Основні принципи правового регулювання обігу інформації
Проблеми застосування обмежень доступу та поширення інформації можна цілком справедливо вважати найбільш давнім напрямом інформаційної безпеки держави. Від самого виникнення такого інституту, як держава, почала поширюватися практика оголошення різних відомостей таємними та конфіденційними або встановлення обмежень на їх вільне розповсюдження. Не втрачає актуальності ця проблема і в наш час.
Для чіткого визначення правової природи подібних заборон і обмежень потрібно визначитися з основними принципами обігу інформації в суспільстві, зумовленого низкою вчиннків.
По перше, це природні фактори, тобто різні фізичні й фізіологічні закони, які впливають на обіг інформації. До фізичних факторів наприклад, належать: значення швидкості світла, якою обмежуються передача даних за допомогою електронних засобів комунікації; фізичні якості фізичних носіїв інформації, які зумовлюють строк зберігання інформації на цих носіях, можливість її зміни тощо. Діють також, фізіологічні закони, які характеризують властивості індивіда як носія інформації: рівень його інтелекту, який визначає можливості збирання і обробки інформації, його здатність до забування, чим окреслюється строк, за який інформація може залишатися точною без збереження її на фізичних носіях, та ін.
Велике значення для обігу інформації в суспільстві мають суспільні закони: норми моралі та норми права. Саме ці норми визначають основні характеристики процесів, які прийнято називати інформаційними відносинами, що виникають між різними учасниками: фізичними та юридичними особами і державою. Інформаційні відносини - це "процеси створення, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження і споживання інформації"'.
Інформаційні відносини, оскільки суб'єктами передачі інформації в них виступають як індивіди, так і соціальні групи, безумовно, є різновидом суспільних відносин. У цьому разі актуальним є також загальне правило стосовно охорони державою найбільш важливих видів суспільних відносин, що набувають підвищеного суспільного значення. Тому держава встановлює відповідні правові норми, якими регламентуються права, обов'язки та правила поведінки їх учасників.
Отже, врегульованість певних видів інформаційних відносин правовими нормами безпосередньо пов'язана із суспільним значенням конкретних видів інформації, щодо якої вони виникають. Ці правові норми регламентують насамперед параметри інформаційних процесів, за якими відбувається обіг інформації в людському суспільстві. Безумовно, що обіг різних видів інформації (зокрема, відкритої та з обмеженим доступом) регулюється різними правовими нормами, які відповідають їхній специфіці. Залежно від виду інформації законодавство передбачає наявність або відсутність тих чи інших обмежень чи заборон. Але схема "відкритої та закритої інформації" не може до кінця розкрити особливості існуючих в інформаційних правовідносинах обмежень і заборон. Наприклад, схема не розрізняє інформації, яка містить державну таємницю і доступ до якої може бути наданий лише обмеженому колу осіб, та інформацію, яка може бути передана будь-яким зацікавленим особам за відповідну винагороду (ноу-хау), при чому це може бути як передача копії цієї інформації, так і повна передача усіх прав на подібну інформацію.
І відкрита інформація може бути закритою для певного кола осіб. Це наприклад, стосується заборони, відповідно до Положення "Про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів"190, Національною Радою України з питань телебачення і радіомовлення демонстрації по телебаченню фільмів з елементами насильства та еротики до 22.00. Крім того, в рамках такої класифікації абсолютно ігнорується система авторських прав та права власності на інформацію, за яких інформація може бути відкритою для доступу, але мати обмеження щодо розповсюдження або обробки.
Отже система правового регулювання обігу інформації складніша, ніж за режими доступу до інформації або правові режими інформаційних ресурсів, які є лише складовими цього регулювання. Основою класифікації можуть бути методи правового регулювання, які застосовують в регулюванні суспільного обігу того чи іншого виду інформації, - диспозитивний та імперативний.
За диспозитивного методу умови обігу інформації, її використання, розповсюдження, передачі прав на неї третім особам визначаються або власником цієї інформації особисто, або на основі договору з іншими зацікавленими особами. Хоча є нормативно-правове регулювання обігу цієї інформації, в його межах передбачена відповідна свобода дії, наприклад, законодавство про авторські права, про право інтелектуальної власності; законодавство, що охороняє інформацію про особисте життя (адже ці дані також можуть бути оприлюднені за згодою цієї особи) та ін.
Існує специфічний обіг інформації, який регулюється імперативним методом, тобто чіткими законодавчими приписами і нормами поведінки, скасування яких за згодою сторін неможлива. Це стосується, зокрема, встановлених законом прямих обмежень державної, службової, лікарської, адвокатської таємниці, певних видів статистичної інформації, персональних та інших даних.
