Політична думка в Україні в період панування Речі Посполитої

В історії суспільно-політичної боротьби в Україні період, який обіймав кінець XVI — початок XVII ст., характери­зувався розвитком прогресивного ідейно-політичного руху, пов'язаного з соціально-економічним життям і визвольною боротьбою українського народу. В ту добу посилився наступ,, на його права та свободу з боку польських магнатів. У плеяді полемістів виділяється автор "Апокрисиса", що виступав під псевдонімом Філалет. У ньому Філалет обстоював у релігійній формі ідею рівності людей незалежно -від місця і становища у житті. З цього випливало пояснення відносин між монархом (владою) і народом (підданими): монарх не е беззастережно й абсолютно повновладним володарем над своїми підданими. Влада монарха, на його думку, зовсім не торкається душі. Влада монарха не є абсолютною і стосовно "тіла" людини, тобто в земних, світських, суспільно-державних справах. Автор з особливою силою наголошував на необхідності дотримання і шанування монархом прав і свобод народу. Дотримання монархом закону, поважання прав і свобод підданих є джерелом сили і могутності держави. Отже, соціально-політичні погляди автора "Апокрисиса" включають ідею суспільного договору і природних прав, обмеження влади монарха законом, визначення прав і свободи підданих, заснованих на вимогах "права й божого й прирожоного". За своїм соціальне- політичним характером вони спрямовані проти тієї шляхетської демократії, яка надавала необмежені права можновладцям І прирікала на цілковите безправ'я трудящих. На іі основі Філалет засуджував шляхетську демократію і ставив вимогу створен­ня справедливого закону і його суворого дотримання як королем, так і підданими. Спираючись на теорію суспільного договору і природного права народів, договірного походження держави І принцип обмеження влади монарха законом Філалет заперечував абсолютизм не тільки світського монарха, а й папи римсь­кого.Ця рівність людей від природи не дає нікому права самовільно ставати вище над іншими. І. Вишенський звернув увагу на роль правосуддя у житті суспільства: суд повинен охороняти закон і справедливість, утверджувати й захищати громадянські права І сво­боди. Суспільно-політичні погляди І. Вишенського тісно поєдну­валися з його суспільною позицією, що визначалася стано­вищем трудового, пригнобленого селянства.

14 Політичні концепції у Києво-Могилянській академії.

Києво-Могилянська академія, ставши першим вищим на­вчальним закладом на східних та деяких південних слов'ян­ських територіях, зробила вагомий внесок у формування світосприймання, розуміння та осмислення суспільного жит­тя. У тогочасних історичних умовах польсько-шляхетського ; панування на Україні українці не мали власної державності, влада на їхніх землях належала польському королеві.. Єдиною владою, силу якої в цих умовах можна було протиставити польському королеві, була влада православної церкви. П. Могила, засновник Києво-Могилянської академії, розвивав ідею її верховенства. Але окремі думки П. М. розходилися з ідеєю верховенства "стану священнического", спрямованою проти королівської влади. Звертаючи свій погляд до православної росії, вважав, що ідеальний володар — це сильний православний цар, який повинен бути вірним православ'ю, вірі в Бога. Погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали і розвивали діячі Києво-Могилянської академії, зокрема, С. Яворський. Підтримуючи політику Петра І щодо розвитку армії, флоту, економіки, освіти, С. Яворський був незадоволений церковною реформою, захищав інтереси церкви, її владу в духовному житті суспільства, виступав проти підпорядку­вання церковних справ світській владі. Хоч світська влада від Бога і всі повинні їй підпорядковуватися, проте вона не повинна втручатися у церковні справи і канони православної віри. Проблеми держави й абсолютної монархії, співвідношення світської та церковної влади посідали значне місце у творчості Ф. Прокоповича. Сподвижник Петра І у його реформаторській діяльності, Прокопович зосереджував увагу на теорії держави і права. Він вперше в умовах російської держави створив теорію освіченого абсолютизму, ґрунтуючись на теорії при­родного права і суспільного договору . Суть розробленої Ф. Прокоповичем теорії освіченого абсолютизму полягала в умотивуванні пріоритету світської влади, підпорядкування церкви державі, секуляризації церковних і монастирських маєтностей. Вона визнавала верховним носієм державної влади лише освіченого володаря, "філософа на троні. Теорія абсолютизму тісно пов'язувалася з тогочасною суспільно-політичною боротьбою за владу і майнові інтереси світської аристократії та церковної ієрархії.

