Україна — держави Центральної та Східної Європи

Паралельно з європейським і євроатлантичним розвивався й регіональний напрям зовнішньої політики Ук­раїни. Зусилля України як однієї з держав центру та сходу Європи спрямовувалися на розвиток європейського регіо­нального співробітництва в усіх сферах з метою зміцнення державної незалежності та ефективного забезпечення націо­нальних інтересів. Активізація співпраці на регіональному рівні була важливою ще й тому, що воно для України є од­ним із реальних шляхів до нової Європи. З одного боку, ве­личезною цінністю для України став набутий країнами Центральної та Східної Європи євроінтеграційний досвід. З іншого боку, зміцнення лідерських позицій України в регіоні створило умови для використання співпраці з євро­пейськими та євроатлантичними структурами, утвердження в ролі сполучної та синхронізуючої ланки між Сходом і Заходом. Саме тому регіональний вимір завжди був і залишається одним із пріоритетів зовнішньої політики України.

Останнім часом після тривалої обопільної байдужості позитивні зрушення, хоча й не так активно, як того вимага­ють реальні обставини, відбуваються у взаєминах України з державами Центральної та Східної Європи, зокрема країна­ми Вишеградської четвірки (Польща, Угорщина, Чехія, Сло­ваччина). Вишеградська група була створена в лютому 1991 р. в результаті зустрічі лідерів Польщі, Угорщини й Чехословаччини, з розпадом останньої трансформована у Вишеградську четвірку.

Країни Вишеградської четвірки є, по-перше, для Украї­ни сусідами, з якими вона історично має дружні й парт­нерські стосунки, по-друге, є прикладом успішного просу­вання до членства в Європейському Союзі. І Україна, й країни Вишеградської четвірки надають важливого значення розвитку міжрегіонального та транскордонного співробіт­ництва. Таке співробітництво розглядається сторонами як складова загального європейського інтеграційного процесу.

Динамізмом, інтенсивністю регулярних контактів позна­чаються відносини України та Польщі, визнані аналітиками за фундамент стабільності в регіоні ЦСЄ. Цьому сприяють географічна, культурна, історична близькість наших народів. Такі тісні відносини дістали вияв у формуванні стратегічно­го партнерства між двома країнами.

18 травня 1992 р. підписано широкомасштабний міждер­жавний договір про добросусідство, дружні відносини та співробітництво. Цей документ став правовою основою формування якісно нової системи всебічних відносин між двома державами на тривалу перспективу. Поглиблюється транскордонне співробітництво, що набуло практичного вті­лення у створенні міжнародної асоціації «Карпатський Єврорегіон», до якого ввійшли відповідні регіони Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини (асоційований член) і чотири області України — Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька.

У відносинах між українським і польським народами ут­верджується принцип відмови від взаємної ворожості й не­довіри, якою було позначено історію «тяжкого братерства» (так названо документальний фільм, створений у Польщі), й переходу на шлях цивілізованого співробітництва. Саме на це спрямовано Декларацію про українсько-польське прими­рення, підписану президентами двох країн. Тісними стали співпраця між Україною та Польщею в міжнародних ор­ганізаціях, а також взаємодія у реалізації стратегічного кур­су двох країн на інтеграцію до європейських і євроатлантич­них структур. Щоправда, Польща в цьому процесі значно випереджає Україну: вона вже член НАТО і 2004 р. вступи­ла до ЄС. Входження Польщі до Європейського Союзу пос­тавило перед українсько-польськими відносинами нові проблеми, розв'язання яких потребує спільних зусиль.

Взаємини України з Угорщиною стабільно розвивалися по висхідній. Ця держава однією з перших визнала держав­ну незалежність України. Від грудня 1991 р. встановила з Україною дипломатичні відносини, першою відкрила в Ук­раїні своє посольство. 6 грудня 1994 р. між обома країнами укладено договір про основи добросусідства та співробіт­ництва. Значна роль у двосторонніх українсько-угорських відносинах відводиться співробітництву в євроінтеграційній сфері. Угорщина активно сприяла вступу України до Ради Європи. Успішно розвивається співпраця з військових і пра­воохоронних питань.

Як добросусідські й дружні, можна оцінити також відно­сини України з Чехією, хоч між ними й немає безпосеред­нього кордону. Чехія посідала одне з важливих місць у комплексі пріоритетів зовнішньої політики України. Гео-політичне розташування двох країн зумовлює наявність у них спільних «європейських інтересів». Чеська Республіка в складі ЧСФР визнала незалежність України 8 грудня 1991 р. та' встановила з нею дипломатичні відносини 30 січня 1992 p. Після розпаду ЧСФР Україна однією з перших виз­нала Чеську Республіку й установила 1 січня 1993 р. з нею дипломатичні відносини. 26 липня 1996 р. набрав чинності міждержавний договір про дружні відносини й співробіт­ництво між двома державами.

