Правила верстки основного тексту

Питання до екзамену

з курсу «ВЕРСТКА»

1. Верстка як навчальна дисципліна і процес дополіграфічної підготовки видання.

Верстка – навчальна дисципліна, в процесі вивчення якої студент має освоєтикомплекс теоретичних знань і практичних умінь зі створення паперових видань за допомогою настільних видавничих програмних пакетів.

Верстка – це процес формування книжкових, журнальних, газетних сторінок складання визначеного формату із заздалегідь підготованого основного і додаткового тексту, таблиць, ілюстрацій, формул, декоративних елементів, колонтитулів, колонцифр.

Верстка – це складання сторінок книги, газети, журналу із набраних рядків, заголовків, ілюстрацій. Це складання відбувається згідно із заздалегідь затвердженим макетом видання і є складовою частиною додрукового процесу.

Етапи до поліграфічної підготовки:

· Авторський (складання авторського оригіналу, авторське саморедагування)

· Редакційний (робота з редактором)

· Конструювання (верстка, технічне оформлення видання)

· Поліграфічне відтворення

Процес оформлення друкованого видання складається із трьох послідовних етапів [16]:

1. Підготовчий етап, на якому виникає, розвивається і складається задум оформлення: народження і формування задуму; перетворення задуму в проект оформлення; перетворення проекту в модель оформлення – макет. Визначається значення і місце кожного тексту і зображення у виданні відповідно до задуму і закріплення за ними певних графічних характеристик, а також їх взаємодія, ієрархічна структура і відображення її у системі рубрикації.

2. Етап виконання та редагування оригіналів оформлення: формується зміст та графічні характеристики зовнішнього та внутрішнього оформлення: робота над ескізами або пошук та добір ілюстрацій і фотографій; гармонійне поєднання зображень, текстів, їх класифікація і опрацювання, створення макетів. Весь графічно-зображальний ряд повинен об'єднувати різнорідну текстову частину і утворювати нерозривну єдність, причому видання має сприйматися цілісно й неповторно.

3. Композиційно-технічний етап: набір та верстка, підготовка зверстаного матеріалу для поліграфічного етапу, остаточне розміщення текстових та зображальних матеріалів, відповідність усіх елементів видання існуючим нормам і стандартам, перевірка комплектації, створення оригінал-макету, який передається на поліграфічне підприємство для друкування.

Види верстки.

1) Макетна (журнали, газети)/ безмакетна (книги)

2) За видом видання:

· Книжково-журнальна

· Газетна

· Акцидентна (дрібні самостійні видання, білети, бланки, афіші, рекламні модулі)

3) За розміщенням матеріалів відповідно до центру сторінки складання:

· Вертикальна

· Горизонтальна

· Синергетична

· асиметрична

3. Симетрична і асиметрична верстки: ознаки та призначення.

По розташуванню матеріалів щодо центру смуги - вертикальної або горизонтальної лінії, що ділить смугу на 2 рівні частини, верстка буває симетричною і асиметричною. Симетрична верстка, якщо вона не формальна, графічно врівноважуючи протилежні частини смуги, зрівнює і їх змістовну значимість. Асиметрія, завдяки своєму динамізму, яскраво підкреслює головне на смузі.

Симетрична верстка, якщо вона формальна, графічно врівноважуючи протилежні частини смуги, зрівнює та його змістовну значимість. Асиметрія, завдяки своєму динамізму, яскраво підкреслює головне на полосе.

Пряма верстка спокійніше та простіше ламаної і змішаної (над виконанні, а сприйнятті). Тому більшість наших газет після нетривалого захоплення ламаної версткою знову почали будуватися методом прямий верстки. Вона, у більшою мірою відповідає стриманому, суворому характеру наших газет, хоч і майстерно виконана ламана чи змішана верстка не порушує цієї суворості, відкриваючи той час змога більш вільного і динамічного розташування матеріалів.

4. Культура верстки. Технічні вимоги до верстки. Поліграфічні норми.

5. Етапи підготовки видання до друку.