15 Розвиток нац. ідеї і державотворчі процеси в період козацько-гетьманської доби.

В історії суспільно-політичної боротьби в Україні період, який обіймав кінець XVI — початок XVII ст., характери­зувався розвитком прогресивного ідейно-політичного руху, пов'язаного з соціально-економічним життям і визвольною боротьбою українського народу. В ту добу посилився наступ,, на його права та свободу з боку польських магнатів. У плеяді полемістів виділяється автор "Апокрисиса", що виступав під псевдонімом Філалет. У ньому Філалет обстоював у релігійній формі ідею рівності людей незалежно -від місця і становища у житті. З цього випливало пояснення відносин між монархом (владою) і народом (підданими): монарх не е беззастережно й абсолютно повновладним володарем над своїми підданими. Влада монарха, на його думку, зовсім не торкається душі. Влада монарха не є абсолютною і стосовно "тіла" людини, тобто в земних, світських, суспільно-державних справах. Автор з особливою силою наголошував на необхідності дотримання і шанування монархом прав і свобод народу. Дотримання монархом закону, поважання прав і свобод підданих є джерелом сили і могутності держави. Отже, соціально-політичні погляди автора "Апокрисиса" включають ідею суспільного договору і природних прав, обмеження влади монарха законом, визначення прав і свободи підданих, заснованих на вимогах "права й божого й прирожоного". За своїм соціальне — політичним характером вони спрямовані проти тієї шляхетської демократії, яка надавала необмежені права можновладцям І прирікала на цілковите безправ'я трудящих. На її основі Філалет засуджував шляхетську демократію і ставив вимогу створен­ня справедливого закону і його суворого дотримання як королем, так і підданими. Спираючись на теорію суспільного договору і природного права народів, договірного походження держави І принцип обмеження влади монарха законом Філалет заперечував абсолютизм не тільки світського монарха, а й папи римсь­кого. Визначне місце у розвитку суспільно-політичної думки в Україні кінця XVI — початку XVII ст. посідав І. Вишенський. У його поглядах центральною постаттю була людина, але не абстрактна, а конкретна, з її муками та стражданнями, яка у реальному житті бореться за своє визволення та спасіння. Виходячи з принципу відношення "дух — тіло", полеміст намагався знайти обґрунтування для вимог свободи, рівності, справедливості, насамперед у сфері духа, а потім покласти це в основу громадського життя. життєдіяльності людини і народу .І. Вишенський висунув концепцію соборності правління християнською церквою, засновану на ідеї рівності всіх людей. Ця рівність людей від природи не дає нікому права самовільно ставати вище над іншими. І. Вишенський звернув увагу на роль правосуддя у житті суспільства: суд повинен охороняти закон і справедливість, утверджувати й захищати громадянські права І сво­боди. Суспільно-політичні погляди І. Вишенського тісно поєдну­валися з його суспільною позицією, що визначалася стано­вищем трудового, пригнобленого селянства.

16Практика державотворення в Україні епохи Запорожської Січі і Гетьманщини.

