Поняття предмета доказування у кримінальному процесі

У кримінально-процесуальній науці немає однозначного визначення поняття предмета доказування. Наприклад, Р. Г. Домбровський під доказуванням розуміє викладення думок у процесі спілкування одного індивіда з іншим. На його думку, пізнання передує доказуванню, бо, перш ніж викладати знання, індивід повинен їх здобути; різниця в судовому дослідженні пізнання і доказування має велике практичне і теоретичне значення, оскільки тут проходить межа між двома видами діяльності — криміналістичною і процесуальною; сутність криміналістичної діяльності становить пізнання, а кримінально-процесуальної — доказування1. З таким розумінням сутності кримінально-процесуального доказування погодитися складно, оскільки змістовна сторона його зникає і залишається тільки процесуальна форма. Тому криміналістична діяльність, що неврегульована нормами права, визнається засобом пізнання у судовому дослідженні. Інші автори розглядають зміст кримінально-процесуального доказування ширше, виділяючи два його види: доказування як дослідження фактичних обставин і доказування як логічне і процесуальне доведення визначеної тези, ствердження висновків по справі2. При цьому, зазначає В. М. Савицький, доказування тези завжди звернено до зовнішнього адресата. Доказування, отже, є лише частиною загального розуміння у кримінальному процесі. Така позиція, на наш погляд, є цілком вірною, однак її не завжди враховують при розробці визначень поняття доказування у кримінальному процесі, як у монографічній, так і в навчальній літературі.

Кримінально-процесуальне доказування як дослідження — це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозривно переплітаються. їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та практичних цілях.

Питання про предмет доказування — це питання про те, що підлягає доказуванню у кримінальному судочинстві, інакше кажучи, питання про сукупність явищ зовнішнього світу, пізнання яких необхідно для досягнення завдань кримінального судочинства.

Правильне визначення предмета доказування уявляється дуже важливим. Його навмисне розширення може спричинити невиправдане затягування в розслідуванні і розгляді кримінальної справи в суді, захаращення справи фактами й обставинами, які не мають істотного значення для її законного й обґрунтованого вирішення, а також відвернути увагу осіб, які здійснюють дізнання, досудове розслідування і судовий розгляд, від фактів і обставин, що мають дійсно істотне значення в справі. Недозволене обмеження предмета доказування обов'язково тягне за собою неповноту і навіть однобічність розслідування і розгляду справи в суді, її наступне повернення на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд. Як свідчить практика, неповнота й однобічність досудового розслідування і судового розгляду — найбільш поширена підстава для скасування вироку при перевірці його законності й обґрунтованості в апеляційному або касаційному порядку.

Предмет доказування – сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі.

КпК 2012, Стаття 91. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

1. У кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

2. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

35. Межі доказування. Співвідношення предмета і межі доказування.

Законне, обґрунтоване і справедливе вирішення кримінальної справи по

суті передбачає правильне вирішення питання не тільки про предмет

доказування, а й про межі доказувдння по справі.

У теорії і практиці доказування використовуються як поняття «предмет

доказування», такі поняття «межі доказування», оскільки вони тісно

пов'язані і залежні між собою при встановленні фактичних обставин по

кожній кримінальній справі.

Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність

доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне його вирішення.

Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути вияснено,

встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг

і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правильне

встановлення межі доказування передбачає:

а) забезпечення з необхідною повнотою вияснення обставин, що складають

предмет доказування;

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі,

необхідному для достовірних висновків у справі.

Межі доказування-це такий обсяг доказів, який є достатнім для встановлення всіх обставин, належних до предмета доказування, та правильного вирішення справи.

Межі доказування - це межі доказової процесуальної діяльності, що констатують:

- повноту версій, котрі перевіряються;

- „глибину" дослідження обставин, які підлягають встановленню;

- обсяг доказів та їхніх джерел, обов'язкових для визнання наявності чи відсутності цих обставин;

- достатність обґрунтування висновків у кримінальній справі.

Межі доказування є різними в кожній кримінальній справі. Однак вони обов'язково мають забезпечувати законність і обґрунтованість прийнятих у справі процесуальних рішень.

Аналізуючи низку праць з цього питання, слід зазначити, що у різних

процесуалістів різні погляди на предмет і межі доказування. Так, В. Т.

Hop під межами доказування розуміє такі межі, які забезпечують повне і

достовірне встановлення всіх обставин, що можуть мати значення для

справи; вони є колом доказів, які залучаються для встановлення факторів

вчинення злочину; це необхідна і достатня сукупність доказів, зібрання

яких забезпечують вияснення всіх обставин предмета доказування, а отже,

і правильне вирішення кримінальної справи.