1) пошук потрібного автора та оригіналу,

2) рецензування,

3) перше читання,

4) літературне редагування,

5) технічне редагування,

6) верстка,

7) читання верстки,

8) виведення верстки на папір,

9) звірка,

10) виведення оригінал-макета на плівки,

11) художнє оформлення

Правила верстки основного тексту.

Текстові сторінки видання — це, власне, весь основний текст видання. При їх верстанні слід дотримуватися таких основних вимог:

1) абсолютна точність розмірів сторінок як за шириною, так і за висотою з мінімальним переносом;

2) однаковий характер усіх сторінок видання, які мають однакові елементи, а саме – рівність відбивок всіх заголовків і підзаголовків різних рангів, приміток у тексті, зносок, підписів під рисунками; однаковий спосіб заверстки однотипних ілюстрацій, однакова відбивка колонтитулів і колонцифр, норм і сигнатур і т. п.

3) повне співпадання рядків та загальних розмірів парних і непарних сторінок, а також суміщення тексту на цих сторінках між собою на просвіт. Цього можна досягнути шляхом приведення шрифтів різного кегля, формул, які є на даній сторінці, до цілого числа рядків основного кегля шрифтів за допомогою різного роду відбивок;

4) недопустимість «висячих рядків», тобто сторінка не повинна починатися неповним кінцевим рядком і закінчуватися абзацним;

5) останній рядок непарної сторінки не повинен закінчуватися переносом;

6) в суміжних рядках міжслівні пробіли не повинні різко різнитися між собою за шириною. В трьох чи більше суміжних рядках міжслівні пробіли не повинні розташовуватися один під одним по вертикалі чи по нахиленій лінії, утворюючи так звані «коридори» чи «сходи», які псують загальний вигляд сторінки і ускладнюють читання;

7) текст кінцевого рядка повинен бути в 1,5—2 рази більшим від розміру абзацного відступу, тобто містити в собі 5—7 літер.

7. Правила верстки: перенесення слів і символів

Технічні правила переносу

Заборонено

· Ділити переносом скорочення, написані великими літерами

· Ділити скорочення, які стоять перед власними назвами, від самих власних назв (м. Ірпінь)

· Відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1998 р. (а не 1998 // р.), 20 га (а не 20 // га), 15 см (а не 15 // см), 8 г (а не 8 // г).

· Переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, які до них відносяться: Т. Г. Шевч+нко (а не Т. Г. // Шевч+нко), гр. Борис+нко (а не гр. // Бори­с+нко), акад. (доц., проф.) Гончар+нко (а не акад. (доц., проф.) // Гончар+нко), тов. Кот$к (а не тов. // Котюк).

Проте коли імена, звання тощо подаються повністю, то прізвище, а також по батькові можна переносити.

· Відривати й переносити граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс: 2-й (а не 2- // й), 5-го (а не 5- // го), 15-му (а не 15- // му) та ін.

· Розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т. ін., т-во і под.

· Переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

· Ділити переносом складні скорочення (і т. п., і т. д.)

· Відділяти переносом номер рубрики від її назви

· Відділяти переносом спеціальні знаки від цифр, що стоять за ними (№ 1)

· Відділяти прийменники та сполучники від слів, яких вони стосуються

· Робити більше ніж 3-4 переноси підряд

· Закінчувати рядок підряд 3-4 крапками, комами, тире, двакрапками, крапка з комою…)

· Відривати дужки або лапки від тексту. Якого вони стосуються, і переносити їх у наступний рядок чи залишати у попередньому)

· Робити переноси у виданнях для читачів початківців (дошкільнят, дітей 1-го класу)

· Робити переноси в заголовках (крім тих, що йдуть у підбір із текстом)

8. Правила верстки приміток.

Внутрітекстовимі примітками називають додатковий текст, що роз'яснюють або уточнюючий основною, але поміщений безпосередньо за роз'яснюємо текстом і забезпечений словом "Примітка".

Примітки найчастіше набирають шрифтом зниженого кегля. Тоді при верстці їх необхідно дати відповідні відбиття. Але іноді примітки набирають шрифтом основного кегля з Втяжка, що перевищує розмір абзацного відступу не менше, ніж на одну кегельную. У цьому випадку отбівок не потрібно.

