Типологія політичних систем
Різноманіття політичних систем, що існують у сучасному світі, свідчить про те, що на процес їхнього формування й функціонування впливає безліч факторів: історичні традиції, культура, економічний розвиток, зрілість громадянського суспільства, геополітичні умови й т.д. Перевага яких-небудь факторів обумовлює особливості й неповторність політичної системи тієї або іншої країни. Однак теоретичний і практичний інтерес представляє те, що їх зближає, дозволяє виявити роль універсальних механізмів і закономірностей їхнього функціонування.
Типологія політичних систем здійснюється на основі обліку різних ознак (див. мал. 8.3).
| Критерії типологізації | Типи |
| По характеру взаємин із зовнішнім середовищем | Закриті |
| відкриті | |
| За ступенем політичних змін | традиційні |
| модернізовані | |
| За діючим політичним режимом | тоталітарні |
| авторитарні | |
| демократичні | |
| По типу політичної культури й поділу політичних ролей | англо-американська |
| європейсько-континентальна | |
| доіндустріальна й частково індустріальна | |
| тоталітарна | |
| За змістом і формами правління | ліберальні демократії |
| комуністичні | |
| традиційні | |
| популістські | |
| авторитарно-консервативні |
Малюнок 8.3 – Типологія політичних систем.
Одна з перших типологій політичних систем заснована на характері їхніх взаємин із зовнішнім середовищем. За цим критерієм політичні системи підрозділяють на закриті й відкриті.
Закриті політичні системи мають обмежені зв'язки із зовнішнім середовищем, несприйнятливі до цінностей інших систем і самодостатні, тобто ресурси розвитку перебувають усередині таких систем. Прикладами можуть служити багато східних традиціоналістських суспільств, а також колишні соціалістичні країни.
Відкриті системи активно взаємодіють із іншими країнами, вони більш рухливі й динамічні, готові до сприйняття нових інститутів і більш толерантні відносно інших цінностей й ідеологій. Розвинені демократичні держави Заходу являють собою приклад відкритих політичних систем.
Залежно від ступеня політичних змін розрізняють політичні системи традиційні й модернізовані.
Для сучасних традиційних систем характерні застарілі принципи організації суспільства, форм політичного поводження, нерозвиненість громадянського суспільства, консерватизм у здійсненні необхідних суспільству структурних змін. Традиційні системи відрізняються слабкою диференційністю політичних ролей, харизматичним способом утворення влади.
Сучасні модернізовані системи відрізняються проголошенням у якості загальної для всіх її членів цілі модернізації найважливіших економічних і соціальних організацій й установ. Метою політичної модернізації оголошується подолання протиріч, породжуваних наявністю в суспільстві глибоких соціальних контрастів, відносинами між елітою й масами. Близькі до цієї класифікації системи що трансформуються, проводять суспільні перетворення. Такі системи відрізняються більшим динамізмом, орієнтацією на проведення реформ. Виходячи із цього, сучасну Україну можна віднести до політичної системи типу, що трансформується.
Однієї з найпоширеніших є класифікація систем за діючим політичним режимом, тобто на основі характеру й способів взаємодії влади, особистості й суспільства. За цим критерієм виділяють три типи політичних систем: тоталітарні, авторитарні й демократичні.
Для тоталітарної політичної системи характерно повне підпорядкування особистості й суспільства владі, регламентація й контроль за всіма сферами життя людей з боку держави.
Авторитарна політична система заснована на необмеженій владі однієї особи або групи осіб при збереженні деяких економічних, громадянських, духовних свобод для громадян.
Демократична політична система припускає верховенство інтересів особистості, її прав і свобод, контроль із боку суспільства над владою.
Загальновизнаною в західній політичній науці є типологія політичних систем Г. Алмонда. Він розрізняв їх по типу політичної культури й поділу політичних ролей між учасниками політичного процесу. Г. Алмонд виділив чотири типи політичних систем: англо-американська, європейсько-континентальна, доіндустріальна й частково індустріальна, тоталітарна.
Для англо-американської політичної системи (США, Великобританія) характерний високий ступінь поділу політичних ролей і функцій між учасниками політичного процесу: державою, партіями, групами інтересів і т.д. Влада й вплив розподілені між різними ланками політичної системи. Політична система функціонує в рамках однорідної культури, орієнтованої на захист визнаних у суспільстві ліберальних цінностей: свободи, безпеки, власності й т.д.
Європейсько-континентальна політична система (країни Західної Європи) відрізняється розколом політичної культури, наявністю усередині національних культур протилежних орієнтацій, ідеалів, цінностей, властивих різним класам, етносам, групам, партіям. Тому поділ політичних ролей і функцій відбувається не в масштабах суспільства, а усередині класу, групи, партії й т.д. Однак наявність різнорідних субкультур не заважає приходити до згоди, оскільки є загальна культурна основа – ліберальні цінності.
Доіндустріальні й частково індустріальні політичні системи мають змішану політичну культуру. Вона складається з місцевих політичних субкультур, в основі яких лежать цінності клану, роду, громади, племені. Тому знайти тут згоду й компроміс, не прибігаючи до насильства, практично неможливо. Інтеграція суспільства за допомогою насильства приводить до концентрації влади й впливу в руках вузького кола осіб.
Тоталітарні політичні системи функціонують на основі пріоритету класових, національних або релігійних цінностей. Влада сконцентрована в руках монопольно правлячої партії або групи осіб. Вона контролює всі сторони життєдіяльності суспільства й індивіда.
Французький політолог Ж. Блондель поділяє політичні системи на п'ять категорій за змістом і формами управління:
1. Ліберальні демократії, в яких прийняття політичних рішень зумовлено цінностями свободи, права, індивідуалізму особи, власності.
