Класифікація інформації в законодавстві україни

Питання класифікації інформації є важливим для визначення типу правового регулювання, що стосуються суспільних відносин пов'язаних із цією інформацією.

В українському законодавстві є кілька підстав для класифікації інформації залежно від режиму доступу, галузі та виду інформації.

Згідно зі статтями 28-30 Закону України "Про інформацію", за­лежно від режиму доступу інформація поділяється на вільну та з об­меженим доступом. Інформація з обмеженим доступом, у свою чер­гу, поділяється на таємну та конфіденційну.

Іншою підставою для класифікації є галузі інформації.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про інформацію" визначають, га­лузями інформації є сукупність документованих або публічно оголо­шених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави. Основними галузями інформації є такі:

- політична,

- економічна,

- духовна,

- науково-технічна,

- соціальна,

- екологічна,

- міжнародна.

Найбільш розгалуженою і деталізованою є визначена нормами статей 18-25 Закону України "Про інформацію" класифікація інфор­мації за її видами:

- статистична інформація;

- адміністративна інформація (дані);

- масова інформація;

- інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування;

- правова інформація;

- інформація про особу;

- інформація довідково-енциклопедичного характеру;

- соціологічна інформація.

Статистична інформація (ст. 19 Закону України "Про інформа­цію") - це офіційна документована державна інформація, яка дає кіль­кісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя. Більш детально питання статистичної інформації регламентуються Законом України "Про державну статистику". За ст. 6 цього Закону до статис­тичної інформації належать:

Первинні дані - інформація про кількісних та якісних характерис­тик явищ і процесів, яка подана респондентами під час статистичних спостережень.

Статистичні дані - інформація, отримана на підставі проведених статистичних спостережень, опрацьована і подана у формалізованому вигляді відповідно до загальноприйнятих принципів та методології.

Зведена знеособлена статистична інформаця (дані) - статистич­ні дані, що є результатом зведення та групування первинних даних при забезпеченні їх знеособленості.

Аналітичні матеріали - відомості, підготовлені на підставі зазна­чених вище даних.

До статистичної інформації також належать дані, підготовлені на підставі адміністративних даних, отриманих Національним банком України та спеціально уповноваженими органами державної влади відповідно до їх компетенції: банківська і фінансова статистика, статитстика платіжного балансу, митна статистика.

Важливим аспектом правового регулювання питань статистичної інформації є надання первинним даним статусу конфіденційної інфор­мації та заборона поширення статистичної інформації, на підставі якої можна визначити конфіденційну статитстичну інформацію про кон­кретного респондента (ст. 21, 22 Закону України "Про державну ста­тистику"). Крім того, за загальним правилом статистичні та первин­ні дані перебувають у державній власності (ст. 23).

Проте забезпечується відкритий доступ зацікавлених осіб до зне­особленої статистичної інформації та аналітичних матеріалів через систематичну відкриту публікацію або надання можливості ознайом­лення з нею.

Адміністративна інформація (дані) (ст. 19-1 Закону України "Про інформацію", ст. 1 Закону України "Про державну статисти­ку") - це дані, отримані на підставі спостережень, проведених орга­нами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особа­ми відповідно до законодавства та з метою виконання адміністратив­них обов'язків і завдань, віднесених до їх компетенції. Ця інформація представлена у вигляді офіційних документованих даних, які, зокре­ма, охоплюють усі інші, крім статистики, форми державної звітнос­ті та які збирають, використовують, поширюють та зберігають відпо­відно до законодавства України.

Адміністративні дані про конкретних респондентів мають статус конфіденційної інформації (ст. 21 Закону України "Про державну ста­тистику").

Масовою (ст. 20 Закону України "Про інформацію") є публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.

Засобами поширення масової інформації є:

- друковані засоби масової інформації - періодичні друковані ви­дання (газети, журнали, бюлетені тощо) і разові видання з визначе­ним тиражем;

- аудіовізуальні засоби масової інформації - радіомовлення, теле­бачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Щодо останніх Закон України "Про телебачення і радіомовлення" окремо виділяє такий тип масової інформації, як аудіовізуальна ін­формація, що є зоровою інформацією, що супроводжується звуком⁶³.

Особливості розповсюдження окремих видів масової інформації, так само як і порядок створення та функціонування засобів масової інформації визначаються окремими нормативно-правовими актами: Законами "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Укра­їни", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агент­ства", "Про кінематографію".

Офіційна інформація державних органів та органів місцевого са­моврядування (ст. 21 Закону України "Про інформацію", ст. 1 Закону "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформа­ції"") - офіційна документована інформація, створена в процесі діяль­ності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яка доводиться до відома населення в порядку, встановленому Кон­ституцією України та законами України.

Основними джерелами офіційної інформації державних органів та органів місцевого самоврядування є нормативно-правові й ненор­мативні акти, видані цими органами.

Законодавство встановлює низку особливих вимог до розповсю­дження цього виду інформації. Так, засобам масової інформації за­бороняється:

- розрив чи змішування офіційної інформації власними комента­рями;

- самостійний переклад офіційної інформації з державної мови на іншу мову.

Крім того, нормами Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання в Україні засобами масової інформації"" передбачені випадки обов'язкового висвітлення діяльності, передачі й публікації текстів офіційних та екстрених заяв вищих посадових осіб держави з важли­вих питань державного життя.

Законодавство також визначає способи і шляхи передачі і розпо­всюдження певного виду інформації, до яких належать:

- публікування в офіційних друкованих виданнях або поширен­ня інформаційними службами відповідних державних органів і орга­нізацій;

- публікування в друкованих засобах масової інформації або пу­блічне оголошення через аудіо - та аудіовізуальні засоби масової ін­формації;

- безпосереднє доведення до зацікавлених осіб (усно, письмово чи іншими способами);

- надання можливості для ознайомлення з архівними матеріалами;

-оголошення під час публічних виступів посадових осіб.