В Україні завжди зберігалась увага до процесу політич­них та економічних перетворень, становлення інститутів громадянського суспільства, до стратегічного курсу чеської держави. Україна підтримала прагнення Чехії увійти до НАТО, хоч і виступила проти розміщення на території цієї та сусідніх центральноєвропейських країн, яких прийнято до альянсу, ядерної зброї. Україна зацікавлена у підтримці з боку Чехії своїх зусиль, спрямованих на інтеграцію до ЄС і вступ до НАТО, у підвищенні ефективності торговельно-економічних відносин.

Між Україною та Словаччиною склалось економічне й культурне співробітництво, яке має всі підстави для дина­мічного розвитку, а саме: спільні кордони, глибокі історичні та культурні зв'язки обох народів; подібність способу життя, ментальності, фольклору, відсутність взаємних територіаль­них претензій, традиційні господарські зв'язки, взаємодо-повнення національних економік, існування української національної меншини в Словаччині та словацької в Ук­раїні. Крім того, обидві країни обрали шлях реформування економіки на ринкових засадах, побудови демократичної держави, прагнуть інтеграції до європейських структур.

Україна однією з перших країн світу вже 1 січня 1993 р. визнала державну незалежність Словацької Республіки. У червні того ж року в Києві було підписано Договір про доб-росусідство, дружні відносини та співробітництво між Ук­раїною та Словацькою Республікою. Україні відводиться важливе місце в зовнішній політиці Словаччини. Для Сло­ваччини Україна стала серйозним торговельним партнером. Протягом 2000—2001 pp. спільними зусиллями вдалося зу­пинити негативні тенденції попередніх років у сфері торго-вельно-економічного співробітництва між двома державами. Так, торгівля товарами й послугами між двома країнами за 2001 р. склала близько 440 мільйонів доларів США, що на 8 %, або на 30 млн доларів, більше, ніж за 2000 р. Позитив­на тенденція зовнішньої торгівлі збереглася й у наступні роки. Словаччина діями підтверджувала дружне ставлення до України.

Президентом Словаччини на останніх виборах обрано Івана Гашпаровича. 2004 року країна стала членом Євро­пейського Союзу і членом НАТО. Досвід інтеграції Словач­чини в європейські та євроатлантичні структури уважно вивчається в Україні.

Співробітництво України та країн Вишеградської четвір­ки зосереджено не лише в площині сучасності. Велика ува­га приділяється спільним завданням, що стосуються пер­спектив об'єднання Європи. Триває обмін думками про підготовку до нових вимог, що виникли після приєднання четвірки до ЄС. Одне з найважливіших питань — установ­лення між Україною та країнами Вишеградської четвірки спрощеного візового режиму. Саме це питання є ключовим.

Успішно розвиваються відносини України з Болгарією.

Українсько-болгарські стосунки не затьмарюються ані територіальними претензіями, ані історичними образами, хоч у країні періодично виникає політична криза; надто дав­ся взнаки тривалий економічний спад, з яким ця країна зіткнулася кілька років тому. Та протягом останніх років внутрішній валовий продукт Болгарії має тенденцію до зростання. Близькість інтересів у Чорноморському та При-дунайському регіонах визначає місце Болгарії на балкансь-кому напрямі зовнішньої політики України. Україну й Бол­гарію єднають етнічна, мовна та релігійна спорідненість, традиційні економічні, торговельні та культурно-історичні зв'язки. 5 грудня 1991 р. Болгарія визнала Україну як неза­лежну державу, а 13 грудня того ж року між обома країнами встановлено дипломатичні відносини. Головним докумен­том, який визначає найважливіші напрями українсько-бол­гарської співпраці, є Договір про дружні відносини та співробітництво між Україною й Болгарією від 5 жовтня 1992 р. Причому курс на стратегічне партнерство з Україною підтверджували всі уряди Болгарії незалежно від їхнього партійного складу й політичної орієнтації. Перемога на пар­ламентських виборах (серпень 2001 р.) Національного руху, очолюваного колишнім царем Симеоном II, який став прем'єр-міністром, і обрання президентом Болгарії лідера соціалістів Г. Пирванова, створили нестандартну ситуацію в

цій країні. Проте політична програма Національного руху суттєво не відрізняється від програми союзу демократичних сил. Це вступ Болгарії до ЄС і НАТО, боротьба з корупцією, реформа законодавства.