2. Комуністичні (авторитарно-радикальні), орієнтовані на пріоритет соціальної рівності, справедливого розподілу соціальних благ, планування, нехтування ліберальними досягненнями.
3. Традиційні, з олігархічними формами правління, консервативні за характером, поділ економічних ресурсів і соціальних статусів зазвичай здійснюється нерівномірно (в інтересах традиційних еліт).
4. Популістські, які склалися в країнах, що розвиваються після Другої світової війни; є авторитарними за деякими методами влади заради збільшення соціальної рівності у розподілі благ в економічній і соціальній сферах та через необхідність послідовно здійснювати реформи, яких потребує модернізація.
5. Авторитарно-консервативні, метою яких є збереження усталеної соціальної нерівності, нехтування ліберальним розумінням прав і свобод, обмеження політичної участі населення.
Різноманітність типологій та класифікацій політичних систем свідчить про багатомірність політичного світу.
Політична система України
В Україні, як і в інших пострадянських державах, перехід від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демократичного суспільства і соціально-правової держави розпочався зі створення нової політичної системи.
Україна прагне створити соціально-політичні інституції за цивілізованим європейським зразком. Запроваджено інститут президентства, за багатьма параметрами Верховна Рада наблизилася до професійного парламенту, змінено статус уряду, затверджено концепцію судової влади. Проте відсутність системного підходу до формування політичних структур призвела до протистояння різних гілок влади, зрештою, до кризи влади загалом, яка проявилась в неефективності владних структур, неузгодженості та суперечливості їхніх дій, втраті авторитету влади у населення.
Україна відповідно до її Конституції є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, який через вибори виявляє свою волю владним структурам і контролює їх. Україна є парламентсько-президентською республікою. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція визначає і гарантує самоврядування.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, конституційний склад якої – чотириста п'ятдесят народних депутатів України, обраних на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Обирається вона на 5 років, працює в режимі чергових і позачергових сесій.
Згідно з Конституцією, главою держави з правом виступати від її імені є Президент України. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він формується Верховною Радою України і Президентом України.
Конституційний суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції України покликаний забезпечити дотримання владними структурами своїх функцій і повноважень.
Винятково важливу роль у процесі формування владних структур відіграють політичні партії як добровільні об'єднання громадян. Вони виражають інтереси певних соціальних верств і груп, беруть участь у процесах здобуття, утримання державної влади і впливу на неї. За нинішніх умов політичні партії України ще не виконують достатньою мірою системотворчого призначення. Сьогодні можна говорити лише про багатопартійність в Україні, яка від атомізованого розмаїття з великою кількістю нечисленних, маловпливових партій поступово трансформується в партійну систему в її класичному розмежуванні на лівих, центр і правих. Зрештою, немає іншого інституту, крім політичних партій, який би успішніше справлявся з трьома найважливішими функціями – передачі влади, політичної мобілізації мас і легітимізації існуючого режиму.
З точки зору особливостей загальносистемних якостей, політична система України характеризується як:
· Відносно стабільна (на поверхні) система, яка спроможна легко трансформуватися в нестабільну внаслідок поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, в т.ч. й в середині державного механізму;
· Система з відносно низьким темпом соціальних процесів та недостатньо сприйнятлива до соціальних новацій;
· Молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефективних сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування;
· Централізована з деякими елементами регіоналізації та децентралізації;
· Система, що діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації.
Суспільство об'єктивно зацікавлено в розвитку політичної системи і її окремих структурних елементів.
Питання й завдання
1. У чому полягає сутність поняття “політична система”?
2. Як діє механізм функціонування політичної системи за ідеєю Д. Істона?
3. Політична система являє собою одну з підсистем суспільства поряд з економічною й духовною. Що відрізняє її від інших підсистем?
4. Який з елементів політичної системи виступає основним, визначальним? Чому?
5. Які функції виконує політична система суспільства?
6. На підставі яких критеріїв можна класифікувати сучасні політичні системи?
7. Від чого залежить формування тієї чи іншої політичної системи в різні історичні епохи і в різних країнах?
8. Які типи політичних систем відомі вам? До якому з них можна віднести політичну систему України?
9. Яке місце в політичній системі займала церква в різні історичні епохи? Чи є сучасна церква структурним елементом політичної системи?
10. Від чого залежить стабільність політичної системи?
Рекомендована література
1. Бойко – Бойчук Л. Методика синергетичного аналізу соціально-політичних систем. (Теоретичний аспект) // Людина і політика. – 2004. – № 4. – С. 92 – 105.
2. Лапкин В.В., Пантин В. И. Политические трансформации в России и на Украине в 2004 – 2006 г.г.: причины и возможные последствия. – Полис: политические исследования. – 2007. – № 1. С. 104 – 119.
3. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія: Навчальний посібник. – К.- Львів, – 2001.
4. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред.. Ф. М. Рудича: Навч. посібник. – К., 2002.
5. Політологія: Підручник / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л. М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. – К., 2005.
6. Рудич Ф. М. Політологія: Підручник. – К., 2004.
7. Сравнительная политика. Основныее политические системы современного мира. (В. С. Бакиров, Н. И. Сазонов, А. А. Фисун и др.) Под ред. В. С. Бакиров, Н. И. Сазонов – Харьков, 2005.
8. Троян С.С. Порівняльні політичні системи сучасності. Навчальний посібник. – К., 2003.
9. Фісун О. Типології політичних систем: основні підходи. // Політичний менеджмент. – 2005. -№ 5. – С. 39 – 50.
10. Фурман Д. Е. Наша политическая система и ее циклы. // Свободная мысль – ХХI. – 2003. – № 11. – С. 9 – 30.