Правова інформація (ст. 24 Закону України "Про інформацію") є сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, пра­вовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Серед основних джерел правової інформації (ч. 2 ст. 24 цього За­кону) названо Конституцію України, інші законодавчі й підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і прин­ципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, пові­домлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джере­ла інформації з правових питань.

Важливим джерелом правової інформації є надання громадянам правової допомоги. Відповідно до ч. 2 ст. 59 Конституції, для забез­печення права на захист від обвинувачення та надання правової до­помоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Інформація про особу (ст. 23 Закону України "Про інформацію") є сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Законом установлена заборона збирати відомості про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Пра­вова регламентація цього виду інформації є важливим елементом за­хисту одного з ключових громадянських прав права на недоторкан­ність особистого життя, яке визначено нормами ст. 32 та 34 Консти­туції України⁶⁴. Зокрема, ст. 32 Конституції вводить поняття "конфі­денційної інформації про особу", збирання, зберігання, використан­ня та поширення якої не допускається без згоди цієї особи, крім ви­падків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпе­ки, економічного добробуту та прав людини.

Перелік відомостей, що становлять конфіденційну інформа­цію про особу, визначено також, у Рішенні Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К. Г. Устименка). За цим Рішенням, "до конфіденційної інформації належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народжен­ня, майновий стан та інші персональні дані)". Слід зазначити, що, застосувавши дефініцію "та інші персональні дані", Конституцій­ний Суд установив можливість розширення переліку конфіденцій­них даних про особу. Наприклад, за ст. 25 Кодексу законів про пра­цю України⁶⁶ забороняється вимагати в осіб, що приймаються на роботу, відомості про їх партійний стан та національність, похо­дження тощо.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру (ст. 24 Зако­ну України "Про інформацію") є систематизованими, документова­ними або публічно оголошеними відомостями про суспільне, держав­не життя та навколишнє природне середовище.

За змістом вона є відкритою, оскільки від початку орієнтована на задоволення потреби суспільства в інформації про навколишній світ, явища та процеси, що відбуваються в ньому. Основними джерелами такої інформації є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні по­відомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали, а та­кож довідки, які дають уповноважені на те органи державної влади та місцевого самоврядування, об'єднання громадян, організації, їх пра­цівники та автоматизовані інформаційні системи.

Соціологічна інформація (ст. 25 Закону України "Про інформа­цію") - документовані або публічно оголошені відомості про став­лення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів. Важлива властивість соціологічної інформа­ції - вона, з одного боку, є одним із інструментів політичного проце­су, допомагає визначити політичні орієнтації електорату, що дає змогу формувати стратегію і тактику політичної боротьби, а з другого, роз­повсюдження соціологічної інформації про рейтинги тих чи інших по­літичних сил або лідерів, сприйняття суспільством тих чи інших ідей можуть впливати на формування громадської думки.

З цих причин законодавство (наприклад, Закон України "Про ви­бори народних депутатів України") встановлює правила та обмежен­ня щодо розповсюдження соціологічної інформації під час проведен­ня виборів до органів публічної влади.

Забороняється також оприлюднення в день виборів результатів опитування виборців щодо їх волевиявлення під час голосування до його закінчення. А самі способи проведення таких опитувань ма­ють забезпечувати збереження таємниці голосування опитуваного виборця.

Перелік видів інформації, у Законі України "Про інформацію" не є вичерпним. Національне законодавство та ратифіковані Україною міжнародно-правові акти передбачають ще низку інших видів інфор­мації. Так, згідно міжнародними зобов'язаннями України, було вста­новлено такий вид інформації, як інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) (ст. 25 Закону Укра­їни "Про охорону навколишнього природного середовища") - це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи ін­шій матеріальній формі про:

- стан навколишнього природного середовища або його об'єктів -землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тварин­ного світу та рівні їх забруднення;

- біологічне різноманіття та його компоненти, у т.ч. генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами навколиш­нього природного середовища;

- джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випроміню­вання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

- загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних си­туацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо за­ходів зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

- екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в т.ч. адміні­стративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

- витрати, пов'язані зі здійсненням природоохоронних заходів коштом фондів охорони навколишнього природного середо­вища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, про­ведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосують­ся довкілля.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу до­вкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, гро­мадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Науково-технічна інформація (ст. 1 Закону України "Про науково-технічну інформацію") - "документовані або публічно ого­лошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності".

Реклама (рекламна інформація) (ст. 1 Закону України "Про ре­кламу") - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтрима­ти обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Інформація в автоматизованих системах (ст. 1 Закону України "Про захист інформації в автоматизованих системах") - сукупність усіх даних і програм, що використовуються в автоматизованих систе­мах незалежно від засобу їх фізичного та логічного представлення.

Таким чином, законодавча практика майже так само, як і теорія, йде шляхом багатоманітності визначення поняття інформації залеж­но від сфери та типу інформаційних відносин, що регулюються тим чи іншим нормативно-правовим актом.

Питання для самоконтролю:

1. Що являється предметом інформаційного права?

2. Які методи застосовуються в інформаційному праві?

3. Як правові інститути представлені в галузі інформаційного права?

4. Що ви можете сказати про історію формування інформаційного права?

5. Як розрізняються предмет і об'єкт правового регулювання в інформаційному праві?

6. Що вивчає наука інформаційного права?

7. Яка система інформаційного права?

8. Як пов'язані методи інформаційного права та правовідносини в інформаційній сфері?

9. Які види джерел інформаційного права ви знаєте?

10. Які закони України формують основи інформаційного законодавства?