Відлига» в українській літературі
Процеси десталінізації й лібералізації державного й суспільно-політичного життя викликали в республіці нову хвилю «українізації». Як і в 1920-ті pp., у цей період гостро постала проблема збереження української мови та розширення сфер її вживання. Серед перших на захист рідної мови стали письменники М. Рильський, М. Бажан, Н. Рибак,
С. Крижанівський, М. Шумило та ін. Під їх впливом, а також ураховуючи реалії суспільного життя, навіть перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест став частіше висловлюватися про необхідність збереження й подальшого розвитку української мови.
Свіжі подихи «відлиги» стали відчуватися й у літературно-мистецькій сфері. Поштовхом для духовного пробудження української літератури стала стаття О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», опублікована в червні 1955 року в «Литературной газете». На заклик О. Довженка творити в дусі «розширеного трактування методу соціалістичного реалізму» були написані, але так і не надруковані, поеми «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа» В. Сосюри. У період хрущовської «відлиги» з'явилися романи «Дикий мед» Л. Первомайського та «Вир» Гр. Тютюнника, «Кров людська — не водиця» та «Хліб і сіль» М. Стельмаха. За роман «Тронка» О. Гончар був нагороджений Ленінською премією.
На повний голос у цей час заявили про себе молоді літератори — В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, Д. Павличко, М. Вінграновський, Ю. Мушкетик, В. Шевчук, І. Драч та ін. Серед них особливо помітною була постать Василя Симоненка. Сільський хлопець з Полтавщини ще під час навчання в Київському університеті виявив потяг і хист до високої громадянської поезії. Нею була проникнута його перша поетична збірка «Тиша і грім», що вийшла 1962 року. Згодом після смерті поета в 1963 року з'явилися його наступні книжки «Вино з троянд», «Земне тяжіння», «Берег чекань», наповнені справжньою синівською любов'ю до Батьківщини.
Поруч з поетичною вдачею В. Симоненка в цей час засяяв яскравий і неповторний талант Ліни Костенко. її перші збірки «Проміння землі» (1958 рік), «Вітрила» (1959 рік), «Мандрівки серця» (1961 рік) переконливо засвідчили вміння молодої поетеси філософськи осмислювати реалії життя й висловлювати їх у чудовій поетичній формі.
«Шістдесятники»
На хвилі боротьби зі сталінізмом і тоталітаризмом в Україні з початку 60-х років формується й згуртовується нове покоління молодих літераторів і митців — так званих «шістдесятників». Ця молода генерація української інтелігенції протестувала проти фальші, помпезності, заідеологізованості в зображенні дійсності, задушливої атмосфери в суспільстві, боролася за відродження рідної мови й культури, національної самосвідомості й людської гідності.
Одним з перших осередків українських «шістдесятників» став Клуб творчої молоді в Києві, ,що виник під егідою міського комсомолу в 1960 році. Його очолював Лесь Танюк, а найактивнішими учасниками засідань були Іван Драч, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Алла Горська та ін.
Робота клубу розпочалася з поступового відродження українських народних традицій та організації різних мистецьких гуртків. Згодом члени клубу вдалися до пошуків місць масових поховань жертв сталінських репресій. Пізніше рух «шістдесятників» набуває все виразнішого національно-патріотичного забарвлення. Його учасники організовують вечори пам'яті Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Леся Курбаса. Такі неформальні культурно-освітні заходи бентежили владу.
У 1962 році клуб аналогічного спрямування «Пролісок» починає працювати у Львові. Навколо нього об'єднуються Михайло й Богдан Горині, Ірина та Ігор Калинці, Михайло Косів та ін. На відміну від киян, що віддавали перевагу культурницькій сфері, молоді львів'яни намагалися максимально політизувати свою діяльність, торкаючись небезпечних у той час національних проблем.
Обмеженість процесів десталінізації, непослідовність і незавершеність демократичних хрущовських перетворень зумовили новий сплеск боротьби з будь-якими виявами інакодумства. Відповідно до нових політичних реалій розробляється нова законодавча база, яка мала розширити можливості владних структур у проведенні політичних репресій. З другого боку, партійні й карні органи розпочали відверте переслідування «шістдесятників» у пресі, звільняли їх з роботи, улаштовували провокації, забороняли друкувати художні й наукові праці.
Смерть Василя Симоненка 13 грудня 1963 року ще більше загострила ситуацію в Україні. Неопубліковані вірші та щоденник поета, промови І. Дзюби, Є. Сверстюка, І. Світличного на вшанування його пам'яті постійно з'являлися в «самвидаві». Переслідування, яких зазнав В. Симоненко в останній період свого життя, його раптова й загадкова смерть фактично зробили з нього національного мученика, а його прихильникам і послідовникам надали ореолу жертовності та самозречення.
Алла Горська (1929-1970)
Українська художниця, відомий діяч правозахисного руху 60-х років в Україні. Народилася в м. Ялті. Під час вій ни пережила блокаду Ленінграда. Навчалася в художньому інституті в Києві. У 1961 — 1965 pp. стала одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді в Києві, який був тоді центром українського національного життя. Плідно працювала як митець. Була двічі виключена зі Спілки художників (за виконання Шевченківського вітража до вестибюлю Київського університету в 1964 році); за участь в акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками (1965— 1968 pp.)). Належала до групи «шістдесятників». У квітні 1968 р. поставила свій підпис під листом-протестом 139 діячів науки й культури до тодішніх керівників СРСР у зв'язку з незаконними арештами й закритими судами над дисидентами. 28 листопада 1970 р, трагічно загинула за нез'ясованих обставин у м. Василькові біля Києва. Похорон А. Горської перетворився на демонстрацію протесту проти панівного комуністичного режиму в Україні. (За «Довідником з історії України»)
Іван Світличний (1929-1992)
Український поет, перекладач, критик, літературознавець, правозахисник. Народився на Луганщині. Навчався в Харківському університеті. У 1951 — 1952 pp. працював учителем у школі. У 1955 р. очолював відділ критики журналу «Дніпро». У 1957—1963 pp. обіймав посаду співробітника відділу історії літератури Інституту літератури. У нього зберігалися неопубліковані твори В. Стуса, В. Симоненка, Л. Костенко та ін. Виступав проти політики русифікації та захищав молодих літераторів від навішування політичних ярликів. Неодноразово заарештовувався за сфабрикованими звинуваченнями. Порятунком і самоствердженням у в'язниці стали «Ґратовані сонети» — своєрідний тюремний щоденник, Із заслання повернувся інвалідом, назавжди втративши працездатність. (За «Довідником з історії України»)
Довідка.«Самвидав» (від російського самиздат, утвореного шляхом поєднання слів сам і издат [ельство] — видавництво) — пидавані в СРСР поза цензурою підпільні листівки, брошури, книжки тощо. Видання «самвидаву» розповсюджувалися за допомоюю переписування, розмноження на шапірографі або ручних ротаторах.
Платон Майборода (1918-1989)
Композитор, класик української пісні XX ст., автор музики до драмитичних вистав і кінофільмів. Закінчив Київську консерваторію. До вітчизняної пісенної скарбниці увійшли «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Стежина», «Пісня про вчительку», створені в співпраці з поетом А. Малишком.