Загальна характеристика творчості Сергія Жадана

Мовний портрет Сергія Жадана Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Особливості творчого стилю Сергія Жадана. 5

1.1. Загальна характеристика творчості Сергія Жадана. 5

1.2. Особливості індивідуально-авторського стилю Сергія Жадана. 11

Розділ 2. Особливості мови у творах Сергія Жадана. 18

2.1. Стилістична функція розмовної лексики у поетичних творах С. Жадана. 18

2.2. Використання жаргонної лексики у творах С. Жадана. 22

Висновки. 27

Використана література. 28

Вступ

Усе українське суспільство сьогодні переживає період реформ, які більше схожі на природні катаклізми і катастрофи, і зараз здається, що нічого путнього з цього не вийде. Але не будемо забувати, що найкращим суддею є час, який і розставить все по своїх місцях.

Ці зміни охопили майже всі сфери життя кожного без винятку українця, починаючи з постійних перетурбацій владних еліт і закінчуючи черговими новинками у освіті. Саме ці ”деформації” нам і хотілось би прокоментувати та запропонувати своє бачення на цю надзвичайно важливу та актуальну ”проблему” у кращому значенні цього слова.

Відродження вітчизняної культури на початку минулого століття зактуалізувало проблему її естетичної орієнтації. Географічна, політична й ментальна межовість України спричинилася до того, що ці пошуки були спрямовані вздовж вектора "Схід-Захід". Найвпливовішим ученням 1920-х років була теорія "азіатського ренесансу" Миколи Хвильового, який услід за німецьким філософом Освальдом Шпенглером декларував вичерпаність духовного потенціалу Європи та майбутнє культурне піднесення азіатських країн. На сьогодні це питання не втратило своєї злободенності. Найновіші варіанти його розв'язання належать українським митцям 1990-х, серед яких чільне, ледь не культове місце належить харків'янину Сергієві Жадану.

Упродовж останніх років на літературній карті нашої держави з’явилось чимало яскравих літературних зірок, до їхнього числа сміливо можна віднести і Сергія Жадана. Про це свідчать критичні розвідки М. Бриниха, І. Бондаря-Терещенка, Л. Березовчук, М. Сулими, О. Різниченко, І. Римарука, Ю. Андруховича, М. Кіяновської, А. Бражкіної, А. Білої, Л. Ганжі, Є. Барана, І. Андрусяка, О. Ірванця, В. Моренця, І. Старовойт, А. Кокотюхи та інших про творчість С. Жадана, які друкувалися у вітчизняній і зарубіжній періодиці.

У нашому дослідженні мова йтиме про особливості творчості Сергія Жадана.

Сергій Жадан (нар. 1974 року) – відомий поет, літературознавець, кандидат філологічних наук, викладач літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Він належить до андерграунду, того мистецького напряму, який “відрізняється від загальноприйнятого, який перебуває під неформальною забороною влади і не має офіційного визнання”. Інакше кажучи, С. Жадан – витвір пострадянської епохи, який не зважає на авторів та авторитети, пише так, як зручно йому і „чхати”, хто що про нього скаже. Але про нього говорять багато. Його твори перекладаються сьогодні багатьма мовами. Він сам подорожує, їздить, ходить, літає, аби зустрітися зі своїми читачами, запропонувати їм свої твори.

П.Загребельний говорить, що його (Жадана) герої намагаються “бодай виповзти за межі крейдяного кола того маразму, в якому приречене народитися, а тоді й жити покоління нашого автора”.

Розділ 1. Особливості творчого стилю Сергія Жадана

Загальна характеристика творчості Сергія Жадана

Сергій Жадан був і редактором, і поетом, і прозаїком, і є активним суспільним діячем. Це свідчить про постійні пошуки його творчої душі та про багатогранність Жаданового таланту.

Популярність письменника можна визначити не за кількістю збірок чи їхнім тиражем, а за критичними статтями про автора та відгуками канонічних постатей української літератури. Творчість Жадана оцінювали такі відомі діячі у нашій літературі, як Загребельний та Андрухович, Андрусяк та Антипович, Римарук та Березовчук і багато, багато інших.

На їхню думку, Жадан, незважаючи на свій вік, має вже сформовану, але, за словами Павла Загребельного, скороспілу мудрість, терпку й зелену, як молоде вино. З цим погоджується і Т.Антипович.

У інтерв’ю одному з журналістів Сергій Жадан сказав: ”Дві мої останні книги – дуже автобіографічні. Це, фактично, фіксація побаченого і пережитого. Загалом у мене страху автобіографічності немає...”. Найвиразнішим прикладом цього є роман ”Депеш Мод”, у якому головний герой Собака Павлов є ровісником Жадана та схожий за багатьма рисами характеру на автора.

Ще однією домінантою творчості можна назвати урбаністичність. Майже кожне явище Жадан пов’язує з містом, навіть не наводячи яскравих природніх пейзажів. Склалося таке враження, що місто для письменника є всім: і вірою, і життям, і батьківщиною.”Холодні леза та срібні цвяхи”, ”набряклі залози весни”, ”Господня арматура” – найкраще тому підтвердження.

