В адміністративному процесі: поняття, ознаки та види

Поряд із такими основними суб'єктами адміністративного про­цесу як сторони, у адміністративну справу можуть вступати, так звані, треті особи. Треті особи, так само, як і сторони, на­лежать до групи осіб, які беруть участь у справі з метою за­хисту власних прав, свобод та інтересів.

Відрізняє третіх осіб від решти учасників адміністративної справи і одночасно поєднує із сторонами, наявність у цих осіб специфічної правової зацікавленості у результатах вирішення публічно-правового спору. Власне саме специфічний інтерес і характеризує осіб, як третіх, відмежовує їх від сторін та інших учасників адміністративного процесу.

Розкрити сутність третіх осіб можна розкривши їх типові риси та співвідношення із сторонами адміністративного про­цесу.

1. Так само, як і сторони, треті особи особисто зацікавлені у розгляді та вирішенні адміністративної справи на власну ко­ристь.

2. Однак зацікавленість третіх осіб у розгляді та вирішенні адміністративної справи є абсолютно протилежною Інтересам сторін. Претензії третіх осіб повністю або частково виключа­ють вимоги позивача чи заперечення відповідача.

Так, у ч. 1 ст. 53 КАС України закріплено, що: а) задово­лення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповіда­ча; б) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчен­ня судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін.

Саме відмінність матеріальних та процесуальних інтересів не дозволяє ототожнити третіх осіб ані з позивачем, ані з відповідачем. Оскільки особи не відстоюють ні позицію пози­вача, ні відповідача, тому вони й отримали назву "третіх", бо займають власну, "третю" позицію в адміністративному про­цесі.

3. Треті особи, на відміну від сторін, процес не порушу­ють, а навпаки — вступають у вже розпочату адміністративну справу. У адміністративну справу треті особи можуть вступи­ти у будь-який час, однак обов'язково лише до закінчення су­дового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін (ч. 1 ст. 53 КАС України). Однак, вважаємо, що потре­бує уточнення законодавче положення (ч. 1 ст. 53 КАС Украї­ни) про те, шо саме слід вважати закінченням судового роз­гляду адміністративної справи: це лише розгляд адміністратив­ної справи у суді першої інстанції чи це розгляд такої справи і в суді апеляційної та касаційної інстанцій.

4. Треті особи вступають у вже розпочатий адміністратив­ний процес, оскільки рішення по справі певним чином може торкатись їх прав або обов'язків.

Наприклад, особа, звільнена свого часу рішенням керівника із посади начальника відділу центрального органу виконавчої влади, звертається до суду із адміністративним позовом про поновлення її на посаді державного службовця. Однак у пору­шену адміністративну справу також із позовом, але вже звер­неним до позивача, вступає інша особа (третя особа), яка про­йшла у встановленому законом порядку конкурсний відбір і також претендує на посаду начальника відділу. На цьому при­кладі видно, що якщо особа, яка пройшла конкурсний відбір на заміщення посади державного службовця, своєчасно не вступить у вже розпочатий процес, то, за рішенням суду, їй, можливо, буде відмовлено у призначенні на таку посаду.

5. Попри кардинальну відмінність третіх осіб від сторін у адміністративному процесі, певний вид третіх осіб — треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

крім повноважень, закріплених ст. 49 КАС України, наділені також правами позивача (п. 1 ст. 51 КАС України).

Інший вид третіх осіб — треті особи, які не заявляють са­мостійних вимог на предмет спору, мають лише права та ма­ють виконувати обов'язки, закріплені ст. 49 КАС України.

Надання прав позивача третій особі, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, обґрунтовується тим, що ці треті особи, попри власну зацікавленість у адміністративній справі, вступають до неї у своєрідному процесуальному статусі пози­вача, "нападаючи" на первісні сторони.

6. Неоднорідним є також юридичний Інтерес самих третіх осіб. Так, ОДНІтреті особи можуть бути зацікавлені у предметі публічно-правового спору, Інші — у результатах розгляду справи, закріплених у остаточному рішенні адміністративного суду.

Тому треті особи, з огляду на їх різні юридичні інтереси, які вони намагаються реалізувати, поділяються на два види: а) треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ч. 1 ст. 53 КАС України) та б) треті особи, які не за­являють самостійних вимог на предмет спору (ч. 2 ст. 53 КАС України).

7. Крім того, залежно від поведінки цих же третіх осіб можна класифікувати на такі два види.

