Напрями, шляхи вдосконалення форми української держави
Здобувши незалежність, Україна, як усі інші пострадянські республіки, постала перед необхідністю побудови оптимальної державної форми. Якщо для одних молодих держав найбільш складним було питання про форму політичного режиму, для інших - про форму державно-територіального устрою, то для України найактуальнішим стало питання про форму державного правління. Труднощі, пов’язані з пошуком відповіді на нього, для нашої країни не нові: вони традиційно поставали на усіх переламних етапах української політичної історії, не оминули й новітнього її періоду. Політичні події останніх років наочно свідчать про те, що і в державотворчому процесі сучасної України форма державного правління є однією з головних проблем.
Певною спробою її розв’язання стала конституційна реформа 2004 р. Зроблені кроки щодо зміни моделі “президентсько-парламентської” республіки на “парламентсько-президентську” бажаних результатів не дали. Юридично й ще більше – політично незбалансована система компетенційних взаємовідносин між президентом, урядом та парламентом стала джерелом постійних владних конфліктів, які вказують на необхідність чергової зміни змісту форми правління української держави. Найраціональнішим у цих умовах було б відійти від прийнятої у нас практики суто політичного вирішення цієї проблеми і здійснити спробу її розв’язання на основі фундаментальних наукових досліджень, що відображають об’єктивні процеси “формалізації” державної влади. [8, 65]
Відповідно до змісту Конституції наша держава за своїми основними рисами вважається президентсько-парламентською республікою, оскільки Президент обирається громадянами України, формує Кабінет Міністрів (уряд) з який відповідальний перед ним, але не очолює уряд, не є главою виконавчої влади, Верховна Рада - парламент України - може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, яка веде до відставки Кабінету Міністрів, За відповідних умов Президент має право розпуску парламенту.
У Європі ж президентська республіка, за окремими винятками, практично не утвердилася. Адже європейські демократії (політичні системи) і відповідні держави сформувалися у жорстокій і часто безкомпромісній боротьбі з абсолютизмом, а потім з диктатурою і тоталітаризмом. Тому народи Європи обирають, як правило, такі форми держав (республік), які не носять загрози повернення до диктатури, тоталітаризму, а саме - парламентські республіки або змішані види республік. [14, 17]
Для України на даному етапі її розвитку об'єктивно є найбільш прийнятною президентсько-парламентська республіка, що закріплена в новій Конституції.
Україна рішуче й безповоротно відходить від свого колишнього статусу - суб'єкта федерації Союзу РСР; від статусу держави (фактично напівдержави, квазідержави), в якій керівництво органами державної влади та іншими інститутами здійснювала тривалий час партія; від статусу, за якого Українській державі (колишній союзній республіці) не підпорядковувалася більшість державних підприємств, установ і організацій (з числа союзних), від статусу держави, в якій порушувались права людини і громадянина, в якій навіть не існувало ряду органів державної влади або вони мали наддержавний (союзний) характер; від статусу держави, в якій більшість органів мали формальний, символічний характер і яка була фактично усунута від зовнішньої політики, роль та значення якої всіляко принижувались - до держави у власному сучасному розумінні цього слова. Розвиток України спрямований на утвердження дійсно суверенної, незалежної держави, повноправного і рівноправного суб'єкта світового співтовариства, до держави, яка не визнає у своїй країні ніякої влади над собою, окрім влади свого народу, до держави, яка служить народу і вважає утвердження й забезпечення прав і свобод людини своїм основним обов'язком, до держави, яка визнає право на існування різних політичних партій, форм власності, в тому числі приватної власності, різноманітних ідеологій, вчень, теорій, до держави, яка сприяє підприємництву і розвитку ринкових відносин.
За двадцять три роки незалежності в українській державі відбулися істотні зрушення майже у всіх сферах - політичній, економічній, соціальній, культурній, - але, на жаль, в жодній з них остаточно не сформувались нові суспільні відносини.