Причини виникнення: Земля. 1471р. Київське князівство переходить до Литви і організовує воєводство. Литва запроваджує нові порядки. Це феодальні правила. Земля в Україні була общинною власністю, а тепер земля належить вищим і середнім станам. Селяни позбавляються права володіти землею. Селяни тікають на південь у пошуках землі. В Литовському князівстві до Люблінської унії 1569, цінними угіддями були: лісові, водні, болотні. Тому землеробство тут не заохочувалось. А селянин перш за все був хліборобом. На півдні існували татарські козаки, що здійснювали набіги на укр. землі. Укр селянин, витіснений з одного боку Литвою, а з іншого — татарами, змушений був вдатися до держави. Наявність на півдні України вільних степів — незайнятих земель. На протязі багатьох століть укр. народ існував на основі віче — народної влади. Не було жорстких законів. Процес ополячення, нав’язування чужої культури. Процес покатоличення — нав’язування чужої віри. В 1596 р були підписана Берестейска унія — компроміс між масами західного католицизму і східного православ’я. Географічна: Наявність на півдні Дніпровських порогів, що дало змогу безпечного встановлення Зап Січі. На Січ міг пройти будь-хто. Претендент мав виконувати декілька умов: бути вільним, неодруженим, мав говорити українською мовою. З 1654 р додали ще: вірність московському царю, православна віра, козак мав пройти військовий вишкіл. Основною масою війська були сіромахи — піші. Військо запорізьке ділилось на зимових і січових. Січове козацтво — виключно холостяцьке братство. Вони отримували харчову і грошову платню. Сімейне або зимове — мешкало за межами січі в сімейниках і хуторах. В основі політ організації державності ЗС були община, громада, товариство, рада — на якій міг бути присутнім кожен і кожен мав рівне право голосу. Військо поділялось на військове і територіальне. Військове ділилось на курені. територіальне на паланки. Щороку 1 січня обов’язково збирались на Раду. Адміністративна влада функціонувала в такому порядку: кошовій (найвища влада), суддя, єсаул, писар. Кошовий концентрував у своїх руках військову, судову, адміністративну та духовну владу.

17 Кирило-Мефодієвске товариство про державно-політичний устрій України.

Наприкінці 1845 — початку 1846 рр. в Україні виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Його ініціаторами були М. Костомаров, М, Гулак, В- Білозерський. Кирило-Мефодіївське товариство ставило своєю метою об'єднати усі слов'янські народи в єдину федеративну республіку. Основні ідеї товариства були викладені н "Книзі буття українського народу", а шляхи і засоби осягнення мети — у "Статуті Слов'янського товари­ства св. Кирила і Мефодія". Кирило-Мефодіївське товариство чітко відстоювало ідеал рівності і братерства для українського та інших, насамперед слов'янських народів, що терпіли соціально-економічний, політичний та національний гніт, та керу­ючись цим принципом, відкидало усі форми поневолення, виступало проти царизму, й усієї системи самодержавного ладу, заперечувало кріпосне право, гноблення, людини і народу. У програмній частині "Статуту Слов'янського това­риства св. Кирила і Мефодія" зазначалося, що "духовне І політичне об'єднання слов'ян є їх істинне призначення, до якого вони повинні прагнути", і це призначення — історична доля кожного із слов'янських народів, у тому числі й українського. "Об'єднання" слов'янських народів розглядалося не як їх злиття з утратою національних особливостей та окремішностей. При об'єднанні "кожне слов'янське плем'я матиме свою самостійність.,, управління народне і дотримування рівності співгромадян". Але й саме управління повинно ґрунтуватися на високоморальних та культурних засадах, бо за такої рівності освіченість і чиста моральність мають стати умовою участі " в ньому. В основу суспільно-державного устрою, тобто "управління, законодавства, права власності й освіти у всіх слов'ян" ставилися принципи християнської релігії. В усіх республіках передбачалися рівноправність всіх віросповідань, скасування кріпосного права і тілесних покарань. І нарешті, висувалася вимога представницької влади, тобто існування загального слов'янського собору з представників усіх племен. Одним словом, Кирило-Мефодіївське товариство передбачало створення слов'янських демократичних держав-республік, об'єднаних .на принципах федеративності у слов'янський союз.

18 Проблеми демократії держави та політ. відносини в суспільній думці в Укр. XIX ст.

Визначне місце в історії сусп-пол. думки в Україні 2 пол 19ст. посідала творчість Драгоманова. Основу його сусп-пол. та державних поглядів становила автономно — федералістична концепція. Він стояв на автономно-федеративних позиціях розв’язання соц-екон і держ-пол питань. Одним із методів боротьби з самодержавством , а також шляхів переходу до нового ладу він вважав революцію. Але він також допускав ідею еволюційного поступу суспільства. Виступаючи за пошук провідних суспільно-політичних ідей, М. Драгоманов вважав, що "головне діло — поступ людини й громади, поступ політичний, соціальний і куль­турний, а національність є тільки ґрунт, форма та спосіб...". Постійний страх за свою .національність п риту плює увагу до загальнолюдського. Національні права можуть бути осягнуті на ґрунті полі­тичних свобод: чим більше політичних свобод, тим більше національних прав. Виступав за автономно-федеративний лад, на ґрунті якого можуть бути розв'язані соціально-скономічні, держав­но-політичні та національні питання. Погляди С. Подолинського на державу, її роль, місце і функції у суспільному житті. Проаналі­зувавши Їх, можна виділити такі, зокрема, положення:

