Охарактеризуйте соціальні перетворення та політичне життя радянської України у 20-30рр. 20ст

Соціально -політичне життя України 20-- 30-ті роки розвивалося під впливом суперечливих факторів.

Соціальний склад населення кардинально змінився.

Зникли економічно активні в 20-ті роки категорії приватних торговців, власників підприємств, помітно зросла чисельність робітників - з 1770 тис. до 4578 тис. чол. у 1940 р. їх питома вага у населенні республіки досягла третини.

Вугільна промисловість Донбасу, новобудови республіки та ряд інших галузей господарства, де переважала важка ручна і малокваліфікована праця, поповнювалися в за рахунок українського селянства.

У машинобудуванні, деяких інших галузях важкої і леткої промисловості, де були високі вимоги до рівня кваліфікації, поповнення йшло за рахунок вихідців із робітничого середовища, кустарів і ремісників, різних верств міського населення, як українців, так і представників інших національностей.

У цілому, частка представників корінної національності серед пролетаріату в 20-30-ті роки в України істотно збільшилася.

Загальна чисельність службовців і спеціалістів народного господарства, освіти, культури, науки збільшилася з 549 тис. у 1928 р. до 2 млн. чол. у 1940 р. Понад 25% їх мали середню і вищу освіту.

Індустріалізація супроводжувалася бурхливим розвитком міст.

У 1926-1939 рр. чисельність міських жителів УСРР подвоїлася і досягла третини населення республіки, надзвичайно загостривши житлову проблему.

Характерно, що міста в ці роки зростали переважно за рахунок місцевого українського населення. У 1920 р. українців серед міських жителів УСРР була лише третина, в 1939 р. - понад 58%.

Переміщення людей з одних соціальних груп до інших супроводжували швидкою ломкою їх психології, способу життя, втратою усталених традицій, які вироблялися століттями. Ці процеси були наслідком прямого насильства влади і тому сприймалися мільйонними масами, особливо примусово пролетаризованим сільським населенням, болісно.

Роки індустріалізації й колективізації позначені інтенсивним соціальним рухом по «вертикалі» - з «низів» нової соціальної піраміди, яка активно формувалася в роки радянської влади, «вгору».

Більшовицька партія сприяла висуванню рядових робітників і селян на керівні пости, відкривала перед ними двері вищих та середніх навчальних закладів.

В органи державного управління, господарський, партійний апарат, в офіцерський корпус Червоної Армії, органи державної безпеки, міліцію, до керівництва колгоспами, радгоспами, торговельними підприємствами прийшли десятки тисяч робітників і селян.

У Радянському Союзі формувався новий правлячий клас - номенклатурна верхівка партійно-державного й господарського апарату, яка була забезпечена всіма матеріальними благами і відгороджена від мільйонів своїх співгромадян щільним частоколом різноманітних привілеїв.

Конституція УСРР 1937 p.

На основі конституції СРСР, прийнятої VIII надзвичайним з'їздом Рад СРСР 5 грудня 1936 p., була вироблена конституція України січня 1937 р.

Конституція скасувала всі поширювані на деякі категорії населення обмеження в правах.

Вибори до Рад оголошувалися загальними, прямими й рівними при таємному голосуванні.

Оголошувалася також недоторканість особи й житла, таємниця листування, свобода слова, друку, зборів.

Україна офіційно тепер називалась Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР).

Конституція УРСР декларувала добровільність об'єднання України з іншими республіками в Радянський Союз. Найвищий орган державної влади УРСР - Верховна Рада. Найвищий виконавчий і розпорядний орган державної влади - Рада народних комісарів (РНК).

Компартія в політичній системі суспільства.

Стрижнем тогочасного політичного ладу залишалася комуністична партія, від імені якої здійснювалося керівництво всіма аспектами економічного, політичного й духовного життя.

Це була єдина політична партія.

Монопольне становище ВКП(б) у суспільстві, жорстоке переслідування всіх, хто наважувався на будь-яку критику її політики призводили до накопичення негативних хворобливих тенденцій у діяльності партії.

Різноманітні громадські організації й добровільні товариства працювали під всебічним контролем партійних органів і органів безпеки.

Функції профспілок звелися до ролі «приводних пасів» між партапаратом і робітничими колективами.

Комсомол розглядався як резерв і інструмент партії, не маючи і ніякої автономії. Інші громадські організації також були Позбавлені самостійності, частина з-них - ліквідована.

Антицерковна політика влади в Україні.

На рубежі 20-30-х років, в умовах різкої зміни політичної атмосфери в країні, ставлення до релігії й. церкви стало зовсім нестерпним.

Тисячі церков в Україні було закрито, священиків - репресовано.

У 1929 р. органи ДПУ звинуватили в антирадянській діяльності Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ)

Керівництво УАПЦ репресували, а церква змушена була оголосити про саморозпуск.

Другу п'ятирічку оголосили «п'ятирічкою знищення релігії». У середині 30-х років в Україні залишилося лише 9% діючих молитовних будинків (порівнюючи з 1913 p.).

Сталінізм і його провідники в Україні.

з липня 1928 р. по січень 1938 р. припадає пік кривавого розгулу сталінського режиму в Україні.

Розправи з тими, кого вважали противниками радянської влади, не припинялися протягом 20-х років.

Трагедія селянства кінця 20-х - першої половини 30-х років, гоніння на інтелігенцію, сфабриковані органами ДПУ політичні процеси цього періоду стали прелюдією до нової хвилі репресій сталінського режиму проти свого народу.

Масова кампанія «викриття» ворогів та репресій розгорнулася після вбивства 1 грудня 1934 р. С. Кірова.

Розгорнуті в 30-ті роки в Україні масові репресії охопили всі категорії населення: представників партійного й державного апарату, військових, науковців, робітників, селянство.

Унаслідок - у другій половині 30-х років була обезглавлена армія.

Репресії, які розпочалися проти вищого командування, перекинулися на рівень військових округів.

Був повністю знищений весь штаб Київського військового округу.

Теза про загострення класової боротьби стала теоретичною підставою для розгортання боротьби з будь-якими проявами інакомислення в суспільстві й партії, обґрунтування масових репресій у країні, нагнітання істерії страху, аби паралізувати волю народу до опору.

Згортання українізації

Вже з кінця 20-х сталінський режим почав швидко згортати українізацію, повертаючись до великодержавницької асиміляторської політики, яку століттями здійснювала царська адміністрація.

На початку 30-х років Україною прокотилася нова хвиля боротьби з «націоналістичними ухилами».

Поступово українізація в республіці згорнулась, а сам цей процес уже розглядався як буржуазно-націоналістичний, з яким слід вести непримиренну боротьбу.

Відмова від національно-культурного будівництва в Україні згубно позначилася на становищі національних меншин. У квітні 1938 р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був уже М. Хрущов, постановою ЦК створення навчальних закладів для національних груп оголошувалося насадженням вогнищ буржуазно-націоналістичного впливу на дітей, а тому подальше їхнє існування було визнане «недоцільним і шкідливим». Усі ці заклади закрили, а в 1939 р. були ліквідовані національні райони, національні сільські та містечкові ради. Сталінізм, нівелюючи національні особливості, укорінюючи в свідомість людей національний нігілізм, продовжував великодержавну русифікаторську політику царату. Як і в дореволюційні роки, національні меншини, поділяючи долю українського народу, опинилися перед реальною загрозою зникнення