Правопис складних прикметників

Прикметники, які утворилися складанням двох і трьох основ, називаються складними, наприклад: промислово-торговельний, англо-український.

Разом пишуться прикметники, утворені від:

- складних іменників, що писалися разом: лісостеповий (лісостеп), мінометний (міномет);

- сполучень основ прикметника й іменника: зовнішньоторговельний, внутрішньоринковий; різноякісний;

- основ іменника і прикметника: кредитоспроможний, лісопромисловий;

- основ прислівника і прикметника: малопотужний, великопромисловий;

- основ числівника й іменника: стокілометровий, п’ятипроцентний;

- основ іменника і дієслова: овочезбиральний, водолікувальний, нафтопереробний.

Разом пишуться складні прикметники, що означають терміни, утворені з двох і більше неоднорідних прикметників: староцерковнослов’янський, новогрецький.

Через дефіс пишуться:

- прикметники утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський, міні-футбольний, генерал-лейтенантський;

- складні прикметники, що утворилися від двох або трьох прикметникових основ: офіційно-діловий, ощадно-позичковий, науково-технічний;

- складні прикметники, що означають:

а) якість з додатковим відтінком: кисло-солодкий, добродушно-хитрий;

б) відтінки й поєднання кольорів: чорно-білий, жовто-блакитний (але жовтогарячий, червоногарячий);

- складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів: науково-медичний (медична наука), літературно-художній (художня література);

- складні прикметники, перша основа яких утворена від слів іншомовного походження і закінчується на –іко, -ико: медико-хірургічний, хіміко-технологічний;

- прикметники, між частинами яких можна поставити сполучник –і: навчально-виховний, південно-східний;

- прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, воєнно-стратегічний (але: військовозобов’язаний);

- прикметники, у яких повторюються ті самі або споріднені слова для підсилення значення: давній-прадавній, білий-білий.

Займенник як частина мови

Займенник (рос. местоимение) – це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмети, ознаки або кількість, але не називає їх: ти, кожний, ніхто. Своє конкретне лексичне значення займенник набуває лише в контексті, коли його співвідносять з певними частинами мови. Займенники у мові вживаються для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов’язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито.

За значенням займенники поділяються на такі розряди: особові (я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони), зворотний (себе), присвійні (мій, наш, твій, ваш, їхній, свій), вказівні (цей, той, отой, оцей, такий, отакий, стільки), означальні (весь, увесь, усякий, всякий, кожний, інший, сам, самий), питальні (хто? що? який? чий? скільки? котрий?), відносні (хто, що, який, чий, скільки, котрий), неозначені (хтозна-скільки, абиякий, дещо, щось, казна-яка, будь-хто, який-небудь та ін.), заперечні (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий).

Займенник може виконувати синтаксичну роль узгодженого означення (у скількох класах?), підмета (скільки років минуло), обставини (на скільки це переконливо?), додатка (минуло стільки років).

Відмінювання займенників

1. Особливістю відмінювання особових займенників є те, що під час відмінювання у них змінюється не тільки закінчення, а й основа: я – мене –мені – мене – мною – на мені. Особливістю відмінювання особових займенників він, вона, воно, вони є поява у них після прийменників та в орудному відмінку початкового звука н-, наприклад: він – його (нього) – йому – його (нього) – ним – на ньому (на нім); вона – її ( неї) – їй – її (неї) – нею – на ній.

Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без н: завдяки їм, назустріч їй, всупереч йому.

2. Зворотний займенник себе не має форм називного відмінка, роду, множини. Відмінюється як особовий займенник другої особи ти: -, себе – собі – себе – собою – собі.

3. Вказівні займенники той (та, те), отой (ота, оте), такий (така, таке), отакий (отака, отаке), цей (ця, ці) відмінюються подібно до прикметників твердої групи. Займенники жіночого роду та, ця в родовому і орудному відмінках однини мають такі форми: тієї (тої) – цієї (цеї) – тією (тою) – цією (цею).

Займенники той, цей і те, це у місцевому відмінку однини мають паралельні форми: на тому – на тім, на цьому – на цім.

4. Присвійні займенники наш, ваш відмінюється аналогічно до прикметників твердої групи, а займенник їхній – до прикметників м’якої. Перед закінченням -ого, -ому пишеться м’який знак: їхній – їхнього – їхньому – їхній (їхнього) – їхнім – на їхньому.

5. Означальний займенник весь (увесь) відмінюється як прикметники м’якої групи, а в орудному відмінку множини закінчуються на –іма (всіма). Займенники кожний (кожен), жодний (жоден), всякий (всяк), інший, самий (сам) відмінюються як прикметники твердої групи: кожний – кожного – кожному – кожний (кожного) – кожним – кожному.

6. Для відмінювання займенників хто, що, хтось, щось, дехто, дещо, будь-хто, будь-що, хто-небудь, що-небудь, ніхто, ніщо характерний суплетивізм: дехто – декого – декому – декого – деким – на декому. У неозначених займенників якийсь і чийсь у родовому і знахідному відмінках множини з’являється вставний о: якихось, чиїхось; так само утворюється друга форма орудного відмінка займенників хтось і щось, кимсь і кимось, чимсь і чимось.

У прийменникових формах заперечних займенників усі складові частини пишуться окремо, наприклад: ні до кого, ні з ким, ні на кому, ні з ким.

7. Відносний займенник чий має у давальному і місцевому відмінках паралельні форми: чий – чийого – чийому (чиєму) – чий (чийого) – чиїм – на чийому (чиїм).