Тема 6.8 Латинська Америка в 30-х роках

30-ті роки в країнах Латинської Америки характеризуються протиборством демократичних і диктаторських сил.

Причини появи диктаторських режимів :

1) кризи консервативно-олігархічних і реформістських форм правління; 2) нестійкий, монокультурний розвиток економіки; 3) маса соціальних проблем; 4) економічна залежність від США та Європи; 5) вплив офіцерських і католицьких угруповувань; 6) кауділизм; 7) прагнення використати ідеї незалежності та суверенітету в особистих цілях певними політичними діячами; 8) спроби згуртувати національні сили за допомогою режиму особистої влади та ін.

Бразилія. 1930 - 1945 р. р. Жетуліо Варгас - президент з диктаторськими правами. Пришов до влади на тлі боротьби з "кавовою" олігархією.

Аргентина. 1930 р. - військовий переворот на чолі з Хосе Урібуру, стає президентом з диктаторськими повноваженнями. У 1932 р під тиском демократичних сил режим було повалено, а президентом став кандидат Національно-демократичної партії Агустин Хусто. Але новий уряд також чинив диктат проти демократів і лівих сил.

Чилі. 1924 р. - військовий переворот. У 1927 р. президентом стає військовий міністр Ібаньєс дель Кампо і встановлює режим особистої диктатури (1927-1931 рр.).

На Кубі в 1925 р. обраний президентом республіки Херардо Мочадо-і-Моралєс встановив диктаторський режим, проводячи жорстокі репресії. Називав себе "антільським Муссоліні".

В Нікарагуа після придушення руху патріотів на чолі з Аугусто Сандіно до влади прийшов командувач національною гвардією Анастасіо Самоса, диктатура якого проіснувала 40 років.

Причини появи демократичних рухів :

1) існування реакційних профашистських тенденцій серед представників місцевої влади, котра надихалася прикладом європейського фашизму, прагнула перейняти багато чого з його ідеології та терористичних засобів;

2) поява загрози фашизму зовні внаслідок проникнення в регіон держав вісі, особливо в Аргентину, Бразилію та Чилі через економічну, зовнішньоторгову і дипломатичну експансії, зростання військових зв'язків, активізацію діяльності нацистської агентури, спроби використання колоній німецьких переселенців.

Боротьба за Народний фронт мала свої особливості й в окремих країнах.

У Бразилії – у формі Національно-визвольного альянсу, що виник у 1935 р і набув характеру масової демократичної організації ( більше 1,5 млн). Мета : боротьба з реакційними силами, повалення диктаторського режиму і встановлення народної влади. Однак частина керівництва зайняла радикальні позиції й розпочала підготовку до збройного повстання. У липні 1935 р. уряд Варгаса заборонив діяльність Альянсу, що перейшов на нелегальне становище.

В Аргентині в умовах наступу реакції активізувався демократичний рух, представники якого одержали в березні 1936 р. перемогу на виборах до палати депутатів Конгресу. Радикали, соціалісти та декілька дрібних партій утворили єдиний парламентський блок під багатозначною назвою "Народний фронт", що зажадав від уряду дотримання демократичних свобод та приборкання крайньої реакції. Одначе парламентський блок "Народного фронту" у вересні 1936 р. розпався. Активізація демократичного руху в країні змусила владу припинити наступ на умови життя і права трудящих, відмовитися від спроб встановлення терористичного режиму. В лютому 1938 р. президентом Аргентини став представник ліберального крила національно-демократичної партії Рікардо Ортіс, що пішов на поступки демократичним силам і вжив заходів щодо зміцнення конституційних свобод.