Слово «Примітка» набирають, як правило, з виділенням - курсивом або розрядкою, з абзацного відступу, причому другий рядки повинні бути набрані на повний формат без додаткових втяжек (якщо все примітки набрані з Втяжка, то абзацний відступ дають понад Втяжка, а другий рядки набирають на формат з Втяжка). Якщо є декілька нумерованих приміток, що слідують одне за іншим, слово "Примітка" не повторюють, а їх нумерацію вирівнюють за розрядами цифр, то є першого рядка кожного примітки дають з великою Втяжка (абзацний відступ плюс ширина слова «Примітка »).

9. Правила верстки змісту.

Змістова верстка (тобто розміщення матеріалів за змістом) — це перший етап конкретного програмування. Вона передбачає розташування матеріалів за ступенем їх актуальності, важливості на сьогодні, а також побудову програми у вигляді блоків, що мають певне спрямування.

Особливості набору змістів і змістів - наявність шрифтів найрізноманітніших накреслень, велика кількість різних відступів і втяжек, рівняння розрядів цифр в номерах сторінок і рядів відточив, що відокремлюють кінець тексту в кожній позиції від цифр. У переважній більшості випадків (за винятком лише видань особливого оформлення) змісту та змісту набирають шрифтом зниженого кегля, як правило, петитом.
Зміст або зміст завжди набирають зі спуску, воно може займати неповну смугу (тоді його слід розмістити по оптичній середині смуги) або кілька смуг.
Зміст (зміст) на початку видання заверстує в книгах (зазвичай технічна, навчальна і наукова література) слідом за титулом (епіграфом, посвятою на окремій смузі) з непарної смуги. Наприкінці видання зміст (зміст) може розміщуватися на будь смузі, після нього йдуть тільки вихідні дані. В журнальних виданнях зміст розміщують іноді на звороті титульного аркуша, на самому титульному аркуші під шапкою, на другій або третій смугах обкладинки, а останнім часом часті випадки розміщення змісту журналу на вузькій вклейці перед першою смугою. У цих випадках зміст може бути і без спуску.

Зверстати блок зі змістом. Основний момент - зробити максимально правильно з точки зору семантики. Зрозуміло, що точки - це оформлення і в HTML їм не місце. Таким чином, точки робимо фоном, сам зміст - списком.

Верстка таблиць, формул.

Таблицею називають текстовий і

цифровий матеріал, згрупований у вигляді горизонтальних рядків і вертикальних колонок, розділених лінійками і завершених заголовковими даними.

Виводи — текстовий і цифровий матеріал, згрупований у вигляді рядків і вертикальних колонок за допомогою пробілів, без застосування лінійок. Лінійка може бути лише у підсумку.

Кожна таблиця складається з трьох основних частин:

—головки, яка містить заголовкові дані всіх граф. В свою
чергу головка може членуватися горизонтальними лінійками
на яруси;

—основного текстового і цифрового матеріалу в рядках
таблиці, які утворюють хвостову частину — «хвіст» таблиці.

У більшості випадків хвостова частина складається з боковика — лівої графи, що містить в собі дані про зміст кожного із рядків таблиці, і прографки, яка складає зміст таблиці.

В окремих випадках у хвостовій частині таблиці міститься підсумкова частина (підсумкова лінійка і підсумковий рядок), в якій подаються сумарні дані кожної колонки. Хвостова і заголовкова частини таблиці розділяються між собою так званою підзаголовковою лінійкою. Кожна таблиця чи вивід мають надзаголовкову частину, яка складається з нумераційного і тематичного заголовків. Окремі таблиці мають примітки, їх набирають безпосередньо за хвостовою частиною. По вертикалі таблицю можна ділити на декілька самостійних частин.

Таблиці, які є складовими частинами книг і журналів, називають книжково-журнальними. Таблиці, які являють собою зразки форм обліку і звітності і складаються тільки із заголовкової і надзаголовкової частини, називають проформами. Таблиці з незаповненою прографкою, яку можна заповнювати вручну, називають пустографками або бланками.

