Розповсюдження і демонстрування фільмів
Значна частина розповсюджуваної візуальної масової інформації подається у вигляді кінофільмів та відеофільмів. Закон України "Про кінематографію" (ст. 1) визначає фільм як аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників.
Загалом, кінематографія, розглядається законодавством як галузь культури, що по'єднує комплекс видів професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, навчально-науковою роботою у цій галузі. Але серед напрямів діяльності в галузі кінематографії можна виділити два, безпосередньо пов'язаних з розповсюдженням аудіовізуальної інформації. До них належать розповсюдження та демонстрування фільмів.
Розповсюдження (прокат) фільму - це виготовлення фільмокопій (тиражування), продаж і передача їх у прокат юридичним та фізичним особам. Суб'єктами діяльності щодо розповсюдження фільмів є: виробники, дистриб'ютори (прокатники) фільмів, кінокопіювальні підприємства, фонди фільмів, архіви кіно-, фото-, фонодокументів тощо.
Демонстрування (публічний показ, публічне сповіщення і публічна демонстрація) фільму - це професійна кінематографічна діяльність, що полягає в показі фільму глядачам у призначених для цього приміщеннях (кінотеатрах, інших кіновидовищних закладах), на відеоустановках, а також каналами мовлення телебачення. Суб'єктами діяльності щодо демонстрування фільмів є: кінотеатри, кіноустановки, ві-деоустановки, канали мовлення телебачення (ефірного, кабельного, ефірно-кабельного, супутникового тощо).
Державне регулювання діяльності з розповсюдження та демонстрування фільмів забезпечується шляхом:
- установлення загальнобов'язкових технічних стандартів, норм та правил розповсюдження і демонстрування фільмів;
- ведення Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів;
- надання права на демонстрування та розповсюдження фільмів у дозвільному порядку.
Органом державного регулювання в галузі кінематографіє є Міністерство культури і туризму України (МКТ), у структурі якого діють Державна служба кінематографії та Експертна комісії МКТ з питань розповсюдження і демонстрування фільмів.
У рамках своєї регуляторної діяльності в галузі кінематографії, Мінкультури встановлює вже згадані технічні стандарти, норми та правила розповсюдження і демонстрування фільмів, дотримання яких є обов'язковим для суб'єктів кінематографії незалежно від форм власності. Крім того, згідно зі ст. 14 Закону України "Про кінематографію", іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи суб-титровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин.
Основні функції регулювання діяльності у сфері кінематографії виконує Державна служба кінематографі (Держкіно), яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі МКТ і підпорядковується йому .
Основними завданнями Держкіно є:
- сприяння відродженню національної кінематографії, посилення її впливу на формування духовних цінностей Українського народу, створення належних правових і економічних умов для розвитку національного кіномистецтва та конкурентоспроможної на міжнародному ринку кіноіндустрії;
- участь у межах своєї компетенції у реалізації державної політики в галузі кінематографії;
- координація роботи місцевих органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у галузі кінематографії.
Зокрема, в рамках виконання своїх повноважень Держкіно:
- веде Державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів;
- видає державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.
Порядок ведення Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів визначається відповідним Положенням, затверджене Кабінетом Міністрів України321.
Одним із головних завдань ведення цього Реєстру є ідентифікація суб'єктів кінематографії, що здійснюють виробництво, розповсюдження і демонстрування фільмів на професійній основі з дотриманням технічних стандартів, норм та правил у цій сфері.
Реєстр складається з трьох розділів: виробники фільмів, розпосю-джувачі фільмів, демонстратори фільмів, у яких відображаються дані:
- про виробництво фільмів на власній або найманій (орендованій) виробничій базі з повним технологічним циклом для виготовлення оригіналів фільмових матеріалів на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях - для виробників фільмів;
- про отримання права на виготовлення фільмокопій на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях, продаж та передачу їх у прокат для демонстрування і для приватного (у домашніх умовах) перегляду; про умови виготовлення фільмокопій: на власній або найманій (орендованій) виробничій базі - для розповсюджувачів фільмів;
- про демонстрування фільмів у призначених для цього приміщеннях - для демонстраторів фільмів.