1) Треті особи, які вступають у адміністративний процес за власною ініціативою — це треті особи, які заявляють само­стійні вимоги на предмет спору. Ніхто із учасників справи чи адміністративний суд, який розглядає та вирішує публіч­но-правовий спір, не може вплинути на бажання таких третіх осіб вступити чи не вступити у процес.

2) Треті особи, які вступають у адміністративний процес за ініціативою інших учасників справи чи за ініціативою адмі­ністративного суду — це треті особи, які не заявляють само­стійних вимог на предмет спору.

8. Метою існування інституту третіх осіб є також забезпе­чення можливості більш швидко розглянути справу та захис­тити порушені чи оспорювані права. Завдяки участі в адмі­ністративній справі третіх осіб у суді концентрується увесь необхідний доказовий матеріал, який можна отримати не лише від сторін, а й від третіх осіб. 1, нарешті, участь третіх осіб у справі запобігає можливості постановлення судом суперечних рішень'.

9. Із метою уникнення постановлення суперечних рішень, задля концентрації максимальної кількості доказового матеріа­лу по адміністративній справі, у ст. 53 КАС України передба­чено, шо вступ у процес третіх осіб обов'язково обумовлює розгляд адміністративної справи спочатку.

10. Треті особи в адміністративному процесі є відносно ав­тономними процесуальними фігурами, оскільки, по-перше, наділені відповідним обсягом диспозитивних повноважень, на основі яких можуть вільно розпоряджатись тим предметом спору, який має місце між ними і сторонами процесу. По-дру­ге, автономність третіх осіб полягає у їх можливості навіть після вирішення адміністративним судом первісного публіч­но-правового спору або продовжити власний процес, розпоча­тий ше у межах первісної адміністративної справи, або ж по­рушити абсолютно нову, "власну" адміністративну справу.

11. Однак треті особи не вправі розпоряджатись первісним предметом спору (наприклад, відмовлятись від первісних ви­мог позивача, викладених у адміністративному позові, уклада­ти мирову угоди по первісному публічно-правовому спору), оскільки вперше спір виник не з їхньої ініціативи, а між інши­ми учасниками правовідносин, і суд має вирішити правовий конфлікт саме між первісним позивачем і відповідачем.

Поняття третіх осіб, на відміну від сторін, у Кодексі адмі­ністративного судочинства України не закріплено, тому його можна сформулювати використавши ознаки третіх осіб.

Отже, треті особи в адміністративному процесі — це учасники адміністративного процесу, які вступають чи залу­чаються до цього процесу у будь-який час, до його завершен­ня, з метою реалізації власних специфічних інтересів, повніс­тю або частково відмінних від інтересів сторін.

Особи, які вступають в адміністративний процес, що вже триває, за власною ініціативою, пред'являючи адміністратив­ний позов до однієї чи одночасно двох сторін справи, отрима­ли назву третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

Для цього виду третіх осіб притаманний юридичний інте­рес щодо предмету спору, який, однак, виник між іншими

суб'єктами адміністративних процесуальних відносин. Юри­дична зацікавленість третіх осіб, які заявляють самостійні ви­моги на предмет, є протилежною до інтересів, як позивача, так і відповідача. Цією обставиною і пояснюється, що треті особи в адміністративній справі займають процесуальну по­зицію, яка є протилежною до процесуальної позиції сторін.

Громадянин К. звернувся до суду із позовом про скасуван­ня рішення районної державної адміністрації. Своє звернення до суду громадянин К. обгрунтував тим, що районна адмініст­рація видала йому дозвіл на отримання державного акта на зе­мельну ділянку розміром, який був значно меншим, від того, який йому, як вважав позивач, мав належати. Згодом до цього ж суду звернулась громадянка С, яка просила: 1) визнати не­законними та безпідставними дії районної державної адмініст­рації щодо надання громадянину К. дозволу на отримання дер­жавного акта на земельну ділянку; 2) зобов'язати громадянина К. звільнити земельну ділянку, на яку він мав намір отримати державний акт'.

Отже, виходячи із наведеного прикладу, можемо зробити висновок, що набуття процесуального статусу третьої осо­би, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, можливе за існування таких двох умов:

1) наявність у особи, яка вступає у процес самостійних вимог, відмінних від претензій та доводів сторін адміністративної справи;

2) існування об'єктивного (дійсного) зв'язку самостійних ви­мог особи із спірним правовідношенням.