В залежності від характеру заповнення граф, таблиці поділяють на цифрові (всі графи містять тільки цифрові дані і математичні знаки), текстові (всі колонки прографки містять тільки текст), змішані (одна частина колонок текстова, а інша — цифрова), математичні (одна колонка містить математичні або хімічні знаки чи формули) і ілюстраційні (хоч би в одній графі поміщені ілюстрації).

У багатьох випадках застосовують таблиці, в яких лінійки використовують лише в заголовковій частині, або таблиці, які мають тільки горизонтальні лінійки.

Таблиці, обрамлені з чотирьох сторін в рамку з лінійок, називають закритими, з трьох сторін — напівзакритими, якщо лінійка є тільки зверху — відкритими.

Таблиці, які займають усю площу сторінки видання, називають сторінковими, а які займають лише частину сторінки — клаптиковими. Якщо вони розташовані поздовж сторінки і читаються як основний текст, їх називають поздовжніми, а якщо впоперек — поперечними.

За характером розміщення на сторінці видання можна виділити: клаптикові таблиці, заверстані воборку (а); клап-тикові, заверстані врозріз (б—г); клаптикові поперечні завер-стані воборку (д); клаптикові розворотні заверстані врозріз (е, ж);сторінкові поздовжні (з); поперечні (/); поздовжні з клаптиком (к); поперечні з клаптиком (л); розворотні поздовжні (м); поперечні (н) і поперечні з оборкою на парній сторінці (о). Великі за обсягом таблиці можна поміщати на розвороті чи декількох розворотах з переносом або на окремих вклейках.

При наборі і верстанні в одному виданні таблиці і виводи повинні бути подані однотипно за шрифтами, кеглями, товщиною лінійок, розмірами заголовків і граф, оформленням заголовкових і над заголовкових частин, розмірами абзац-

Заголовкова частина таблиці може бути простою і склад-ною, а може складатися з декількох ярусів.

Тексти заголовків, якщо можливо, варто розташовувати горизонтально. При великому заголовку і вузьких графах текст розміщають вертикально, при цьому заголовки всіх решта граф, крім боковика, можна теж розставляти вер-тикально.

У заголовках, які розміщені горизонтально, рядки тексту виключають посередині графи з відбивкою від вертикальних лінійок не менше ніж на 2 п. По висоті заголовки розміщають також посередині. Верхня відбивка від горизонтальних лінійок, як правило, на 2 п. більша, ніж нижня.

Рядки заголовків, розташованих вертикально, завжди починають від однієї горизонтальної лінії. Заголовкову частину таблиць переважно набирають шрифтами того ж кегля, що і хвостову. Однак, щоб уникнути вертикального розташування заголовків, їх можна набирати кеглем на ступінь нижче, ніж кегль шрифту боковика і прографки. В одноярусному заголовку текст кожної графи набирають з прописної літери. В багатоярусному самостійні заголовки набирають теж з прописної літери, а підпорядковані гра-матично заголовки в нижніх ярусах — з рядкових. В кінці заголовка кожної графи знаків пунктуації не ставлять (крім обов'язкових крапок у скороченнях).

У виводах вертикальних заголовків робити не можна; горизонтальні рядки заголовків розміщують точно посере-дині відповідної колонки.

Надзаголовкову частину таблиці, яка містить нумерацій-ний заголовок і тематичний заголовок, оформляють згідно зі всією рубрикацією видання. Найчастіше нумераційний заголовок набирають окремим рядком з виключкою в правий край, а тематичний — з виключкою «окремим рядком» з змістовою розбивкою по рядках. Між нумераційним і тематичним заголовками відбивки не роблять. Допускаються й інші композиційні варіанти оформлення заголовків.

Формульні тексти є частиною основ-ного тексту книги і тому їх верстають строго у відповідності з вказівками в оригіналі. Складність роботи з цим видом текстів полягає в тому, що окремі елементи формул, залежно від розташування, розміру та накреслення одних і тих самих знаків, можуть набувати різних змістових значень.