Чилі. Розправа уряду зі страйком залізничників у лютому 1936 р., введення облогового стану і переслідування демократичних сил викликало створення в березні 1936 р. "Народного фронту", до якого увійшли соціалісти, комуністи, радикали, демократи, профспілкові організації. Кандидат від "Народного фронту" Педро-Агірре Серда переміг на президентських виборах 1938 р. Його уряд (1938-1941 рр.) розширив демократичні свободи, права трудящих, вжив заходів проти вкрай правих організацій. Було підвищено зарплату, знижено ціни на продукти харчування, розширено систему соціального забезпечення. Уряд ужив заходів для розвитку національної економіки, що сприяли зростанню виробництва. Було подано допомогу дрібним і середнім сільським власникам, частину земель, що пустували, передано безземельним селянам. Значних успіхів було досягнуто у сферах народної освіти, медичного обслуговування. Однак внаслідок серйозних хитаннь і незгод всередині "Народного фронту", відсутності аграрної реформи, збереження власності іноземних компаній, початку Другої світової війни "Народний фронт" розпався.

Тема 6.9. Розвиток культури у 30-ті рр.. XX ст.

Освіта

Передові позиції США у виробництві, нових технологіях, зростання великого фабричного виробництва, конвеєрна система його організації з технікою, що безперервно ускладнюється, зумовили швидке зростання освіти в країні. Якщо 1910 р. у середній школі (9-12 класи) навчалося 15,4% молоді віком 14-17 років, то у 1930 — 51,4%, Перероблювався й зміст середньої освіти.

На початку 30-х років уряд Народного фронту Франції подовжив 1936 р. термін обов'язкового безкоштовного навчання до 14 років.

У Німеччині під час встановлення фашистської диктатури всю систему освіти в Німеччині було поставлено на службу нацизму. У школах процвітали расизм і антисемітизм. Заборонялися будь-які прояви вільнодумства, інакомислення. Престиж освіти катастрофічно знизився. Навіть у вищому політичному керівництві Німеччини фактично не було функціонерів з вищою освітою. Багато видатних вчених або покинули країну (Ейнштейн, Шрединге, Франк, Штерн, Вейль, Габер), або різко скоротили свою діяльність (Гільберт, Планк, Лауе). У ці роки освіта і наука в Німеччині мали суто прикладне спрямування й були насамперед підпорядковані військовим потребам рейху.

2. Найважливіші досягнення науки

1942 - Е. Ферміпрактично здійснив ядерну ланцюгову реакцію урану.

1932 - К. Андерсонзнайшов «анти-частку» - позитрон.

1932 - Дж. Чедвік відкрив нейтрон.

1934р. Ірен і Фредерік Жоліо-Кюрі відкрили штучну радіоактивність

3. Технічний прогрес

1939 - І. Сікорський сконструював апарат - перший гелікоптером ( США ).

1942 р. у США було випробувано літак з турбореактивним двигуном.

В 30-ті рр. у Франції розпочалася розробка проблем реактивного польоту і ракетобудування (Р. Лорен, Р. Рено-Пельтрі, Л. Дамблан). Центрами виробництва автомобілів Франції стають фірми "Рено", "Пежо-Сітроєн", "Крайслер-Франс" та ін.

В 1931-1932 рр. створено іоноскоп — першу телевізійну трубку, що передає, з накопичуванням електричних зарядів. Цей винахід належить В. Зворикіну, що працював у США.

1932 р було здійснено першу передачу рухомого зображення, а 1934 р. — зі звуковим супроводом під керівництвом П. Шмакова (СРСР).

Регулярні телепередачі вперше розпочалися у Великій Британії та Німеччині 1936 р., до США телебачення прийшло 1941 р.

4. Основні напрями в розвитку світової літератури

Література в країнах з тоталітарними режимами (СРСР, Німеччина, Італія, Японія) використовувалася для формування необхідної владі суспільної свідомості й контролю над нею. Вона перетворилася на інструмент пропаганди і засіб впливу на особистість.