Автор поетичних збірок: "Рожевий дегенерат" (1993), "НЕП" (1994), "Цитатник" (1995), "Генерал Юда" (1995), "Пепсі" (1998, двомовне українсько-німецьке видання; тексти в перекладі Урсули Керстан), "The very very best poems, psychodelic stories of fighting and other bullshit (кращі вірші 1992-2000" (2000), "Балади про війну і відбудову" (2000), "Два міста" (2000), "Історія культури початку сторіччя" (2003). Проза: збірка розповідей "Біг Мак" (2003), автобіографічний роман "Депеш Мод" (2004) - останній виданий також в Росії видавництвом "Амфора" в 2005 році, "Горілка оптом".

У 2005 році Сергієм Жаданом завершена нова книжка під назвою "Аnarchy іn the Ukr", написана протягом чотирьох місяців у Варшаві, видана в Україні і Польщі (цікавляться рукописом, з чуток, і в Німеччині). Не дивлячись на гучну назву, запозичену у британських панк-рокерів "Sex Pіstols", це - не зовсім агітка, не зовсім художня література, але і не наукове дослідження. Матеріал для книги Сергій Жадан збирав на території, де в двадцятих роках минулого століття знаходилася вільна республіка Нестора Махно, зі столицею в Гуляй-Полі. У результаті, як говорить автор, вийшли путні замітки, плюс ліричні новели. Є навіть розділ, присвячений харківському палатковому містечку часів помаранчевої революції, комендантом якого був Сергій Жадан [2;38].

З 1997 року Сергій Жадан - предмет постійних скандалів в українських засобах масової інформації, причиною яких стало видання малотиражного (всього 200 екземплярів) літературного журналу "Гігієна". Непідцензурность і провокаційнність журналу були сусідували з їдкою іронією, яка переходила в сарказм: наприклад, на обкладинці третього номера український поет Юрій Андрухович в готелі, похмільний і напіводягнений, намагається чистити зуби під плакатним гаслом "Культуру не відчистиш!". Після публікації в першому ж номері журналу матеріалу про маловідомі факти життя Тараса Григоровича Шевченка на автора заміток був здійснений невдалий замах, а дискусія навколо публікації переросла в полеміку з президентом України Леонідом Кучмою. Президент грубо висловився про журнал на сторінках "Літературної України", на що редактори холоднокровно заявили, що не здивовані некоректністю випаду президента і відносять її на рахунок його (президента) некомпетентності і загального низького рівня комуністичної системи виховання. Так сформувалася головна особливість тодішньої української видавничої стратегії - випускати бестселери рідко і мікроскопічними тиражами, влаштовувати скандал і перевидавати книги вже в Польщі або Німеччині. "Аnarchy іn the Ukr", наприклад, до помаранчевої революції взагалі була неофіційно заборонена до видання - ще до того, як була дописана до кінця.

Сергій Жадан – письменник, який вартий вивчення у загальноосвітніх школах, адже не можна виховувати нове покоління українців на стереотипах минулих століть, шклярі, принаймні мають право знати на існування та творчі задуми яскравих сучасних письменників.

Книга "Історія культури початку сторіччя" була вже видана у 2003 році в Росії видавництвами KOLONNA Publications і АРГО-РИЗИК тиражем 500 екземплярів у серії "Молоді поети світу" (за редакцією Дмитра Кузьміна). І українська, і російська критика сходяться на тому, що це - чи не краща книга поета (проза Сергія Жадана оцінюється значно нижче) [2;35].

Примітна рецензія на збірку і в українському "Малому Буковинці": "Коли в минулому році Сергій Жадан видав на-гора збірку віршів "Історія культури початки сторіччя" і збірку прози "Біг Мак", всім (окрім міністра внутрішніх справ і нас, експертів "Книжки року") стало зрозуміле: зараз саме він є в Україні найадекватнішим відображенням "духу часу". Жадан, що гріха таїти, і до вбивства силабо-тоніки був дуже сильним поетом, але тепер, остаточно освоївши вірші, які своєю структурою нагадують хмари (або відбиті в очах випадкових метеликів лабіринти наших міст, або покреслену свавільними венами шкіру наших рук, або наші закономірно розірвані прокурені легені), він став тим, ким його хотіла бачити історія культури початку сторіччя: її безнадійно застудженим горлом".

Жадан став законодавцем моди в молодій українській поезії, що відмовилася як від загальновживаних національних штампів (Тарас Шевченко, запорізькі козаки, сало і горілка), так і від ностальгії за радянською словесністю, що пішла (братерство народів СРСР). Україна в образі Жадана - щось самостійне і живе, щось реальне і, якщо завгодно, не пострадянське, а східноєвропейське.

Наведемо фрагменти з критичних статей на творчість Сергія Жадана:

«Очевидно, якщо намагатися уявити узагальнений образ поета, то кращої кандидатури, ніж Жадан, годі шукати». Ми­хайло Бриних (Київ).

«...Жадан з любов'ю творить каталог пам'яті, куди вхо­дять знайомі з дитинства міські краєвиди з музеєм мотлоху ра­дянського побуту». Лариса Березовчук (С.-Петербург).