При наборі і верстанні велику увагу слід приділити аналізові оригіналу і його розмітці, правильно трактувати коректурні знаки. Для буквених позначень математичних величин використовують шрифти латинського, грецького і готичного алфавітів. Для правильного відтворення варто пам'ятати, що в розмітці латинські літери будуть підкреслені коректурним знаком «курсив», грецькі — обведені червоним кружечком, готичні — синім.

Коректурним знаком будуть помічені літери, які мають однакове накреслення в рядковому і прописному накрес-ленні. Умовні скорочення (sin, cos, tg і т. п.) слід набирати шрифтами латинського алфавіту прямого накреслення. Ско-рочення найменувань фізичних величин, незалежно від латинського чи українського алфавіту, теж набирають пря-мим накресленням шрифту.

Формули бувають однорядкові, дворядкові і багаторядкові.

Однорядкові формули набирають кеглем основного шрифту, дворядкові — пониженим кеглем, а в багаторядкових — ту частину формули, що займає один рядок, набирають кеглем основного шрифту, а два і більше рядки — пониженим кеглем. У шкільних підручниках для молодших класів всі частини формул краще набирати шрифтами основного кегля.

Номери формул набирають тими ж шрифтами, що і основний текст, але беруть їх у дужки, щоб відокремити від самих формул. Формули переважно виключають «окремими рядками» і верстають по центру сторінки складання, Відбивка формули від тексту повинна бути в межах одного рядка кегля основного шрифту. Якщо перед формулою короткий кінце-вий рядок, то від нього формулу взагалі не відбивають. Між формулами, які розташовані одна за одною, відбивка повинна бути не більше ніж 2 - 4 п. Збільшення відбивок і розбивок формул погіршує зручність прочитання, збільшує обсяг видання і, звичайно, витрати паперу.

При верстанні складних видань небажаним є розміщення формул на початку сторінки. Неприпустимим є розміщення на різних сторінках групи формул, які мають спільний номер. В таких випадках шляхом вгонки чи вигонки рядків формули слід помістити на одній сторінці.

У хімічних формулах символи хімічних елементів набира­ють шрифтами латинського алфавіту прямого накреслення.

Так само набирають і цифри. Формули які заверстуються безпосередньо в рядках, набирають тим самим кеглем, що і рядки. Складні формули, які виводяться з тексту окремо,

можна набирати зменшеним кеглем шрифту, але не нижче кг. 8. Усі символи хімічних елементів набираються пропис-

ними літерами.

Цифри в хімічних формулах набирають тим же кеглем, що і символи, а валентність — за тими ж правилами, що й індекси в математичних формулах, тобто на 1—2 ступені нижче, при цьому очко цифр повинно наполовину виступати за лінію основного шрифту. Назву хімічної сполуки поміщають під формулою посередині і набирають шрифтом малого кегля (не менше кг. 6).

11. Правила верстки колонтитулів і колонцифр

Колонтитулами называют текстовые строки, располагаемые над основным текстом каждой полосы, улучшающие оформление издания и облегчающие пользование им (облегчается нахождение нужного раздела издания, слова в словаре и т. п.).
В современных изданиях не применяют колонтитулов, имеющих чисто оформительское значение, так называемых «мертвых» колонтитулов — одинаковых по всей книге. Обычно применяют колонтитулы «живые», переменные, то есть разные для разных разделов и глав книги.
Колонтитулы обычно верстают в «красную строку», всегда одной текстовой строкой, шрифтом, значительно отличающимся от шрифта основного текста, — курсивом, полужирным курсивом, капителью, прописными сниженного кегля и т. п. Иногда колонтитулы выключают в наружный край или в оба края полосы (верстка в словарных изданиях и энциклопедиях).

В большинстве случаев в одной строке с колонтитулом размещают и колонцифру. При размещении строки колонтитула в «красную» колонцифру выключают в наружный край. При размещении колонтитулов в край колонцифру обычно выключают в «красную строку».
Весьма часто колонтитул закрывают тонкой линейкой на полный формат без отбивки или с небольшой (на 2 п.) отбивкой его снизу от текста. Иногда линейки дают и сверху и снизу. В этих случаях для обеспечения зрительной равномерности отбивки текстовых строк колонтитула от линеек делают отбивку сверху (над строками, набранными прописными буквами) на 2 п. большей, чем снизу.