Внесення суб'єкта кінематографії до Реестра здійснюється на підставі відповідної заяви, яка розглядається в місячний термін з дня отримання її реєструючим органом. За результатами розгляду заяви орган управління кінематографією ухвалює рішення про внесення до Реєстру суб'єкта кінематографії чи про відмову у внесенні до Реєстру. При внесенні суб'єкта кінематографії до Реєстру йому видають свідоцтво встановленого зразка.
Рішення про внесення до Реєстру суб'єкта кінематографії та видачу йому свідоцтва ухвалюють:
- Держкіно - стосовно виробників фільмів; розповсюджувачів фільмів, які отримали право на розповсюдження фільмів на всій території України;
- місцеві органи управління кінематографією - стосовно розповсюджувачів фільмів, які отримали право на розповсюдження фільмів у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць; демонстраторів фільмів, які проводять свою діяльність у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Одним із ключових засобів регулювання розповсюдження і демонстрування на території України всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів є видача Державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (Прокатного посвідчення). Прокатне посвідчення є документом, що засвідчує відповідне право та визначає умови розповсюдження і демонстрування фільмів. Фільми, на які видані державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування, вносяться до Державного реєстру фільмів.
Безпосередньо порядок видачі прокатних посвідчень визначається Положенням про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України.
Прокатне посвідчення дає право розповсюджувати і демонструвати на території України всі види фільмів, вироблених в Україні та за її межами, будь-яким кінотеатрам, кіноустановкам, віде-оустановкам, прокатним пунктам відеокасет, торговельним підприємствам, підприємствам з тиражування, а також телеорганізаціям, у тому числі кабельному телебаченню, незалежно від форми власності.
Згідно з цим Положенням (п. 2), Прокатне посвідчення може засвідчувати два види прав: право розповсюдження фільму та право демонстрування фільму.
Право розповсюдження фільму є виключним (ексклюзивним) або невиключним (неексклюзивним) правом на тиражування, продаж, передавання в прокат, оренду фільму. Це право складається з:
- кінотеатрального права (тиражування фільмокопій на кіноплівці, передання їх у прокат, оренду);
- права домашнього відео (тиражування фільмокопій на відео-носіях, їх продаж, передавання в прокат);
- права публічного комерційного відео (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж, передавання в прокат, оренду для публічного показу через відеопроекцію);
- телевізійного права (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж, передавання в прокат для публічного показу каналами мовлення телебачення);
Право демонстрування фільму - це виключне (ексклюзивне) або невиключне (неексклюзивне) право на демонстрування (публічний показ) фільму. Це право складається з:
- кінотеатрального права (демонстрування фільмокопій на кіноплівці у призначених для цього приміщеннях: кінотеатрах, кіноустановках);
- права публічного комерційного відео (демонстрування фільмокопій на відеоносії у призначених для цього та обладнаних спеціальною відеопроекційною апаратурою приміщеннях або у приміщеннях, безпосередньо не пов'язаних з демонструванням фільмів, обладнаних відеопроекційною апаратурою або телевізійними приймачами);
- телевізійного права (демонстрування фільмокопій на відеоносії або кіноплівці каналами мовлення ефірного, супутникового, кабельного телебачення платного чи безоплатного).
Прокатне посвідчення видається юридичній або фізичній особі, яка відповідно до законодавства є суб'єктом підприємницької діяльності. Рішення про видачу посвідчення приймає Держкіно на підставі відповідної заяви.
Прокатне посвідчення видається:
- власникам кінотеатрального права - на кожний фільм і кожну фільмокопію на кіноплівці;
- власникам телевізійного права, права домашнього відео та публічного комерційного відео - на кожний фільм або кілька фільмів.
Для одержання прокатного посвідчення власник відповідних прав на фільм подає до Держкіно:
- заяву про видачу прокатного посвідчення, в якій зазначаються назва фільму мовою оригіналу та українською мовою, країна і студія-виробник, рік випуску;
- нотаріально засвідчені копії (ксерокопії) угод (контрактів, договорів), інших документів, які підтверджують право даної особи на розповсюдження і демонстрування фільму, починаючи від першого власника майнових авторських прав;
в) коротку анотацію фільму, довідку про основний творчий склад знімальної групи та про метраж і тривалість фільму, засвідчені підписом власника відповідних прав на фільм;
г) фільмокопію на кіноплівці або інших носіях, яка відповідає технічним вимогам для перегляду, дубльована (озвучена, субтитрована) українською мовою.