Чи не найскладніше розвивалися стосунки з Румунією. Місце Румунії в зовнішньополітичній діяльності України зу­мовлено багатьма факторами, передусім спільним кордоном (понад 600 км) та широкими можливостями в налагодженні співробітництва. 8 січня 1992 р. Румунія визнала державну незалежність України, а вже 1 лютого 1992 р. встановлено дипломатичні відносини між обома країнами.

На початковому етапі становлення новітніх українсько-румунських відносин мали місце спроби висунення до Ук­раїни територіальних претензій, помітно активізувалася пропаганда так званого історичного права Румунії на деякі українські землі. Попри ці ускладнювальні моменти, після дворічного переговорного процесу 2 червня 1997 р. підписа­но Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією. Договір заклав правовий фунда­мент двосторонніх відносин. Обидві сторони відмовилися від взаємних територіальних претензій і підтвердили суве­ренітет, територіальну цілісність і недоторканність своїх кордонів.

Згідно з договором Північна Буковина й острів Зміїний у Чорному морі назавжди залишились у складі України. Крім того, домовлено окремо вирішити питання про розме­жування шельфу.

Процес цей відбувається складно. Влітку 2004 року загострилися українсько-румунські стосунки з приводу будівництва судоходного каналу Дунай — Чорне море в українській частині дельти Дунаю.

Сучасна Україна наполегливо шукає своє місце в ново­му геополітичному просторі, як і відповіді на доленосні, нерідко суперечливі питання: бути позаблоковою чи ней­тральною державою, здійснювати багатовекторну чи двовек-торну політику, а також чи варто розраховувати на стра­тегічних партнерів.

Здійснюючи зовнішню політику, Україна прагнула виок­ремити країни, які могли б стати для неї стратегічними партнерами. Останніми роками стратегічними проголошені відносини України з 19 країнами світу. За міжнародним критерієм стратегічне партнерство — це, по-перше, наяв­ність принципово важливої для країн-партнерів спільної стратегічної мети, по-друге, наявність адекватних поглядів із ключових проблем міжнародної політики, глобального й регіонального розвитку. З огляду на ці критерії Україні до­цільно мати відносини стратегічного партнерства щонай­більше з трьома—п'ятьма державами. За висновками екс­пертів, до країн, співробітництво з якими має для України стратегічне значення, можна віднести насамперед Росію, Сполучені Штати Америки, Німеччину й Польщу, причому з Польщею стратегічне партнерство почало набувати рівноз­начного характеру, а не асиметричного, як із першими трьо­ма країнами.

Поступово владні структури в Україні почали схилятися до доцільності наповнення змістом відносин із державами, стратегічне партнерство з якими визначене відповідними угодами, до поглиблення з ними політичного діалогу, еко­номічного, військового й військово-технічного співробіт­ництва.

У питанні про місце і роль України в новому геополітич-ному просторі суспільна думка зміщувалася від абсолюти­зації особливого геополітичного становища країни до все­бічного розширення можливості її активної участі в розвитку системи міжнародних відносин. Перспективи становлення України як активного дієздатного суб'єкта міжнародних відносин стали пов'язуватися з її об'єктивною зацікав­леністю й геополітичним обов'язком брати участь у транс­формації європейського геополітичного простору із гармо­нізацією взаємозв'язків між Заходом і Сходом.

На початок XXI ст. у зовнішній політиці України як на східному (точніше північно-східному), так і на західному напрямі настав новий етап. Виявилися ознаки переорієн­тації української зовнішньої політики на Схід у вигляді нор­малізації українсько-російських відносин відповідно до еко­номічних потреб та до реальних можливостей обох країн. Навпаки, у відносинах із Заходом означився певний регрес, особливо внаслідок «касетно-кольчужного скандалу», коли було оприлюднено розшифровки диктофонних записів у

кабінеті глави держави, таємно зроблених одним із офіцерів Служби безпеки України.

Перед Україною постало завдання віднайти ефек­тивніший шлях для реалізації своїх інтересів, надати для цього нового дихання українсько-російському стратегічному партнерству, зробити прагматичиішою, орієнтованою на економічний результат європейську політику, активізувати свої відносини з Північноатлантичним альянсом і, нарешті, налагодити активний і конструктивний діалог зі Сполучени­ми Штатами Америки.