У СРСР основним методом у літературі вважався «соціалістичний реалізм». Вводився принцип «партійності» літератури, що означав «вірність ідеалам соціалізму і марксизму-ленінізму», прославляння радянської дійсності. З 1932 р. літературний процес цілком потрапив під контроль партійних чиновників. Першими жертвами сталінізму стали Б. Пильняк, Г. Серебрякова, І. Бабель, О. Мандельштам, Б. Ясенський, М. Кольцов, М. Клюєв. Трагічною була доля М. Булгакова, романи і п'єси якого «Дні Турбіних», «Біг», «Біла гвардія», «Майстер і Маргарита» значно вплинули на розвиток світової літератури.

З іншого боку, більшовицький режим використовував авторитет «червоних письменників»Д. Бідного, В. Маяковського, М. Тихонова, О. Жарова, М. Свєтлова, М. Шолохова, Е. Багрицькогодля зміцнення своєї влади.

Література була частиною пропагандистської машини і в нацистській Німеччині. З країни емігрували Т. Манн, Л. Фейхтвангер, Е. М. Ремарк, Л. Франк, А. Цвейг, Б. Брехт, І. Бехер, А. Зегерс, Е. Вайнерт. Ті, хто залишився майже не беруть участі в літературному житті країни.

В Італії частина письменників відійшла від соціальної і реалістичної тематики. Ілюзорною втечею від дійсності був "магічний реалізм" М. Бонтемпеллі, католицький фаталізм історичних романів Р. Бакеллі, де історія суспільства розглядається з релігійною визначеністю. В поезії панують мотиви самотності, трагічного відчуття світу, висловлені у вишуканій поетичній формі (Дж. Унгаретті, Е. Монталлє, У. Саба). Посилення антифашистських настроїв відбилося у творчості Ч. Павезе, А. Моравіа ( "Маскарад" ), Е. Вітторіні ( "Бесіди на Сицілії" ).

У 1930-ті рр. в японській літературі панували тенденції прославлення «священної війни», необхідності нести "цивілізаторську" місію в Азію, обґрунтовуння тези "Азія для азіатів". Подібній тематиці присвячена трилогія А. Хіно "Хліб і солдати", "Земля і солдати", "Квіти і солдати" (1938-1939 рр.)

Література в демократичних країнах Заходу.

В західних демократичних країнах письменники, поети, журналісти, звичайно, мали набагато більше свободи у своїй літературній творчості. Однак і їх не можна назвати цілком вільними, бо вони залежали від редакторів, видавців, заробітної плати тощо. Крім того, література на Заході була значною мірою комерціалізована.

У політичному відношенні та ідеологічній орієнтації література Заходу була досить різноманітною і, як правило, відображала реалії життя. Проте на перше місце поступово виходили проблеми боротьби особистості за виживання в непростих умовах буття, прагнення людини до волі, незалежності та самовдосконалення. Письменники західних країн переважно вороже ставилися до фашизму, до будь-яких проявів насильства і спроб обмеження демократи.

Гострі соціальні проблеми життя американського суспільства відобразив роман Дж. Стейнбека «Грона гніву». Всесвітню славу здобув роман М. Міттчелл «Розвіяні вітром» ( 1936 р. ). Роман американського письменника Е. Хемінгуея "За ким дзвонять дзвони" став найвідомішим пам'ятником іспанським республіканцям і добровольцям-антифашистам усіх країн, що прийшли їм на допомогу.

У 30-ті роки в обстановці активізації боротьби народів проти фашизму і війни кращі представники літератури західних країн стали до лав активних борців. Р. Роллан, Л. Арагон, Т. Драйзер, А. Мальро "Надія'', Ж. Жіоно "Велика череда" і багато інших діячів культури брали участь в антивоєнному русі Вони виступали з публіцистичними статтями проти загрози війни, розвінчували сутність фашизму. Р. Роллан організовував конгреси миролюбних сил.

