Предмет і завдання курсу «Історія української культури», його місце в системі дисциплін вищих навчальних закладів України

Методологічні принципи полягають в тому, щобпоказати логіку розвитку духовної культури впродовж століть. Важливе значення має принцип історичного матеріалізму,який євизначальним для проблеми самосвідомості нації. При вивченні даного курсу слід опиратися на метрологічні принципи, які маємо в працях Т.Шевченка, М.Драгоманова, І.Франка, М.Грушевського, Б.Лепкого,Л.Курбаса, О.Гончара,М.Рильського ат ін., для яких характерним єпринцип соціально-економічноїзумовленості розвитку культури. При аналізі розвитку культури не можна обійтися безпринципу історизму,тобто об’єктивного дослідження витоків художнього витвору,мистецькоїтечії, духовності та їх місця в суспільстві. До конкретних методів дослідження слід віднестипорівняльно-історичний метод, до якого входять: - діагностичний (при зіставленні різних за жанромхронологічних джерел, н-д, билин, дум та літописів); - син хронологічний (коли виділяється певна проблема ірозглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні). У вивченні культури слід застосовувати методструктурно-функціональногоаналізу, коли досліджуваний об’єкт немовбирозкладається на складовічастини, виявляються співвідношення між цимичастинами, правила їхпоєднання в групи (при співвідношенні культури ісуспільних процесівпервинні складові к-ри етнічні нац. вторинні соціальні,класові). Важливим методом є метод системного аналізу коли всіфеномени к-рирозглядаються у взаємодії її складових частин як основи, наякійформуються нові якості. А взагалі при вивченні культури застосовують 2 основнихнапрями: 1) найпоширеніший – в історичній послідовності; 2) галузевий, жанровий шлях, розглядаючи окремо освіту,літературу, живопис, обрядовість від першопочатку і наших днів. 2. Українська культура як історичний феномен загальна характеристика.

Феномен (грец. φαινόμενον - являється) - незвичайне явище, рідкісний факт, який важко збагнути.

Феноменальність української культури породжувалась і формувалась найбільшою мірою просторово-географічним та історичним чинниками. І це тісно пов’язано з нинішніми реаліями становлення незалежної України, формування її матеріальних, духовних, моральних цінностей. Географічний, історичний та мовний чинники – найдавніші і найтриваліші в історії людства ще з доісторичних епох, з часів унікальної трипільської цивілізації.

Перша її ознака – це те, що її ґенеза, її виникнення і становлення відбувалось на споконвічній батьківській землі, на її тисячолітніх чорноземах (для природного нарощення 1 сантиметра якого потрібно не менше тисячоліття). Подібного багатства немає в жодній країні. Наддніпрянщина та Наддністрянщина – єдине у світі місце, де ширина чорноземної зони сягає 500 км. Суттєві ознаки нашої культури, її внутрішні і зовнішні історичні виміри проявляються, як у часових, просторових, так і в свідомісних, духовних чинниках. Просторові географічні чинники матеріальної, духовної і фізичної української культури визначалися своєрідними природно-кліматичними умовами: лісами, ріками, степами, лісостепом, а також горами і морями, які оточують цей життєвий простір. У цьому – просторова унікальність і своєрідність нашої культури. Пізніше вона доповнилася тим, що до неї почали виявляти зацікавленість інші народи й культури. Через її територію пролягли торгівельно-економічні шляхи (Шовковий, з варяг у греки). І це поставило її у центр і північних, і південних, і західних культурно-історичних впливів та взаємовпливів, сприяло прилученню до інших культур, їх засвоєнню і взаємозбагаченню. Тобто з сивої давнини відігравали свою роль геополітичні фактори, значення яких особливо зросло в наші дні.

Ще один фактор. Землі Житомирщини, Вінниччини в найдавніші часи майже не затоплювались водами морів, як свідчать дослідники. Звідси розселилися по планеті флора, і фауна, і доісторичне населення. Саме ця земля стала центром етнотворення.

До цієї землі прив’язана культура, символіка, духовність і ментальність, світорозуміння етносу, його уявлення про основні принципи функціонування Всесвіту, Сонця, Землі. Тобто одним з найголовніших сегментів феномену української культури є її історизм, глибока заглибленість в історію, адже земля наша і сьогодні найбагатша, найдавніша, найбільш пристосована для проживання, для культурно-цивілізаційного творення. Тут помірний клімат, немає геокатаклізмів.

Тисячоліттями звідси вели шляхи на схід і на захід, на північ і на південь, була велика можливість взаємовпливів культур, обміну надбанням. Усе це мали величезний вплив на формування епічно-міфологічної свідомості племен, які проживали тут і вбирали в себе соціальний, культурний досвід, формували свій духовний світ. Адже немає більше у світі такої унікальної лісової міфології. Разом з тим своє світорозуміння праукраїнці несли в інші землі.

Деякі дослідники західної культури стверджують, що британський Стоунхендж збудували пришельці з берегів Дніпра. Дослідники Кам’яної могили під Мелітополем стверджують, що нарешті віднайдена прабатьківщина шумерів, могутньої цивілізації між Тигром і Євфратом. Протошумерські тексти восьмитисячолітньої давнини виявлені і оприлюднені перед світом (їх фотоальбом опубліковано 2003 року). Тобто засновники однієї з найраніших відомих цивілізацій – шумерської – прийшли на Тигр і Євфрат із Причорномор’я, з берегів Дніпра. Наша культура увібрала досвід і дотрипільських, і трипільських цивілізацій. Пізніший український фольклор, відомі міфи, билини, перекази свідчать про прив’язаність їх творців до нашої етнічної території.

Та й західний фольклор, епос, і східний (російський) свідчить про прив’язаність саме до цього етнопростору, до наших чорноземів.

Чимало дослідників стверджують, що праісторичне населення Європи сформувалося саме тут. Спільність міфологічного мислення свідчить про спільність інформаційних основ суспільного розвитку і етнотворчості. Потім уже відбувалося розселення, міграції, освоєння інших геопросторів. Найдавніші ще палеолітичні стоянки у Межиріччі на Дніпрі, у Мізині на Десні, у Києві, у Королевому на Закарпатті, їх артефакти, а потім трипільська цивілізація – свідчення цьому.

Предмет і завдання курсу «Історія української культури», його місце в системі дисциплін вищих навчальних закладів України.

Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, забезпечує розуміння зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання, усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. При цьому не ставиться завдання зробити студентів професіоналами у царині літератури, мистецтва, музики, моралі тощо. Однак не може бути кваліфікований фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо.

Особливе місце посідає культурологія в циклі природничих наук. Вона практично формує соціальне замовлення на природничі дослідження, створення нової техніки, технології, а на рівні окремих індивідів забезпечує їх адаптацію в новому інформаційному суспільстві.

Отже, культурологічні знання об'єднують в єдине ціле усі науки і забезпечують функціонування сучасної наукової концепції та її подальший розвиток.

Наши рекомендации