Розгляд заяви, ухвалення рішення щодо державної реєстрації фільму або відмови у ній та видача прокатного посвідчення здійснюються протягом 15 днів. У разі позитивного рішення Держкіно реєструє фільм у Державному реєстрі фільмів, присвоює кожному фільму державний реєстраційний номер та видає прокатне посвідчення. Під час реєстрації також встановлюється індекс розповсюдження і демонстрації та визначається глядацька аудиторія фільма.
У разі виникнення розбіжностей щодо визначення індексу фільму за згодою власника відповідних прав на фільм цей індекс визначає Експертна комісія з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Держкіно, до складу якої входять незалежні експерти — кінознавці, кінокритики, мистецтвознавці, психологи, а також представники заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Підставами для відмови у державній реєстрації фільму та видачі прокатного посвідчення є:
- висновок експертної комісії щодо невідповідності фільму вимогам Закону України "Про захист суспільної моралі";
- якщо фільм не дубльований (озвучений, субтитрований) українською мовою на фільмокопії мови оригіналу.
Відмова у державній реєстрації та видачі прокатного посвідчення означає заборону демонстрації та розповсюдження фільму на території України.
Положенням про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів встановлені такі індекси що визначають глядацьку аудиторію та відповідно до неї умови розповсюдження і демонстрування фільмів, які зазначаються у прокатному посвідченні
Для фільмів, що не мають обмеження глядацької аудиторії встановлюються індекси: "ДА " — дитяча аудиторія та "ЗА "— загальна аудиторія.
Для фільмів, що мають обмеження глядацької аудиторії:
"14" - фільм, перегляд якого дозволяється дітям до 14 років тільки у супроводі батьків. Самостійний перегляд дітям до 14 років забороняється;
"16" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 16 років;
"18" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 18 років;
"Х21" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 21 року.
Відповідно до встановлених індексів, фільми, що мають обмеження глядацької аудиторії, розповсюджуються і демонструються з дотриманням певних вимог та обмежень. Так, продаж, передання в прокат населенню примірників фільмів на відеоносіях здійснюються з дотриманням таких вимог:
- наявність на відеоносіях інформації про індекс фільму, який визначає глядацьку аудиторію;
- обов'язкове попередженням споживача про встановлені обмеження.
При демонструванні фільмів кінотеатрами і кіновідеоустановками встановлено вимоги щодо попередження глядача про встановлені обмеження та дотримання встановленого часу демонстрування фільму.
Згідно з часовими обмеженнями фільми з індексом обмеження глядацької аудиторії можуть демонструватися:
"14" - на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих;
"16" - на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих;
"18" та "Х21" - на вечірніх сеансах з 18 години.
При демонструванні фільмів телеорганізаціями необхідно дотримувати таких вимог: попередження про встановлені обмеження у програмах телепередач; попередження перед початком демонстрування фільму; застосування візуальних позначок класифікації відео-продукції; додержання встановленого часу демонстрування фільму.
Згідно з часовими обмеженнями фільми з індексом обмеження глядацької аудиторії можуть демонструватися на телебаченні:
"14" - з 18 до 6 години;
"16" - з 21 до 6 години;
"18"-з 23 до 6 години;
"Х21"-з 24 до 6 години.
Ще однією вимогою до ідентифікації при демонструванні кінофільмів є встановлена ст. 13 Закону України "Про кінематографію" обов'язковість наявності вихідних даних (титрів) фільму, які повинні розміщуватися на матеріальних носіях на початку або в кінці фільму та підлягають обов'язковому відтворенню на всіх фільмокопіях.
У вихідних даних (титрах) у довільній послідовності зазначаються назва фільму, учасники його створення, знак охорони авторського права, рік його створення. За погодженням із власником, який має виключне право на фільм, у вихідні дані (титри) фільму можуть бути внесені додаткові відомості про учасників його створення.
Питання для самоконтролю:
1. У чому особливості предмета регулювання права масової інформації як інституту інформаційного права?
2. Які основні тенденції розвитку права масової інформації в нашій країні?
3. Визначите правовий зміст свободи масової інформації.
4. Що представляє собою засіб масової інформації як об'єкт права?
5. У чому особливості правового статусу журналіста?
6. Чим відрізняється відповідальність за зловживання свободою масової інформації від адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про вибори?
7. Назвіть основні способи захисту прав у сфері масової інформації.