Це дає підстави стверджувати, що нині Українська держава має перехідний і змішаний характер. Конституція 1996 р. підбила певний підсумок розвитку нашої держави та створила необхідні передумови для її подальшого поступу, розбудови й утвердження в ній якісно нових рис, притаманних істинно суверенній, демократичній, соціальній, правовій державі, і відповідно, якісно нового державного ладу.
По-друге, державний лад України утверджує в Україні національну державу. Це обумовлено передусім тим, що сучасне державотворення в Україні має в своїй основі реалізацію багатовікової української ідеї створення (поновлення, відродження) самостійної (незалежної, суверенної), соборної (єдиної, унітарної), вільної, демократичної, справедливої, правової, соціальної, розвинутої держави. Разом з тим держава, формуючи політичну українську націю - Український народ, дбає про розвиток етнічної української нації та інших етносів. [13, 430]
Відповідно до Конституції, держава, яка виникла на основі здійснення українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
ВИСНОВКИ
Таким чином, форма держави - порядок організації і функціонування державної влади відносно форми правління, форми територіального устрою та форми державно-правового режиму. Для повного розуміння категорії «форма держави» в роботі визначено зміст її елементів.
Форма державного правління - це елемент форми держави, що характеризує структурну організацію влади, стійкий порядок формування вищих органів державної влади та їх компетенцію, взаємодію між ними. Форма державного правління характеризує: а) порядок формування вищих органів державної влади, їх структуру та термін повноважень; б) зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави; в) компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію, в тому числі з іншими центральними і місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, іншими громадськими організаціями. Серед основних форм правління, залежно від того ким здійснюється державна влада, виділяють монархію та республіку. До нетипових форм правління відносять республіканську монархію, монархічну республіку, правління політичної організації, правління колегіального органу, правління політичного лідера та джамахірію.
Наступним елементом форми держави прийнято розрізняти форму державного устрою, яка характеризує внутрішню будову держави, територіальну організацію влади та спосіб розподілу території держави на адміністративно - територіальні одиниці, взаємодію між ними в межах держави. Це спосіб взаємовідносин її територіальних утворень (складових частин), який закріплений конституцією. Форма державного устрою носить самостійний характер, у багатьох випадках визначається існуючими традиціями, історичними особливостями виникнення і розвитку держави. Прийнято проводити поділ між державами на унітарні, федеративні держави та конфедерації. Форма державного устрою характеризує: а) принципи розподілу держави на складові елементи; б) управлінську діяльність держави та організацію населення на її території; в) можливості реалізації прав та інтересів національних меншин щодо самовизначення шляхом надання тій території, де вони проживають, певних пільг із самоврядування; г) взаємодію між центральними, регіональними та місцевими органами влади.
Заключним елементом форми держави є державний режим. Державний режим - сукупність засобів та прийомів реалізації державної влади, що відображає її характер і зміст із точки зору співвідношення демократичних та авторитарних засад. Державний режим являє собою спосіб реалізації державою свого призначення в суспільстві. Він складається із системи методів, засобів здійснення державної влади. В залежності від того, які методи здійснення політичної влади запроваджуються і практикуються в державі, можна виділити такі види режимів: демократичний і антидемократичний.
Підсумовуючи, зазначимо, що форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її складові елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру існуючих відносин. Як уже було сказано, в юридичній літературі існують різні думки щодо змісту категорії «форми держави». Разом з тим, сучасна держава - це передусім ефективна інституціоналізована організація громадянського суспільства, яка забезпечує його політичний, соціально економічний, духовний, інформаційний і екологічний розвиток в умовах тотальних глобалізаційних процесів. Іншими словами, держава є формою соціального розвитку, прогресу громадянського суспільства. Водночас існує й зворотний дихотомічний зв’язок: громадянське суспільство кожної країни світу існує та розвивається в тих межах, які встановлює та визначає держава.