Слід наголосити, що, оскільки під час вступу у справу третьої особи, суду та іншим учасникам достеменно не відомо чи належить цій особі право самостійної вимоги на предмет спору, тому відповідь на питання про законність і обгрунтованість вимог третьої особи, яка вступила у процес, може бути дана після розгляду адміністративної справи по суті.

Наведений вище приклад із районною державною адмініст­рацією свідчить, щотреті особи, які заявляють самостійні ви­моги на предмет спору, можуть вступати в адміністративну справу, подавши адміністративний позов не лише до однієї, а одночасно і до двох сторін.

Але у будь-якому разі, вступаючи до адміністративної справи, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на пред­мет спору, подають адміністративний позов, який за формою і змістом має відповідати вимогам закону (ст.ст. 105, 106 КАС України).

Якщо адміністративний суд допускає до участі у справі третю особу, вона бере участь у процесі на загальних засадах, без будь-яких обмежень, користуючись наданими правами, не­се процесуальні обов'язки.

У судовому засіданні треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, надають пояснення по суті справи після: 1) позивача та тре­тьої особи, яка не заявляє самостійними вимогами на предмет спору і бере участь на боці позивача, 2) відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і бере участь на боці відповідача.

Так само, як й інші адміністративні справи, процес за учас­тю третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, завершується ухваленням судової постанови, у якій має міститись обґрунтована відповідь не лише на вимоги позивача, а й третьої особи.

Тобто у постанові адміністративного суду обов'язково має бути вказано:

— рішення адміністративного суду щодо первісного позову, висновки по конфлікту між позивачем і відповідачем;

— рішення адміністративного суду щодо позову, поданого третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Поряд із третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, у ч. 2 ст. 53 КАС України закріплено дру­гий вид третіх осіб — третіособи, які не заявляють само­стійних вимог на предмет спору.

На відміну від третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, крім того, щов адміністративну справу можуть вступити за власною ініціативою, або бути за­лучені іншими учасниками справи.

Так, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть бути залучені до участі у справі також а) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або б) з ініціативи суду.

Підставою вступу в адміністративну справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є недо­пущення ухвалення такої постанови адміністративного суду, яка може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обо­в'язки, погіршивши або обмеживши їх.

Особливістю цього виду третіх осіб також є те, що вони вступають у адміністративну справу не в якості незалежної процесуальної особи як треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, а лише на стороні позивача або відповідача.

Так, до суду із позовною заявою звернулись діти громадян­ки М., квартира якої внаслідок бездоглядності перейшла у власність міської ради за її ж рішенням. Після ухвалення місь­кою радою рішення про набуття нею права власності на цю квартиру, міська рада щодо цієї квартири із обласною проку­ратурою уклала договір купівлі-продажу. У позовній заяві по­зивачі просили суд визнати рішення міської ради про набуття нею права власності на цю квартиру незаконним та безпід­ставним.

Внаслідок розгляду цієї справи безпосередньо зацікавлена обласна прокуратура, оскільки у разі задоволення позовної заяви міська рада буде вимушена звернутись із регресною ви­могою до прокуратури щодо повернення квартири. Тому у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних ви­мог на предмет спору, на стороні відповідача у цій справі (міська рада) вступить обласна прокуратура.

Із наведеного прикладу можемо зробити три висновки, які характеризують третіх осіб, які не заявляють самостійних ви­мог на предмет спору.

По-перше, третя особа бере участь у справі на боці позива­ча або відповідача для захисту власних прав, свобод та інтересш, аби запобігти у перспективі подання до них регресного позову. По-друге, так чи інакше, але треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, зацікавлені у результа­тах розгляду та вирішенні адміністративної справи судом.

По-третє, так само як і треті особи, які заявляють само­стійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, пов'язані із первісним спірним правовідношенням. Яку саме позицію займе третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет, визначає характер матеріально-правового відношення цієї особи із сто­ронами. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на пред­мет спору, завжди має матеріально-правові відносини лише із тією особою, на стороні якої вона виступає і не пов'язана нія­кими матеріальними правовідносинами із протилежною сторо­ною'.

Узагальнюючи характеристику третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, слід визнати: однією із підстав їх участі у адміністративному процесі є:

1) можливість подання у майбутньому регресного позову до цих осіб;

2) відмінна від позиції сторін юридична зацікавленість у ре­зультатах вирішення адміністративної справи;

2) наявність матеріально-правових відносин лише із тією осо­бою, на боці якої вона (третя особа) залучається до справи та відсутність матеріально-правових відносин із протилеж­ною стороною.

Рекомендована література