Застосування до обігу інформації диспозитивного регулювання не виключає одночасного існування певних імперативних заборон та обмежень, і навпаки.
Таким чином, два правових методи регулювання створюють три можливих види правового обігу інформації: відкритий, що регулюються диспозитивним методом (виключно цивільно-правовими нормами); закритий, що регулюються імперативним методом (адміністративно-правовими нормами); і обмежений, до якого застосовуються обидва види правового регулювання. До цих методів також долучається вільний обіг інформації, який безпосередньо правом не врегульований, але щодо якого можуть виникати охоронні правовідносини у разі порушення певних заборон чи обмежень. Причому інформація, змінюючи свою суспільну цінність, може переходити з одного виду обігу до іншого (зняття грифів "таємно", або "для службового користування", закінчення строку дії авторських прав тощо).
Інформація у відкритому обігу представлена всіма видами відкритої інформації, щодо доступу та розповсюдження якої немає жодних обмежень. Такою зокрема, є інформація: масова інформація, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова, довідково-енциклопедична, соціологічна, екологічна, науково-технічна, відкрита статистична та інша інформація необмеженого доступу.
Основними характеристиками відкритого обігу інформації є: - відносини щодо даного виду інформації врегульовано законодавством;
- кожен суб'єкт інформаційних відносин має право на доступ до цієї інформації або безоплатно, або за певну плату;
- обмеження встановлює виключно власник та виключно для забезпечення власних інтересів;
- інформаційна продукція може вільно розповсюджуватися у будь-який спосіб.
До інформації в закритому обігу, як уже зазначалося, належить таємна і конфіденційна інформація, яка містить державну таємницю, конфіденційні дані про особу, конфіденційну інформацію, що перебуває у власності держави, комерційну таємницю, банківську таємницю, лікарську таємницю, адвокатську таємницю, таємницю слідства та судочинства, таємницю страхування і таємницю вчинення нотаріальних дій, іншу передбачену
законом таємницю.
Закритий обіг інформації має такі основні характеристики:
- інформація вилучена з вільного обігу на підставі закону;
- законодавство надає інформації статусу конфіденційної або
таємної;
- власник інформації здійснює заходи щодо її захисту;
- надання такої інформації третім особам або допуск до неї можливий лише у разі проведення певної процедури.
- отримання такої інформації пов'язане, як правило, із виконанням службових або професійних обов'язків.
Специфічною є інформація в обмеженому обігу, тобто така щодо якої не встановлено обмеженого режиму доступу, але разом з тим існують певні заборони або обмеження в її розповсюдженні, які встановлено зазвичай з метою захисту суспільної моралі та здоров'я і запобігання негативному інформаційному впливу на суспільство або окремі, найбільш вразливі його групи. Обмежений обіг інформації визначається насамперед заборонами щодо її поширення, як, наприклад, правила, встановлені нормами ст. 46 Закону України "Про інформацію", дія яких поширюється на заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. До цієї ж групи належить заборонена в Україні порнографія. Іншу групу становить інформація, щодо розповсюдження якої законодавство встановлює обмеження. Останні можуть стосуватися аудиторії, на яку розповсюджується інформація (діти, неповнолітні), часу розповсюдження через електронні ЗМІ (денний, вечірній, нічний), міць розповсюдження (публічні місця, дитячі, освітні заклади) тощо. Такою, зокрема, є: інформація відео і друкована продукція що містить еротику, елементи насильства та жорстокості, деякі види рекламної інформації тощо.
Обмежений обіг інформації має такі ознаки:
- інформація не є конфіденційною або таємною;
- законодавство встановлює певні обмеження щодо її розповсюдження;
- для отримання такої інформації суб'єкт має відповідати певним вимогам.
Нарешті, найбільш нерегульованою є інформація у вільному обігу, тото така, яка через втрату суспільної цінності або її відсутність вільно розповсюджується в суспільстві. Ця інформація міститься в будь-яких документованих або оприлюднених відомостях, що не належать до попередніх трьох типів обігу інформації. Загальними характеристиками вільного обігу інформації є такі:
- відносини щодо цього виду інформації безпосередньо законодавством не врегульовані;
- розповсюдження інформації регулюється виключно морально-етичними нормами;
- охоронні правовідносини виникають лише у випадку, якщо розповсюдження такої інформації порушує права третіх осіб.
Важливою особливістю системи обігу інформації в суспільстві є те, що одна й та сама інформація з плином часу або через зміну певних обставин (втрата актуальності, закінчення строку режиму обмеження доступу або його порушення, закінчення строку дії авторських прав) може переміщуватися з одного виду обігу до іншого, відповідно змінюючи свій правовий режим.