Голосно попереджала про загрозу нової війни й радянська література 20-30-х рр. Власне, про минулу світову війну в радянській літературі говорилося тоді вкрай мало: "тему" Першої світової перекривала "тема" революції та громадянської війни. Однак кращі твори цього періоду — "Тихий Дон" М. Шолохова, "Ходіння по муках" О. Толстого — розкривали дуже складну завжди тему: війна і людська доля. А вірш О. Суркова "Якщо завтра війна" відбивав радянську військову доктрину — ворога буде розбито "малою кров'ю" на його території.

5. Основні ідеї і напрямки у розвитку мистецтва в 30-ті рр.

Відмітною особливістю суспільної свідомості початку XX ст. була віра у прогрес людства, безмежний оптимізм. Здавалося, ніщо не може завадити людині, озброєній знаннями, зробити довкілля і суспільство кращими.

Перша світова війна викликала песимізм — зневіру у щасливе майбутнє і розповсюдження ірраціоналізму — зневіри в можливостях людського розуму.

Світова економічна криза, наступ фашизму, розповсюдження тоталітарних режимів викликали еміграцію митців з країн, де утвердилися фашизм і тоталітаризм, і внесла істотні зміни до художньої культури багатьох країн. Так, митці "паризької школи", що знайшли притулок у США, сприяли перетворенню Нью-Йорка на міжнародний художній центр.

Загострення боротьби тоталітаризму й демократії визначило зростання ідеологізації мистецтва, зіткнення полярних течій. В той же час починає відбуватися інтенсивний розвиток інтернаціональних (зближення мистецтва різних країн і народів) і національних мистецьких процесів.

У Німеччині за фашистської диктатури чимало митців-абстракціоністів (К. Кольвіц, Е. Барлах, О. Нагель) продовжували працювати нелегально, зберігаючи вірність гуманістичним ідеалам.

Руйнуючи культуру, фашизм намагався пристосувати мистецтво до своїх пропагандистських цілей. Активно відроджувалися найвульгарніші форми реакційного й міщанського мистецтва. Гротесково-помпезний стиль пізньої Римської імперії насаджувався в Італії, щоб викликати у населення думку про національну велич нащадків і спадкоємців Давнього Риму. В Німеччині розвивалися шовіністичні традиції німецького реакційного романтизму, символізму й німецького варіанту модерну — "югендстилю". Ідеї грубої сили, жорстокості, зневажливої пихи втілювалися в архітектурі й особливо у скульптурі фашистських країн (статуї, що уособлюють провінції Італії на "Форумі Муссоліні" в Римі, скульптури А. Брокера в Німеччині та ін.).

В Італії — батьківщині Відродження — у міжвоєнний період офіційному фашистському напряму протистояли митці ряду угрупувань ("Римська школа", "Корренте" та ін.), що закликали до свободи творчості й висловлювали соціальний протест у драматично-експресивних формах (роботи живописців Шипіоне, Р. Гуттузо). Реалістичний прогресивний напрям у мистецтві Італії представляли живописці й графіки Г. Муки, А. Піццінато, Д. Мелоні.

У мистецтві США міжвоєнного періоду посилюються реалістичні тенденції, йдуть пошуки нових тем і засобів вираження, зростає критичне сприймання дійсності. Довкола засновника нової реалістичної школи Р. Хенрі об'єдналися Дж. Споун, Дж. Лакс, У. Глеккенс та інші живописці й графіки, що з різних боків показували соціальне життя американського міста. Склалася й зміцніла після 1918 р. гостросоціальна графіка А. Янга, Р. Майнора, У. Гроллера, Ф. Елліса. Один з найбільших прогресивних митців XX ст. Р. Кент, а також Е. Хоппер, Ч. Бергфідд розвивали американську реалістичну традицію в живописі та графіці, доповнюючи її глибокими роздумами про сучасне життя, прагнучи узагальненості, чітких форм.

