Політичні вчення епохи Просвітництва ( Ш.Л.Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо)
Вивчаючи друге питання теми, слід з’ясувати, що Дж.Локк мав вплив на ідеї французького Просвітництва. Ним був висунутий закон збереження людства: “Людина ... не може підкоряти себе деспотичній владі іншого”. Одним із перших французьких просвітників був Ш.Монтеск’є (1689 – 1755). Його “Персидські листи” і “Роздуми про причини величі і занепаду римлян”, “Про дух законів” поставили Монтеск’є в ряд найбільш визначних політичних діячів не тільки Франції, а й усього світу. Поняття стоїчної доблесті поєднувалися у Монтеск’є з ідеалами старого римського республіканства, протилежного деспотизму влади імператорів. У праці “Про дух законів” Монтеск’є розвинув загальне вчення про залежність юридичних норм держави та співжиття від законів, котрі визначаються типом державного устрою –республіканським, монархічним чи деспотичним. В усіх типах правління Монтеск’є досліджував умови , за яких вони забезпечують особисту свободу і за яких вироджуються в деспотизм. Основна гарантія свободи – заклади, що стримують і обмежують свавілля.
У “Персидських листах” Монтеск’є висміяв деспотичні форми абсолютизму Франції. Праця “Про дух законів” проголошувала деспотизм типом влади, яка суперечить природі людини. Ш.Л.Монтеск’є, розвиваючи вчення Дж.Локка, висунув концепцію розподілу влади, згідно з якою він виділяв три види влади законодавчу, виконавчу і судову.
Принцип поділу влади передбачав що вона належить різним органам влади, і закон встановлює прерогативи для кожної з гілок влади, кожна гілка влади взаємно обмежує і стримує одна одну (тобто існує механізм стримування і противаг). Зосередженість влади в руках однієї особи на думку Ш.Монтеск’є, неминуче призводить до гибелі свободи до зловживань чиновників.
Основні ідеї Ш.Л. Монтеск’є: свобода – це право роботи все, що дозволено законом; забезпечення політичних та громадянських свобод можливе тоді, коли у державі існують незалежні одна від одної гілки влади – законодавча, виконавча, судова; загроза свободам є і тоді, коли різні влади очолюють представники одного стану, тобто однієї партії; виступив одним із засновників теорії правової держави, базуючись на ідеях географічної школи; найбільший вплив на характер правової системи держави, на “дух її законів” має клімат, який визначає характер і владу народу; на “дух законів” впливають також густота населення, економічний стан країни, віросповідання і, особливо, форма політичного правління; принципи правління визначається почуттям, яким керуються люди: для республіки – доброчесність, для монархії – честь, для деспотії – страх; ідеальна форма правління – аристократична монархія.
Ж.Ж.РУССО (1712 – 1778)
Серед філософсько-політичних творів, які написав Ж.Ж.Руссо, – “Міркування про походження і причини нерівності між людьми”, “Про суспільний договір”, “Еміль, або про виховання” та ін. Вони містять роздуми Руссо про долю особистості в тогочасному суспільстві. Джерелом протиріч цивілізації Руссо визнав соціальну нерівність, зумовлену нерівністю майновою. Руссо шукав порятунку в уповільненні темпів історичного розвитку. Буржуазним демократизмом і республіканізмом пройнята вся його програма “Про суспільний договір”. Основу політичного життя суспільства Руссо вбачав у суверенності волі народу і Ії неподільності, запропонував систему постійно діючого в державі плебісциту стосовно всіх питань політичного життя.
Природній стан вважав як найщасливіший період людства. Соціальну угоду трактував як обман бідних багатими, котрі створили для захисту своїх інтересів публічну владу, і тому пропонував таку угоду, за якою окремі індивіди, передаючи свої права спільноті, створеній ними, забезпечують свої громадянські права та свободи.
Ж.Ж.Руссо вважають засновником концепції народного суверенітету, суть якої полягає в тому, що народ є джерелом і носієм державної влади. Суверенність народу є не відчуженою і неподільною. Ідеї поділу влади Ж.Ж.Руссо протиставляв ідею розмежування функцій органів влади. Суверенітет народу здійснюється через участь усіх громадян у законодавчому процесі. Він був переконаний, що закони, встановлені народом, будуть корисними як для народу в цілому, так для кожного громадянина, зокрема. Ж.Ж.Руссо, як прихильник прямої демократії, заперечував парламентаризм на тій підставі, що парламент, по перше, відображає інтереси окремих партій; по-друге, депутати не виражають прямо колективної волі, а є лише уповноваженими для обговорення законів.
Основні політичні ідеї Ж.Ж. Руссо : розвиток цивілізації пов’язаний з виникненням і ростом суспільної нерівності (з регресом свободи); щоб зберегти майно, було створено публічну владу, що породило політичну нерівність; перехід у стан свободи передбачає укладення справжнього суспільного договору, за яким суверенітет у державі повинен належати народові; суверенітет народу проявляється у здійсненні ним законодавчої влади; свобода полягає в тому, що громадяни перебувають під захистом законів і самі їх приймають; оскільки народ є єдиним сувереном, немає необхідності ділити владу на законодавчу і виконавчу; політична рівність громадян неможлива, коли існує майнова і соціальна нерівність; принципи рівності, свободи і народного суверінетету можуть бути реалізовані лише в умовах республіканського ладу.