Українська держава Скоропадського:устрій та законодавство

У Києві, на хліборобському з'їзді 29 квітня 1918 p., який скликав Союз земельних власників, гетьманом України обрали генерала П. Скоропадського. А в ніч на 30 квітня його прихильники за підтримки окупаційної німецької влади захопили всі державні установи в Києві і на місцях, здійснивши державний переворот. Центральна Рада і УНР припинили існування. У країні проголосили Українську Державу на чолі з гетьманом (гетьманат). За формою правління це мала бути не монархія, а класична президентська республіка з твердою, майже диктаторською владою гетьмана.

Конституційними актами гетьмана П. Скоропадського від 29 квітня 1918 р. - "Грамотою до всього українського народу" та "Законами про тимчасовий державний устрій України" - визначено державний лад та форми організації механізму влади, який поділявся на центральні та місцеві установи, на законодавчу, виконавчу та судову гілки.

Гетьман оголошувався найвищим носієм влади, якому належали законодавчі, виконавчі, військові, судові та адміністративні повноваження, всі внутрішні та зовнішні справи, головне командування армією і флотом, призначення голови та складу Ради Міністрів, Сенату, місцевого керівництва, затвердження всіх законів у державі. У майбутньому передбачалося скликання парламенту - Сейму. На випадок смерті, тяжкої недуги чи тривалої відсутності гетьмана країною мала правити колегія з трьох осіб, яких призначали по одному гетьман (заздалегідь), Рада Міністрів та Сенат.

Рада Міністрів виконувала функції уряду на чолі з отаман-міністром, згодом - головою. Вона об'єднувала галузевих міністрів та Генеральної канцелярії, яку очолював генеральний (згодом державний) секретар. Організаційні питання вирішувала Мала Рада Міністрів, яку представляли товариші (заступники) міністрів.

Сенат мав функції вищої державної інституції у судових та адміністративних справах. Очолював його президент, склад (сенатори) комплектувався з досвідчених юристів, яких затверджував гетьман

Законодавча діяльність гетьманської адміністрації розпочалась з того, до чого УЦР підійшла лише в останні тижні свого існування, - з визначення правових основ самого законотворчого процесу. Вже в “Законах про тимчасовий державний устрій України” у загальних рисах було окреслено його принципові засади, встановлювалось, що закон набуває обов’язкової сили з часу, вказаного у самому законі, і скасовуються закони лише законами. Готувати законопроекти мали відповідні міністерства і передавати їх на розгляд Раді Міністрів, після ухвали якою вони остаточно затверджувались гетьманом. Міністри також наділялись правом видавати розпорядження з роз’ясненням законів, які теж підлягали попередньому ухваленню Радою Міністрів.

Найважливішими законодавчими актами гетьманської держави були закони у сфері власності.

Гетьманське законодавство посилювало каральну спрямованість, особливо Тимчасовий закон від 8 липня 1918 р. “Про заходи боротьби з розладнанням сільського господарства”.

За місяць до падіння гетьманства Скоропадський у черговій “Грамоті до Українського народу” від 22 жовтня 1918 р. зробив певні підсумки законодавчої діяльності Української держави:було видано закони про громадянство, про Державний Сенат, про створення двох українських університетів, вироблено законопроект про створення Української Академії Наук і Мистецтв;видано закони про створення армії і флоту, поліпшення становища всіх працівників судового відомства, народних вчителів і духовенства, закон про порядок виборів у земські і міські установи, про створення державного земельного банку тощо.