Різноманітне за жанрами й напрямками мистецтво Великої Британії представлено творами О. Джона, У. Оржна, Ф. Бренгвіна, С. Пеплю (реалістичний напрямок, портрет, графіка); М. Сміта, А. Хітченса (фовізм); У. Льюїса (кубізм, футуризм); С. Спенсера, Г. Сазерленда, П. Неша, Ф. Бейкона (витончена фантастика); Б. Ніколсона (абстракціонізм). Інтенсивно розвивається музичне життя Великої Британії, охоплюючи дедалі більше міст, у яких створюються музичні школи, оркестри, хорові товариства, провадяться музичні фестивалі й конкурси (Бірмінгем, Лідс, Норідж, Шеффілд та ін.). Міжнародне визнання одержує творчість Б. Бріттена. Велике значення для пропаганди оперного мистецтва мала діяльність Т. Бічема, головного диригента лондонського оперного театру "Ковент-Гарден".

Фовісти, кубісти, футуристи, що репрезентували на початку сторіччя нові модерністські течії, у 20-ті роки вже стали "старими" майстрами. Вони вже не "бунтівники", а визнані метри, хоча й не створюють більше нічого незвичайного (окрім П. Пікассо). В його творах залунала тема трагічного зіткнення світла і пітьми. 1937 р. він написав найвідомішу свою картину — трагічну композицію "Герніка" (Герніка — іспанське місто, знищене фашистськими бомбами). Виставлена в іспанському павільйоні Всесвітньої виставки, ця картина сприймалася як попередження, як символ загибелі людства, що загрожувала йому з боку фашизму.

В другій половині 20-х років зменшується інтерес до абстракціонізму. В ряді країн з авторитарними й тоталітарними режимами ця течія підпадає під утиски та заборону.

У 30-ті рр. вплив сюрреалізму переходить кордони Європи і поширюється насамперед у США, куди переїхали найвидатніші сюрреалісти. Практично всі великі напрямки мистецтва цього періоду вплинули на становлення художньої творчості другої половини XX ст.

Масова культура 30-х років була двох типів. У демократичних країнах вона була комерціалізована, але лишалася децентралізованою і в політичному відношенні різноманітною. В країнах з тоталітарними режимами (СРСР, Німеччина, Італія) масова культура стала використовуватися для маніпулювання і контролю над громадською свідомістю.

6. Театр і музика

Серед музичних вистав світових вершин досяг балет "Ромео і Джульетга" на музику С. Прокоф'єва з великою балериною Г. Улановою. Досяг творчої зрілості й світового визнання видатний композитор і диригент Д. Шостакович. 1938 р. у Ленінграді відбулася прем'єра опери Д. Кабалевського "Кола Брюньон" за Р. Ролланом. Великою популярністю в народі користувалися пісні композиторів І. Дунаєвського, О. Александрова, В. Соловйова-Сєдого. Свої перші симфонії в 30-ті роки написали молоді композитори А. Хачатурян та Т. Хрєнніков.

У театральному мистецтві Німеччини світового визнання дістали постановки п'єс Б. Брехта "Тригрошова опера" (1928 р.), "Матінка Кураж та її діти" (1938 р.) та ін. В напрямку політичної і масової пісні успішно працювали Г. Ейслер і Е. Буш. однак їхня творчість переслідувалася нацистським режимом.

У Франції в 30-х роках великої популярності набув новаторський театр "Картель". Найталановитішим режисером цього театру був Ш. Дюллен, що усував з нього натуралізм та декадентські елементи. Велику роль у пропаганді драматургії А. Чехова у Франції відіграв Жорж Пітоєв. Продовжувачем класичних традицій залишався театр “Комеді франсез”. Найбільшим центром передового театрального мистецтва став Національний Народний театр, очолюваний Ж. Віларом. Кращі режисери (Ж. Сарту, Л. Сельє) ставлять прогресивні, часом гостро соціальні п'єси ("Полковник Фостер визнає себе винним" Р. Вайяна, "Страх" Ж. Соріа та ін.). Найбільш визначний композитор Франції А. Онегерстає активним учасником Народного фронту, пише музику до п'єси Р. Роллана "14 липня", ораторію "Жанна д'Арк на вогнищі". Головна тема твору — заклик до боротьби.

