результатом суспільного договору
3. Природно-правова	В. Держава виникла з розростання сім'ї
4. Теорія насильства	Г. Держава виникла внаслідок неолітичної революції
5. Психологічна	Д. Держава виникла як реалізація волі Бога
6. Класова теорія	Е. Виникнення держави пояснюється властивостями психіки людини
7. Кризова теорія	Є. Держава виникла внаслідок завоювання одних племен іншими

7. Назвіть основні стадії становлення держави.

8. Назвіть основні критерії типології держави.

9. Складіть таблицю «Історичні типи держави»

Назва підходу до історич­ної типології та його основні представники	Критерій типології	Основні етапи розвитку держави

10. Назвіть види похідного виникнення держави.

Додаткова література

Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного об­щества: Учебник для вузов. — М: Высш. школа, 1990. — 351с.

Аннерс Э. История европейского права / Пер. со швед. — М.: Наука, 1994. — С. 10-20.

Георгиевский Э.В. К вопросу о характере и степени кон­фликтности в первобытном стаде // Сибирский юридичес­кий вестник. — 2005. — № 3. (находится на сайте www.law. edu.ru)

Думанов Х.М, Першиц А.И. Матриархат // Вестник Российской Академии Наук. — 2000. — Т. 70. — № 7. — С.621-627.

Думанов Х.М., Першиц А.И. Мононорматика и начальное право // Гос. и право. — 2000. — № 9. — С. 85-91; 2001. — №1. — С. 98-103.

Звонарева О.С. О цивилизационном подходе в теории государства и права //Правоведение. — 2003. — №4. — С. 173-180.

Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. — М.: Юрист, 1999.— 335 с.

Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом разви­тии. — Одесса: Юрид.літ., 2001. — С.9-16.

Омельченко О.А. История политических и правовых учений (История учений о государстве и праве): Учебник для вузов. — М.: Эксмо, 2006. — С.102-103, 142-143, 189-190, 205-208, 245-246, 263-265, 288-289, 370-372, 435-436, 498-499.

Пьянов Н.А. Консультации по теории государства и права: Тема «Происхождение государства и права»// Си­бирский юридический вестник. — 2001. — № 1 (находится на сайте www.law.edu.ru).

Серегин А.В. Истоки монархического правления в со­циальной организации первобытного общества //Право­ведение. — 2006. — № 1. — С. 197-206.

Чиркин В.Е. Государствоведение. — 2-е изд., доп. и испр. — М.: Юрист, 2000. — С.23-34.