Колонцифры не должны быть на титульных листах, шмуцтитулах, полосах с выходными сведениями и на полосах, полностью занятых иллюстрациями(в научно-технических изданиях илюстрационные полосы обычно имеют колонцифры), а также на концевых полосах и в верху полосы — на начальных (спусковых) полосах. В счет колонцифр все эти полосы входят.

Части издания на вклейках, накидках, приклейках в счет колонцифр не входят и колонцифры на вклейках не ставятся.

Колонтитулы вверху полосы входят в счет заданной высоты полосы и отбиваются от текста примерно на кегельную величину основного шрифта (при многоколонной верстке — на ширину средников между колонками).

Колонтитул на каждой полосе должен соответствовать данному разделу, главе, параграфу (по оригиналу).

Колонтитулы не ставят на титульных листах, полосах с выходными сведениями, начальных полосах (кроме колонтитулов, размещаемых в наружном поле в нижней-части полосы) и на полосах, полностью занятых иллюстрациями (кроме изданий научно-технической литературы).

Колонтитулы отбивают от нижней линейки на 2 п. Если текст колонтитула размещается между двумя линейками, то должна быть обеспечена зрительная равномерность верхней и нижней отбивок его от линеек.

При наборе колонцифр вместе с текстом колонтитула вверху полосы колонтитул должен быть выключен посередине формата, а колонцифру — в наружный край в счет пробела справа или слева.

12. Верстка випускних і вихідних даних.

Вихідні́ відо́мості видання́ — сукупність даних, які характеризують видання і призначені для його оформлення, інформування споживача, бібліографічного опрацювання і статистичного обліку. Кожен примірник видання повинен містити вихідні відомості.

Елементами вихідних відомостей є:

відомості про авторів та інших осіб, які брали участь у створенні видання;

назва (основна, паралельна, ключова, альтернативна) видання;

надзаголовкові дані;

підзаголовкові дані; вихідні дані;

випускні дані (номер і дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію видавця, обсяг видання, тираж, ін.);

класифікаційні індекси;

міжнародні стандартні номери;

знак охорони авторського права;

анотація;

макет анотованої каталожної картки.

Перелік, зміст і порядок оформлення вихідних відомостей для кожного виду видань визначається стандартами. Вихідні відомості оформляє видавець.

Уci книжкові видання в Україні, незалежно від мови основного тексту, повинні мати обов'язкову анотацію та вихідні бібліографічні відомості державною мовою. Винятком можуть бути тільки видання іноземними мовами, призначені для розповсюдження за кордоном або серед іноземців. Вихід у світ видання без обов'язкових для нього вихідних відомостей не допускається.

13. Верстка титульних елементів видання.

Після форзацу у виданні завжди розташовують титульні елементи. Дообов’язкових титульних елементів належить титульний аркуш та, звичайно, зворот титульного аркуша. Факультативними елементами вважаються авантитул, контртитул, фронтиспис та шмуцтитули.На титульному аркуші розміщені елементи, які мають свою чіткукласифікацію та правила розміщення на сторінці. Згідно класифікації, яку подає В.І. Сава є п’ять основних груп елементів титульного аркуша:

1. Надзаголовкові дані;

2. Відомості про авторів;

3. Підзаголовкові дані;

4. Відомості про упорядника, перекладача, ілюстратора;

5. Вихідні дані.

Авантитул (від французького avant

— перед і латинського titulus — напис, заголовок) — це перша сторінка книжкового блока, один з композиційно-декоративних елементів книги. Тексти на авантитулі, як правило, тієї ж гарнітури, що і титул, але меншого кегля — не більше 12—14 пунктів. Авантитул може ще іменуватися фортитулом або вихідним листком. Колонцифру на авантитулі не ставлять.