У 30-ті роки в Франції набирає сили політична пісня, більшість прогресивних музикантів і співаків співпрацюють з Народним фронтом і підтримують його (А. Руссель, Ш. Кеклен ). На цей період припадає розквіт творчості композиторів Ж. Ібера, К. Дельвенкура, Ж. Міго, Ж. Рів'є, Е. Бродевша.. З'являється творча група "Молода Франція", що прагнула створювати живу, зрозумілу, гуманістичну музику.

1931 р. у США виник новий театр "Гілд". Передові принципи режисури утверджували Джо Мілзенер, Лі Сімонсон, М. Вебстер. З акторів найбільшу популярність завоювали Дж. Баррімор, К. Корнелл, П. Робсон.

7. Кіно

У 1927 р. було знято перший звуковий фільм, у ІІ пол. 30-х рр. кіно отримало колір.

Екрани всього світу заполонила голлівудська продукція з найрізноманітним спрямуванням: музично-розважальна, родинно-побутова, гостро-соціальна. Серед останніх — фільм Е. Штрогейма "Ненажерливість", антивоєнний фільм К. Відера "Великий парад". Зірки тогочасного кіно — це головним чином американці: Д. Дурбін, Д. Фербенкс, К. Гейбл, Г. Ллойд. Серед кращих фільмів американського кіно 30-х років фільми Ч. Чапліна "Нові часи", Дж. Форда "Грона гніву", У. Уайлера "Тупик".

На новаторських позиціях перебувала група передових французьких кінематографістів "Авангард" (Л. Деллюк, Ж. Ентгейн, М. Л. Ерб'е, Ф. Дюлак). Поступово на перший план у західному кінематографі виходять психологічна глибина характерів, поетичне відображення життя, спроба вирішення проблем "середнього класу"; дедалі глибше виявляються демократичні тенденції. Серед кращих фільмів 30-х років реалістичного напряму — "Під дахами Парижа" (реж. Р. Клер, Франція), "Життя належить нам" (реж. Ж. Ренуар, Франція), "Відпустка банківських службовців" (реж. К. Рід, Англія). В Англії у 30-ті роки зароджується художньо-документальне кіно.

В 30-ті роки С. Ейзенштейн створив фільм "Олександр Невський", О. Довженко "Арсенал", "Земля", "Аероград". Проте найбільш відомими й улюбленими для багатьох поколінь глядачів були фільми "Чапаєв" (1934 р.) братів Васильєвих, "Веселі хлоп'ята" з Л. Утьосовим (1934 р.), "Цирк" (1936 р.) Г. Олександрова з Л. Орловою.

У таких країнах, як Німеччина, Італія та Японія, аж до їхнього воєнного розгрому кіно було підпорядковано цілям фашистської шовіністичної пропаганди. У Німеччині та Італії широко демонструвалися "історичні" фільми, що фальсифікували дійсність та історію на догоду фашистським ідеологам. В Японії великого поширення набули фільми, де оспівувалася звитяга самураїв, їхня готовність пожертвувати своїм життям за імператора, пропагувалися насильство і расова нетерпимість.

Спорт

В країнах Західної Європи та США наголос ставився на тих видах спорту, які сприяють оздоровленню населення, а також на видовищних ігрових видах змагань..

У тоталітарних державах увага приділялася військово-спортивній підготовці молоді до служби в армії, тому культивувалися такі види спорту, як біг, стрільба, кінний спорт, боротьба та ін. В нацистській Німеччині, яка активно готувалася до завоювання чужих земель, культивувалися біг, плавання, лижний спорт, велика увага приділялась альпінізму, спортивній орієнтації, мотоциклетному спорту.