Ф. Н. Фаткуллін пише, що під межами доказування розуміють такі межі цієї

діяльності, які виражають повноту слідчих версій, які перевіряються,

глибину дослідження фактів (обставин), які підлягають встановленню,

обсяг доказів і їх джерел, обов'язкових для визнання наявності чи

відсутності цих фактів, і достатність обґрунтування висновків по справі.

Предмет і межі доказування — поняття хоч і взаємопов'язані, але не рівнозначні; кожне з них має властивий тільки йому юридичний зміст і призначення в кримінально-процесуальному доказуванні. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло, обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій, необхідних для цього. Якщо предмет доказування слід розглядати як межі дослідження обставин справи по горизонталі, то доказування, що то доказування, що визначають глибину їх дослідження, можна умовно визначити як межі по вертикалі, — зазначає Л. М. Карнєева.

В юридичній літературі поширена думка (і вона в цілому правильна), що

предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб їх

досягнення. Чим далі просуватися по вісі меж доказування, тим більше глибоко і детально будуть встановлюватися елементи предмета доказування, тим більше доказів буде зібрано по справі, тим більш буде їх значущість. тільки повнота дослідження обставин кримінальної справи може привести формування досить повної сукупності доказів. З огляду на цю обставину варто дійти до висновку, що розкриття сутності сукупності (належності, допустимості, достатності) доказів неможливо без характеристики як повноти дослідження предмета доказування, так і повноти сукупності доказів. Оскільки тільки повно здійснене дослідження обставин справи може привести до формування досить повної сукупності доказів, остільки їх спільний розгляд є не тільки виправданим, але і

необхідним, а вимога повного дослідження є об'єктивною, тому що вона

обумовлюється реально існуючою повнотою предмета доказування.

Варто враховувати також, що правильно виділений з реальної дійсності

предмет дослідження завжди має визначену цілісність, а значить, і

повноутворюючий зміст його елементів. Саме їх і потрібно пізнати. Така

вимога закону. Виконати його можна лише при достатній сукупності

доказів. При цьому предмет варто вважати повним, а значить, і цілісним

утворенням тільки в тому випадку, якщо в ньому є така сукупність

елементів, єдність яких утворює загальну структуру даного елемента,

забезпечуючи в такий спосіб його цілісність, а значить, і повноту. Якщо,

наприклад, у справі необхідно встановити п'ять конкретних обставин, що

підлягають доказуванню, то повнота предмета буде тільки при їх

наявності, а повнота дослідження, так само як і повнота сукупності

доказів, буде забезпечена (або досягнута), якщо в процесі пізнання всі

названі п'ять обставин встановлено з вірогідністю.Таким чином, оскільки предмет пізнання є утворенням Цілісним, то і сам підхід до дослідження повинен бути Цілісним, а значить, і завершеним. Така ж цілісна і завершена повинна бути і сукупність отриманих доказів. Неправильне визначення меж доказування (сукупності доказів) може призвести до його звуження або необґрунтованого розширення. При звуженні меж доказування деякі елементи ти предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків, що забезпечує надійність висновків Необґрунтоване

розширення меж доказування обумовлює невиправдану надмірність доказової

інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.

Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й

об'єктивне дослідження всіх обставин справи однакові як для

стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і

межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але в силу

пошуко- дослідницького характеру процесуальної діяльності на стадіях, а

також неправильного або неточного визначення меж доказування, ці межі в

них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширші на досудовому

слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширші в суді, а не на

досудовому слідстві.

36. Поняття та класифікація доказів

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому Кримінальним кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. (Стаття 84.)

Ознаки доказів (їхні юридичні властивості):належність; допустимість; достовірність; достатність(щодо сукупності доказів).

Доказ складається з трьох елементів:

- Тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації).

- Аргументів (доводів або підстав доказу - це вихідні теоретичні чи фактичні положення за допомогою яких обґрунтовують тезу).

- Демонстрації (це логічний зв'язок між аргументом і тезою).

Належність доказу- це можливість фактичних даних під час їх використання встановлювати наявність або відсутність обставин, належних до предмета доказування (обставин, які підлягають доказуванню в справі та мають значення для її правильного вирішення). Належність доказу визначають залежно від значущості для справи тих відомостей, які можна було б при його використанні ввести до процесуального обігу. Усі докази, що дають у конкретних умовах місця та часу підстави для міркувань (роздумів) про обставини предмета доказування, вважають належними.