Контртитул (від латинських contra

— проти і titulus— напис, заголовок) —додатковий титул, як
правило, в багатотомних чи перекладних виданнях. Розмі-
щується на лівій стороні титульного розвороту.

Фронтиспис (від французького

frontispice, від латинських frons, frontis — лоб і spicio — дивлюся) — як правило, ілюстрація в книзі, розміщена на

лівій стороні розвороту титульного аркуша. На фронтисписі розміщують відтворений в різних техніках портрет автора або особи, про яку йде мова в творі.

Верстають фронтиспис згідно з вказівками художника чи художньо-технічного редактора. Коли таких вказівок не-має, тоді зображальні елементи розташовують на оптичній середині сторінки.

Титульний аркуш (від латинського titulus— напис, заголовок) — заголовний лист видання, основний титульний елемент книги, на якому даються головні відомості про неї — прізвище автора, назву, жанр, місце і час видання, видавництво, марку видавництва, марку серії, номер тому і т. п. Як правило, титул розміщують на першій сторінці видання і він займає всю сторінку.

Вихідні дані, які включають місце випуску видання,
назву видавництва чи видавничої організації і рік випуску
видання, потрібно розташовувати у вказаній послідовності.
Ці дані частково чи повністю можуть бути перенесені на
авантитул, контртитул чи останню сторінку.

вихідних даних. Верстається він завжди на парній сторінці. На звороті титульного аркуша розміщують:

1.бібліотечний шифр (в лівому верхньому куті);

2. відомості про передрук, якщо такі є;

3. імена авторів передмови, вступної статті, післямови,
приміток і коментарів та інших елементів апарату видання.
Рекомендовано всі прізвища та імена подавати в називному
відмінку;

4. макет анотованої каталожної картки, який при необ-
хідності може бути перенесений на останню сторінку
видання;

5. реферат чи анотацію. Анотацію набирають шрифтом
заниженого кегля на зменшений формат і верстають на
оптичній середині з двосторонньою втяжкою;

6. комплексний книготорговельний індекс — шифр в
лівому нижньому кутку сторінки складання;

7.ISBN (в лівому нижньому кутку сторінки складання під комплексним книготорговим індексом-шифром);

8. копірайт — знак охорони авторського права — в правому нижньому кутку сторінки складання.

14. Верстка допоміжних текстів.

Додатковий текст, як правило, дрібніший, ніж основний, довідково-допоміжний також друкується дрібним кеглем, але має виділення, які акцентують увагу читача і виконують пошукові функції.

До додаткового чи допоміжного тексту належать примітки, коментарі, переліки, цитати, посилання, бібліографічні та інші списки, розгорнуті текстівки, які найчастіше розташовуються наприкінці твору, але можуть бути необхідними і всередині основного текстового матеріалу. Призначення додаткового тексту – пояснити, доповнити основний матеріал, зробити його більш наочним, але при цьому не заважати сприйняттю основного змісту. Тому додатковий текст повинен відрізнятися від основного тексту (щоб читач візуально міг їх розрізняти) і виділятися графічно не сильніше основного (змістова важливість додаткового тексту менша).

Кегель шрифту додаткового тексту книжкового видання може бути меншим від кегля шрифту основного тексту видання на 1–2 пункти, але не менше 7 пунктів, в енциклопедіях і словниках – не менше 6 пунктів. Обсяг додаткового тексту кеглем 7 пунктів зі збільшенням інтерліньяжу повинен бути не більше 1800 знаків на сторінці, кеглем 7 пунктів – не більше 1500 знаків.

Додатковий текст журнальних видань складають кеглем, меншим на 1-2 пункти за кегль основного тексту. Допускається складати додатковий текст журналів кеглем 6 пунктів без шпонів і 7 пунктів без шпонів, коли додатковий текст займає до 10 % сторінки без полів.

Додаткові тексти, різноманітної відомості, які можуть бути потрібні читачеві для кращого розуміння основного тексту, найчастіше оформляються у вигляді покажчика. У виданнях різних видів покажчики відрізняються:

– у літературно-художніх виданнях подаються покажчики персонажів, історичних подій, творів, крилатих висловів.