Яким же може бути сценарій геополітичного майбутньо­го України? Україна прагнутиме інтегруватися до євро­пейських та євроатлантичних структур паралельно із рівно­правним партнерством із Росією в економічній сфері, збли­женням останньої з Заходом. Цей сценарій — най-раціональніший і для України, і для Росії. Його реалізація залежатиме від здатності вибудовувати свою, орієнтовану тільки на власні інтереси зовнішню політику (за прикладом Швеції або Фінляндії), яка могла б стати впливовим факто­ром створення механізму оптимальної моделі безпеки Євро­пи XXI ст.

Вибір стратегії внутрішньої та зовнішньої політики Ук­раїни має доповнюватися гнучкою тактикою й сильною політичною волею щодо реалізації висунутої мети. Будь-яка стратегія, будь-який план не можуть здійснитися самі собою. Потрібні цілеспрямовані, рішучі дії владних структур (Прези­дента, уряду, Верховної Ради), підтримувані суспільством і спрямовані на те, щоб перебороти несприятливий хід політичних, економічних і соціальних процесів і не тільки ви­вести Україну з кризи, а й враховуючи виклики глобалізації, зробити політично стабільною, економічно потужною, неза­лежною державою, що впевнено торує шлях у XXI ст.

Сучасна Україна — спадкоємиця Київської Русі — мо­гутньої, сильної держави. Йдеться про відновлення на якісно новому рівні й у новому часовому вимірі центральноєвро­пейської держави з організмом нової української політичної нації.

Короткі висновки

1. Україна усвідомила себе як справді незалежна держа­ва, з чим не можуть не рахуватися ні на Сході, ні на За­ході. В Росії, як і на Заході, зросло розуміння того, що Україна справді стає незалежною державою, й зупи­нити цей процес неможливо.

2. Україна повинна законодавчо визначити й наполег­ливо впроваджувати в життя, враховуючи тринад­цятирічний досвід, цілісну зовнішньополітичну стра­тегію. Виходячи з цього, треба мати на увазі певні особливості:

Перше. Перспективи становлення України як актив­ного дієздатного суб'єкта міжнародних відносин виз­начаються її прагненням однаковою мірою брати участь у житті євразійського та європейського регіонів і сприяти гармонізації відносин між ними. Без успішного здійснення політичних реформ, наро­щування економічного потенціалу й підвищення життєвого рівня населення не буде можливою ні пов­ноцінна й довготривала нормалізація відносин Ук­раїни з Росією, ні інтеграція її в європейські та євро­атлантичні структури, ні регіональне самостверджен­ня нашої держави в Центрально-Східній Європі. Друге. У довгостроковому плані Україна, підтримую­чи стратегічні відносини з Росією, прагне інтегрува­тись у європейські та євроатлантичні структури. Північноатлантичний альянс розглядає Україну як невіддільну складову Європи. Для України відносини особливого партнерства з НАТО є передумовою по­глиблення взаємодії з країнами—членами альянсу та наближення до Європейського Союзу. Саме зміцнення демократичних засад українського суспільства, роз­виток ринкової економіки необхідні на додачу до невичерпних надр, найродючіших у Європі земель, потужного виробничого, наукового, кадрового потенціалу.

Перед політичною елітою України постало нагальне завдання визначити й реалізувати державну стра-

тегію розвитку країни. Вченими запропоновано в політичній сфері модель соціально-правової держави, в економічній — модель формування ринкової еко­номіки у вигляді науково-технічної доктрини, що ба­зується на інтелектуальному факторі, на розвитку науки та новітніх технологій, відповідає сучасним світовим цивілізаційним тенденціям. І, нарешті, останнє. У складній геополітичній ситуації незалежна Україна, що перебуває на перехресті стра­тегічних інтересів великих держав, повинна керува­тися концепцією «динамічної рівноваги сил», орієнтуючись на встановлення дружніх взаємин як із Росією, з іншими, утвореними на території СРСР, дер­жавами, так і з європейськими та іншими країнами світу.

Контрольні запитання та завдання

1. Визначте магістральні напрями зовнішньої політики України на сучасному етапі.

2. Які фактори визначають місце й роль України в сучасному гео-політичному просторі?

3. Яким ви бачите прогноз розвитку відносин України й Росії, України й Білорусі, України й Молдови?

4. Схарактеризуйте європейську та євроатлантичну парадигму української геостратегп.

5. Дайте оцінку стану відносин України з державами Центральної та Східної Європи.

6. Яким ви бачите сценарій геополітичного майбутнього України?

ЛІТЕРАТУРА

1. Нариси з історії дипломатії України / За ред. В. А. Смолія. — К.,

2001. - 376 с

2. Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прик­ладний аспекти [Кол. монографія] / За ред. Ф. М. Рудича. — К.,

2002. - 488 с