1) за соціалізму не буде державного постійного війська, яке стояло б проти народу, а буде загальнонародне опол­чення, озброєний народ, який захищатиме свої завоювання;

2) не буде ніякого начальства, державно-адміністративного апарату, які стояли б над народом і проти народу. а вирішальне слово в усіх справах належатиме народові;

3) не буде станових, поліції,' жандармерії, тюрем, а злодіїв й інших порушників каратиме сам народ, громада;

4) не буде суду і законів, а якщо будуть порушники, то "кожна громада сама собі даватиме суд і правду". Отже, ідеал С. Подолинського — суспільство, в якому народ сам управлятиме і керуватиме всіма економічними, політичними та культурними справами, організує виборчу адміністрацію повітових, волосних, керівні федеральні органи тощо, створить народні суди і — що особливо важливо — "громадське козацтво" (міліцію), до котрою належатиме кожний громадянин, придатний до військової служби. Подолинський стояв на позиціях федералізму, виступав за таке централізоване управління суспільно-політичним життям, яке б вкладалося в рамки федерації і певних федеральних органів.

19 Основні напрями розвитку Укр політ. думки першої пол. XX століття.

Політична думка в Україні на початку XX ст. відображала перехід українського національно-визвольного руху із стадії, культурного українофільства до організованої роботи в масах. У цьому зв'язку заслуговують на увагу погляди М. Міхновського, викладені у праці "Самостійна Україна", що були своєрідним політичним кредо Революційної української пар­тії. Ця праця є етапною у розвитку політичної думки в Україні. В ній міститься твердження про те, що "державна самостійність є головною умовою існування нації, а державна самостійність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин". Стосовно України це означало боротьбу за "одну, єдину, нероздільну, вільну, самостійну Україну. У "Самостійній Україні" ставилося завдання повернути права, визначені Переяславського конституцією 1654 р., "з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії". Відновлення Переяславської конституції розглядалося М. Міхновським як перший ступінь до повної свободи. Міхновський склав програму Української народної партії так, щоб вона відповідала вимогам різних верств населення і разом з тим зберігала основні ідеї. В програмі формулювалася вимога автономії України, але тільки як крок до повної самостійності: Щодо державної влади у незалежній Україні, то М. Міх­новський висував ідею повновладдя українського народу. Політичне управління Україною мали здійснювати президент або гетьман та все­український парламент чи сейм. Тобто самостійна Україна за типом політичного режиму мала бути республікою.

20Вляда як явище політичного суспільного життя.

Політична влада — політичні відносини, народжені відмінністю соц. структурних інтересів які випливають з відносин власності на засоби виробництва, що зумовлює соціальну перевагу та авторитет власника і приводить до створення суб’єкта та об’єкта влади.

Об’єкт — це першоджерело влади, він її комусь делегує і сам підкорюється тому, кому делегує.

Суб’єкт — посередній спосіб влади, який організовує поведінку об’єкта владними засобами відповідно до інтересів об’єкта.

Першоджерелом влади є реальне панування однієї частини явища над іншою.

„Політична влада“ ширше від „влада державна“, бо вона може бути і в партіях, профспілках.

Риси державної влади:

1) Влада здійснюється за допомогою апарату на певній території — на яку поширюється суверенітет цієї держави.

2)Державна влада має можливість використовувати засоби насилля.

21 Основні концепції політичної влади

Здійснення політичної влади в суспільстві здійснюється за допомогою механізму: панування, керівництво, організація, контроль. Суспільство ділиться на тих „хто“ і „кого“. Ці відносини дають певну дистанцію і це веде до розподілу суспільства на „ми“ і „вони“.

Маємо певний наказ, який передбачає його виконання

1. Панування — відображається в державно-правових актах, воно узагальнене.

2. Керівництво — полягає в прийнятті принципово-важливих рішень і їх реалізації.

3. Організація — передбачає погодження упорядкування і забезпечення взаємозв’язку людей груп.

4. Контроль — забезпечує дотримання соціальних норм, правил діяльності.