«Сергій Жадан — не перший з найкращих представників постпанківського періоду в різнобарвній культурі 90-х років. Першим, як знати, був призабутий нині поет Гекльбері Фіни...

Жадан аж ніяк не романтик. Він ніколи не протиставляв себе цьому світові: водку пив з горла, м'яча бив з носака, одне слово, почувався на рівних з довколишнім антиукраїнським середовищем». Ігор Бондар-Терещенко (Харків).

«Читати тексти Жадана — наче продивлятися уявні кіно­кадри. У цій домінуючій візуальності, як на мене, вірність ав­тора традиціям саме авангардової, а не модерної естетики. Його образний світ розгортається суміщенням оречевлених метафо­ричних сюжетів, до кожного з яких є код, хоча дійти до нього можна тільки через осмислення всієї системи». Ольга Різничен­ко (Харків).

«Цей, сьогоднішній, Жадан є цікавим об'єктом для анато­мічно-літературознавчих, соціологічних та інших кримінальних вправлянь, бо розвинувся до генетично складного мультикультурного гібриду і тягне за собою глибоку колію в мистецькому дискурсі кінця XX століття — для одних читачів своїми «стіхамі», для інших — плястиліновими машкарами, для когось—стра­тегією іміджмейкерства і літературного маркетингу, ще для ко­гось — людським спілкуванням». Анна Біла (Донецьк) [22;35].

Порятунок від культурної асиміляції поет убачає в наявності пам'яті: політичної, естетичної, історичної, суспільної, особистої. Пам'яті, покоління для нього - плин свідомості, спогади-фантазії й відчуття "духу часу". Історична пам'ять є ознакою особистості, творця, громадянина; "в теплій, щирій інтонації Сергій Жадан з любов'ю творить каталог пам'яті, куди входять знайомі з дитинства міські краєвиди з музеєм мотлоху радянського побуту. Та реалії минулого викликають вже подяку і пошану, а не зневажливо-іронічну погорду, як в деяких ранніх творах. Бо там - в глибині історії - відбувається таїнство синівської любові, що дає сили і наснагу жити зараз" (Любов Березовчук). У такий спосіб, Сергій Жадан, один із найяскравіших представників "дев'яностиків", закликає до літературно-естетичної орієнтації на Схід як джерело релігієтворчого потенціалу - сили побудови новітнього світу, виявляючи стосунок до теорії "азіатського ренесансу", а отже, до потужної традиції української літератури. "Революційний", дещо провокативний характер діяльності й мислення наймолодших літераторів (того ж Жадана) пояснюється відчуттям літературного життя як живого організму, коли сьогодні ж можливо все докорінно змінити. У тім і перевага літпроцесу-події, що його учасники - живі письменники - ще не перетворилися на любий серцю архівіста препаративний матеріал.

Сергій Жадан творить нову українську поезію. Цілком нову і сучасну українську поезію, яка має не увійти до літератури, а стати нею. Зв`язок з минулим втрачено безнадійно: ніяких вишиванок, калинових сопілок та верб з чорнобривцями в будь-яких їх пізніших модернізованих модифікаціях. Ніяких заяложених та затертих прогнозованих формул національної екзистенції. Ніяких пафосних зухвалих викликів на кштаклт бу-ба-бістських, що не можуть претендувати на щось більще ніж, хай потужне, але дуже тимчасове явище у вітчизняному літературному процесі.

Звичайно, Жадан не творить все з нуля. Він спирається і продовжує українську футуристичну традицію в поезії, поєднує її з суб- та контр- культурними тенденціями західного мейнстріму, вживленими, проте, на українському грунті (чи пристосованими до нього), базується на постмодерному сприйнятті. Але з квінтесенції цих елементів постає унікальна конструкція позначена новим архітектурним підходом. Вона більш європейська, точніше Східноєвропейська, але не уніфікована, не сценізована, якою вона уже є на Заході, а з притаманним їй живим колоритом. Особливо помітний вплив Відня, з поетами якого Жадан мав доволі тісні контакти. Мотивом Сходу позначений також і міф Харкова, рідного міста, особливістю почуттів до якого просякнуті вірші лідера поетичного покоління 90-х. Антропомізований Ісус, безмовні риби та розбиті залишки армії-привиду вермахту – ось три основні мотиви Жаданової поезії. Поезії нової ери, поезії промисловості, автозаправок, релігійних сект, тероризму, глобалізації, міграції, електрифікації, контрацепції, що залишає, проте, багато місця для вічних людських почуттів, хай і дещо деформованих, для звичайного Господа, хай і трохи безпомічного, для спокійної ранкової риболовлі, хай і плаксивих риб в нейтральних водах. Жаданів military-style з усією притаманною йому термінологією, окрім вищезгаданого суперечливого образу німецьких військ, виводить, а точніше переводить з реальності, образи повстанських та терористичних формувань, невід`ємних для сучасної дійсності, відправляє кудись ешелони з червоноармійцями, монтує хроніки опору, на яких, як і в віршах поета, минуле тісно переплітається з сьогоденням. La nostalgie.