В СРСР 1931 р. було встановлено загальносоюзний комплекс "Готовий до праці та оборони СРСР". Також було встановлено значок "Ворошилівський стрілок" за найкращі показники у стрільбі.

ТЕМА 7 НАЗРІВАННЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Тема 7.1 Наростання загрози війни

1. Зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу у 30-ті роки

США:

1) боротьба з Японією за Далекосхідний регіон та за панування в Східній Азії;

2) ізоляціоністська політика.

Британія, Франція

1) прагнення гегемонії у Європі;

2) політика “умиротворення” щодо агресора – досягти компромісів, поділити сфери впливу, зволікати зі вступом до збройного конфлікту з агресором

Італія

1) експансія в країни Середземномор’я: Балканського півострову та Африки;

жовтень 1935 р. – травень 1936 р. – окупація Ефіопії.

квітень 1939 р. – окупація Албанії

СРСР

1) дотримання нейтралітету;

2) з 1934 р. зацікавленість у створенні системи колективної безпеки.

Німеччина

1. Ліквідація обмежень за Версальським договором.

1932 р. – Лозаннська конференція – скасування виплат репарацій Німеччиною

1935 р. — повернення Саарської області до складу Німеччини;

1935 р. – відновлення всезагальної військової повинності; збільшення армії до 500 тис. чоловік і початок її переозброєння.

7 березня 1936 р. – окупація Рейнської демілітаризованої зони (операція “Шулунг”)

2. Об’єднання усіх німців в межах германської держави.

12 березня 1938 р. – відбувся аншлюс Австрії (приєднання без єдиного пострілу).

Внаслідок Мюнхенської угоди від 29-30 вересня 1938 р. Німеччині передали Судетську область

3. Встановлення світового панування.

2. Консолідація сил агресорів

У жовтні 1936 р. – між Італією та Німеччиною було підписано протокол Чіано-Нейрату про співробітництво та розподіл сфер впливу. Виникла “вісь Берлін-Рим”.

У листопаді 1936 р. – між Японією та Німеччиною було підписано “Угоду про боротьбу з Комуністичним Інтернаціоналом” або Антикомінтернівський пакт

У листопаді 1937 р. до пакту приєдналася Італія. Виникла “вісь Берлін-Рим-Токіо”.

22 травня 1939 р. – оформився “Сталевий пакт” – договір про політичне і військове співробітництво між Італією та Німеччиною на 10 років.

Тема 7.2 Переддень війни

У березні 1939 р. – Гітлерівським командуванням було ліквідовано залишки незалежності Чехословаччини : Чехія, Богемія і Моравія були проголошені німецьким протекторатом. Північна Словаччина оголосила нейтралітет та перетворилася на сателіта Німеччини – формально незалежна країна, але фактично цілковито підлегла великій державі.

В цей час Британія, Франція, СРСР з одного боку проводять постійні переговори про спільні дії в боротьбі проти агресора. З іншого – кожна держава діє у власних інтересах і починає таємні домовленості з Гітлером, прагнучі відвести від себе удар. Зближення з Німеччиною вивело б СРСР з міжнародних конфліктів, поліпшило б стосунки з Японією.

23 серпня 1939 р. між Німеччиною і Радянським союзом було підписано договір про ненапад строком на 10 років. Цей договір увійшов в історію під назвою “пакт Молотова-Ріббентропа”. Окремою частиною цього договору став додатковий таємний протокол, в якому йшлося про долю Польщі та про сфери впливу Німеччини і СРСР у Європі:

до сфери впливу СРСР потрапляли – Фінляндія, Естонія, Латвія, Бессарабія, Східна Польща : а) Західна Україна; б) Західна Білорусія; в) Варшавське та Люблінське воєводства;

до сфери впливу Німеччини - Західна і Центральна Польща, Литва.

На сході – межа по лінії рік Нарев-Вісла-Сан.