– довідкові читаються вибірково, але навіть в алфавітно побудованих енциклопедичних словниках читачеві для пошуку груп взаємозалежних статей може знадобитися систематичний покажчик або покажчик з перехресними посиланнями, скороченнями;

– наукові видання читають не тільки послідовно, а й вибірково, коли потрібно знайти інформацію з певної проблеми, тому необхідні предметні, тематичні покажчики, а також ключових слів чи наукових даних, нетекстових елементів (ілюстрацій, таблиць, діаграм), бібліографії;

– науково-популярні видання читають не фахівці даної галузі, тому в них необхідні розгорнуті різноманітні покажчики, насамперед предметів, назв, подій;

– у нормативних виданнях виникає необхідність пошуку конкретного закону, положення чи відомостей з певної норми, які можуть бути розкидані по всьому виданню, тому їх зводять в алфавітний покажчик;

– у навчальних виданнях відповідно до теми наводять покажчики назв, імен, хронології подій, виділених елементів тексту, термінів.

15. Зовнішня композиція видання. Внутрішня композиція видання.

До зовнішніх елементів видання належать:

• обов’язкові: обкладинка, палітурка;

• не­обов’язкові: корінець, суперобкладинка, форзац, футляр, ляссе.

Форзац є необхідним для всіх видань, що випускаються в палітурці.

Видавничий цикл роботи над зовнішніми елементами зводиться до трьох етапів:

1) поставлення завдання,

2) створення і перегляд ескізів,

3) опрацювання проекту оформлення з урахуванням технічних характеристик видання і перевірка якості його поліграфічного відтворення.

Видавнича і друкарська документація вимагає наявності повної характеристики зовнішнього оформлення видання, що включає:

• перелік елементів зовнішнього оформлення: обкладинка (палітурка), суперобкладинка, футляр, ляссе;

• тип (за ГСТУ 29.4-2001);

• оформлення суперобкладинки;

• форма корінця;

• наявність канта;

• способи поліграфічного виконання: виготовлення друкарської форми (складання, репродукція), спосіб друку, фарбність, спосіб оздоблення, матеріали тощо.

Обов’язкові елементи книжково-журнального видання – обкладинка і палітурка – мають подвійне призначення. По-перше, вони скріплюють аркуші, захищають їх від ушкодження і бруду, чим роблять видання міцнішим. По-друге, вони дають читачеві початкову загальну інформацію про видання.

Внутрішня композиція елементів видання:

1.Авантитул — на першій сторінці.

2.Контртитул чи фронтиспис — на другій сторінці.

3.Титул — на третій сторінці (при відсутності авантитула
і колонтитула чи фронтисписа — на першій сторінці).

4.Анотація, випускні дані, індекси УДК, ББК, ISBN — на
четвертій сторінці (зворот титула).

5.Посвята чи епіграф до книги — на п'ятій сторінці.

6.На наступній, непарній, сторінці може бути розміщений зміст.

7.На наступній, знову непарній, сторінці — вступна стаття.

8.На непарній сторінці, після вступної статті, — передмова.

9.Після всіх передмов з непарної сторінки починається
основний текст.

10.Після закінчення тексту, в кінці видання, як правило,
заверстують післямову або заключну статтю, які бажано
починати з непарної сторінки.

11.Затекстові примітки і коментарі розміщують після післямови з непарної сторінки зі спуском, іноді з шмуцтитулом.

12.Додатки завжди з непарної сторінки зі спуском, а при
наявності шмуцтитула — без спуску.

13.Списки літератури — на окремій сторінці зі спуском.

14.Покажчики — з нової сторінки зі спуском.

15.Зміст — з нової сторінки зі спуском.

16.Випускні дані — на окремій сторінці на оптичній
середині, інколи внизу сторінки змісту на повний формат.

17.На окремих вільних сторінках, що залишаються при
неможливості приведення верстки, поміщають рекламу, нотатки, книжкові оголошення.

Цим переліком користуються тоді, коли нема інших вказівок від видавництва, видавничої організації чи особи, яка має дозвіл на видання.