Допустимість доказу- це властивість доказу, що характеризує законність джерела, умов і способів отримання фактичних даних. Допустимість доказу дає можливість органові чи посадовій особі, що ведуть процес, згідно із законом, використати цей доказ при провадженні у кримінальній справі.

У науці кримінального процесу докази класифікують за наступними критеріями:

1) за способом (механізмом) формування:

- особистісні (особисті) докази-походять від осіб (фактичні дані, що містяться в показаннях свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновку експерта та ін.). Для них характерне психічне сприйняття людиною та передання в усній або письмовій формі відомостей, що мають значення для справи;

- предметні (речові) докази- це матеріальні об'єкти, що мають властивості, які відображають обставини події як сліди впливу, зміни, походження тощо. Інформація, що міститься в матеріальних об'єктах, передається не в мовній формі, а через безпосереднє сприйняття ознак предмета;

2) за характером формування джерела доказу:

- первинні докази- це докази, отримані з першоджерела, „з перших рук", які сформувалися, виникли безпосередньо внаслідок події (фактичні дані, що містяться в показаннях свідка-очевидця, оригінал документа та ін.);

- похідні докази- це докази, отримані з проміжних джерел, „з інших рук", які сформувалися, виникли не безпосередньо внаслідок події та мають опосередкований зв'язок з нею (фактичні дані, що містяться в показаннях свідка, які стали йому відомі від іншої особи, копія документа тощо);

3) за відношенням до тези (предмета) обвинувачення:

- обвинувальні докази- це докази, що встановлюють подію злочину та винуватість обвинуваченого в його вчиненні, а також обставини, які обтяжують його вину;

- виправдувальні докази- це докази, що встановлюють відсутність події злочину чи складу злочину, невинуватість певної особи, а також обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого (алібі);

Слід зазначити, що не завжди докази бувають тільки обвинувальними або тільки виправдувальними. Бувають випадки, коли доказ є обвинувальним в одній своїй частині і виправдувальним - в іншій (наприклад, коли свідок посвідчує, що особисто бачив, як обвинувачений ударив потерпілого, і одночасно, вказує на обставини, що пом'якшують відповідальність обвинуваченого: збуджений стан, викликаний образою з боку потерпілого).

Трапляється й так, що доказ є обвинувальним щодо одного обвинуваченого і виправдувальним щодо іншої особи, притягнутої в цій справі до кримінальної відповідальності (наприклад, свідок посвідчує, що бачив, як даний обвинувачений вчинив бійку і вдарив потерпілого і що другий обвинувачений не тільки не брав участі у бійці, але навпаки, намагався розняти тих, хто бився).

4) за відношенням до обставини, що підлягає доказуванню:

- прямі докази-це докази, що прямо, безпосередньо вказують на наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі; безпосередньо встановлюють або заперечують наявність події злочину і вчинення його обвинуваченим (наприклад, показання свідка, який бачив як обвинувачений ударив ножем потерпілого, показання самого обвинуваченого про те, як він вчинив інкримінований йому злочин);

- непрямі (побічні) докази-це докази, що встановлюють лише проміжні факти, тільки їх сукупність є підставою для висновку про наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню в справі. Вони дозволяють встановити ті чи інші проміжні факти, на підставі яких і встановлюються різні елементи головного факту, вони прямо не встановлюють елементу головного факту у справі, але побічно вказують на можливість їх існування (наприклад, показання свідка, який бачив у обвинуваченого речі, викраденні у потерпілого; речові докази - закривавлений одяг обвинуваченого; показання свідка про те, що він бачив як обвинувачений тікав з того місця, де потім було виявлено труп потерпілого).

Слід відмітити, що доказ може бути прямим в одному випадку і непрямим в іншому, у разі, коли, наприклад, в справі про вбивство є анонімний лист, який містить погрозу позбавити потерпілого життя - висновок експерта про те, що цей лист написав обвинувачений, є непрямим доказом. Коли йдеться про підробку посвідчення, то висновок експерта про те, що текст цього документа написано рукою обвинуваченого, буде прямим доказом. Речові докази майже завжди є непрямими, але іноді і вони можуть бути прямими доказами (наприклад, у справі про вбивство пістолет, знайдений в обвинуваченого, може побічно вказувати на те, що вбивство скоєно цією особою; у справі ж про незаконне зберігання зброї цей речовий доказ безпосередньо встановлює наявність злочину і тому є прямим доказом).

Наши рекомендации